Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.458.193-5

Рубрики:

Пошкодження грудної клітини (стінки) у дітей

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Увагу приділено питанням діагностики, лікування та надання екстренної медичної допомоги дітям з вадами розвитку товстої кишки, передньої черевної стінки, сечової та статевої систем, опорно-рухового апарату. Надано відомості про вроджені кісти легенів, гіпоплазію легенів, вроджену часткову емфізему, а також атрезію стравоходу та діафрагмові грижі. Розглянуто питання надання невідкладної допомоги у разі дихальної, серцево-судинної, ниркової та печінкової недостатності, набряку мозку. Описано диференційну діагностику гідронефрозу.

Зазначено про набутий досвід лікування хворих хлопчиків з гострим захворюванням органів мошонки. За 10 років в обласній дитячій клінічній лікарні на лікуванні перебувало 1 039 хворих віком від 1-ї доби до 18-ти років. Найбільш чисельну групу хворих склали діти з перекрутом гідатиди Морганьї. Пізня діагностика та лікування дітей з перекрутом яєчка, яке спостерігалося у 138-ми хворих, призвело до проведення орхектомії у 46,9 % хворих.

Освещен опыт лечения больных мальчиков с острым заболеванием органов мошонки. За 10 лет в областной детской клинической больнице на лечении находилось 1 039 больных в возрасте от 1-х суток до 18-ти лет. Наиболее многочисленную группу больных составили дети с перекрутом гидатиды Морганьи. Поздняя диагностика и лечение детей с перекрутом яичка, которое наблюдалось у 138-ми больных, привело к проведению орхэктомии у 46,9 % больных.

Удвоение лоханок и мочевыводящих путей - один из наиболее частых вариантов строения верхних мочевых путей, который по частоте распространения составляет 34 % среди всех пороков развития. Цель работы - изучить результаты диагностики и лечения детей с удвоением почек и мочеточников для обоснования необходимости изменения тактики ведения больных раннего возраста и более активного использования малоинвазивных методов лечения. Ведущими методами диагностики являются ультразвуковая диагностика с доплерографией, экскреторная урография и микционная цистография. Для уточнения функционального состояния обоих сегментов удвоенной почки диагностическую ценность имеет динамическая реносцинтиграфия, КТ и ретроградная уретеропиелография. Пролечено 199 детей с патологией удвоенной почки в возрасте от 0 до 18 лет. За предыдущие годы наиболее многочисленная группа больных составили дети старше 6 лет. Выявленные изменения в 40 % случаев были необратимы, что послужило основанием для проведения геминефруретерэктомии (16) и нефрректомии (5). Основная группа больных, которые получали лечение в последние годы, составили дети от 0 до 3 лет. Изменилась тактика ведения и лечения, в 31 % случаев при лечении больных использованы эндоскопические методы лечения. Выводы: ранняя диагностика патологии удвоенной почки позволила предупредить развитие необратимых изменений. Уменьшилось количество нефруретерэктомий и геминефруретерэктомий. Использование малоинвазивных технологий - эндоскопических методов лечения ПМР и уретероцеле снизило травматичность вмешательств и дало возможность восстановления уродинамики у детей первых месяцев и лет жизни.

Міхуро-сечовідний рефлюкс (МСР) у дітей є найбільш частою причиною порушення уродинаміки та складає від 35 до 66,4 % серед хворих із аномалією розвитку та інфекцією сечової системи. Наведено результати лікування 580 дітей із (МСР) віком від 6 місяців до 17 років. Застосування консервативних методів лікування привело до одужання 35,6 % хворих дітей. Ефективність ендоскопічного методу лікування склала 87,3 %. У 12,7 % дітей з рецидивом МСР було проведене оперативне втручання. Застосування консервативних і ендоскопічних методів лікування є приоритетними у виборі підходу до лікування МСР. Застосування ендоскопічного методу лікування обгрунтовано при неефективності консервативного лікування хворих, при II - IV ступенях МСР. МСР, який сформувався на фоні нейрогенної дисфункції сечового міхура та при МСР, які супроводжуються частими загостреннями пієлонефриту, вираженими розладами уродинаміки та порушенням функції нирок.

Количество больных детей с мочекаменной болезнью (МКБ) за последние годы увеличивается. Среди факторов, которые способствуют увеличению количества детей с МКБ, можно отнести условия жизни: гиподинамия, характер пищи, энзимопатии, а также использование современных методов визуализации органов брюшной полости и забрюшинного пространства. Цель исследования - выработать оптимальную тактику ведения больных детей с МКБ. Диагностика МКБ является комплексной и включает сонологические, рентгенологические методы. Компьютерная томография используется при атипичной клинике почечной колики. За последние 7 лет в ОДКБ на лечении находилось 237 детей с МКБ в возрасте от 6-ти мес до 18-ти лет. Чаще заболевание встречалось у мальчиков. Прооперирован 31 ребенок, 4-м детям проведен курс чрезкожной литолапаксии (ЧЛЛ), 41-му ребенку выполнена дистанционная ударно-волновая литотрипсия (ДУВЛ). Выводы: при лечении больных с МКБ преимущество отдается использованию консервативных и малоинвазивных методов лечения. В случаях необходимости удаления камней расширить показания к использованию современных методов ДУВЛ, экстракции и литолапаксии. Метафилактика МКБ - важный этап послеоперационного ведения больных.

Проведено порівняльний аналіз лікування порушень репаративної регенерації кісткових уламків при переломах у двох групах (контрольній - 42 хворі та основній - 64 хворі), який показав, що застосування розробленого способу стимуляції консолідації кісткових уламків позитивно впливає на процес регенерації та створює оптимальні умови для загоєння перелому. Використання розробленого нами способу стимуляції консолідації кісткових уламків при переломах дозволяє отримати добрі і задовільні результати у 95,31 % випадків.

За останні роки значно збільшилась чисельність безплідних чоловіків, фактори розвитку цього стану значною мірою пов'язані з дитячим та юнацьким періодами. Прогнозувати роль перенесених оперативних втручань у дитячому віці та розробити заходи щодо профілактики чоловічої безплідності. Діагностика цих захворювань включає фізикальне, ультразвукове, допплерографічне обстеження яєчок. При абдомінальних формах крипторхізму та агенезіях проводиться комп'ютерна томографія, магнітно-резонансна терапія, дослідження гормонів та біоптатів. За 3 роки прооперовано 370 дітей із крипторхізмом, 490 дітей із гострими захворюваннями яєчка та 393 із варикоцеле. Зберігається тенденція пізніх діагностики та проведення оперативних втручань: 28 - 38 %. При крипторхізмі проведено 350 (89 %) низведень яєчка за Петривальським, виконано 8 етапних оперативних втручань. При гострих захворюваннях яєчка здійснені 592 скрототомії, із них 52 через перекрут яєчка. Збільшилась кількість дітей із перекрутом яєчка, кількість орхектомій зменшилась з 46,5 до 15,4 %. Висновки: ця проблема потребує активного раннього виявлення та корекції патології сечостатевих органів, диспансеризації та реабілітаційних заходів щодо відновлення репродуктивної системи. Діти, які перенесли оперативні втручання, потребують нагляду дитячого уролога та реабілітаційних заходів. Назріла необхідність в організації андрологічної служби.

Кістозні ураження нирок відносяться до аномалій структури ниркової тканини. Прогресуючі зростання кістозних порожнин з часом призводять до незворотних змін нирок і швидкому розвитку хронічної ниркової недостатності (ХНН). Мета роботи - удосконалення діагностики, тактики ведення та обгрунтування використання лапароскопічного лікування кістозних уражень нирок (КУН). Кістозні ураження нирок діагностують за допомогою сонологічного дослідження з доплерографією, екскреторної урографії, мультиспіральної комп'ютерної томографії з контрастуванням. В обласній дитячій клінічній лікарні на лікуванні знаходилось 167 дітей віком від 3-х місяців до 18 років з вродженими КУН. У 53 хворих діагностована полікістозна хвороба; у 26 хворих - мультикістозна нирка та у 88 хворих і солітарна кіста нирка. Прогресуючий перебіг захворювання та виявлена патологія зажадала зміни тактики ведення і застосовуватися лапароскопічного лікування. Висновки: використання ультразвукової діагностики надає змогу внутрішньоутробно і на ранніх етапах життя дитини виявити КУН і визначити тактику ведення хворого. Питання про проведення оперативного лікування дітей може виникнути тільки у разі виникнення ускладнень. Обсяг оперативного втручання завжди максимально органозберігаючий, обгрунтовано застосування лапароскопічного лікування.

Мета роботи - обгрунтувати тактику ведення та лікування хворих із мегауретер. Вивчено результати лікування дітей за останні 10 років. На лікуванні перебувало - 214 хворих, із них віком до 1 року - 73 дитини, переважали хлопчики (71,6 %). За класифікацією обструктивний мегауретер діагностовано у 73-х хворих (34 %), функціонально-обструктивний - у 53-х дітей (25,2 %) і рефлюксуючий - у 88-ми дітей (40,8 %). Серед обструктивних мегауретерів причиною порушення уродинаміки у 29-ти дітей було виявлено уретерсцеле та у 44-х - стеноз, стріктура інтрамурального відділу сечоводу. Проведено тривале багатоетапне лікування обструктивного мегаурегеру у 92,6 % надало позитивний результат. У разі фунедіонально-обструктивного мегауретеру застосовувались консервативні методи лікування, в 22 % випадків у старшому віці визріла необхідність у проведенні неоцистуретеронеостомії за Коеном. Лікування рефлюксуючого мегауретера включало використання консервативних, ендоскопічних та реконструктивних оперативних втручань. Ефективність ендоскопічного методу лікування склала 67,7 %, а решті дітей проведено реконструктивні оперативні втручання. Висновки: під час лікування дітей перших місяців і років життя із мегауретер перевагу віддавали консервативним і напівконсерзативним методам лікування. Важливим у визначенні терміну реконструктивного оперативного втручання є вік дитини. Оперативні втручання у дітей із мегауретер є лише одним з етапів у комплексному лікуванні.

Різноманіття і висока поширеність вад розвитку, тяжкість виникаючих ускладнень вимагають ранньої перинатальної діагностики. Мета роботи - обгрунтувати ранню діагностику та корекцію вад розвитку, використання ендоскопічного методу лікування. Використаніо сонологічне обстеження із доплерографією, екскреторну урографію, мікційну цистоуретрографію. В клініці обстежено та проліковано 135 хворих із гідронефрозом та 104 із мегауретер. Обструктивний мегауретер діагностовано у 44 дітей, рефлюксуючий - у 42 та функціонально-необструктивний - у 18. Під час лікування обструктивного мегауретера застосовувались уретерокутанеостоми, а в подальшому неоцистуретеронеостомії за Коеном, Політан - Леатбетером. 86 дітям із МСР виконано ендоскопічну антирефлюксну пластику УВС. 135 хворим із гідронефрозом виконано резекцію ПУС з накладанням косого пієлоуретерального анастомозу за Андерсеном - Хейнсом. Висновки: рання діагностика й удосконалення методик операцій дітей із гідронефрозом, використання малоінвазивних методів лікування надало змогу одержати добрі результати.

Гідронефроз - це прогресуюче розширення чашечково-мискової системи нирки внаслідок порушення відтоку сечі з нирки з наступним розвитком атрофії паренхіми. Мета дослідження - обгрунтування особливостей проведення оперативного втручання та дренування на основі аналізу чинників порушення уродинаміки в пієлоуретеральному сегменті. Проліковано 153 дитини із гідронефрозом тяжкого ступеня. Переважну більшість склали хлопчики (99); частіше відзначався лівобічний гідронефроз (до 93 випадків). У віці до трьох років проліковано 79 (51,6 %) дітей; значну кількість пролікованих склали діти старшого віку. Переважно виконувалася резекційна пієлопластика за Хайнес - Андерсоном. Питання необхідності дренування вирішувалось індивідуально, залежно від віку дитини, чинника обструкції та особливостей вроджених відхилень в анатомічній будові чашечково-мискової системи та сечоводу. Найчастіше використовували пієлоуретеростомію, стентування сечових шляхів; нефростомію проведено у зв'язку з пединкулітом. Ускладнення виникли у 5 (3,2 %) дітей. Висновки: за збільшення розмірів миски більше ніж на 30 % від попередніх даних монетоподібна деформація чашечок потребувала проведення оперативного втручання. У разі вродженого гідронефрозу у дітей молодшого віку оптимальний вік лікування - 4 - 6 міс. За гідронефротичної трансформації нирки навіть у разі зниженої функції необхідне проведення оперативного лікування.

Мета роботи - обгрунтувати тактику ведення, метод лікування та визначити переваги застосування малоінвазивних методів в лікуванні дітей із патологією подвоєної нирки. Подвоєння нирок та сечоводів - найбільш часта аномалія розвитку сечової системи, зустрічається в 1 на 150 - 160 новонароджених. Діти із повним подвоєнням нирок за наявності інших захворювань (ектопія устя сечоводу, рефлюкс, уретероцеле, мегауретер та обструкція мисково-сечовідного сегмента) потребують обстеження та своєчасного лікування. Подвоєння нирки може сполучатися з уретероцеле (9 - 10 %), міхурово-сечовідним рефлюксом (МСР) (30 - 35 %) та аномаліями внутрішніх статевих органів (до 60 %). Частіше МСР спостерігається в нижню половину подвоєної нирки, значно рідше - через обидва устя нирки. За даними різних авторів, частота ектопії сечоводів становить до 14 %. Клінічні прояви цієї патології залежать від захворювання аномальної нирки. Найбільш часті ускладнення, якими проявляється дана патології, - це гідронефроз, пієлонефрит, сечокаміяна хвороба, ренальна гіпертензія. Обстеження дітей включає проведення ультразвукової діагностики, екскреторної урографії та мікційної цистографії. В окремих складних випадках можна застосувати комп'ютерну томографію, ретроградну уретеропієлографію, цистоскопію. В урологічному відділенні обласної дитячої клінічної лікарні обстежено 119 хворих віком від 0 до 18 років із подвоєною ниркою, із них прооперовано 66. Лікування дітей із подвоєною ниркою при визначенні порушень уродинаміки тільки хірургічне. Вибір способу оперативного втручання при подвоєнні нирки найчастіше визначається ступенем ураження паренхіми нирки та супутньою аномалією ансечоводів. Порушення уродинаміки в пієлоуретеральному сегменті примусило нас в ранньому віці виконати 14 дітям резекцію мисково-сечовідного сегмента з накладанням пієлоуретероанастомозу, а другій частині дітей - уретероуретероанастомоз та видалення зміненого сечоводу. За наявності МСР важливим є визначення правильної тактики лікування. Застосування протизапальної та стимулюючої терапії при МСР I - III ступеня дозволило отримати позитивні результати у 25 % випадків. Ефективність ендоскопічного методу лікування більш висока, але при тяжких ступенях МСР тільки відкрите оперативне втручання дає позитивний результат. У клініці 34 дітям із МСР виконана ендоскопічна пластика уретеровезикального сегмента. У 4 дітей у зв'язку з неефективністю багаторазового застосування ендоскопічного методу лікування проведена неоцистуретеронеостомія за Політан - Леатбетером єдиним блоком. Хворим із ускладненим каменеутворенням в інтрамуральному відділі подвоєного (fissus) сечоводу проведене видалення каменю та неоцистуретеронеостомія за Коеном єдиним блоком. Тактика ведення хворих за наявності уретероцеле неоднозначна. На першому етапі було застосоване ендоскопічне розсічення уретероцеле 12 дітям, 2 дітям проведена цистостомія, інтраопераційне висічення уретероцеле. Цим хворим в подальшому виконані коригуючи операції. Висновки: при лікуванні патології подвоєної нирки та сечоводів використовується низка багатоетапних операцій, спрямованих на відновлення уродинаміки та запобігання виникненню ускладнень. Правильно вибрана тактика лікування зменшила кількість гемі- та нефруретеректомій та сприяла відновленню морфофункціонального стану нирки.

Різноманіття проявів, значна поширеність та важкість ускладнень патології сечоводу вимагають ранньої діагностики та визначення тактики лікування. Мета роботи - порівняльна оцінка результатів лікування дітей із патологією сечоводу та визначення критеріїв ефективності лікування. Патологія сечоводу визначається стійкими змінами стінки сечоводу і порушенням скорочувальної здатності функції сечоводу. Скринінговим обстеженням у діагностиці є УЗД нирок та сечового міхура з діуретичним навантаженням та допплерографією судин нирок, екскреторна урографія. Золотим стандартомі діагностики рефлюксуючого мегауретера та міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР) є мікційна цистоуретерографія. В обласній дитячій клінічній лікарні м. Дніпро проліковано 1062 хворих із різним ступенем рефлюксу віком від 3-х місяців до 17 років. Обстеження виявило у 118 дітей важку вроджену патологію - рефлюксуючий мегауретер та у 624 хворих - МСР III ступеня. Лікування дітей із рефлюксуючим мегауретером за наявності дивертикулу сечового міхура великих розмірів виявилось достатньо складним. Використовувались методики позаміхурової пластики. При лікуванні дітей із рефлюксуючим мегауретером, ускладненим постійними атаками пієлонефриту, після застосування консервативних методів розвантаженням, проводилось ендоскопічне підведення гелю. Позитивний результат у 67,7 % хворих. Цим дітям виконані внутрішньоміхурова пластика за Коен. Проведений аналіз лікування 844 дітей з МСР різного ступеня. У 211 дітей із МСР I - III ступеня, що склало 25,6 %, без виразних проявів запального процесу, отримано позитивний результат від консервативного лікування. Застосована ендоскопічна пластика УВСу 551 дитини віком від 6 місяців до 17 років та отримано позитивний результат у 87,3 % випадків. За відсутності ефекту від проведеного лікування оперативне втручання виконано 82 хворим, ефективність 96,3 %. Висновки: при лікуванні дітей з вродженим рефлюксуючим мегауретером на ранніх етапах лікування перевагу слід надавати консервативним та мініінвазивним методам лікування. У визначенні терміну реконструктивного оперативного втручання важливими є вік дитини та функціональна спроможність сечового міхура. Критерії вибору оперативного втручання визначаються наявністю чинника патології, частіше застосовуються позаміхурові пластики. Застосування консервативних мініінвазивних та ендоскопічних методів лікування у виборі підходу до лікування МСР є пріоритетним і обгрунтованим. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Різноманіття проявів, значна поширеність та важкість ускладнень патології сечоводу вимагають ранньої діагностики та визначення тактики лікування. Мета роботи - порівняльна оцінка результатів лікування дітей із патологією сечоводу та визначення критеріїв ефективності лікування. Патологія сечоводу визначається стійкими змінами стінки сечоводу і порушенням скорочувальної здатності функції сечоводу. Скринінговим обстеженням у діагностиці є УЗД нирок та сечового міхура з діуретичним навантаженням та допплерографією судин нирок, екскреторна урографія. Золотим стандартомі діагностики рефлюксуючого мегауретера та міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР) є мікційна цистоуретерографія. В обласній дитячій клінічній лікарні м. Дніпро проліковано 1062 хворих із різним ступенем рефлюксу віком від 3-х місяців до 17 років. Обстеження виявило у 118 дітей важку вроджену патологію - рефлюксуючий мегауретер та у 624 хворих - МСР III ступеня. Лікування дітей із рефлюксуючим мегауретером за наявності дивертикулу сечового міхура великих розмірів виявилось достатньо складним. Використовувались методики позаміхурової пластики. При лікуванні дітей із рефлюксуючим мегауретером, ускладненим постійними атаками пієлонефриту, після застосування консервативних методів розвантаженням, проводилось ендоскопічне підведення гелю. Позитивний результат у 67,7 % хворих. Цим дітям виконані внутрішньоміхурова пластика за Коен. Проведений аналіз лікування 844 дітей з МСР різного ступеня. У 211 дітей із МСР I - III ступеня, що склало 25,6 %, без виразних проявів запального процесу, отримано позитивний результат від консервативного лікування. Застосована ендоскопічна пластика УВСу 551 дитини віком від 6 місяців до 17 років та отримано позитивний результат у 87,3 % випадків. За відсутності ефекту від проведеного лікування оперативне втручання виконано 82 хворим, ефективність 96,3 %. Висновки: при лікуванні дітей з вродженим рефлюксуючим мегауретером на ранніх етапах лікування перевагу слід надавати консервативним та мініінвазивним методам лікування. У визначенні терміну реконструктивного оперативного втручання важливими є вік дитини та функціональна спроможність сечового міхура. Критерії вибору оперативного втручання визначаються наявністю чинника патології, частіше застосовуються позаміхурові пластики. Застосування консервативних мініінвазивних та ендоскопічних методів лікування у виборі підходу до лікування МСР є пріоритетним і обгрунтованим. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Зазначено, що навчально-методичний посібник містить інформацію щодо сучасних поглядів на етіологію, патогенез, методи діагностики та лікування ургентної хірургічної, урологічної та ортопедо-травматологічної патології дитячого віку. Видання призначене для студентів вищих медичних навчальних закладів, магістрів, інтернів, клінічних ординаторів, аспірантів, лікарів дитячих хірургів, педіатрів, урологів та дитячих ортопедів-травматологів. Подано методичні розробки для самостійної роботи студентів до тематичного плану практичних занять за змістовими модулями 5, 6, а саме: синдром гострого порушення пасажу кишкового вмісту; синдром кровотечі з верхніх і нижніх відділів шлунково-кишкового тракту в порожнину; політравма в дітей, зкрита травма живота, травма грудної порожнини та ушкодження стравоходу; гострий запальний абдомінальний синдром; гнійні захворювання легенів і плеври, які супроводжуються синдромом дихальних розладів; синдром гнійно-запальних захворювань м’яких тканин, кісток і суглобів; синдром болю та набряклої мошонки; самостійна позаудиторна робота студентів; деонтологія дитячого віку; особливості антибіотикотерапії в дітей; рідкісні форми інвагінації кишечника в дітей; ускладнення гнійно-запальних захворювань у немовлят; пункція суглобів у дітей; токсико-септичний шок у дітей, лапароцентез у дітей; техніка лапароскопії в дітей, можливості УЗД у дітей.

Викладено основні методики клінічної діагностики. Розглянуто питання диференціальної діагностики, лікарської хірургічної тактики та післяопераційне ведення хворих. Увагу приділено синдрому дихальних розладів, аспірації та "асфіктичного защемлення"; синдрому грижового випинання та защемлення; синдрому порушення деформації ходи та постави; синдрому порушення уродинамики тощо.