Работа посвящена поездке М.И.Глинки на Украину с целью набора певчих для Императорской Придворной Капеллы в 1838 г. Предпринята попытка разгадать истинное содержание жизненных впечатлений композитора, скрытых за маргиналиями, корректурными правками, в контексте европейской культуры конца XVIII - начала ХІХ вв.

Висвітлено основні характеристики жанрових особливостей східної словесності, їх композиційні форми та систему жанрів. Розглянуто еволюцію класичної арабської поезії другої половини VIII - XI ст. Відзначено, що основною формою, якою користувалися арабські, перські й тюркські поети, була касида. Проаналізовано газель як найпоширеніший жанр арабської доісламської поезії, а також шарки - турецький жанр, рід поетичного твору, подібний до мурабба та жанр кит'а - форму доісламської арабської поезії. Запропоновано до обговорення руба'і - поетичну форму іранського доісламського походження. Досліджено основні мотиви, теми, персонажі, символіку й зміст придворної лірики та способи її вираження. Наведено зразки класичної арабської, тюркської та перської поезії.

Освещены основные характеристики жанровых особенностей восточной словесности, их композиционные формы и систему жанров. Рассмотрена эволюция классической арабской поэзии второй половины VIII - XI ст. Отмечено, что основной формой, которой пользовались арабские, перские и тюркские поэты, была касыда. Проанализирован распространенный жанр арабской доисламской поэзии - газель, а также шарки - турецкий жанр, род поэтического произведения, подобный мураббе и жанр китъа - форма доисламской арабской поэзии. Предложен к обсуждению жанр рубаъи - поэтическая форма иранского доисламского происхождения. Исследованы основные мотивы, темы, персонажи, символика и содержание придворной лирики и способы ее выражения. Приведены образцы классической арабской, тюркской и перской поэзии.

Розглянуто особливості функціонування українського та російського етнонімів, визначено передумови та наслідки утворення етноніма України - імені нації. Досліджено історію появи назв Русі, Руської та Заліської земель. Висвітлено питання вживання в українській мові етнонімів: єврей, москаль, кацап, хахол, русини, московитяни. Розглянуто історію Росії, Східної Європи, систематизовану М.Грушевським.

Рассмотрены особенности функционирования украинского и русского этнонимов, определены предпосылки и последствия создания этнонима Украины - имени нации. Исследована история появления названий Руси, Русской и Залиской земель. Освещены вопросы употребления в украинском языке этнонимов еврей, москаль, кацап, хахол, русины, московитяне. Рассмотрена история России, Западной Европы, которая систематизирована М.Грушевским - литератором, журналистом, официальным придворным историографом М.Карамзина.

Розкрито сучасний науковий образ княжого двору Південної Русі X - XIII ст. як владного інституту, у внутрішньому світі й діяльності якого фокусувалися всі сторони життя середньовічного суспільства. Проаналізовано чинники, рушійні сили й обставини виникнення княжого двору на Русі, простежено його еволюцію та роль у державотворенні. Описано традиції, служби та аппарат управління княжого двору. Висвітлено історію Київського та Галицького монарших дворів. Увагу приділено ідеологічним формам діяльності, зокрема, обгрунтуванню та пропаганді законності дій, церемоніалу й етикету, династичним шлюбам, придворним розвагам двору Романовичів.

Раскрыт современный научный образ княжеского двора Южной Руси X - XIII вв. как властного института, во внутреннем мире и деятельности которого фокусировались все стороны жизни средневекового общества. Проанализированы факторы, движущие силы и обстоятельства возникновения княжеского двора на Руси, прослежены его эволюция и роль в построении государства. Описаны традиции, службы и аппарат управления княжеского двора. Освещена история Киевского и Галицкого монарших дворов. Уделено внимание идеологическим формам деятельности, в частности, обоснованию и пропаганде законности действий, церемониалу и этикету, династическим бракам, придворным развлечениям двора Романовичей.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(5МОН)-335

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж69560 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Освещена идея обреченности в "Петербургской повести" А.С. Пушкина как составная часть мифа о Медном всаднике. Рассмотрены вопросы пародирования действительности в драматических пародиях А.П. Чехова. Проанализированы особенности экфрасиса в произведениях Д.С. Мережковского 1890 - 1900-х гг., претексты и прототипы художественного мира новеллы Н.С. Гумилева "Последний придворный поэт". Раскрыта тема возвращения в повести В. Некрасова "В родном городе".

Розглянуто твори українського живопису XI - середини XX ст. від А. Печерського до К. Малевича, які зберігаються переважно в музеях України. Запропоновано нову мистецтвознавчу концепцію еволюції українського живопису, визначено особливості розвитку його жанрів і художніх стилів. Висвітлено основні етапи життя та творчої діяльності придворних художників королів та імператорів, зокрема маляра короля Ягайла, Ш. Богушевича зі Львова, українців-ізографів Оружейної палати царя Олексія Михайловича, Г. Левицького, В. Боровиковського. Наведено біографії А. Печерського, Т. Шевченка, В. Кандинського, К. Малевича, О. Екстер, В. Татліна, О. Архипенка, В. Єрмолова. Розглянуто історію розвитку візантійсько-руського стилю, православної готики, мистецтва ренесансу, бароко, рококо, просвітництва, бідермаєр, романтизму та неоромантизму, реалізму та пленеризму, постімпресіонізму, сецесії, авангарду, бойчукізму, нового реалізму та народного мистецтва. Висвітлено роль українського мистецтва у світовому культурному процесі.

Рассмотрены произведения украинской живописи XI - середины XX ст. от А. Печерского до К. Малевича, которые хранятся преимущественно в музеях Украины. Обоснована новая искусствоведческая концепция эволюции украинской живописи, определены особенности развития ее жанров и художественных стилей. Освещены основные этапы жизни и творческой деятельности придворных художников королей и императоров, в частности, художника короля Ягайла, Ш. Богушевича со Львова, украинцев-изографов Оружейной палаты царя Алексея Михайловича, Г. Левицкого, В. Боровиковского. Приведены биографии А. Печерского, Т. Шевченка, В. Кандинского, К. Малевича, А. Экстер, В. Татлина, А. Архипенка, В. Ермилова. Рассмотрена история развития византийско-русского стиля, православной готики, искусства ренесанса, барокко, рококо, просвещения, бидермаер, романтизма и неоромантизма, реализма и пленеризма, постимпрессионизма, сецессии, авангарда, бойчукизма, нового реализма и народного искусства. Освещена роль украинского искусства в мировом культурном процессе.

На підставі аналізу творів кримських істориків, матеріалів архівів і досліджень висвітлено аспект зародження кримськотатарської історіографії у контексті золотоординської літератури, її розвитку у складі придворної літератури Кримського ханства та поступового загасання в Османській імперії наприкінці XVIII - XIX ст. Досліджено проблему фольклорних коренів письмової історичної традиції Золотої Орди та форм участі фольклору у розвитку історичної прози Кримського ханства. Виявлено паралелі між історичною прозою та сучасною їх кримськотатарською придворною поезією, історичною прозою інших народів (турецькою, узбецькою, перською, російською). Приділено увагу проблемам літературного канону та вияву авторської індивідуальності у творах національної історіографії. Здійснено спробу наукової періодизації розвитку кримськотатарської історичної прози XV - XVIII ст. Виділено три періоди, відповідно до яких розглянуто літературно-культурний процес у Кримському ханстві. Охарактеризовано основні особливості поетики національних історичних творів. Проаналізовано зміни, що відбулися у даній прозі протягом XV - XVIII ст.

Досліджено український нотолінійний Ірмолой Г. Головні як унікальний взірець традицій українського церковного співу XVIII ст. На основі дослідження Ірмолоя вперше представлено належність Ірмолоя Головні до типових українських ірмолоїв XVII - XVIII ст., показано конкретні впливи української церковної традиції на розвиток церковного співу на території Російської імперії з кінця XVIII ст. Ірмолой Головні являє окрему групу книг українсько-російського типу. У науковий обіг введено ієрархічно-функціональне структурування, за яким Ірмолой Головні належить до соборного типу рукописів. Вперше виявлено наявність репертуару двох традицій церковного співу: спів XVII - XVIII ст., що сформувався в Україні внаслідок балкано-слов'янських впливів; спів, що звучав у Придворно-співацькій капелі, покладений в основу сучасного обиходного церковного співу. Досліджено вплив на формування придворного наспіву української традиції церковного співу. Доведено еволюційне спрощення репертуару церковного співу в межах Російської імперії другої половини XVIII ст.

Розглянуто виникнення та діяльність владних органів Давньруської держави IX - XIII ст. Наведено інформацію про зародження й еволюцію державності, характер і особливості княжої влади, княжі двори XII - XIII ст., а також про придворних і військових службовців у Києві та Галичі XII - XIII ст. Увагу приділено публічній, пропагандистській діяльності княжої служби, зокрема, сходженню государя на стіл, династичним шлюбам, придворним розвагам.

Рассмотрены возникновение и деятельность властных органов Древнерусского государства IX - XIII вв. Дана информация о зарождении и эволюции государственности, характере и особенностях княжеской власти, княжеских дворах XII - XIII вв., а также о придворных и военных служащих в Киеве и Галиче XII - XIII вв. Уделено внимание публичной, пропагандистской деятельности княжеской службы, в частности, восходжению государя на престол, династическим бракам, придворным развлечениям.

Отражена картина зарождения крымской историографии в контексте золотоордынской литературы, ее развития в рамках придворной литературы Крымского ханства и постепенного угасания после российского завоевания. Раскрыта проблема фольклорных корней письменной исторической традиции Золотой Орды. Предложена периодизация развития крымскотатарской прозы, охарактеризованы основные особенности поэтики ее произведений.

Висвітлено невідомі сторі6нки італійсько Рісорджименто, пов'язані з діяльністю видатного оперного артиста М. Іванова (1810 - 1880). Вперше уведено в обіг історичні джерела, які розкривають шлях митця з України до петербурзької Придворної капели і в еміграцію. Описано його тріумфальні виступи у центрах культури Західної Європи, співпрацю з великими композиторами доби "бурі і натиску". Висвітлено роль художньої творчості в утвердженні проголошеного національно-визвольним рухом "соціального мистецтва". Включено добірки виявлених в архівах документів і листів.

Визначено місце та роль музики у формуванні світогляду та життєдіяльності Г.С.Сковороди, яка супроводжувала його протягом усього свідомого життя: у дитячі роки (оволодів мистецтвом гри на сопілці та флейті), період навчання у Києво-Могилянській академії (добирав на флейті мотиви пісень, був учасником великого академічного хору та придворної хорової капели в Петербурзі), зрілі роки становлення як філософа та музиканта (складав псалми та канти, які були дуже популярними серед народних виконавців). Показано вплив музичної творчості Г.С.Сковороди на розвиток народної пісні, зокрема побутової, а також розширення тематики світської інтимної лірики, зокрема формування таких її напрямків, як громадянська, філософська та пейзажна, навіяна картинами величної природи.

Висвітлено російський період у житті та творчості угорського художника Міхая Зічі. З'ясовано причини перебування митця на території Російської імперії, що тривало понад 50 років. Розглянуто процес формування та становлення Зічі як майстра. Проаналізовано його діяльність як придворного художника. Визначено зв'язки М. Зічі з російською та грузинською культурами.

Визначено особливості історичного розвитку та соціокультурних засад діяльності виконавців-інструменталістів доби Просвітництва та романтизму в Україні та країнах Європи. Розглянуто історичний шлях формування та розвитку музичного інструментарію окреслених періодів та його обумовленість звуковими ідеалами відповідних епох. Розкрито вплив естетичних засад, а також філософії Просвітництва та романтизму на парадигми інструментальної інтерпретації. Виявлено специфіку та спадкоємність у еволюції розвитку професійних засад і естетичних пріоритетів виконавців-інструменталістів різних епох, які зумовлені відмінностями соціального статусу музикантів-виконавців досліджуваних періодів в контексті соціокультурного середовища. Здійснено компаративний аналіз традицій підготовки професійних виконавців-інструменталістів у Європі й Україні, що мають як риси органічної спадкоємної спільності, так і питомі відмінності, зумовлені різними соціокультурними умовами. Показано, що основними сферами, які визначили засади плекання професіоналізму національного інструментального музикування стали потреби придворних колективів, ужиткові функції магістратських потреб, умови цехової професійної діяльності, військова музика, театральне мистецтво. Доведено, що носіями українського музичного мистецтва в країнах Європи були саме виконавці-інструменталісти на струнно-щипкових інструментах (бандурі, столоподібних гуслах, торбані, цитрі, гітарі), які зробили внесок у музично-інструментальне мистецтво власною творчістю (насамперед наявністю фольклорного тематизму у європейських жанрах побутового та концертного музикування), концертним виконавством та педагогічною діяльністю.

На матеріалі німецьких літературних творів періоду середньовіччя вивчено особливості їх функціональних стилів і мовних норм. Висвітлено результати сучасних теоретичних досліджень в області стилістики та стилю українських і зарубіжних учених. Проаналізовано особливості мовної норми німецької мови в процесі її розвитку та становлення, суспільно-історичні умови існування німецької мови в часи середньовіччя. Показано, що поезія та проза середньовіччя написані в рамках художнього стилю, створюючи його особливості на лексичному, фразеологічному, граматичному, морфологічному та синтаксичному рівнях. Кожній епосі властиве використання певного експресивного стилю, а саме: для героїчного епосу - використання елементів високого стилю, лексики військової конотації з метою зображення героїчних перемог воїнів на благо короля та корони, а для придворної лицарської лірики - вживання поетичної лексики високого стилю, розрахованої на благородну вузьку аудиторію. Художні твори пізнього середньовіччя відрізняються як стилістично, так і змістовно.

Охарактеризовано вплив творчості одного з видатних поетів- єлизаветинців Е. Спенсера на придворну культуру Англії. Вперше у вітчизняному літературознавстві виконано комплексне дослідження художньої цінності ліричного циклу "Amoretti" Е. Спенсера в контексті літературного процесу Англії пізньотюдорівського періоду. Надано уявлення про індивідуальні творчі риси автора, які вплинули на формування "нового" національного поета. Описано аспекти, що характеризують Е. Спенсера як поета складного перехідного часу, коли формується династичний міф, національна міфологія; стикаються друкована культура та рукописна традиція; ренесансні віяння, маньєризм і ранньобарочне начало; статус поета ще не визначений та вироблення категорії авторства тільки почалося. Цикл "Amoretti" проаналізовано в контексті сприйняття поетичної традиції Відродження, властивої придворній культурі Англії на межі XVI - XVII ст. Е. Спенсер вивчається як поет, що наслідує традиції петраркізму та стоїть у витоків метафізичного стилю. Описано жанрову своєрідність поезії, простежено процес "переживання" петраркізму, звернено увагу на особливості його "героїв", мотивів, стилістичних та образних засобів, завдяки яким Е. Спенсер створює суто англійську національну поезію. З'ясовано художні риси "Анакреонтичних віршів" і весільного гімну "Epithalamion", що став логічним завершенням сонетів "Amoretti".

Проаналізовано праці В. Щурата, у яких автор розкрив історію розвитку української пісні від найдавніших часів, детально описав і проаналізував галицькі придворні капели і хори кінця XVIII - початку XIX ст.

Висвітлено аспект стосовно пасторалізації соціокультурного життя Англії доби Єлизавети і. Розглянуто фактори формування тих культурних практик, які були навіяні пасторальними творами в літературі Англії XVI ст. Одним із проявів пасторалізації у сфері соціокультурного життя єлизаветинців запропоновано вважати формування тих культурних практик, які підживлювалися естетизацією ностальгії за втраченим світом природної гармонії. Серед них визначено специфічну стилізацію придворних розваг, ідентифікацію ключових постатей з пасторальними образами й популярність пасторальних придворних масок.

Подано стислу інформацію щодо нового джерела до історії князівського роду Острозьких і, передовсім, гетьмана Великого князівства Литовського Костянтина Івановича Острозького. Документ виявлено у фондах відділу рукописів Бібліотеки ім. Врублевських Литовської академії наук (Вільнюс). Це - інвентар, який фіксує особисте майно Костянтина Острозького й частковий його розподіл між родичами і слугами по смерті князя. Реєстр включає дорогий одяг, головні убори, взуття, прикраси, тканини, хутра, пір'я та віяла, військове спорядження, мечі, шпаги, вогнепальну зброю, панцири, щити, упряж, сідла, килими, срібний і металевий посуд, домашнє начиння, акти за печаткою князя. На особливу увагу заслуговують культурні аспекти закладеної в документі інформації. Зокрема, згадано про орган, табулатуру і придворного органіста, святковий маскарад, портретний образ Костянтина Острозького (який, можливо, став іконографічним прототипом відомих нині пізніших зображень). Реєстр унаочнює не тільки соціальний статус і неабиякі фінансові можливості Острозьких, а й полікультурний характер тодішнього суспільства, де співіснували різні етнічні групи та конфесії. Не дивно, що в документі зустрічаємо згадки про "святості" як православної, так і римо-католицької церков. Цінна й генеалогічна інформація, зокрема свідчення того, що дочка Костянтина Острозького Софія не померла в дитинстві, як це традиційно вважалося, а досягла шлюбного віку й була видана заміж. Загалом цей інвентар, що його повна публікація планується найближчим часом в Інституті історії України НАНУ, став суттєвим доповненням до джерельної бази острогіани. Він надає унікальну можливість зазирнути у щоденне життя магнатської родини першої половини XVI ст. і заразом позбутися низки помилкових уявлень щодо його особливостей.