ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (18/30.09.1841 — 20.06/02.07.1895) — історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира, який закінчив 1863 р. У 1864 — 75 рр. викладає тут історію, веде резонансну публіцистичну діяльність, стає одним з лідерів Київ. Громади. Видає разом з В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа" (1874 — 75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876). Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з ун-ту, в 1876 — 89 рр. плідно й активно працює в Женеві як політик, науковець, видавець і публіцист, видає зб. і ж-л "Громада" (1878 — 1882), серії позацензурних брошур і книг укр. та рос. авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створює "Женевський гурток" — перший укр. соц. осередок; здійснює — через М. Павлика та І. Франка — визначальний вплив на укр. радикальний рух у Галичині. 1885 р. через свої ліві погляди Драгоманов позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії нац. ідеї. Пише праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881 — 82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889)та ін. З 1889 і до смерті працює професором Софійського ун-ту.

Даний збірник досліджень і доповідей є свідченням творчої зрілості етносоціолога, фольклориста, етнографа, культуролога Катерини Грушевської (дочки академіка АН СРСР Михайла Грушевського, згодом репресованої та загиблої в ГУЛАГу). Книга стала результатом досліджень культур первісних народів. Автор вводив у науковий обіг ідеї і досягнення європейської науки, використовуючи новітні методи, що послужили розвитком нового напряму етнології в Україну.

Автор аналізує творчість радянських українських письменників під кутом зору національної ідеї

Як віра втілюється в церкві, так національна містика в політиці. "Все починається з містики і все кінчиться політикою", все починається "шумними ідеями" і кінчиться щоденною працею. "Справа полягає на тім, щоб у кожній системі містику не з'їла політика, що зродилася з неї". Щоб кожний крок "щоденної праці" був надхненнй великою містичною метою.

Командир УНР розповідає про свої політичні ідеї.

З приводу 25-ліття від постання ОУН проф. д-р Лев Ребет написав 1954 року публіцистично-критичний нарис п. н. «Світла і тіні ОУН», що друкувалися «підвалами» в тижневику «Український самостійник» у чч. 247 (10. 10. 1954) до 277 (8. 5. 1955). Лев Ребет тоді виконував обов'язки одного з уповноважених проводом ОУН на українських землях, з дорученням «тимчасово перебрати керівництво Закордонних частин ОУН і реорганізувати їх згідно з позиціями проводу ОУН в Україні», і займав становище головного редактора газети «Український самостійник». Хоча Лев Ребет писав свою працю, так би мовити, у вільні хвилини поза безліччу всіляких інших занять та обов'язків, і під тиском кожнотижневого «продовження» в газеті, однак ця праця дає надиво повну та плястичну картину розвитку ОУН на західньоукраїнських землях до другої світової війни, змальовуючи її пізніші кризові ситуації, її боротьбу — невдачі та досягнення, її ідейно-програмову завершеність у 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН, отже під час зудару на наших землях двох імперіялістичних сил — Німеччини і Росії, а далі післявоєнний період на чужині аж до 1954 р. Перечитуючи цю працю, відчуваєш, що автор міг би багато більше розповісти та докладніше з'ясувати різні періоди боротьби ОУН, бож він від постання цієї організації 1929 року брав у ній активну участь і, займаючи важливі або й ключеві становища в організаційній структурі, він співвирішував її долю. Лев Ребет обмежився поданням конечних фактів, найістотніших елементів розвитку, щоб увипуклити загальні контури та політичний зміст дії ОУН. Аналізу проведено послідовно, з виразним прагненням до об'єктивности, і завдяки тому зарисовано синтезу всієї дії ОУН на протязі 25 років. Дуже виразно виступає факт, що ОУН завжди була політичною організацією, що провадила боротьбу проти окупантів з єдиною метою створення самостійної державности України; вона не була партією в звичайному розумінні того слова, зокрема екстремістською партією, що прагнула до зміни режиму; вона ніколи не стала фашистською чи нацистською. Тепер, у 35-ліття постання ОУН, праця Лева Ребета не втратила нічого зі своєї вартости чи актуальности. Навпаки, її цінність для дослідника нашої поточної історії тільки збільшилася, бо вона становить своєрідний документ часу. Вона має вартість і актуальнополітичне значення для кожного, хто не збайдужів до ідеалів, за які боролася ОУН. Під назвою ОУН існують та діють тепер у діаспорі три угруповання, — споріднені, коли мовиться про їхнє коріння, — відмінні, і навіть досить далекі одно від одного, коли йдеться про політичний зміст. Боротьба і досягнення ОУН пов'язується найчастіше з деякими особами, яким приписується непомірно великі заслуги. Так постали леґендарні культи осіб, становлячи, без сумніву, викривлення історичної правди і цим завдано, треба сподіватися, тільки мимовільної кривди всім тим, хто віддали свої сили або й утратили життя під прапором ОУН у боротьбі з ворогом. У праці Ребета натомість дуже виразно сказано, що ОУН була сильна не так заслугами окремих осіб, як скорше вкладом праці та жертвами тисяч відданих ідеї боротьби за державну незалежність. Висування нібито великости окремих осіб ледве чи корисно вплинуло на дальшу долю ОУН. Не маємо сумніву, що в Україні ОУН — це не конче проминулий безслідно етап боротьби за самостійність. Живі свідки цієї боротьби ОУН та й самі учасники її, спогади про збройні очайдушні змагання проти двох імперіялістичних загарбників під час другої світової війни, як і тривання цієї боротьби проти російських більшовиків ще кілька років після війни, а також ідейні позиції ОУН, зокрема ті, що їх схвалено на III Надзвичайному великому зборі 1943 р., відбутому саме в час зудару двох взаємноворожих тоталітаристських сил, з їх підкресленим прагненням до свободи, самовизначення і народоправства — живуть і далі в Україні серед старшого покоління і передаються молодим. Обезчещування ОУН і лайка на її адресу з боку власть імущих у СССР, що тривають по той бік залізної завіси безперестанку, тільки підтверджують, що ідейний зміст ОУН і далі становить істотний чинник сили. Бо з привидами більшовицькі реалісти ніколи не воюють. І з того погляду варто, щоб книжка Л. Ребета дійшла до читача в Україні, щоб він дізнався правди, всієї правди, хоч і не без тіней, але по суті світлої та здорової правди. «Світла і тіні ОУН» — це останнє слово Лева Ребета щодо історії і з'ясування суті ОУН. Скритовбивник Богдан Сташинський, на доручення КГБ, припинив творче та працьовите життя автора цієї книги.

Книга присвячена видатному діячу українського комуністичного руху Миколі Скрипнику, народному комісару освіти у 1927-1933 рр., одному з головних провідників ідеї українізації. Автор охоплює його діяльність від першого більшовицького уряду України 1917 р. до самогубства 1933 р.

Автор розглядає явище "отаманщини", яке є характерним для періоду українських визвольних змагань 1917-1921 рр. Намагається класифікувати отаманів за їхньою ідеологічною приналежністю та відношенням до ідеї української державності.

До збірника включено статті та фрагменти з творів і лекцій видатного мислителя-вченого, який зробив великий внесок у розвиток багатьох галузей гуманітарних знань — мовознавства, фольклористики, літературознавства, естетики та психології творчості, а його ідеї справили значний вплив на розвиток вітчизняної естетичної думки і мистецтвознавства. Розраховано на широкі кола читачів, які цікавляться питаннями теорії мистецтва, естетики, психології творчості, фольклористики та філології.

У препринтах Інституту історії АН УРСР друкуватимуться, насамперед матеріали з малодосліджених тем, які викликають нині жвавий інтерес громадськості. Автори цих матеріалів висловлюють свою особисту думку, що не обов’язково вбігається з точкою зору редколегії. Сподіваємося, що такі препринти будуть корисними для співробітників засобів масової інформації, лекторів, викладачів, студентів, а також для всіх, хто цікавиться вітчизняною історією. Редколегія буде вдячна всім, хто висловить свої зауваження і побажання щодо надрукованих матеріалів, запропонує нові теми та сюжети для наступних препринтів.

Це перша праця, в якій філософія національної ідеї розглядається як самостійна інтелектуальна течія, що сягає далеко за межі політології — до питань про сутність і сенс національного буття. На широкому історико-культурному матеріалі автор досліджує місце цієї течії в європейській — і, спеціально, українській — свідомості новітнього часу (XIX — поч. XX ст.). Окремий розділ присвячено національно-екзистенційним пошукам І. Франка, в чиїй особі сконцентровано духовний досвід переломового для долі національної культури покоління української інтеліґенції.

Поняття “Великої літератури”, переконання, що українська література повинна стреміти до нових європейських масш табі в, було одним із найосновніших організуючих чинників в культурному житті великої української повоєнної еміграції 1945-1950 рр. Пропонована праця відомого американсько-українського літературознавця досліджує як генезу й історію цієї ідеї, так і спроби її мистецького втілення в широкій гамі важливих творів, які щойно тепер повертаються до материка історії української літератури. Простеження даного явища відбувається водночас в кількох аналітичних ключах - історичному, соціологічному та психологічному - й становить перший етап ширшого планованого автором дослідження життя української еміграції.

У підручнику аналізуються питання теоретичної граматики, з огляду на нові дослідження та доробки, сучасні мовознавчі ідеї.