Висвітлено теоретичні засади сучасної конфліктології. Розглянуто теорії внутрішнього конфліку. Охарактеризовано сучасні концепції вирішення конфліктів. Увагу приділено психології малих груп, міжгрупової взаємодії та міжособистісних відносин. Наведено словник термінів з даних проблем, в якому розкрито сутність таких понять, як амбіція, апатія, байдужість, віра, взаєморозуміння, комунікабельність, лабільність.

Освещены теоретические основы современной конфликтологии. Рассмотрены теории внутреннего конфликта. Охарактеризованы современные концепции решения конфликтов. Внимание уделено психологии малых групп, межгрупповых взаимодействий и межличностных отношений. Приведен словарь терминов по данным проблемам, в котором раскрыта сущность таких понятий, как, амбиция, апатия, безразличие, вера, взаимопонимание, коммуникабельность, лабильность.

Розглянуто особливості соціально-політичних настановлень молоді за умов нинішньої трансформації українського суспільства. Зокрема, такі їх феномени, як політична апатія, соціальна фрустрація, макіавеллізм, досліджуються у взаємозв'язку з особливостями процесу формування соціальних настановлень, що характеризують перебіг змін у суспільній свідомості молоді.

Розкрито причину широкої розповсюдженості депресії у разі хвороби Паркінсона (ХП), яка полягає в особливостях її феноменології з високою часткою апатичної симптоматики. Одержано дані щодо патогенетичної та клінічної гетерогенності депресивних і тривожних розладів у хворих на ХП. Методом магнітно-резонансної спектроскопії (MPC) на підставі визначення співвідношень основних метаболітів мозку (NAA, Cho, CR) доведено залучення певних регіонів мозку в патологічний процес за тривожних і депресивних станів у хворих на ХП, що висвітлює патогенетичні особливості депресії будь-якого походження з залученням в патологічний процес певних структур мозку, які створюють так зване "депресивне коло". Використання методу транс краніальної сонографії (ТКС) дозволило підтвердити вірність запропонованої патогенетичної концепції в підходах до розуміння наявності особливого варіанту депресії у разі ХП. Виділено мотиваційні порушення, які в літературі позначаються як апатія, визначено їх коморбідність з іншими нейропсихіатричними проявами та роль в прогресуванні ХП і розвитку деменції. Розкрито патогенетичні особливості мотиваційних порушень у разі ХП, які полягають в наявності когнітивного дефіциту й ангедонії у разі ХП. Доведено існування окремих варіантів ХП, що вимагає диференційного підходу до лікування та визначення прогнозу.

Проведено когнітивний аналіз українських любовних замовлянь з метою виявлення ознак концепту "кохання" у сакральних текстах вербальної магічної традиції. Зроблено висновок, що в українській фольклорно-магічній картині світу любов - це передусім залежність, страждання (плач і неволя) та хвороба (трясіння та трепет, тяжкість, біль, неспокій, безсоння, апатія, відсутність апетиту та спраги, невиліковність, божевілля та смерть), а вже потім ласка, доброта та прихильність.

Наведено основні терміни буття й онтології. Розкрито сутність таких понять як скасування, зберігання, редукція, увласнення, доступність/досяжність, світ, всесвіт. Висвітлено терміни пізнання й епістемології, таких як совість, свідомість, утримання, явище, маніфестація, фантазія, видіння. Подано інформацію про терміни мови, логіки, семіотики (знак, символ, паронім, предикація, термін, семіотика), права та політики (панування, могутнісь, влада), часу й історії профанація, освіта, культура, цивілізація, непередбачуваність), естетики та поетики (краса, вистава, твір у процесі розвитку), етики та праксису (світло, чесність, добро/зло, доля), філософії та психології (апатія, клопіт, жах, недбалість, страждання, настрій, хандра).

Обгрунтовано актуальність проблеми соціальної і психолого-педагогічної підтримки вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. Розглянуто зовнішні і внутрішні чинники, що зумовлюють так зване професійне вигоряння вчителів. Охарактеризовано симптоми, які дестабілізують професійну діяльність вчителів: тривожність, смуток, нудьга, апатія, хронічна втома, незадоволеність результатами своєї праці тощо. Визначено напрями, форми і методи психолого-педагогічної підтримки професійного довголіття педагогів. Зазначено, що професійне довголіття вчителя - це показник його самоактуалізації.

Обоснована актуальность проблемы социальной и психолого-педагогической поддержки учителей общеобразовательных учебных заведений. Рассмотрены внешние и внутренние факторы, обусловливающие так называемое профессиональное выгорание учителей. Охарактеризованы симптомы, которые дестабилизируют профессиональную деятельность учителей: тревожность, уныние, скука, апатия, хроническая усталость, неудовлетворенность результатами своего труда и т. д. Определены направления, формы и методы психолого-педагогической поддержки профессионального долголетия педагогов. Отмечено, что профессиональное долголетие учителя - это показатель его самоактуализации.

The actuality of professional many years standing support of teachers is shown in the article. Factors and symptoms of professional exhaustion of teachers are described, directions, forms and methods of professional many years standing support of teachers are determined.

Актуалізовано проблему зниження етичного рівня (деетизації) у стосунках між педагогом і всіма суб'єктами навчального процесу та запропоновано шляхи підвищення цього рівня. За результатами аналізу стану зазначеної проблеми виявлено, що на формування професійної свідомості педагога впливають процеси у суспільстві (занепад моралі, руйнація людських цінностей, "релятивістська мораль", соціальна апатія, різке майнове та соціальне розшарування) та у сфері реформування освіти (тривале недофінансування галузі, застаріла адміністративно-управлінська система, слабкість кадрової політики), що разом створює потік неупорядкованих змін, призводить до зниження престижу педагогічної професії, кадрового старіння). Запропоновано для запобігання тенденціям деетизації ввести до програми курсів підвищення кваліфікації педагогічних кадрів теми, пов'язані з аналізом явищ, які за своєю суттю мають етичну природу, мотивування учителів до виявлення та коригування власних стереотипів.

Представлена авторская программа психологического сопровождения профессионального становления личности спортсмена-единоборца. Показано, что из трех эмоциональных состояний спортсменов (предстартовая лихорадка, предстартовая апатия, боевая готовность) оптимальным для успешной спортивной деятельности является состояние боевой готовности. Отмечено, что новизна предлагаемой программы заключается в комплексном подходе к применению и последовательности поэтапного воздействия отобранных и скорректированных методик, сформированных в три блока: А - обучение релаксации, Б - повышение эмоциональной устойчивости в стрессогенных спортивных ситуациях путем многоразового мнимого переживания, В - формирование устойчивого состояния боевой готовности средствами звукового воздействия (аудиозаписью). По результатам апробации данной программы в спортивных клубах единоборств г. Одессы констатировано ее положительное влияние на психическое и физическое здоровье спортсменов, их спортивную деятельность.

Наведено авторську програму психологічного супроводу професійного становлення особистості спортсмена-єдиноборця. Показано, що з трьох емоційних станів спортсменів (передстартова лихоманка, передстартова апатія, бойова готовність) оптимальним для успішної спортивної діяльності є стан бойової готовності. Відзначено, що новизна пропонованої програми полягає в комплексному підході до застосування та послідовності поетапного впливу відібраних і скоригованих методик, сформованих у три блоки: А - навчання релаксації, Б - підвищення емоційної стійкості в стресогенних спортивних ситуаціях шляхом багаторазового уявного переживання, В - формування стійкого стану бойової готовності засобами звукового впливу (аудіозаписом). За результатами апробації даної програми у спортивних клубах єдиноборств м. Одеси констатовано її позитивний вплив на психічне та фізичне здоров'я спортсменів, їх спортивну діяльність.

The article analyses the problem of psychological support for personal professional formation of single combat athlete. In suggests a program for regulating pre-start emotional states aimed at adaptation of personality for specific conditions of competitive activity in sports kinds of single combat.

Психологічна та душевна перевтома призводить до синдрому емоційного виснаження через надмірне навантаження і неадекватні міжособисті відношення. Перша ознака синдрому емоційного вигорання проявляється як перенапруження і вичерпання емоційних і фізичних ресурсів, а також відчуття втоми, що не проходить після нічного сну. Вигорання призводить до зниження професійної мотивації: напружена робота поступово перетворюється у беззмістовне заняття, появляється апатія і навіть негативізм до своїх обов'язків.

Визначено, що існують два шляхи розвитку дитини: біологічний (природний) та соціальний (культурний). Теоретично обгрунтовано, що за атипового розвитку спостерігається більша залежність соціально-психологічних компонентів від порушень природно-психічних властивостей, а також – виражена реакція особистості на порушення природно-психічних властивостей, що виникає в процесі її взаємин із соціальним оточенням. Зазначено, що ризик виникнення психологічних відхилень в розвитку дитини визначається сукупним впливом біологічних і соціальних факторів: вихідним станом здоров’я й негативними впливами середовища. Стверджено, що особистісний розвиток дошкільників із порушеннями зору відбувається за умов зорової, соціальної та емоційної депривації, яка суттєво утруднює задоволення актуальних потреб дитини та призводить до дефіциту особистісного досвіду (сенсорного, соціального й емоційного), зумовлюючи у подальшому виникнення фрустрації, що виражається в характерних переживаннях і поведінці: апатія, агресія, регресія, стереотипія тощо. Доведено, що головний акцент у діяльності практичного психолога повинен бути зроблений на профілактиці відхилень у розвитку дитини з порушеним зором, яка передбачає обов’язкову кооперацію з безпосереднім соціальним оточенням дитини.

Определено, что существуют два пути развития ребенка: биологический (естественный) и социальный (культурный). Теоретически обосновано, что при атипичном развитии наблюдается большая зависимость социально-психологических компонентов от нарушений природно-психических свойств, а также – выраженная реакция личности на нарушение природно-психических свойств, возникающих в процессе ее взаимоотношений с социальным окружением. Отмечено, что риск возникновения психологических отклонений в развитии ребенка определяется совокупным влиянием биологических и социальных факторов: исходным состоянием здоровья и негативными воздействиями среды. Утверждается, что личностное развитие дошкольников с нарушениями зрения происходит в условиях зрительной, социальной и эмоциональной депривации, которая существенно затрудняет удовлетворение актуальных потребностей ребенка и приводит к дефициту личностного опыта (сенсорного, социального и эмоционального), вызывая в дальнейшем возникновение фрустрации, что выражается в характерных переживаниях и поведении: апатия, агрессия, регрессия, стереотипия и др. Доказано, что главный акцент в деятельности практического психолога должен быть сделан на профилактике отклонений в развитии ребенка с нарушенным зрением, предусматривающей обязательную кооперацию с непосредственным социальным окружением ребенка.

Determined that there are two development plans: biological (natural) and social (cultural) although combined, but do not mix, and a special role in the formation of higher mental functions and personality, owner culture development. This general pattern of development in ontogenesis and in dysontogenesis. Established that obeying the general laws in general, the development of a child with impaired vision has a number of its own laws. Accordingly, atypical development characterize the properties caused by various kinds of factors, including the need, first, to distinguish primary (biological and social) and secondary – psychological factors. Theoretically proved that the ratio of biological and social factors atypical development primarily alters depending on the age of the child. In the favorable social conditions of development that has been influenced by biological factors, eventually approaching the age norm, while also burdened by social factors – regresses. It is proved that the main focus of activities Psychologist should be placed on preventing deviations in development cooperation which provides for compulsory direct social environment of the child

Мета роботи - навести результати 6-місячного спостереження за пацієнтами з деменцією, які перебували в амбулаторних умовах та медико-соціальних інституціях; вивчити динаміку нейропсихіатричних симптомів та їх вплив на дистрес доглядача. Проведено відбір та обстеження 99 пацієнтів, що проживали в громаді, та 99 пацієнтів, які тривало перебували в медико-соціальних закладах. Тричі проведено психіатричний огляд (первинний огляд, через 3 та 6 місяців). За допомогою MMSE визначено когнітивні порушення та ступінь тяжкості деменції. Нейропсихіатричні симптоми та дистрес доглядача оцінено за шкалою NPI (версії з 12 пунктів). В амбулаторній групі пацієнтів переважали маячення та галюцинації, в стаціонарній - апатія/байдужість, тривога, аномальна рухова активність та розлади сну й поведінки вночі. Спільним для обох груп було посилення апатії/байдужості. Клінічно значущою відмінністю між групами стало те, що в амбулаторній групі протягом періоду спостереження знижувалася вираженість нейропсихіатричних симптомів та дистрес доглядачів, на відміну від стаціонарної групи, де вираженість симптомів та дистрес доглядачів із кожним наступним оглядом посилювався. В амбулаторній групі переважали пацієнти з деменцією помірного ступеня, у стаціонарній - тяжкого. Висновки: в амбулаторній та стаціонарній групах протягом періоду спостереження проводилась клінічно значуща редукція психотичних та афективних симптомів, порушень сну, ажитації. В обох групах спостерігалось значуще посилення апатії/байдужості, з кожним наступним оглядом прогресували когнітивні порушення.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.030 + Р415.202.1 + Р62-320

Рубрики:

Гіпертонічна хвороба

Ожиріння

Невропатологія

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано співвідношення між соціальною апатією і соціальною активністю через призму досліджень В. Липинського. Особливу увагу в дослідженні зосереджено на виявленні розуміння мислителем впливу діяльності національної аристократії на стани соціальної активності і соціальної аномії в українському суспільстві.

Визначено сутність ризиків людського розвитку у системі суспільних відносин. Запропоновано їх трактування як міри небезпеки певної події, процесу, явища, які у разі реалізації матимуть негативні наслідки для стану або динаміки людського розвитку. На основі такого трактування визначено суб'єктно-об'єктні взаємодії. Як об'єкти ризиків людського розвитку запропоновано розглядати його характеристики щодо великих сукупностей: населення певної території, населення країни, все населення світу; як суб'єкти - причини виникнення ризику (природні лиха, зміни клімату, забруднення довкілля, політичні рішення, поведінкові стратегії населення); як фактори - будь-які властивості соціальної системи або будь-які події, що негативно впливають на параметри людського розвитку. Розроблено класифікацію ризиків за комплексом ознак: рівнями формування, мірою передбачуваності, сферами формування, локалізацією проявів. Обгрунтовано підходи до ідентифікації ризиків, які формуються під впливом глобальних та національних чинників. На основі визначених у глобальній доповіді 2017 р. найбільш загрозливих тенденцій, що провокують ризики людського розвитку, здійснено їх оцінку та виявлено специфіку для України. Зокрема, встановлено особливості демографічної ситуації та процесу старіння населення України. Описано специфіку міграційної ситуації, у т. ч. характер демографічних ризиків, пов'язаних із міграцією робочої сили. Виявлено суперечливість та взаємопов'язаність ризиків, спричинених формуванням "суспільства споживання", охарактеризовано ризики інформаційного простору. Запропоновані підходи до ідентифікації та оцінювання ризиків людського розвитку на прикладах ризиків здоров'я (з побудовою логічних схем їх формування) та ризиків бідності як інтерпретації індивідуальних характеристик особи, таких як апатія, залежність, низький рівень освіти, нечесність, хвороба з точки зору суспільних умов їх формування та впливу на людський розвиток.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.1-3

Рубрики:

Інсульт

Шифр НБУВ: Ж70307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Селен - хімічний елемент з атомним номером 34. Позначається символом Se. Селен - необхідний для життя мікроелемент. Має виражені антиоксидантні й антиканцерогенні властивості. Бере участь у багатьох процесах в організмі, чим забезпечує функціонування імунної та ендокринної систем. Впливає на фізичний і розумовий розвиток у дітей. Їжа є основним джерелом селену для людини. У промисловості селен отримують як побічний продукт переробки міді. Його використовують в електронних напівпровідниках, як знебарвлюючу речовину для кераміки і скла, як вулканізуючу речовину у виробництві шин. Селен застосовується у фармакології, як антиканцерогенний засіб. Солі селену легко всмоктуються слизовими оболонками шлунково-кишкового тракту. У крові селен зв'язується з гемоглобіном, утворюється селенгемоглобін, у результаті виникає гемічна гіпоксія. У тканинах селен витісняє сірку з сірковмісних амінокислот, порушуються окислювально-відновні процеси. Селеніти як активні антиоксиданти зменшують активність глутатіонпероксидази та глутатіонредуктази й блокують метаболізм глутатіону. Заміна S - S зв'язків селенотрисульфідними комплексами призводить до зміни третинної структури білків і порушує їх функцію. У великих дозах селен викликає отруєння - селенізм. Для людини токсична доза селену становить 5 мг. Має політропну дію з переважним ураженням печінки, нирок і центральної нервової системи. Гострі тяжкі інгаляційні отруєння протікають бурхливо і фульмінантно. Після вдихання парів селену у великих концентраціях спостерігається втрата свідомості і стан колапсу. Характерним є часниковий запах з рота. При інгаляційному шляху надходження селену в концентрації 1 - 4 мкг/л описана клініка подразнення верхніх дихальних шляхів із розвитком токсичного набряку легень і пневмонії. Спостерігаються явища гастроентериту, енцефаломієліту, анорексії, вологий і себорейний дерматит. Хронічна інтоксикація селеном нагадує миш'якову інтоксикацію. Характерним є зниження маси тіла, апатія, втома, мігрень, запаморочення, нудота, блювання, діарея, тяжкість в ділянці правого підребер'я, хронічні бронхіти, гіпохромна анемія; також випадіння волосся, білі горизонтальні смуги на нігтях рук, пароніхія, дратівливість, гіперрефлексія, часниковий запах при диханні і металевий присмак у роті; хвороблива чутливість м'язів, тремор, запаморочення і почервоніння обличчя. Лікування включає в себе введення антидотів, промивання слизових оболонок, протишокові заходи та симптоматичну терапію.

Хвороба Вільсона - Коновалова (в англомовній літературі - хвороба Вільсона) - рідкісне спадкове захворювання з автосомно-рецесивним типом успадкування, в основі якого лежить генетичний дефект метаболізму міді. Оскільки мідь входить до складу всіх продуктів харчування і є коферментом у багатьох процесах в організмі, цей елемент неможливо повністю виключити із раціону. Для осіб з відсутністю екскреції іонів міді з клітини неминучим є порушення структури жирних кислот клітинної мембрани. Внаслідок цього втрачається її цілісність, що призводить до дегенерації органів і тканин. Симптомами можуть бути психіатричні (депресія, апатія) та неврологічні (порушення ходи, тремор, дратівливість) розлади, ідіопатичний гепатит і цироз, гемолітична анемія, порушення серцево-судинної та опорно-рухової систем. Підступність цього захворювання полягає у тому, що мідь може роками нагромаджуватись і не спричиняти виражених симптомів, доки її кількість не досягне порогового рівня, що за дуже стислий час спричинить незворотні зміни в організмі. Пороговий рівень є індивідуальним. Клінічно підтверджено, що ознаки ураження печінки випереджають неврологічні вияви на 10 років. У всіх пацієнтів із неврологічними виявами зафіксовано ураження печінки. Ще одним важливим виявом хвороби є утворення кільця Кайзера - Флейшера, зумовлене нагромадженням міді в десцеметовій мембрані рогівки. Його виявляють у 95 % осіб із неврологічними виявами, але не у дітей із захворюванням. Важливим критерієм діагностики є психіатричні та поведінкові зміни, які часто передують печінковим виявам, але їх зазвичай вважають особливостями пубертатного періоду. Такий великий спектр порушень зумовлений тим, що мідь є кофактором багатьох ферментів організму. Уникнути порушень допоможе предиктивне тестування та своєчасне призначення специфічного лікування. Нелікована хвороба прогресує з розвитком гострої печінкової недостатності аж до необхідності її трансплантації. Наведено сучасні дані щодо етіології, патогенезу, клінічних виявів, методів лікування хвороби Вільсона - Коновалова, а також власне клінічне спостереження складного випадку хвороби у дівчини 20 років.

На підставі комплексного обстеження 195 осіб похилого та старечого віку (55 - без когнітивних розладів, 70 - з м'яким нейрокогнітивним розладом внаслідок хвороби Альцгеймера, МНКР-ХА, 70 - з субкортикальним судинним м'яким нейрокогнітивним розладом, ССМНКР) запропоновано алгоритм диференціальної діагностики основних етіологічних типів м'яких нейрокогнітивних розладів (специфічні критерії та високочутливі тести). Він базується на поєднанні специфічних нейропсихологічних, психопатологічних, неврологічних і функціональних параметрів та змін низки біологічних маркерів. Доведено, що при МНКР-ХА патогномонічним когнітивним синдромокомплексом є специфічні розлади пам'яті, мінімальні розлади орієнтації у часі та просторі та легка оптико-просторова апраксія, як прояви переважного ураження структур гіпокампального кола. Для ССМНКР характерними є виконавча дисфункція та мінімальна еферентна моторна (транскортикальна) афазія, як наслідок дисфункції префронтальної і премоторної кори та їх зв'язків з базальними гангліями. Тісні кореляційні зв'язки зазначених когнітивних синдромів зі специфічними психопатологічними порушеннями свідчать про формування патогномонічних когнітивно-психопатологічних синдромокомплексів: амнестично-тривожно-дратівливого у пацієнтів з МНКР-ХА та виконавчо-депресивно-апатичного у хворих з ССМНКР. Низка неврологічних синдромів (розлади ходьби вищого рівня (РХВР), псевдобульбарний та пірамідний) дозволяє достовірно диференціювати пацієнтів з ССМНКР від хворих з МНКР-ХА та осіб вікового контролю. Найбільший негативний вплив на функціональну активність пацієнтів з МНКР-ХА чинять когнітивні порушення, особливо розлади пам'яті, а у хворих з ССМНКР - загальне когнітивне зниження, виконавча дисфункція, депресія, апатія та розлади ходьби. Суттєве диференціально-діагностичне значення у відокремленні пацієнтів з МНКР-ХА та ССМНКР між собою та від осіб вікового контролю мають нейробіологічні маркери: збільшення ступеню мікроваскулярного ураження головного мозку за нейровізуалізаційним параметром - загальний рейтинговий показник лейкоареозу (ЗРПЛА) при ССМНКР (чутливість - 95 %, специфічність - 97 %), зниження плазмової концентрації мозкового нейротрофічного фактору BDNF при МНКР-ХА (чутливість - 94 %, специфічність - 95 %) та збільшення латентності хвилі Р300 слухового викликаного когнітивного показника (СВКП) при ССМНКР (чутливість - 76 %, специфічність - 97 %). Застосування есциталопрама у пацієнтів з МНКР-ХА та ССМНКР призводить до збільшення концентрації BDNF плазми, покращення когнітивного функціонування та зменшення психопатологічних порушень депресивного та тривожного спектру. Представлені алгоритм диференціальної діагностики та низка апробованих діагностичних тестів дозволяють з високою чутливістю та специфічністю диференціювати пацієнтів МНКР-ХА та ССМНКР, а також будувати майбутні лікувальні та протективні стратегії.

Хвороба Вільсона-Коновалова (гепатолентикулярна дегенерація) - одне з перших аутосомно-рецесивних моногенних захворювань, для яких розроблено ефективну недорогу терапію. Таких успіхів було досягнуто завдяки детальному дослідженню структури білка, у процесі якого встановлено відповідності між окремими доменами купрум-зв'язуючої АТФази і первинною послідовністю гена ATP7B, який її кодує. Ці дослідження дали уявлення про функціонування та роль кожного окремого домену білка у транспорті металу і допомогли знайти шляхи корегування патології. Оскільки купрум входить до складу практично усіх продуктів харчування і є коферментом у багатьох процесах в організмі, цей елемент неможливо виключити із раціону. Для осіб із відсутністю екскреції іонів купруму з клітини неминучим є порушення структури жирних кислот клітинної мембрани. Унаслідок цього втрачається її цілісність, що призводить до дегенерації органів і тканин. Симптомами можуть бути психіатричні (депресія, апатія) та неврологічні розлади (порушення ходи, тремор, дратівливість), ідіопатичний гепатит і цироз, гемолітична анемія, порушення серцево-судинної та опорно-рухової систем. Купрум може роками накопичуватись і не спричиняти виражених симптомів, поки не досягне певного порогового рівня, і тоді за дуже короткий час завдає незворотних змін організму. Для кожного цей пороговий рівень є індивідуальним: наймолодшим пацієнтом, кому підтвердили діагноз, було 3 роки, найстаршому - 80, але в основному симптоми проявляються у віці 30 - 35 років. Клінічно підтверджено, що ознаки ураження печінки випереджають неврологічні прояви на 10 років. У всіх пацієнтів із неврологічними проявами зафіксовано ураження печінки. Ще одним важливим проявом хвороби є утворення кільця Кайзера-Флейшера, зумовлене накопиченням купруму в десцеметовій мембрані рогівки. Його виявляють у 95 % осіб із неврологічними проявами, але практично не виявляють у дітей із захворюванням. Важливим критерієм діагностики є психіатричні та поведінкові зміни, які часто передують печінковим проявам, але списуються на пубертатний період. У старших людей нагадують параною та шизофренію, що ще раз підкреслює складність коректної діагностики. Такий великий спектр порушень зумовлено тим, що мідь є кофактором багатьох ферментів організму. Уникнути таких процесів допоможе предиктивне тестування та своєчасне призначення специфічного лікування. Діагностика цього захворювання ускладнена не лише неспецифічністю проявів, а й широким спектром мутацій. Їх описано більше 500, і для 300 встановлено роль у розвитку патології. Тому генетичне тестування мутацій стане можливим лише тоді, коли буде сформовано перелік найчастіших жителів України та складено алгоритм медико-генетичного консультування осіб із високим ризиком розвитку хвороби Вільсона-Коновалова. В Україні ще не проводили такого дослідження, тому немає інформації про частоту і спектр мутацій у цьому гені для нашої популяції. Таким чином, метою роботи було на основі літературних даних проаналізувати частоти мутацій гена ATP7B у світі й у сусідніх з Україною країнах (Польщі, Австрії, Латвії, Німеччині та Західній Росії) і сформувати перелік найбільш імовірних алелів у нашій популяції для впровадження їх генетичного тестування. Результати, отримані в ході аналізу літературних даних, виявили, що найчастіше причиною захворювання серед жителів Європи та західної частини Росії є мутація H1069Q, яка виявляється з частотою від 16 до 56 %. Проте описано багато інших мутацій, специфічних для кожної окремої популяції. Передбачено, що крім основної мутації H1069Q, для нашої популяції будуть і свої специфічні.

Мета дослідження - аналіз суспільно-політичних умов, в яких працювала творча інтелігенція в 1920 - 1930-х рр., виокремлення основних підходів щодо визначення її місця й ролі в тодішньому суспільстві, з'ясування причин, що спонукали представників творчої еліти ставати на шлях конформізму. Методологія спирається на використання принципів історизму, об'єктивності та систематичності. Під час визначення структури статті використано проблемно-хронологічний підхід. Таке явище, як конформізм і нонконформізм, у середовищі творчої інтелігенції розглядається як складна дилема, що виникла в результаті політики радянської влади. Установлено, що репресії проти інтелігенції було спрямовано на ізоляцію та винищення незгодних, на залякування решти й залучення їх до "виховання нової людини" згідно з панівною доктриною. З'ясовано, що людина опинялася перед вибором: відмовитися від свободи думок і творчості та стати на шлях конформізму чи все-таки дотримуватися моральних принципів. Конформізм інтелігенції розглянуто як захисний механізм, щоб вижити. У науковий обіг уводяться архівні документи, що відтворюють душевний стан митців, які змушені були під тиском обставин займатися критикою й самокритикою. Ті, хто відмовлявся від конформізму, потрапляли у складне, здебільшого навіть трагічне становище. Висновки: на основі аналізу архівних джерел та наукової літератури доведено, шо терор настільки залякав інтелігенцію, деморалізував її, що на зміну кращим етичним і морально-політичним традиціям, носіями яких завжди була національна творча еліта, прийшли конформізм і соціальна апатія. Частина інтелігенції, щоб вижити в тих умовах, намагалася пристосовуватися й демонструвала відданість більшовицькій партії. У тоталітарному суспільстві неминуче виникає конфлікт між свободою творчості та утилітарними потребами держави. За реалій тієї епохи він вирішувався альтернативно: або інтелігент починав "творити" відповідно до ідеологічних настанов держави, або ж остання знищувала його як митця (а нерідко й фізично).