Розглянуто проблеми розвитку українського дитячого музичного фольклору. Запропоновано навчально-методичний матеріал, практичні рекомендації та мистецький репертуар для проведення музичних занятть в дошкільних навчальних закладах.

Рассмотрены проблемы развития украинского детского музыкального фольклора. Предложены учебно-методический материал, практические рекомендации и художественный репертуар для проведения музыкальных занятий в дошкольных учебных заведениях.

Визначено організаційно-методичні засади формування музичних здібностей дошкільників. Науково обгрунтовано та перевірено на практиці методику даного формування на матеріалі українського фольклору. Запропоновано визначення поняття "музичні здібності" як стійких індивідуально-психологічних властивостей дитини, що забезпечують успішність музичної діяльності. Доведено, що в результаті цілеспрямованого оволодіння різними видами музичної діяльності відбувається формування музично-слухових здібностей, здібностей до різних видів музичної діяльності та музично-творчих здібностей, які складають структуру музичних здібностей дітей дошкільного віку. Розкрито особливості українського музичного фольклору, обгрунтовано його дієвість у формуванні даних здібностей дітей. Визначено критерії та показники, установлено рівні сформованості музичних здібностей дошкільників. Запропоновано методику їх формування на базі матеріалу українського музичного фольклору за адаптаційно-мотиваційним, репродуктивно-інформаційним та творчо-діяльнісним рівнями.

Висвітлено актуальні питання розвитку мистецької освіти та народознавчої науки в Україні, а також проблеми збереження й оновлення декоративно-прикладного мистецтва (ткацтва-килимарства) й інших елементів культурної спадщини. Охарактеризовано символіку традиційної української ляльки-мотанки й особливості її сучасного відтворення. Показано роль вишивки в українському національному жіночому костюмі Галичини. Розкрито принципи підбору репертуару для аматорських хорових колективів і ансамблів народної пісні Черкащини. Проаналізовано творчі надбання та сучасні тенденції розвитку бандурного мистецтва. Розглянуто концептуальні засади розвитку культурологічної науки в системі українознавчих дисциплін. Досліджено неоромантичні та неофольклорні напрями у музичній творчості Р. Щедріна. Проаналізовано проблеми та перспективи підвищення ефективності діяльності вітчизняних сільських клубів. Подано інформацію про народознавчі книги В. Скуратівського. Висвітлено питання популяризації українського музичного фольклору. Увагу приділено проблемам формування філософії стратегії розвитку культурно-мистецької освіти України XXI ст.

Наведено аналітичну інформацію про становище в основних галузях культури України. Проаналізовано законодавчу базу, систему управління та фінансування культури, розглянуто міжнародні культурні зв'язки та наукові дослідження в даній сфері. Увагу приділено проблемам культурно-мистецької освіти, питанням авторського права, застосуванню нових інформаційних технологій в бібліотеках, культурним зв'язкам з українською діаспорою.

Дана аналитическая информация о положении в основных отраслях культуры Украины. Проанализированы законодательная база, система управления и финансирования культуры, рассмотрены международные культурные связи и научные исследования в данной сфере. Уделено внимание проблемам культурно-художественного образования, вопросам авторского права, использованию новых информационных технологий в библиотеках, культурным связям с украинской диаспорой.

Розглянуто українську усну народнопоетичну творчість як предмет культурологічного дослідження. Висвітлено роль українського фольклору у збереженні генетичного коду нації. Запропоновано методику підготовки до експедиційного запису зразків народнопоетичної творчості та збирання фольколору. Подано інформацію про святки, колядки, веснянки, колискові пісні, заклички, примовки, веснянки, гаївки, скоромовки, щедрівки, колядки християнського змісту. Розкрито розвивально-терапевтичну функцію українського дитячого музичного фольклору.

Аберантна підшлункова залоза (АПЗ) - рідкісна вада розвитку. Запропонована ендоскопічна тактика у разі АПЗ у дітей надає змогу своєчасно діагностувати дану патологію. Мета роботи - вивчити особливості діагностики АПЗ у дітей та підвищити якість її ендоскопічної діагностики. Проведено ретроспективний аналіз ендоскопічної діагностики АПЗ у 58-ми пацієнтів, госпіталізованих в хірургічне відділення КП "ДОДКЛ" ДОР і оглянутих амбулаторно за направленням гастроентерологів, педіатрів. Обстеження дітей з аномаліями підшлункової залози проводилося за прийнятим в клініці стандартом. У діагностичному алгоритмі верифікації АПЗ провідне місце займає ФЕГДС. Ендоскопічна картина АПЗ базується на ряді типових макроскопічних ознак, характерних для даної вади розвитку. Настороженість у разі ФЕГДС формується на підставі знання ряду макроскопічних ознак АПЗ у дітей, що надає встановити з високим ступенем достовірності діагноз. Рання діагностика АПЗ у дітей базується на впровадженні в клінічну практику ФЕГДС незалежно від віку дитини, за якої пильну увагу потрібно приділяти антральному відділу шлунка, особливо великій кривизні на відстані до 3 - 6 см від воротаря.

Розглянуто актуальні питання теорії та історії культури, етнокультурології, музеєзнавства, пам'яткознавства, прикладної культурології. Досліджено проблеми культурної трансформації українського суспільства та її вплив на формування національного культурного простору України. Висвітлено становлення та розвиток національного законодавства щодо національного культурного простору, основні тенденції розвитку культури, її розмаїття в національному та культурному контекстах. Простежено трансформацію регіональних культурних ідентичностей і символічного простору міст України. Проаналізовано взаємодію тенденцій посилення зовнішніх культурних впливів і збереження національно-культурної самобутності України. Розглянуто проблеми розвитку сучасних культурних індустрій і культурно мистецької освіти.

У світлі сучасної культурології концептуалізовано поняття хронотопу, відбувається його включення у процес дослідження аксіосфери української народної художньої культури. Розкрито системотворчу роль хронотопів у творенні ціннісного поля української народної художньої культури на основі її архетипних рядів. Обгрунтовано можливості методологічного застосування концепту хронотопу як контекстуального дискурсу аналізу феномена української народної художньої культури в системі її зовнішніх та внутрішніх просторово-часових та ціннісно-смислових характеристик. Здійснено експлікацію поняття "українська народна художня культура", яке донині функціонувало імпліцитно й латентно у складі інших концептів. Закладено основи структурно-функціонального та аксіологічно-архетипного аналізу хронотопу української народної художньої культури в аспекті визначення її морфології та типології. Як специфічний культурфілософський аспект аналізу запропоновано сизигічну методологію, як специфічний культурознавчий аспект - феноменологію, за умов одночасного використання яких культурологічно упорядковується тріада темпоральності у хронотопі. Зауважено, що концентрацією традиційного українського міфопоетичного хронотопу обрано українську народну казку.

Науковою проблемою дисертації є культурологічний вимір хронотопу української народної художньої культури у полі діалогу традиційних та інноваційних значущих смислів з експлікацією трьох основних концептів "хронотоп", "народна художня культура", "аксіосфера" як центральних категорій дослідження та впровадження хронотопічної концепції, морфології та типології української народної художньої культури до культурологічного дискурсу. Аргументовано, що хронотоп репрезентує зовнішні структурні параметри функціонування української народної художньої культури, внутрішнім семантичним змістом якої постають цінності, які осмислюються у полі діалогу традиційних та інноваційних значущих смислів. Диференційовано структуру української народної художньої культури. Провідними структурними елементами її архітектоніки визначено фольклор, фольклоризм, неофольклоризм, художню самодіяльність / аматорське мистецтво. Проведено семіотичний аналіз української народної художньої культури на трьох рівнях інтерпретації: символіки, аксіосфери та архетипів. Архетипи, виражені у відповідних символічних іпостасях, утворюють позаісторичні базові моделі для формування смислового поля (семантичного топосу) української народної художньої культури, концентрацією якого є світ цінностей - аксіосфера. Аксіосфера є історичним підґрунтям для формування картини світу, системою координат якої є хронотоп. Хронотоп постає одночасно і відправною точкою, і кінцевим результатом функціонування аксіосфери культури як системи з чітко організованою структурою. Концентрацією традиційного українського міфопоетичного хронотопу обрано українську народну казку. Показано, що казка фіксує ключові архетипічні структури традиційного хронотопу. Похідні від міфу, казки постають моністичним простором сизигії - гармонізації часткових елементів у ціле. Розкрито специфіку фольклору радянського хронотопу та шляхи розвитку етнокультури у постмодерні. В контексті теорії хронотопу запропоновано нове культурологічне бачення української народної художньої культури.