Розглянуто практичні аспекти медикаментозного лікування порушень ритму. Представлено сучасну класифікацію антиаритмічних препаратів, викладено загальну характеристику груп і особливості застосування окремих препаратів. Увагу приділено побічним ефектам антиаритмічної терапії, особливо аритмогенній дії препаратів. Наголошено, що під час лікування хворих з порушеннями ритму необхідно оцінити прогностичне значення аритмії, вплив її на стан хворого, необхідність корекції основного захворювання, а також користь і ризик антиаритмічного лікування. Відображено підходи до лікування окремих, найбільш розповсюджених порушень ритму - шлуночкових аритмій, надшлуночкових тахікардій і миготливої аритмії. Висвітлено сучасні підходи до профілактики раптової смерті, обгрунтовані на рекомендаціях Європейської та Української спілок кардіологів.

Изложены практические аспекты медикаментозного лечения нарушений ритма. Представлены современные классификации антиаритмических препаратов, изложена общая характеристика групп и особенности применения отдельных препаратов. Много внимания уделено побочным эффектам антиаритмической терапии, особенно аритмогенному действию препаратов. Акцентировано, что при лечении больных с нарушениями ритма необходимо оценить прогностическое значение аритмии, влияние ее на состояние больного, необходимость коррекции основного заболевания, а также пользу и риск антиаритмического лечения. Во второй части статьи отображены подходы к лечению отдельных, наиболее распространенных нарушений ритма - желудочковых аритмий, наджелудочковых тахикардий и мерцательной аритмии. Рассмотрены современные подходы к профилактике внезапной смерти, основанные на рекомендациях Европейского и Украинского обществ кардиологов.

Серед обстежених 218-ти хворих з повною атріовентрикулярною блокадою та 54 хворих з пошкодженням внутрішньошлуночкової провідності вторинні ідіопатичні пошкодження провідної системи серця діагностовані у 6,9 % - 7,5 % випадків. Описано нову нозологію - ідіопатичний прогресуючий септальний фіброз - і визначено критерії диференціальної діагностики цього захворювання та інших хвороб серця, які призводять до виникнення синдрому септального фіброзу.

Наголошено, що надзвичайно активні дискусії останніх років щодо підвищення ризику серцево-судинних захворювань у разі застосування нестероїдних протизапальних препаратів є справою не лише наукових кіл, а стосуються десятків мільйонів людей і, звичайно, кожного практичного лікаря.

На підставі результатів порівняльного клініко-інструментального обстеження 976-ти хворих з серцевою недостатністю (СН) різної етіології встановлено критерії, асоційовані з наявністю постійної форми миготливої аритмії. Визначено, що найважливішими з них є вік і розміри передсердь, насамперед, лівого. Вперше доведено, що незалежно від етіології СН, імовірність постійної форми миготливої аритмії (ПостМА) є практично однаковою за однакового розміру лівого передсердя. У ході проспективного спостереження встановлено, що наявність ПостМА асоціюється із зростанням ризику кардіальної смерті. Розроблено методику визначення діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ) за допомогою оцінки розподілу швидкостей трансмітрального потоку у передсерді та шлуночку у хворих з синусовим ритмом і МА. За допомогою даної методики встановлено, що важливу роль у діастолічному наповнені ЛШ відіграє активне розслаблення з формуванням присмоктувального ефекту. Шляхом тривалого запису потоку у виносному тракті ЛШ виявлено, що на формування серцевого викиду у разі ПостМА істотно впливають коливання переднавантаження та феномен "постекстрасистолічної" потенціації. Доведено, що механізми авторегуляції та тривалий діастолічний потік сприяють підтриманню кровотоку у внутрішній сонній артерії (ВСА) на достатньому рівні у більшості пацієнтів з СН, тоді як у хворих з IV функціональним класом спостерігається не лише зниження кровотоку, але і порушення авторегуляції.

Проведена оценка распространенности факторов риска среди пациентов после инфаркта миокарда. Распространенность факторов риска изучалась среди 333 пациентов, рандомизированных из 912, которые были госпитализированы в 2000 - 2005 гг. В домашних условиях проводилось анкетирование, измерение АД, антропометрических параметров. Лабораторно-инструментальные обследования проводились в условиях клиники. Наиболее распространенным фактором риска оказалась артериальная гипертензия - 84,1 %, наименее - сахарный диабет - 13,8 %. Гиперхолестеринемия встречалась у 55,4 % пациентов и часто сочеталась с одновременным повышением уровня ЛПНП и ТГ (45,5 %). Общее ожирение выявлено у 44,7 %, абдоминальное у 58 %, при этом, абдоминальное ожирение также имел каждый седьмой пациент с нормальным весом. Распространенность курения составила 18,3 %, гиподинамии - 27,9 %. Более половины пациентов после инфаркта миокарда имели одновременное сочетание 3 - 4 факторв риска.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Шифр НБУВ: Ж16789 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Поширеність та чинники, пов'язані з існуванням миготливої аритмії, вивчено у 376 хворих на ревматизм. Встановлено, що частота миготливої аритмії у хворих на ревматизм становить 32,5 %. Найчастіше найчастіше миготлива аритмія реєструється в разі мітрально-аортально-трикуспідальних вад, рідше - у випадку аортальних вад. Найбільш важливими чинниками, пов'язаними з наявністю аритмії, є розміри та об'єми передсердь.

Дослідженням було охоплено 107 осіб - 53 хворих з ізольованою аортальною недостатністю - 25 чоловіків і 28 жінок, та 54 здорові особи - 25 чоловіків і 29 жінок. Діастолічну функцію лівого шлуночка вивчено за допомогою доплеркардіографії в пульсовому режимі. В основній групі в цілому спостережено збільшення швидкості (А), інтеграла швидкості (Аi) пізнього діастолічного наповнення та помірне сповільнення спаду швидкості раннього діастолічного наповнення. При цьому суттєвої відмінності в такому важливому параметрі діастолічної функції як співвідношення швидкостей та інтегралів раннього та пізнього наповнення (E/A та Ei/Ai) не було зареєстровано. У 14 пацієнтів (26,4 %) діагностовано рестриктивний варіант діастолічної дисфункції. Коли цих пацієнтів було виділено в окрему підгрупу, проявилася чітка, класична відмінність між основною та контрольною групами, яка полягала в змінах, характерних для порушення розслаблення лівого шлуночка. Під час проведення множинного кореляційного аналізу встановлено, що найбільш суттєво параметри діастолічної функції корелювали з віком (але не тривалістю захворювання) та розміром лівого передсердя.

Дослідження спрямоване на виявлення оцінки прихильності до медикаментозного лікування хворих після інфаркту міокарда (ІМ) та виявлення впливу супутніх захворювань на її формування. Прихильність до лікування вивчено у 333 пацієнтів, рандомізованих із 912, що були госпіталізовані з приводу ІМ у 2000 - 2005 рр. За домашніх умов проведено анкетування, вимірювання АТ, антропометричних параметрів. Лабораторно-інструментальні обстеження проведено за умов клініки. Прихильність до лікування пацієнтів після ІМ склала 64,3 %. У жінок порівняно з чоловіками відзначено чітку тенденцію до більшої прихильності до лікування. У чоловіків прихильність до лікування залежала від віку та зменшувалась його зростанням. Прихильність до лікування не залежала від перенесеного в анамнезі ішемічного інсульту чи наявного супутнього цукровою діабету (ЦД). Пацієнти із супутньою артеріальною гіпертензією (АГ) виявились більш прихильними до лікування незалежно від віку та статі. Ожиріння у пацієнтів після ІМ також асоціювалось із вищою прихильністю до лікування. Одним з предикторів формування неприхильності до лікування була неможливість відмови від куріння. Понад 35 % пацієнтів після ІМ виявились неприхильними до лікування. АГ та ожиріння асоціювалась з вищим рівнем прихильності у хворих після ІМ. На прихильність до лікування не впливали перенесений ішемічний інсульт чи супутній ЦД.

Фібриляція передсердь (ФП) виникає у 8,0 +- 22,0 % хворих з гострим інфарктом міокарда (ІМ). Вона асоціюється зі значним зростанням як шпитальної летальності, так і смертності впродовж 5-річного періоду спостереження. Мета роботи - з'ясувати частоту виникнення ФП, її зв'язок зі структурними змінами в серці, серцевою недостатністю та іншими чинниками у пацієнтів у віддалений період після перенесеного ІМ. Дослідженням були охоплені 169 пацієнтів після ІМ - 135 чоловіків і 34 жінки. Середній вік 57,3 +- 11,4 року. Від першого перенесеного ІМ минуло 4,96 +- 4,64 року. ФП була діагностована у 33 пацієнтів (19,5 %): постійна форма - у 23 (13,6 %), пароксизмальна - у 10 (5,9 %). За результатами множинного логістичного аналізу незалежними предикторами ФП виявились вік хворих та об'єм правого передсердя у них. Водночас кожних додаткових 10 років життя у них супроводжуються збільшенням імовірності постійної форми ФП більш ніж удвічі (на 110,0 %), а збільшення об'єму ПП на кожних 50,0 мл і утричі (на 200,0 %). Частота виявлення постійної форми ФП збільшувалась зі зростанням важкості серцевої недостатності, тоді як для пароксизмальної форми ФП такої закономірності не виявлено. Висновки: під час оцінювання ризику ФП на особливу увагу заслуговують параметри, які характеризують стан правих відділів серця, зокрема, розміри правого передсердя і ступінь регургітації через тристулковий клапан.

Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST - одна з найбільш поширених причин смерті пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС). Останніми роками відзначено зростання кількості випадків інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST серед чоловіків віком 25 - 50 років, і смертність від нього серед молодих чоловіків в Україні в 3 - 5 разів вища, ніж в економічно розвинених країнах. Представлене у статті спостереження інфаркту міокарда в молодої людини з генетичним дефектом, складовою частиною якого є порушення метаболізму, може бути наслідком прогресування атеросклеротичного процесу. Випадок поєднання синдрому Барде - Бідля з інфарктом міокарда з ангіографічно ураженими коронарними артеріями в чоловіка віком 23 роки свідчить про недооцінку ролі генетичних захворювань у розвитку ІХС в пацієнтів молодого віку. Активна корекція всіх чинників ризику, моніторинг лабораторних показників у підлітків і молодих чоловіків з метаболічними порушеннями, перш за все з ожирінням і генетичними захворюваннями, що супроводжуються метаболічними розладами, є необхідною умовою профілактики ІХС, зокрема інфаркту міокарда, в молодому віці.

Прихильність до лікування артеріальної гіпертензії (АГ) після перенесеного інфаркту міокарда (ІМ) є недостатньо вивченою проблемою світової кардіології. Мета роботи - оцінити прихильність до лікування та чинники, що впливають на неї, у пацієнтів із АГ у віддалений період після перенесеного ІМ. У дослідженні брали участь 265 пацієнтів після перенесеного ІМ (68,2 % чоловіків, середній вік 65,4 +- 9,5 року). Середній час від перенесеного ІМ до включення у дослідження становив 2,3 +- 1,9 року. Якість вторинної профілактики оцінювали за результатами анкетування, вимірювання антропометричних показників, артеріального тиску (АТ) і частоти серцевих скорочень (ЧСС), а також визначення показників ліпідного обміну, креатиніну та глюкози венозної крови. Частота виявлення АГ у віддалений період після ІМ становить 69,1 %. Лише у 26,3 % пацієнтів із АГ у віддалений період після ІМ фіксували АТ у межах цільових значень. Чинниками, що асоціювалися із досягненням цільових значень АТ, були вік до 60 років (ВШ - 1,35; p = 0,02), візит до лікаря упродовж останніх шести місяців (ВШ - 1,82; p = 0,002), регулярне самостійне вимірювання АТ (ВШ - 1,63; p = 0,01). 13,3 % пацієнтів із АГ після ІМ не вживали антигіпертензивні лікарські засоби, 60,4 % пацієнтів із АГ лікувались, але не досягали цільових значень АТ. Висновки: для досягнення цільових показників АТ у пацієнтів із АГ після перенесеного ІМ потрібно запровадити регулярне вимірювання АТ в домашніх умовах, використовувати комбіноване антигіпертензивне лікування; регулярно контролювати прихильність до лікування, вживання антитромбоцитарних, антигіпертензивних лікарських засобів і статинів. Пацієнтів, у яких АГ тяжко піддається контролю, має консультувати кардіолог щонайменше один раз на шість місяців.