Ця книга, що вперше побачила світ 1918 року в Києві, кілька разів перевидавалася згодом за кордоном. Вона на багато літ стала настільним посібником для сотень тисяч на­ших земляків у близьких і далеких діаспорах. На Батьківщині ж "Українська культура" протягом усіх підрадянських років була заборонена. Передусім за той ко­лосальний пізнавальний і виховний заряд, закладений тут. Вона поширювалася нелегально і робила головну справу: спонукала народ думати, підніматися з колін, позбуватися насаджуваного століттями чуття хохла, малороса з вихоло­щеною національною свідомістю, з принизливим комплек­сом меншовартості. Для широкого кола читачів.

«Підручна книжка для вивчення української літературної мови»

Ця книга, як усі видання Українського наукового інституту книгознавства (УНДІК), цікава гостротою своєї проблематики. Видання присвячено видатному бібліотекознавцю М. О. Рубакіну. Вона зачіпає тему, яку він розробляв ще на зламі ХІХ–ХХ ст., – читачівство. Коротко, у форматі брошури, окреслено форми організації та методи роботи Кабінету вивчення книжки та читача при УНДІК: залучення широких народних мас до читання за принципом індивідуального підходу, вивчення впливу книжки на читача.

Видання в свій час мало на меті стабілізувати українську літературну мову та звести її до єдиного зразку. Містить перелік літературних слів та їх невірних відповідників.

Т. 1 : Нариси з історії української православної церкви. - 1942. - 328 с.

У книзі видатного діяча Української революції на Кубані та політичної еміграції розглянуто історичні, економічні, національні та геополітичні аспекти розвитку Кавказу та його значення для України та Росії.

Митрополит Іларіон аналізує життя і творчість Тараса Шевченка і у заключній главі доходить висновку: "Шевченко був людиною щиро й глибоко релігійною, а його "наріканні" на Бога були випадковими і виходили виключно з його розпачу, в який він впадав через неймовірно тяжкий стан життя і всієї України, і свого власного". Огієнко порівнює Шевченка з біблейським "многострадальним Іовом, що під впливом своїх тяжких страждань часто нарікав і на Господа".

Україна має свою прадавню дохристиянську міфологію у вигляді анімістичної віри (з латинської аnimus — душа, живе). Оскільки міфологічний світогляд був антропоморфним, то було неминучим формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення всього сущого. Людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота, а тому до природи первісна людина ставилась, як до істоти живої. Культ природи стояв в основі первісного релігійного світогляду, а релігія була одухотворенням усього довкілля. По цьому людина стала все своє довкілля уособлювати, очоловічувати, віра ставала антропоморфічною (з грецької antropos — людина). Оці три елементи: анімітизм — оживлення, анімізм — одухотворення й антропоморфізм — очоловічення становлять основу давнішого вірування… бо все: сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірини, каміння, дерева, вітер, зілля й т.ін. — усе це живе, має свою душу. У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.

Праця Василя Іваниса присвячена боротьбі українців Кубані за самостійність та союз з Україною у 1917-1920 рр.

Т. 1 : А - Д. - 1979. - 365 с.

І. Огієнко одним із перших серед науковців, спочатку в «Українській культурі», а згодом і в «Історії українського друкарства» оприлюднив нечувані за своєю зверхністю й зневагою до цілого народу гласні й негласні документи минулої епохи — укази, розпорядження, циркуляри царського уряду про заборону українського друку, знищення українських книжок, виправлення українського правопису. Окрім того, він переконливо, аргументовано показав, як, незважаючи на всілякі утиски, заборони й переслідування, українське друковане слово пробивалося до народу, будило думку, піднімало його з колін.

У збірнику зібрано найрізноманітніші мвтеріали з питань історії запорозького козацтва, зокрема з питань культури козаків, які створили багато високохудожніх історичних дум і пісень, літописів, творів живопису і архетиктури, козаків, котрих називають "лицарями Бароко". Книга ілюстрована багатьма кольоровими та чорно-білими репродукціями творів давнього українського мистецтва.

Пропонована праця в лаконічній формі тез широко висвітлює мовознавчу проблематику, пов’язану із суттю, роллю та функціонуванням мови в суспільстві, розкриває механізм денаціоналізації народу на мовному грунті, подає науковий матеріал, необхідний кожному громадянинові для вироблення мовознавчого світогляду, належного ставлення до рідної та інших мов.

У центрі непересічного історичного роману відомого українського письменника — психологічний художній аналіз трагічних подій XVIII ст., пов’язаних з руйнуванням славної козацької столиці — Батурина.

Кн. 1 : Віщий Олег. - 1995. - 150 с.

Мрачная фигура царя Ивана Грозного заслоняет собой историю едва ли не всего русского Средневековья. О нем спорили еще при его жизни, спорят и сейчас - спустя четыре столетия после смерти. Одни считали его маньяком, залившим страну кровью несчастных подданных. Другие - гением, обогнавшим время. Не вызывает сомнений, пожалуй, только одно: Россия после Грозного представляла собой совсем другую страну, нежели до него. О личности царя Ивана Васильевича, а также о путях развития России в XVI веке рассуждает известный историк Борис Николаевич Флоря