Since the mid-1970s, there has been a dramatic shift in America's socioeconomic system, one that has gone virtually unnoticed by the general public. Tax policies and their enforcement have become a disaster, and thanks to discreet lobbying by a segment of the top 1 percent, Washington is reluctant or unable to fix them. The corporate income tax, the estate tax, and the gift tax have been largely ignored by the media. But the cumulative results are remarkable: today someone who earns a yearly salary of $60,000 pays a larger percentage of his income in taxes than the four hundred richest Americans.

Many societies use labor market coordination to maximize economic growth and equality, yet employers' willing cooperation with government and labor is something of a mystery. The Political Construction of Business Interests recounts employers' struggles to define their collective social identities at turning points in capitalist development. Employers are most likely to support social investments in countries with strong peak business associations, that help members form collective preferences and realize policy goals in labor market negotiations. Politicians, with incentives shaped by governmental structures, took the initiative in association-building and those that created the strongest associations were motivated to evade labor radicalism and to preempt parliamentary democratization. Sweeping in its historical and cross-national reach, the book builds on original archival data, interviews, and cross-national quantitative analyses. The research has important implications for the construction of business as a social class and powerful ramifications for equality, welfare state restructuring and social solidarity.

  Текст у форматі PDF 1.64 Мб

Т. 2 : Авторське право і суміжні права. - 1999. - 460 с.

В Україні розвивається національна система авторського права і суміжних прав. З 23 лютого 1994 року діє Закон України «Про авторське право і суміжні права», положення якого відповідають міжнародним стандартам у цій досить важливій сфері інтелектуальної власності, яка зачіпає інтереси вчених, письменників, композиторів, художників, архітекторів, дизайнерів, кінематографістів, журналістів, фотохудожників, а також виконавців, виробників фонограм, організацій ефірного і кабельного мовлення. Наша молода незалежна держава, будучи членом Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, прагне приєднатися і до інших міжнародних договорів, що регулюють відносини, пов'язані з використанням творів, комп'ютерних програм, фонограм, телерадіопрограм, увійти рівноправним членом в європейську та світову інтелектуальну спільноту, де гідно оцінюються здобутки творчої праці.

Щорічна Міжнародна наукова школа-семінар “Історія торгівлі, податків та мита” проводиться в Академії митної служби України з 2007 р. За цей час, враховуючи, що багато осіб були учасниками кількох зустрічей, надійшли заявки від 111 дослідників з України (21 місто), Польщі (4 міста), Росії (8 міст), США (1 місто), Німеччини (1 місто), які представляли 65 навчальних закладів, наукових і культурних установ, органів державної влади, та однієї міжнародної організації. Серед учасників п’яти проведених шкіл-семінарів абсолютну більшість становили учені з науковим ступенем доктора й кандидата наук: від 62,2 % у 2009 р. до 86,7 % у 2010 р. Осіб, які мале вчене звання професора, доцента і старшого наукового співробітника, було від 37,8 % у 2009 р. до 63,3 % у 2010 р. Інтерес до усіх наукових заходів виявили не лише історики, а й юристи та економісти, що цілком зрозуміло з огляду на тематику наукового заходу. Ще однією помітною рисою школи- семінару є участь у ній тих, хто починає свій науковий шлях: аспірантів, здобувачів, курсантів і студентів. Кількість учасників у 35–45 видається цілком прийнятною для того, щоб вислухати доповіді та обговорити їх. Проте, враховуючи те, що історія торгівлі, митної та податкової служб привертає інтерес представників різних наукових дисциплін, варто ширше залучати до роботи економістів і фахівців з державного управління, які досліджують історичні аспекти, істориків права. Перспективною може бути співпраця з географами, зокрема, зі створення карт, атласів історії митної діяльності, тим більше, що організатори вже мають досвід спільної роботи над колективними монографіями. Міждисцип- лінарний характер заходу сприятиме як взаємозбагаченню учасників школи- семінару, так і подоланню тих бар’єрів, що існують між представниками різних наукових дисциплін.

Щорічна Міжнародна наукова школа-семінар “Історія торгівлі, податків та мита” проводиться в Академії митної служби України з 2007 р. За цей час, враховуючи, що багато осіб були учасниками кількох зустрічей, надійшли заявки від 111 дослідників з України (21 місто), Польщі (4 міста), Росії (8 міст), США (1 місто), Німеччини (1 місто), які представляли 65 навчальних закладів, наукових і культурних установ, органів державної влади, та однієї міжнародної організації. Серед учасників п’яти проведених шкіл-семінарів абсолютну більшість становили учені з науковим ступенем доктора й кандидата наук: від 62,2 % у 2009 р. до 86,7 % у 2010 р. Осіб, які мале вчене звання професора, доцента і старшого наукового співробітника, було від 37,8 % у 2009 р. до 63,3 % у 2010 р. Інтерес до усіх наукових заходів виявили не лише історики, а й юристи та економісти, що цілком зрозуміло з огляду на тематику наукового заходу. Ще однією помітною рисою школи- семінару є участь у ній тих, хто починає свій науковий шлях: аспірантів, здобувачів, курсантів і студентів. Кількість учасників у 35–45 видається цілком прийнятною для того, щоб вислухати доповіді та обговорити їх. Проте, враховуючи те, що історія торгівлі, митної та податкової служб привертає інтерес представників різних наукових дисциплін, варто ширше залучати до роботи економістів і фахівців з державного управління, які досліджують історичні аспекти, істориків права. Перспективною може бути співпраця з географами, зокрема, зі створення карт, атласів історії митної діяльності, тим більше, що організатори вже мають досвід спільної роботи над колективними монографіями. Міждисцип- лінарний характер заходу сприятиме як взаємозбагаченню учасників школи- семінару, так і подоланню тих бар’єрів, що існують між представниками різних наукових дисциплін.

  Текст у форматі PDF 1.67 Мб

Необхідність цієї книги полягає у такому міркуванні: мова кохання зараз украй самотня. Нею говорить, можливо, тисячі суб’єктів (хто зна?), однак її ніхто не підтримує; інші мови до неї байдужі: вони або ігнорують, або недооцінюють, або висміюють її, вона відтята не лише від влади, але і від владних механізмів (науки, знання, мистецтва). Коли якийсь дискурс отак от, самотужки, дрейфує у бік неактуального, за межі усіх групових інтересів, йому не залишається нічого іншого, окрім як бути місцем певного утвердження, хай навіть як завгодно обмеженим. Це утвердження і є сюжетом книги. Усе виходить із наступного принципу: не слід розглядати закоханого, як носія певних симптомів, а радше почути те неактуальне, те, що не надається до викладу, але що присутнє у його голосі. Звідси вибір «драматичного» методу, що відмовляється від прикладів і заснований винятково на дії первинної мови (а не метамови). Тим самим опис любовного дискурсу заступає його симуляція, і цьому дискурсу надається його фундаментальний образ, а саме – «Я», з тим, щоби показати увесь акт висловлення, а не аналіз. Пропонується, якщо хочете, портрет; але портрет цей не психологічний, а структурний; у ньому повинно проглядатися певне місце мови – місце людини, що про себе (любовно) говорить перед обличчям іншого (любленого), який не говорить.

Монографія присвячена історії виникнення та діяльності найбільшої і найвпливовішої партії Української революції — Українській партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Здійснено комплексне дослідження політичної історії УПСР. Простежено витоки УПСР від народницьких груп, ідейну та організаційну еволюцію партії, проаналізовано основні напрями її практичної політичної, парламентської, виборчої та державницької діяльності у добу Центральної Ради, опозиційну діяльність у добу Гетьманату та пошук шляхів національно-державного будівництва у період Директорії. Розглянуто діяльність партії в умовах еміграції.

Книга містить вибрані твори видатного німецького філософа, мистецтвознавця, соціолога, критика, одного із найориґінальніших мислителів ХХ ст. Вальтера Беньяміна (1892 — 1940). Пропоновані есеї, що стали класикою сучасної теорії культури, захоплюють широтою інтересів автора, несподіваним підходом до аналізу предмета, дивують проникливістю його соціально-культурної візії. Публікацію відкриває передмова Теодора Адорно, написана для першого посмертного видання творів Беньяміна, яка є ключем до його самобутнього філософського світогляду. Всі ці твори українською мовою виходять вперше.

Цією книжкою Даніель Бовуа, один з найвідоміших західних істориків, чиї наукові інтереси пов’язані з Україною, підсумовує цикл праць, які він сам назвав «малою українською трилогією». Цей глибоко занурений у джерела, а разом з тим стилістично розкутий і пронизаний ідеєю соціальної справедливості текст не залишить байдужим ні того історика, який вважає за недоцільне виставляти минулому моральний рахунок за сучасними розцінками, ні того, хто шукає в минулому соціальних правд. Ширший читач, своєю чергою, знайде тут ще не надто частий у вітчизняному історіописанні скептицизм і критицизм, які ріднять автора з його улюбленим мислителем – Вольтером.

У словнику наведено тлумачення найважливіших і найуживаніших термінів і термінологічних сполучень, що забезпечують понятійний апарат культурології. Для викладачів, студентів і учнівської молоді, працівників культурно-освітніх установ і всіх, для кого становлять інтерес проблеми культурології, розвитку європейської культури загалом й української зокрема.

Віршований трактат Буало «Мистецтво поетично» належить до найвидатніших пам'яток світової естетичної думки. Твір майже на три століття пережив свою історичну епоху і літературну практику, яка його породила. Минав час, змінювалися художні погляди в суспільстві, а «Мистецтво поетичне» не втратило інтересу навіть тепер, коли наука про поезію збагатилась на основі революційної теорії марксизму і досягнень реалістичного мистецтва.

В історичних нарисах, авторами яких є провідні науковці академічного Інституту історії України, аналізуються відносини, які складалися на різних етапах між українським народом і державною владою. Авторський колектив узагальнює досвід взаємодії суспільства, що складалося з різних соціальних верств, які мали різноспрямовані інтереси, з державним апаратом, керованим з одного центру. Такий досвід може виявитися корисним для сучасної України.

Перед читачем книга, що стосується епохи Кучми. Характеризуючи її наведу, хоча й розлогу, проте, гадаю, доволі точну, цитату з своєї програмної статті 2000 року "Проект Україна. Підсумки десятиріччя". Розділ, який я хочу навести, називається - "Украдена Україна", бо Кучма будував не ту Україну, про яку дусалося її творцям, а олігархічне "Государство Украина": Отож - "Олігархічно-номенклатурна візія "проекта государства Украина" Вище уже згадувалося про те, що єдиного "проекту Україна", заснованого на загальнонаціональному консенсусі, немає, як немає і загальнонаціонального консенсусу. Натомість, є декілька досить відмінних пропозицій до "проекту Україна", які не тільки далекі одна від одної, але й прямо протилежні. Однак це не означає, що насправді не здійснюється один з них. Реальний стан справ в Україні можна вважати завершенням олігархічно-номенклатурного "проекту Україна" у формі "государства Украина". Стаґнархія (поєднання олігархії і стаґнації - авт.) вже практично втілила цей проект у життя і майже цілком ним задоволена. Вона зберегла владу, консолідувалася довкола державної монополії як єдине політичне ціле, успішно пережила перехід від планової до державно-капіталістичної економіки, здійснила і завершує перерозподіл власности. В принципі, вона не зацікавлена ні у знищенні державної монополії, ні у впровадженні "громадянського суспільства", яке може їй загрожувати. Водночас стаґнархія зробила все, щоб позбавити Україну ЕС-івської перспективи, яка поклала б край проектові "государства Украина". Стаґнархія не зацікавлена у цивілізуванні економічної політики в Україні, тому всерйоз сприймати проголошення "европейського вибору" Україною не варто. Єдиним дискомфортом для стаґнархії є неприйняття такого стану справ Заходом, хоча здоровий політичний цинізм стратегічних партнерів дозволяє їм до певного часу закривати очі на ці незначні недоліки "государства Украина". Саме тому проект "государства Украина" частково підтримують з політичних, антиросійських та почасти анти-ЕС-сівських міркувань США. Для ЕС цей проект неприйнятний і незрозумілий. З найближчих сусідів тільки Польща все ще делікатно не відмежовується від нього, як-от Чехія чи Словаччина, оскільки має власні конкретні ґеополітичні інтереси в Україні. Так само частковою підтримкою проект "государства Украина" користується і з боку РФ, як такий, що фактично торує шлях до реінтеґрації Росії+ та "государства Украина". Ясна річ, не можна не бачити й інших тенденцій. Частина українських стаґнархів не зацікавлені у перерозподілі влади і власности в Україні на користь потужніших російських олігархів, тому вони можуть саботувати реінтеґрацію з Росією+ так само ефективно, як і зближення з ЕС. Остаточного рішення щодо напрямку розвитку - на Схід чи на Захід - у рамках проекту "государства Украина" не може бути. Сама суть проекту полягає у тому, щоб не рухатися нікуди, бо тоді мають бути змінені правила гри для владних еліт, необхідно перерозподілити власність, а отже, й владу. Великий західний чи російський капітал вмить роздушать слабі капітали українських "новых русских".