Изложены причины и механизмы развития раннего острого панкреатита после операций на желудке и двенадцатиперстной кишке, в частности, острая, тупая, химическая и термическая травмы поджелудочной железы, наносимые при выполнении оперативного вмешательства. Представлены современные инструментальные (УЗИ, термография) и биохимические (определение уровня амилазы в моче и экссудате брюшной полости) методы исследования, а также новые методы оперативного вмешательства на поджелудочной железе. Клинически и экспериментально раскрыта роль времени проведения релапаротомии в лечении раннего острого послеоперационного панкреатита. Рассмотрены особенности консервативного лечения данного заболевания с применением антиферментов протеаз, антибиотиков и сандостатина. Даны практические рекомендации по снижению частоты обострений заболеваний в отдаленный период.

Приведены сведения об этиологии и патогенезе язвенной болезни, описаны принципы консервативной терапии заболевания. Рассмотрены классические оперативные вмешательства при гастродуоденальных язвах и современные малоинвазивные методики с использованием видеоэндоскопических оперативных вмешательств. Значительное внимание уделено малоинвазивным методам остановки желудочно-кишечных кровотечений, операциям при перфоративных язвах и язвенных стенозах.

Обобщен многолетний опыт лечения 751-го больного с перфоративной гастродуоденальной язвой, рассмотрены вопросы их патогенеза. Обоснован выбор метода хирургического лечения данного заболевания, показаны их преимущества и недостатки. Освещена роль биогенных аминов в структуре язвенной болезни. На современном уровне изложены вопросы профилактики и лечения моторно-эвакуаторных расстройств, возникающих у оперированных больных после резекционных оперативных вмешательств. Приведены отдаленные результаты хирургического лечения больных.

Изложены сведения о развитии лечения язвенной болезни, осложненной перфорацией. Приведены собственные наблюдения с применением современных лапароскопических технологий в лечении прободной язвы двенадцатиперстной кишки.

Проаналізовано біоритмічні скорочення і шкідливість кровотоку шлунка і дванадцятипалої кишки за виразкової хвороби до і після резекції шлунка у ваготомії в 104-х хворих. Синхронні дослідження біоритму і кровотоку у стінці шлунка і дванадцятипалої кишки показали, що у хворих на виразкову хворобу шлунка й кишки відбувається значне зниження швидкості кровотоку і падіння амплітуди біоритму цих органів. Найбільше зниження кровотоку і падіння біоритму спостережено у хворих з виразковою хворобою шлунка в поєднанні з атрофічним гастритом. У хворих з дуоденальними виразками також спостережено падіння амплітуди біоритмічних скорочень і зниження швидкості кровотоку. Встановлено, що чим більше падіння швидкості кровотоку, тим слабші біоритмічні скорочення кишки. Зазначено, що у процесі вибору методу хірургічного лікування виразкової хвороби шлунка необхідно, крім інших показників, враховувати кровотік і біоритми шлунка. Оперативне втручання може бути виконано без значного ризику тільки за показників біоритму не нижче 2 мм вод. ст. і регіонарного кровотоку шлунка - ішемія не вище I ступеня.

Проанализированы биоритмические сокращения и скорость кровотока желудка и двенадцатиперстной кишки при язвенной болезни до и после резекции желудка и ваготомии у 104-х больных. Указано, что синхронные исследования биоритма и кровотока в стенке желудка и двенадцатиперстной кишки показали, что у больных с язвенной болезнью желудка и кишки происходит значительное снижение скорости кровотока и падение амплитуды биоритма этих органов. Наибольшее снижение кровотока и падение биоритма наблюдалось у больных язвенной болезнью желудка в сочетании с атрофическим гастритом. У больных с дуоденальными язвами также наблюдалось падение амплитуды биоритмических сокращений и снижение скорости кровотока. Установлено, что чем больше падение скорости кровотока, тем слабее биоритмические сокращения кишки. При выборе метода хирургического лечения язвенной болезни желудка, необходимо, кроме других показателей, учитывать кровоток и биоритм желудка. Оперативное вмешательство может быть выполнено без риска только при показателях биоритма не ниже 2 мм вод. ст. и регионарного кровотока желудка - ишемия не выше I степени.

Аналіз морфологічних досліджень дозволяє застосовувати більш радикальну тактику хірургічного лікування у хворих з проривною виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки. Важливу роль в імунній стійкості даних органів до пептичної агресії здійснює перша ланка природного захисту у лімфатичних фолікулах слизової оболонки з явищами бласттрансформації. В окремих випадках виникає генетична недостатність імунного захисту феномену Артюса з пептичним проривом виразки. Виникає локальний ДВЗ-синдром з ішемією тканин і формування перфоративного отвору. Операція спрямована на зашивання перфоративного отвору чи висічення паравиразкового інфільтрату з подальшою пілоропластикою.

Анализ морфологических исследований позволяет применять более радикальную тактику хирургического лечения у больных с прорывной язвой желудка и двенадцатиперстной кишки. Важную роль в иммунной стойкости данных органов к пептической агрессии осуществляет первое звено природной защиты в лимфотических фолликулах слизистой оболочки с явлениями бласттрансформации. В отдельных случаях возникает генетическая недостаточность иммунной защиты феномена Артюса с пептическим разрывом язвы. Возникает локальный ДВЗ-синдром с ишемией ткани и формированием перфоративного отверстия. Опереция направлена на зашивание перфоративного отверстия или отсечения параязвенного инфильтрата с дальнейшей пилоропластикой.

Досліджено вплив дуоденальної кровотечі та її раннього рецидиву на зміну концентрації судинного ендотеліального фактора росту (СЕФР) у слизовій оболонці дванадцятипалої кишки (ДПК), а також залежно від типу виразки у хворих, старших 60-ти років, з гострокровоточивою дуоденальною виразкою. Також досліджено вплив ендоскопічної ін'єкційної терапії (ЕІТ) на зміну рівня показників СЕФР слизової оболонки ДПК. Встановлено, що у разі виникнення раннього рецидиву кровотечі характерним є підвищення концентрації СЕФР у слизовій оболонці ДПК. Найбільший вплив ЕІТ виявлено у процесі обколювання обох стінок ДПК, що супроводжується зниженням у них концентрації СЕФР слизової оболонки.

Исследовано влияние острого дуоденального кровотечения и его раннего рецидива на изменение концентрации сосудистого эндотелиального фактора роста (СЕФР) в слизистой оболочке двенадцатиперстной кишки (ДПК), а также в зависимости от типа язвы у больных, старше 60-ти лет, с острокровоточивой дуоденальной язвой. Также исследовано влияние эндоскопической инъекционной терапии (ЭИТ) на изменение уровня показателей СЕФР слизистой оболочки ДПК. Установлено, что при раннем рецидиве кровотечения характерным является повышение концентрации СЕФР в слизистой оболочке ДПК. Наиболее сильное влияние ЭИТ установлено при обкалывании двух стенок ДПК, что сопровождалось снижением в них концентрации СЕФР слизистой оболочки.

Розглянуто наслідки операційного лікування 187-ми хворих на зацибулинну дуоденальну виразку. Запропоновано алгоритм поетапної діагностики та хірургічної тактики під час виконання операції з приводу кровоточивої зацибулинної дуоденальної виразки (КЗДВ). Особливої уваги заслуговують атипові операції у разі КЗДВ, пов'язані з інтраопераційним пошкодженням великого сосочка дванадцятипалої кишки. У післяопераційний період спостерігались такі ускладнення: неспроможність кукси дванадцятипалої кишки, неспроможність швів у місці дуоденопластики, гострий післяопераційний панкреатит, гострий післяопераційний перитоніт. Причиною смерті хворих стали геморагічний шок і постгеморагічна анемія, неспроможність швів дуоденопластики та кукси дванадцятипалої кишки.

Рассмотрены последствия операционного лечения больных кровоточащей залуковичной дуоденальной язвой (КЗДЯ). Разработан алгоритм поэтапной диагностики и хирургической тактики при выполнении операции по поводу КЗДЯ. Особого внимания заслуживают атипичные операции при КЗДЯ, связанные с интраоперационным повреждением большого сосочка двенадцатиперстной кишки. В послеоперационный период наблюдались такие осложнения: несостоятельность куксы двенадцатиперстной кишки, несостоятельность швов на месте дуоденопластики, острый послеоперационный панкреатит, острый послеоперационный перитонит. Причиной смерти больных стали геморрагический шок и постгеморрагическая анемия, несостоятельность швов дуоденопластики и куксы двенадцатиперстной кишки.

Проведено порівняння ефективності використання ендоскопічної ін'єкційної терапії (ЕІТ) з метою запобігання ранньому рецидиву кровотечі (РРК) у хворих, старших 60 років, з гострокровоточивою дуоденальною виразкою. Досліджено вплив ЕІД з використанням інгібіторів фібринолізу на стан фібринолітичної та протеолітичної активності слизової оболонки дванадцятипалої кишки (ДПК). Вставновлено, що використання ЕІТ з ін'єкцією обох стінок ДПК зменшує виникнення РРК на 16,6 % у порівнянні з ін'єкцією однієї стінки.

Проведено сравнение эффективности использования эндоскопической инъекционной терапии (ЭИТ) с методом предупреждения раннего рецидива кровотечения (РРК) у больных, старше 60 лет, с острокровоточивой дуоденальной язвой. Исследовано влияние ЭИТ с использованием ингибиторов фибринолиза на состояние фибринолитической и протеолитической активности слизистой оболочки двенадцатиперстной кишки. Установлено, что использование ЭИТ с инъекцией двух стенок уменьшает возникновение РРК на 16,16 % по сравнению с инъекцией одной стенки.

З метою вияснення можливості застосування раннього курортного лікування хворих досліджувалися 75 пацієнтів віком 19 - 50 років, які у зв'язку з ускладненням виразкової хвороби перенесли операції на шлунку та 12-палій кишці. У результаті проведеного відновлювального лікування у 93,7 % покращувалося самопочуття хворих. Санаторне лікування у перші дні після операції значно підсилює компенсаторні можливості тих органів травлення, які не зазнали оперативного втручання, стимулює механізми саморегуляції організму, запобігає формуванню післяопераційних синдромів.

С целью выяснения возможности использования раннего курортного лечения больных обследовались 75 пациентов в возрасте 19 - 50 лет, которые в связи с осложнением язвенной болезни перенесли операции на желудке и 12-перстной кишке. В результате проведенного восстановительного лечения в 93,7 % улучшалось самочувствие больных. Санаторное лечение в первые дни после операции значительно усиливает компенсаторные возможности тех органов пищеварения, которые не подверглись оперативному вмешательству, стимулирует механизмы саморегуляции организма, препятствует формированию послеоперационных синдромов.

Проведено аналіз результатів денситометричного обстеження пацієнтів у віддаленому періоді після різного виду резекції шлунки з приводу власне шлункових виразок.

Проведен анализ результатов денситометрического обследования больных в отдаленном периоде после разного вида резекции желудка по поводу язв желудка.

Проаналізовано результати лікування 625-ти хворих на обтураційну жовтяницю доброякісної етіології. У 34,9 % хворих виявлено формування гострих виразок слизової оболонки шлунка й дванадцятипалої кишки, а в 8,3 % вони стали причиною кровотечі. Виявлено також патоморфологічні й клініко-лабораторні ознаки механізму формування гострого ерозивного процесу у слизовій оболонці верхніх відділів шлунково-кишкового тракту в контексті сучасних принципів синдрому системної запальної відповіді й поліорганної недостатності. Розроблено патогенетичні способи його профілактики, що дозволили знизити частоту виникнення гострих виразок до 23,8 %, а частоту кровотечі з них до 4,5 %.

Проанализированы результаты лечения 625-ти больных с обтурационной желтухой доброкачественной этиологии. У 34,9 % больных выявлено формирование острых язв слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки, а у 8,3 % они были причиной кровотечений. Выявлены патоморфологические и клинико-лабораторные признаки механизма формирования острого эрозивного процесса в слизистой оболочке верхних отделов желудочно-кишечного тракта в контексте современных принципов синдрома системного общего воспалительного ответа и полиорганной недостаточности. Разработаны патогенетические способы его профилактики, что позволяет снизить частоту возникновения острых язв до 23,8 % , а частоту кровотечения из них до 4,5 %.

Проаналізовано оперативне лікування 512-ти хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки. Діагноз порушення дуоденальної прохідності в післяопераційному періоді встановлювався на підставі загальноклінічної симптоматики, рентгенологічних, манометричних, ендоскопічних і електрографічних даних. Остаточний діагноз з уточненням патогенезу та характеру порушень дуоденальної прохідності визначено за інтраопераційної ревізії органів черевної порожнини. Такі дослідження були проведені в 371-го хворого, прооперованого у плановому порядку. Із цих хворих порушення дуоденальної прохідності були виявлені в 84-х (22,6 %) хворих, які в 55-ти випадках (14,8 %) були зумовлені функціональними розладами (гіперкінезією або атонією), а в 29-ти (7,8 %) - органічними причинами. Передопераційне виявлення порушень дуоденальної прохідності відіграє важливу роль у виборі обгрунтованого методу основної операції та її допоміжних елементів, що доповнюють її, дозволяють істотно поліпшити результати оперативного лікування цієї категорії хворих.

Представлен анализ оперативного лечения 512-ти больных язвенной болезнью желудка и двенадцатиперстной кишки. Диагноз нарушения дуоденальной проходимости в предоперационном периоде устанавливался на основании общеклинической симптоматики, рентгенологических, манометрических, эндоскопических и электрогастрографических данных. Окончательный диагноз с уточнением патогенеза и характера нарушений дуоденальной проходимости выставлялся при интраоперационной ревизии органов брюшной полости. Такие исследования были проведены у 371-го больного, оперированных в плановом порядке. Из них нарушения дуоденальной проходимости были выявлены у 84-х (22,6 %) больных, которые у 55-ти (14,8 %) были обусловлены функциональными расстройствами (гиперкинезией или атонией), а у 29 (7,8 %) - органическими причинами. Предоперационное выявление нарушений дуоденальной проходимости играет важную роль в выборе обоснованного метода основной операции и её вспомогательных элементов и позволяет существенно улучшить результаты оперативного лечения этой категории больных.

Описано перебіг виразкової хвороби ДПК у хворого похилого віку, яка ускладнилась рецидивною кровотечею важкого ступеня. Проведено верхньосерединну лапаротомію. Післяопераційний перебіг без ускладнень. Огляд пройшов через п'ять років - скарг не має.

Описано течение язвенной болезни ДПК у больного пожилого возраста, которая осложнилась рецидивирующим кровотечением тяжелой степени. Проведена верхнесрединная лапаротомия. Послеоперационное течение без осложнений. Осмотр произведен по прошествии пяти лет - жалоб нет.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 176-ти хворих на виразкову хворобу шлунка з огляду на диспластичні зміни епітелію слизової оболонки шлунка. Опрацьовано алгоритм вибору обсягу операції у разі I - II типів шлункових виразок, зважаючи на наявність або відсутність диспластичних змін і використання органощадних операційних втручань.

Проанализированы результаты хирургического лечения больных язвенной болезнью желудка с учетом диспластических изменений эпителия слизистой оболочки желудка. Отработаны алгоритмы выбора объема операции при I - II типах желудочных язв, учитывая присутствие или отсутствие диспластических изменений и использование органосохраняющих операционных вмешательств.

Проведено обстеження хворих, які перенесли оперативне втручання з приводу виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. Встановлено чітку залежність між способом хірургічного лікування та частотою ускладнень, що виникають внаслідок цього.

Проведены исследования больные, которые перенесли оперативные вмешательства по поводу язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки. Установлено четкую зависимость между способом хирургического лечения и частотой осложнений, которые возникают в результате этого.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.204.6

Рубрики:

Хірургічне лікування виразкової хвороби

Шифр НБУВ: Ж15657 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено моторно-евакуаторну функцію (МЕФ) у осіб після хірургічного лікування власне виразки шлунка. У всіх оперованих виразка була субкардіальної та медіогастральної локалізації. Відмічено значну різницю між порушеннями МЕФ у періодах після операцій залежно від методу виконаного оперативного лікування. Визначено роль ендоскопії та УЗД у комплексній оцінці евакуаторних порушень різних відділів шлунка та кукси шлунка. Порівняння результатів дослідження в різні строки після операції трьох пацієнтів свідчить про кращі функціональні результати після виконання прицільної резекції шлунка як органощадного методу оперативного лікування.

Исследовано моторно-эвакуаторную функцию (МЭФ) у лиц после хирургического лечения язвы желудка. У всех оперированных язва была субкардиальной и медиогастральной локализации. Отмечено значительную разницу между нарушеними МЭФ в периодах после операции в зависимости от метода примененного оперативного лечения. Определена роль эндоскопии и УЗИ в комплексной оценке эвакуаторных нарушений разных отделов желудка и куксы желудка. Сравнение результатов исследования в разные сроки после операции трех групп пациентов свидетельствуют о лучших функциональных результатах после выполнения прицельной резекции желудка как органосберегающего метода оперативного лечения.

Проведено хірургічне поєднання лікування у пацієнтів з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки та рефлюкс-езофагітом. Всім хворим виконано селективну проксимальну ваготомію (СПВ) і коригувальну операцію на фізіологічні кардії. Протягом 20-ти років обстежено 250 пацієнтів. Добрі та задовільні результати одержано у 98,4 % , незадовільні - у 1,6 % хворих.

Проведено хирургическое совместное лечение пациентов с язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки и рефлюкс-эзофагитом.Всем больным сделали селективную проксимальную ваготомию (СПВ) и операцию физиологической кардии. В течение 20-ти лет обследовано 250 больных. Хорошие и удовлетворительные результаты получено 98,4 %, плохие - 1,6 % больных.

Розглянуто причини летальності у хворих з шлунково-кишковими кровотечами виразкового генезу. Встановлено, що головною причиною летальності у 30 - 40 % є рецидивні кровотечі. Розглянуто клінічні особливості їх перебігу. Виявлено залежність частоти рецидиву кровотеч від локалізації виразки, супутні патології.

Рассмотрены причины летальности желудочно-кишечных кровотечений язвенного генеза. Установлено, что причиной летальности в 30 - 40 % являются рецидивы кровотечений. Рассмотрены клинические особенности их проявления. Выявлены зависимость частоты рецидива кровотечений от локализации язвы, сопутствующие патологии.