Представлены данные литературы о распространенности и феноменологической характеристике психических расстройств (депрессивных, тревожных, ипохондрических, инсомнических и когнитивных), возникающих у пожилых больных гипертонической болезнью (ГБ). Обоснован комплексный подход к диагностике и лечению психических расстройств у пожилых больных ГБ с учетом их преморбидных личностных и поведенческих особенностей.

Цель работы: выяснение распространенности объективного интеллектуально-мнестического снижения в возрасте от 60 до 90 лет среди пациентов Института геронтологии АМН Украины. Материалы и методы. Обследовано 1000 пациентов, которые были разделены на пять возрастных групп: 60 - 65 лет, 66 - 70, 71 - 75, 76 - 80 и старше 80 лет. Использован скрининговый метод оценки высших психических функций с помощью краткой шкалы оценки психического статуса (Mini-Mental State Examination - MMSE), шкалы глобального ухудшения (GDS) и клинической тяжести деменции (CDR), а также методика когнитивных вызванных потенциалов Р300. Выводы. Результаты исследования свидетельствуют о наличии когнитивного континуума. Синдром умеренных когнитивных нарушений может рассматриваться как промежуточное состояние между возрастными изменениями ЦНС и клинической деменцией, а также как высокий фактор риска болезни Альцгеймера или другой формы деменции. Использование комплекса диагностических инструментов, в том числе и когнитивных вызванных потенциалов Р300, позволяет обнаружить нарушения когнитивных функций у пожилых людей на ранних стадиях, что, в свою очередь, даст возможность своевременно применить специфическую патогенетическую превентивную и стабилизирующую терапию, что будет способствовать активному долголетию и улучшению качества жизни.

За допомогою бібліометричного аналізу динаміки кількості публікацій протягом 1996 - 2006 рр. встановлено, що серед дослідницьких напрямів у галузі геріатричної неврології та психіатрії найбільш пріоритетним є вивчення вікових особливостей деменцій, цереброваскулярної патології, депресії та тривожних розладів. Щодо тенденцій розвитку, то за останнє десятиріччя в цілому найбільш стрімко розвиваються дослідження вікових аспектів цереброваскулярної патології, розладів адаптації, когнітивних порушень, тривожних та афективних розладів, а за останні три роки цього 10-річчя - розладів адаптації, когнітивних порушень, тривожних розладів і психосоматичної патології.

Одержано нові дані про соціально-демографічні та клініко-психологічні особливості органічних депресивних розладів судинного генезу у пацієнтів пізнього віку. Уточнено роль специфічних для даного вікового періоду психогенних чинників у формуванні депресій. Показано вплив депресивних розладів на особистісні риси та якість життя хворих, розроблено ефективний комплекс лікувальних та реабілітаційних заходів. Обгрунтовано доцільність використання патогенетично обгрунтованих лікувально-реабілітаційних програм, до складу яких включено інтенсивну медикаментозну терапію, фіто- та психотерапію. Експериментально доведено, що впровадження нових способів лікування сприяє зменшенню кількості загострень, подовженню ремісій, зниженню тривалості стаціонарного лікування та поліпшенню якості життя пацієнтів.

Розкрито сучасні погляди на психічні розлади в похилому віці (ПВ). Висвітлено організаційні аспекти надання медико-соціальної допомоги людям ПВ з вадами психічного здоров'я. Проаналізовано демографічні зміни в сучасному суспільстві. Розглянуто психологічні особливості людей ПВ, а також загальні принципи їх лікування та реабілітації. Подано інформацію про класифікацію деменцій ПВ, патогенез і фактори ризику хвороби Альцгеймера, діагностичні критерії судинної деменції, генез післяінсультної депресії, параноїдні стани у людей ПВ. Наведено концептуальну модель організації психіатричної допомоги за умов старіння населення України та реформування медичної галузі.

Висвітлено сучасні підходи до організації психіатричної допомоги населенню похилого віку. Проведено аналіз здоров'я людей похилого віку в Україні. Проведено аналіз організаційної структури служб за надання медико-соціальної допомоги людям похилого віку з вадами психічного здоров'я. Проведено аналіз якості надання психіатричної допомоги таким людям. Наведено наукове обгрунтування якісно нової функціонально-організаційної системи геронтопсихіатричної допомоги населенню.

Вперше запропоновнао психологічну модель пристосування до вікових змін, що відображає механізми формування продуктивної стратегії адаптації й ефективного процесу їх психологічного прийняття, яка складається з трьох компонентів (біологічного, психологічного, соціально-психологічного). Вперше на засадах доказової медицини доведено важливість сексуальної адаптації для осіб похилого віку. Вперше вивчено психологічні особливості подружжя літнього віку з дезадаптацією і виділено патогенетичні чинники її розвитку та патопластичні чинники, що формуються в результаті дезадаптації та погіршують її перебіг. Вперше на підставі вивчення закономірностей сімейного функціонування та подружньої комунікації виділено і систематизовано варіанти та форми дезадаптації подружжя літнього віку. Вперше обгрунтовано систему психокорекції дезадаптації подружжя літнього віку, визначено її структуру, вибір складових і психотерапевтичних методів.

На основании медико-социального исследования установлены ведущие экзо- и эндогенные факторы, которые вызывают психические заболевания. Доказано, что ведущими факторами риска нарушения психического здоровья у населения пожилого и старческого возраста являются социально-экономические.

Представлена необходимость изменения парадигмы в сфере охраны психического здоровья пожилых людей с реабилитации на профилактику, создание в первичном медико-санитарном звене эффективных систем поддержки психического благополучия. Профилактическая модель требует долгосрочных инвестиций и построения целостной системы охраны психического здоровья.

Проаналізовано показники стану психічного здоров'я мешканців Запорізької області в динаміці. Звернуто увагу на гостроту цієї проблеми серед населення похилого віку.

Розглянуто порушення когнітивної функції в осіб старших вікових груп: дисциркуляторна енцефалопатія, помірні когнітивні порушення, судинна деменція, які часто діагностують сімейні лікарі. Наведено діагностичні критерії і шкали для скринінгового виявлення когнітивних порушень у пацієнтів за амбулаторних умов, основні чинники ризику формування подібних порушень. На основі аналізу літературних даних відображено сучасну тактику медикаментозної корекції симптомів дисфункції і можливого поліпшення прогнозу.

Рассмотрены вопросы лечения когнитивных дисфункций у пациентов пожилого и старческого возраста; подчеркнуто, что на сегодняшний день воздействие на систему нейротрансмиттеров головного мозга является одним из наиболее перспективных направлений в лечении данной патологии. Одним из препаратов, действующих в этом направлении, является холина альфосцерат (глиатилин), эффективность и безопасность применения которого подтверждена в европейских и украинских исследованиях.

Оцінено ефективність застосування препарату проноран за синдрому помірних когнітивних порушень (ПКП) на фоні дисциркуляторної енцефалопатії в осіб похилого віку. Обстежено 48 осіб: I (основна) група - 27 хворих, які на фоні базисної терапії одержували препарат проноран; II (контрольна) - 21 хворий, якому проводили базисну терапію. Встановлено, що під впливом 3-місячного курсу лікування у пацієнтів основної групи спостерігалося достовірне покращання показників, що характеризують орієнтування у просторі, короткотривале запам'ятовування, рахунок, концентрацію уваги, психомоторний темп, здатність до навчання. Також курсовий прийом препарату супроводжувався покращанням емоційного стану, позитивними змінами коефіцієнтів спектральної потужності комп'ютерної електроенцефалографії. Разом з тим в осіб II групи достовірних змін досліджених параметрів не встановлено.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, в Європі число пацієнтів похилого і старечого віку до 2030 р. становиме до 30 % від загальної чисельності населення, а до 2050 р. зросте в 2 - 3 рази. До факторів ризику післяопераційного делірію у хворих в хірургічній клініці відносять вік 65 років і більше, когнітивні дисфункції в анамнезі або деменцію, супутню тяжку соматичну патологію. Профілактичні заходи включають: забезпечення адекватної доставки кисню, корекцію водно-електролітного балансу, усунення больового синдрому, нормалізацію функцій шлунково-кишкового тракту і сечовиділення, усунення препаратів з антихолінергічними або допамінергічними властивостями. До нефармакологічних методів профілактики післяопераційного делірію зараховують забезпечення і підтримання орієнтації хворого у часі та просторі, що уявляється вкрай важливим і значущим. Підтримка мінімального рівня фізичної активності досягається шляхом виконання лікувальної гімнастики по 15 хвилин тричі на день під контролем медичного персоналу з лікувальної фізкультури. Важливим є забезпечення циклу "день/ніч" з вимиканням світла вночі та постійним освітленням удень, максимальне обмеження процедур і маніпуляцій у нічний час. Сучасні методи профілактики й лікування делірію мають обмежену доказову базу. Перспективним видається призначення в премедикацію 900 мг габапентину пацієнтам групи високого ризику щодо розвитку післяопераційного делірію. Запропоновано звертати увагу на деякі параметри за правилом ABCDE. Основним напрямком профілактики післяопераційного делірію є спроби модифікації факторів ризику його розвитку. Необхідні подальші дослідження з метою розробки правильних і науково обгрунтованих методів профілактики та терапії післяопераційного делірію.

Депресія є фактором ризику виникнення цукрового діабету (ЦД) та негативно впливає на його перебіг, підвищуючи ризик розвитку ускладнень. Мета дослідження - оцінити стан когнітивної функції у хворих на ЦД 2-го типу похилого віку з депресивними розладами та без них. Матеріали та методи. Було обстежено 115 хворих на ЦД 2-го типу, із них жінок було 78, чоловіків - 37. Пацієнтів було розподілено на дві групи: з депресивними розладами та без них. Оцінка депресивних виявів проводилася за допомогою самоопитувальника депресії. Оцінка когнітивних порушень здійснювалася зранку за допомогою таких методів: тесту "5 слів", шкали оцінки психічного статусу, батареї тестів на лобну дисфункцію, тесту малювання годинника. У 68,7 % хворих на ЦД 2-го типу похилого віку не відзначаються депресивні розлади за даними самоопитувальника депресії, легкі вияви спостерігались у 17,4 % обстежених, помірні - у 10,4 % та 3,5 % хворих мали тяжкі вияви депресії. У пацієнтів із депресивними розладами спостерігаються вірогідно гірші показники когнітивної функції. У хворих на ЦД із помірними та тяжкими виявами депресії стан когнітивної функції вірогідно гірший у порівнянні з пацієнтами, які мають легкі вияви депресії чи без депресивних розладів. Висновки: необхідно проводити скринінг у всіх пацієнтів із ЦД 2-го типу на наявність депресивних розладів із метою профілактики порушень когнітивних функцій.

На підставі комплексного обстеження 195 осіб похилого та старечого віку (55 - без когнітивних розладів, 70 - з м'яким нейрокогнітивним розладом внаслідок хвороби Альцгеймера, МНКР-ХА, 70 - з субкортикальним судинним м'яким нейрокогнітивним розладом, ССМНКР) запропоновано алгоритм диференціальної діагностики основних етіологічних типів м'яких нейрокогнітивних розладів (специфічні критерії та високочутливі тести). Він базується на поєднанні специфічних нейропсихологічних, психопатологічних, неврологічних і функціональних параметрів та змін низки біологічних маркерів. Доведено, що при МНКР-ХА патогномонічним когнітивним синдромокомплексом є специфічні розлади пам'яті, мінімальні розлади орієнтації у часі та просторі та легка оптико-просторова апраксія, як прояви переважного ураження структур гіпокампального кола. Для ССМНКР характерними є виконавча дисфункція та мінімальна еферентна моторна (транскортикальна) афазія, як наслідок дисфункції префронтальної і премоторної кори та їх зв'язків з базальними гангліями. Тісні кореляційні зв'язки зазначених когнітивних синдромів зі специфічними психопатологічними порушеннями свідчать про формування патогномонічних когнітивно-психопатологічних синдромокомплексів: амнестично-тривожно-дратівливого у пацієнтів з МНКР-ХА та виконавчо-депресивно-апатичного у хворих з ССМНКР. Низка неврологічних синдромів (розлади ходьби вищого рівня (РХВР), псевдобульбарний та пірамідний) дозволяє достовірно диференціювати пацієнтів з ССМНКР від хворих з МНКР-ХА та осіб вікового контролю. Найбільший негативний вплив на функціональну активність пацієнтів з МНКР-ХА чинять когнітивні порушення, особливо розлади пам'яті, а у хворих з ССМНКР - загальне когнітивне зниження, виконавча дисфункція, депресія, апатія та розлади ходьби. Суттєве диференціально-діагностичне значення у відокремленні пацієнтів з МНКР-ХА та ССМНКР між собою та від осіб вікового контролю мають нейробіологічні маркери: збільшення ступеню мікроваскулярного ураження головного мозку за нейровізуалізаційним параметром - загальний рейтинговий показник лейкоареозу (ЗРПЛА) при ССМНКР (чутливість - 95 %, специфічність - 97 %), зниження плазмової концентрації мозкового нейротрофічного фактору BDNF при МНКР-ХА (чутливість - 94 %, специфічність - 95 %) та збільшення латентності хвилі Р300 слухового викликаного когнітивного показника (СВКП) при ССМНКР (чутливість - 76 %, специфічність - 97 %). Застосування есциталопрама у пацієнтів з МНКР-ХА та ССМНКР призводить до збільшення концентрації BDNF плазми, покращення когнітивного функціонування та зменшення психопатологічних порушень депресивного та тривожного спектру. Представлені алгоритм диференціальної діагностики та низка апробованих діагностичних тестів дозволяють з високою чутливістю та специфічністю диференціювати пацієнтів МНКР-ХА та ССМНКР, а також будувати майбутні лікувальні та протективні стратегії.