Т. 2 : Нариси з історії української православної церкви. - 1942. - 224 с.

Коли розпочалося християнство в Україні? Коли світ віри Христової досяг і нашої землі й нашого народу, що споконвіку замешкував її? Звичайно маємо на все це відповідь таку, що Христову віру нашому народові прищепив перший князь наш Володимир Святославович року 988-го. Такий погляд дуже поширений у нас, але погляд цей не відповідає дійсному стану справи. Один із перших великих князів українських, Володимир, дійсно перемінив стару віру українську на нову, на християнство, зробив це відкрито й офіційно, і змусив і підданий народ свій до того самого. Отже, за князя Володимира в Україну вже офіційно занесено християнство, і з того часу воно стало офіційною вірою нашої тодішньої української держави.

Цю книгу автор починав писати в Швейцарії, а закінчував у Канаді. Та вперше вона друкується в Україні лише тепер — більш ніж через півстоліття від часу створення. Сфальшований, представлений односторонньо російською і радянською офіційною історіографією високий житейський, державницький і громадянський чин видатного українського гетьмана Богдана Хмельницького тривалий час потребував політично не заанга- жованого переосмислення. Автор поставив перед собою мету на основі доступних у діаспорі маловідомих архівних матеріалів розібратися в причинах і передумовах феномену Переяслава, за яким поступово починалася втрата Україною своєї самостійності й незалежності. Для старшокласників і студентів, учителів і викладачів. Усіх, кому небайдужа ідея національного відродження.

Відібрані до цієї книги мовознавчі праці великого українця є логічним продовженням попереднього видання серії “Запізніле вороття” - “Рідна мова”, що побачило світ 2010 року. її основу склали твори, написані на чужині й досі не друковані в Україні. Найголовнішу змістову домінанту текстів відтворюють ось ці слова із звернення Івана Огісика до кожного українця: “Не цураймося своєї мови, як не цуралися рідної мови Христос та апостоли. Цуратися мови - то цуратися народу... Хто зраджує й кидає свою рідну українську мову та переходить на чужу, той легко зрадить і батьківській вірі, і церкві, і в кінці стане безвірним та бездушним перекидьком”. Для викладачів, учителів, студентів і старшокласників. Усіх, кому небайдужа ідея національного відродження.

Основу цього видання склали досі не друковані в Україні автобіографічні праці відомого вченого, державного і релігійного діяча, з-поміж яких — “Моє життя”, “Рятування України”, “На Голготі”, “Книга нашого буття на чужині”. Будучи не лише свідком, а й безпосереднім учасником подій, пов’язаних із тріумфом і трагедією Української революції 1917-1919 років, автор вважав “за свій конечний обов’язок” детально описати ту пору, дати майбутнім дослідникам матеріал, побудований на власних щоденниках та архівних матеріалах. Для старшокласників і студентів, учителів і викладачів. Усіх, кому небайдужа ідея національного відродження.

“Поки живе мова, житиме й народ, як національність; не етане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчих народів...” Ці слова великого українця Івана Огієнка найточніше відтворюють найголовнішу змістову домінанту цього видання. Мовознавчі твори автора, які відібрані до цієї книги, в Україні ніколи (за винятком першого) не друкувалися. Вперше окремі їх фрагменти появилися в світ у Варшаві на сторінках щомісячника “Рідна мова”. Наскрізною, об’єднавчою ідесю усіх їі текстів є гасло, яке народилося на чужині в результаті болісного споглядання за тривожними процесами, що посилювалися з кінця 20-х років XX століття: на теренах радянської України -- русифікація, у самій діаспорі - асиміляція українців. Гасло це - “Для одного народу - одна літературна мова, один правопис”. Воно є особливо актуальним для сьогочасної України. Для старшокласників і студентів, учителів і викладачів. Усіх, кому небайдужа ідея національного відродження.

Т. 2 : Е - Л. - 1982. - 399 с.