Текст у форматі PDF 2.56 Мб

Книга нідерландського історика й філософа Йогана Гейзінги (1872—1945) «Homo Ludens» належить до класичних творів історіософії XX ст. У ній вчений намагається довести, що «гра» є вищою людською сутністю. Розрахована на філософів, культурологів, широке коло читачів.

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ'я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян XIX ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?.. Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст. Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури.

У монографії вперше в українській історико-філософській науці проведено комплексний порівняльний аналіз курсів логіки, читаних у Києво-Могилянській академії в кінці XVII - першій половині XVIII ст. - у період найбільшого розквіту Академії. Завдяки такому аналізу схарактеризовано тогочасні філософські течії, які істотно впливали на викладання філософії в КМА, індивідуальні особливості та розходження в поглядах окремих могилянських професорів. Досліджено, у який спосіб професори готували свої курси і як використовували для цього надбання своїх попередників. З'ясовано, що на викладання філософії в Києво-Могилянській академії найбільше впливали курси філософії, читані в єзуїтських навчальних закладах Речі Посполитої. Крім аналізу змісту курсів, у роботі значну увагу приділено атрибуції рукописів.

Видання присвячене характеристикам українського козацтва, створеним істориками Речі Посполитої останньої третини XVI - середини XVII ст. (з часів першого безкоролів’я 1572-1575 pp. до Переяславської ради 1654 p.). Добірку склали фрагменти з праць Я.А.Красіньського, С.Оржельського, Р.Гейденстейна, Й.Бєльського, Б.Папроцького, С.Любеньського, Ш.Старовольського, П.Пясецького, А.М.Фредра. Уривки подаються мовою оригіналу та в українському перекладі (до оригінальних текстів додані і класичні польські та російські переклади - традиційно вживані в історіографії), їх також супроводжує коротка нота про автора та твір, з якого вони походять. Для науковців, викладачів і студентів, усіх, хто цікавиться джерелами з історії українського козацтва.

У монографії аналізується стан дослідження історико-культурної спадщини України, актуальні питання охорони і збереження пам’яток. Основна увага приділена аналізу досвіду і проблемам підготовки «Зводу пам’яток історії та культури України» — одному із найбільш масштабних проектів у галузі культури, направлений на вивчення і осмислення історичного минулого, охорону, збереження і популяризацію культурного надбання, формування колективної пам’яті народу. Висвітлюється досвід підготовки Зводу в пострадянських країнах, організаційні питання, наукові засади створення 28-томного енциклопедичного видання, присвяченого історико-культурній спадщині України. Розглядається підготовка «Зводу пам’яток історії та культури України» в регіонах. Видання розраховане на всіх, хто цікавиться і вболіває за долю історико-культурної спадщини України.

У виданні відтворено тексти оригіналу староукраїнською мовою та відомих на сьогодні списків «Пактів і Конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», укладених 1710 р. під Бендерами між обраним на гетьманську булаву Пилипом Орликом, з одного боку, та генеральною старшиною і козацтвом – з іншого; наведено їх переклади переклади українською, англійською, німецькою, польською, російською та французькою мовами. Публікація цієї визначної пам’ятки вітчизняної політико-правової думки раннього нового часу супроводжується археографічною передмовою, лінгвістичним аналізом, науковим коментарем, а також факсимільним відтворенням спеціального дослідження видатного історика та правознавця академіка Миколи Василенка (1929), у якому міститься ґрунтовний історико-юридичний аналіз джерела. Розраховано на науковців, викладачів, студентську та учнівську аудиторію, громадський загал.

Пропонована наукова праця розглядає розвиток єврейської громадсько‐політичної думки в Україні у історичній ретроспективі минулого століття, а також аналізує сучасні тенденції розвитку суспільної діяльності українського єврейства на початку ХХІ століття. Колективна монографія розрахована на політологів, істориків, студентів гуманітарних спеціальностей, усіх, хто цікавиться дослідженнями в царині української юдаїки.

Пропонована наукова праця розглядає розвиток єврейської громадсько-політичної думки в Україні у історичній ретроспективі минулого століття, а також аналізує сучасні тенденції розвитку суспільної діяльності українського єврейства на початку ХХІ століття. Колективна монографія розрахована на політологів, істориків, студентів гуманітарних спеціальностей, усіх, хто цікавиться дослідженнями в царині української юдаїки.

У монографії використані архівні документи, епістолярна спадщина й наукові праці, на основі яких представлено життєвий шлях і суспільно-політичну діяльність відомої української шляхтянки, меценатки, громадської діячки, однієї з когорти фундаторів Товариства імені Шевченка у Львові, тітки останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського Єлизавети Іванівни Скоропадської-Милорадович (1832–1890). У дослідженні запропоновано систематизований виклад розпорошених згадок про Є. Милорадович, проаналізовано її політичні погляди й активну громадську позицію, показано її повсякденне життя, найближче оточення, родину. Праця розрахована на істориків, краєзнавців, викладачів і студентів та всіх, хто цікавиться історією України.

Ця книга є найповнішою збіркою листів класика української літератури Івана Котляревського до різних осіб та установ і листів до нього від письменників, істориків, адміністративних і церковних діячів та родичів. Уміщено в ній також листи тих осіб, що цікавилися Котляревським після його смерті. Досі частина листування Івана Котляревського друкувалася лише в зібраннях творів письменника. Окремі листи були вміщені в періодичних виданнях різного часу. Читач знайде в книзі й цілком нові листи та докладні коментарі до них. Збірка листів стане в пригоді не лише дослідникам життя і творчості Івана Котляревського, а й викладачам, студентам та учням вищих і середніх навчальних закладів, всім, кому дороге наше красне письменство. Видання є першим у серії "Полтавська родина", що її започатковує відділ "Відродження духовности і національної культури" Полтавського обласного управління культури.

З кожним роком ономастика набирає все більшої популярності: з'являється чимало наукових досліджень, частину топонімічного матеріалу вміщено в «Історії міст і сіл Української РСР». Публікації на цю тему нерідко можна побачити в журналах та газетах. Уже протягом десяти років під рубрикою «І села і міста друкує матеріали, зібрані письменником Юрієм Кругляком, громадсько-політичний тижневик Україна». Вони й лягли в основу цієї книжки. Тут за абеткою подаються коротенькі довідки про час заснування й походження назви міст і селищ міського типу Української РСР Поряд з науковими твердженнями одекуди викладено легенди й перекази, поширені в народі. Гадаємо, що це видання стане в пригоді науковцям, краєзнавцям, учителям, юним історикам та географам — усім, хто цікавиться історією рідного краю.

Матеріали із судових справ репресованих селян, опубліковані у збірнику, детально розкривають методи та форми дії репресивного апарату держави щодо селянства, яке чинило спротив грабіжницькій політиці влади у сільській місцевості сучасної Кіровоградської області у період 1929-1937 рр. У документах висвітлюються глибинні процеси, що відбувалися в аграрному секторі України, сутність яких знайшла свій прояв у занепаді сільського господарства, що, врешті, призвело до масового голоду. Для істориків, науковців, викладачів, студентів вищих навчальних закладів, краєзнавців, усіх, кому не байдужа історія України.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.

Кн. 1 : 1936–1947. - 2011. - 630 с.

До видання, підготовленого до 75-річчя Інституту історії України НАН України, вміщено документи, що дають уявлення про багатовимірне життя Інституту та доробок науковців за період від часу заснування установи у 1936 р. до 1991 р., коли із здобуттям Україною незалежності відбувся історіографічний злам. У першій книзі опубліковані документи, що розкривають життя Інституту та його співробітників у найтрагічніше десятиліття його існування — від відомої постанови ЦК КП(б)У від 23 липня 1936 р. про заснування науководослідної установи історичного профілю в системі Академії наук УСРР — до іншої, сумнозвісної постанови ЦК КП(б)У “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР” від 29 серпня 1947 р. Упорядники чимало уваги приділи реконструкції втраченого архіву Інституту періоду до 1943 р.; висвітленню діяльності структурних підрозділів Інституту, в тому числі його Львівського відділу; мовою документів намагались показати життя істориків в роки окупації України вермахтом як в евакуації в Уфі, так і в окупованих Києві та Львові; а також відобразити особливості історіографічного процесу перших повоєнних років. Багато документів виявлені недавно і публікуються вперше.

  Текст у форматі PDF 1.83 Мб