Початок XVII ст. - це боротьба двох антагоністичних тенденцій: однієї, яка сприймає французьку мову як засіб спілкування вчених, однак намагається дотримуватися латинського синтаксису (юристи, теологи), та іншої, яка хоче остаточно розірвати з цією вченою мовою. Саме поєднання суворості та м'якості, величі та ніжності, милозвучності та ясності, чіткості визначає новий стиль французької мови і закладає основи класичного мистецтва. Мова виходить з-під латинського впливу, потрохи усуває застарілі слова та звороти, вчені та технічні терміни. Загалом преціозники намагаються "chatier leur style" (відточити свій стиль); вони усувають старі, вульгарні, непристойні слова. Варіанти, що стосуються роду і числа іменників, свідчать про вагання, які ще існують в мові на початку XVII ст. Щодо вживання артиклів, то з самого початку XVII ст. воно є просто необхідним. Що стосується "живучості" деяких рис старої мови, то в першій третині століття певна свобода їх вживання сприймається природно, тоді як після 1660 р. ці старі терміни слугують для вираження експресивності.

Дослідження мовних товарних знаків показує складність їх семантики. Товарний знак розглянуто як алюзивне власне ім'я, яке має культурно-історичну інформацію або якому цю інформацію неважко надати. Кожному товару або послузі фірма-виробник чи фірма-дистриб'ютор дає назву (товарний знак) для індивідуалізації товару, оскільки товарний знак виконує атрактивну функцію. Успішність рекламної кампанії і обсяг продажу товарів безпосередньо пов'язані із запам'ятовуванням товарного знака.

Розглянуто питання стилістичного функціонування прямих та непрямих алюзій на Біблію у повоєнних американських романах Ф. О'Коннор "Мудра кров" та "Несамовиті виходять переможцями". Ці твори належать до жанру сатиричного роману. Їх об'єднує тема релігії. На прикладі 17 випадків вживання біблійних алюзій відображено як цей мовно-стилістичний засіб набуває у романах сатиричного ефекту і спрямований на викриття розбіжності між досконалими знаннями тексту Біблії окремими індивідами та їх неспроможністю керуватися нормами християнської моралі у повсякденному житті. Факт відриву букви Священного Писання від його духу спричиняє релігійний фанатизм. Алюзії на Біблію у романах "Мудра кров" і "Несамовиті виходять переможцями" вжито з метою змалювання руйнівних наслідків, до яких може призвести догматичний підхід фанатиків до Божого закону.

У просодії поеми "Осінній щоденник" простежуються давньоанглійські, середньоанглійські і давньоірландські корені, що важливо як для "ліричної", так і для "епічної" характеристики цієї ліро-епічної поеми. Давньоанглійські корені - це використання алітерації взагалі та алітераційної зв'язки двох половин у рядку зокрема, а також нерівна кількість складів у рядку. Середньоанглійські корені - це система чергування наголошених і ненаголошених складів та відхилення від системної регулярності, а також неповна перехресна рима. Давньоірландські корені - це довжина рядка, повтори, фонетичні виразові засоби, і, особливо, роль дисонансу для ритму та рими, а також нерегулярність ритмічної схеми, тобто "половинне" римування abcbdefe, та відхилення від рими і ритму. Незаперечним є новаторство Макніса у створенні виразності поетичного образу засобом відхилення від норм рими та ритму.

Надано аналіз англійських запозичень, що функціонують у підмові економіки сучасної французької мови. Запропоновано характеристику типів запозичених з англійської мови термінів, їх кількісну презентацію, ступені адаптації у мові-реципієнті; детально розглянуто домінуючі способи збагачення сучасної економічної термінології, словотворчу архітектоніку, а також основні сучасні тенденції функціонування англіцизмів у досліджуваній термінології.

В історії дослідження аспектуальності у латинській мові виокремлено 3 етапи: молодограматичний; формально-граматичний; функціонально-семантичний. На підставі детального аналізу здійснених у цій галузі досліджень відзначено їх сильні і слабі сторони і окреслено перспективи дослідження цієї галузі.

Проаналізовано тексти лекцій та виявлено особливості першої композиційної частини лекції - вступу. У вербальній частині - характерні особливості на лексико-граматичному та інтонаційному рівні. У невербальній - використання жестів у функції підкреслення інформаційних центрів.

Досліджено лексичний склад вигуків у французькій мові та виявлено серію одиниць іншомовного походження. Деякі з них увійшли у французьку мову з мов германських племен, які населяли Галлію, інші - запозичені з італійської через театр та музику. Деякі вигуки походять з латинської мови, а інші утворилися саме у французькій мові. Проаналізовано вигуки іншомовного походження та зроблено висновок про їх нечисленність у порівнянні з іншими мовами. За підрахунками, вигуки іншомовного походження становлять 15 % їх загальної кількості.

Єжи Курилович належить до тієї невеликої групи видатних учених, творчість яких визначає нові перспективні напрями у розвитку світової науки, зокрема порівняльно-історичного мовознавства, орієнталістики та загального мовознавства. Вагома наукова спадщина вченого неодноразово привертала до себе увагу дослідників, тоді як його викладацька діяльність залишається майже не висвітленою, хоч ці дві сторони творчого життя Куриловича завжди були між собою пов'язані. Адже Курилович - університетський учений: майже чверть століття він працював у Львівському університеті (з листопада 1921 року по червень 1946 року, крім воєнних років (1941 - 1944), коли викладав німецьку мову у Польському комерційному училищі); у 1946 - 1948 роках завідував кафедрою у Вроцлавському університеті, а з 1948 року і до останнього дня свого життя - у Ягеллонському університеті (Краків).

На базі архівних матеріалів розглянуто рецензію професора А. Гавронського на габілітаційну дисертацію Є. Куриловича "Nowy typ pierwiastkow Indoeuropejskich" і розгорнутий відгук професора Т. Лера-Сплавінського на ранні наукові праці та початкову педагогічну діяльність молодого колеги. А. Гавронський зазначив, що дисертація стосується складних і нечасто друкованих питань праіндоєвропейської мови і проливає світло як на систему голосних у межах нового типу коренів, так і на групу фонетичних і морфологічних явищ низки індоєвропейських мов. Професор Т. Лер-Сплавінський проаналізував ранні наукові публікації Є. Куриловича і дійшов висновку щодо вагомості рецензованих праць, самобутності ідеостилю автора і відзначив непересічні викладацькі риси молодого вченого.

Розглянуто особливості словотвірних моделей віддієслівних іменників та їх роль у художньому тексті. Проаналізовано типи словотвірних рядів, твірними яких слугують різні форми дієслова: інфінітив, основа множини, дієприкметник минулого часу. Виявлено фонетичні особливості похідних; взаємодію синтаксичних, лексичних моментів; проілюстровано комунікативну функцію новотворень.

Аналіз мовознавчих праць Я. Чекановського засвідчив, що цей учений ще в 20-х рр. XX ст. застосовував прийоми математичної статистики для дослідження низки проблем польської історичної діалектології та порівняльного слов'янознавства. Обгрунтувавши широкі дослідницькі можливості цієї методики, у своїх працях він довів доцільність використання статистики під час вивчення мовних явищ, опинившись, по суті біля витоків лінгвістичної статистики. Нині ця сторона багатогранної наукової діяльності Я. Чекановського забута.

Проаналізовано походження та функції прийменників/префіксів в індоєвропейській мові та визначення цієї частини мови античними граматиками.

Римські граматики підходили до вивчення порядку слів не з граматичного погляду, а зі стилістичного та логічного. Зокрема, Ціцерон розглядав його з позиції ритмічності та гармонії мови. Квінтіліан першим звернув увагу на природний порядок слів, хоч і не завжди радив його дотримуватись. Значного прогресу у вивченні цього питання досяг Прісціан, який намагався висвітлити його з логічного погляду. Проте він, як і інші граматики того часу, основою синтаксису вважав класифікацію слів за частинами мови, а не за членами речення.

Фразеологічні одиниці з ономастичним компонентом мають особливу експресивність, емоційність, здатність до вираження оцінки і є цілісним мовним явищем. Ономастичний компонент біблійного походження несе у собі екстралінгвістичну інформацію про денотат та засвідчує зв'язки між фразеологією та біблійними мотивами. Це дозволяє розглядати біблеїзми як закриту лексичну підсистему мови. У випадку нефразеологічного вживання власні назви слугують для індивідуалізації, відокремлення об'єкта з серії йому подібних. За умови включення до складу фразеологічної одиниці ономастичний компонент зазнає семантичних змін та одержує риси, які властиві загальним назвам; він також набуває експресивності. Показано семантично-структурні особливості, стилістичне функціонування, національну специфіку та шляхи проникнення у мову таких одиниць. Їх треба вживати як окремі класи фразем та комунікативних одиниць біблійного походження з ономастичним компонентом.

Охарактеризовано функціональні особливості компаративних зоофразеологізмів української та французької мов. Проаналізовано структурно-семантичні особливості фразеологічних компаратив. Досліджено образний компонент антропоморфічних зоофразеологізмів. З метою виявлення етноунікальності порівнянь проведено паралелі між стереотипними образами-еталонами обох мов.

Проаналізовано походження префікса re- та функціонування його у пізній латині. Згідно з гіпотезами про етимологію розглядуваного префікса, re- не має прийменникового походження. Композити з префіксом re- утворюють 3 семантичні групи: дієслова творення, розміщення та розумової діяльності. Вони позначають дію, яка спрямована на повторення результату, відновлення вихідного стану, протидію, новотворення, взаємну дію. Композити з re- вказують також на якісну зміну об'єкта префіксального дієслова у порівнянні з дією безпрефіксального. Іноді префікс re- вказує лише на різницю між простим та префіксальним словом, що свідчить про втрату префіксом його первісного значення. Про послаблення ролі префікса у пізній латині свідчить також рекомпозиція та вживання прийменникових додатків при композитах з re-.

Досліджено іспанський парламентський політичний дискурс, а саме - проблему його зародження та формування, вплив на цей процес позамовних факторів: історії, ідеології, політичних подій та обставин. Розглянуто ту ділянку політичної лексики, яка, зазнавши деяких семантичних змін протягом майже двох століть свого розвитку (з 1811 року по сьогоднішній день), стала ядром термінологічної лексики сучасного іспанського парламентського політичного дискурсу.

Розглянуто прагматико-комунікативні особливості категорії одиничності у фразеологізмах. Визначено генералізуючу функцію по відношенню до індивідуалізуючої та проаналізовано семантичну структуру фразеологізмів з погляду детермінованості/недетермінованості. Встановлено, що детермінована одиничність є відмінною від недетермінованої; вона актуалізована як на логіко-семантичному, так і на етимологічному рівнях.

Генеративна граматика належить до провідних течій сучасної лінгвістики. На конкретних прикладах відображено основні положення цієї теорії. Принципова відмінність генеративного напряму від дескриптивного полягає у виборі об'єкта і методики граматичного (лінгвістичного) дослідження. Дериваційна та репрезентаційна моделі відображають специфіку структурної організації генеративної граматики та місце лексикону, синтаксису, логічної і фонетичної форм, як складових елементів цієї структури, у функціонуванні обох моделей.