Текст у форматі PDF 19.85 Мб

  Текст у форматі PDF 0.36 Мб

Т. 2. Ч. 1 : Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. Д–Я. - 2012. - 708 c.

Видання є другою книгою другого тому ювілейної серії «Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського», ініційованої Національною академією наук України і присвяченої 150-річчю вченого. Другий том продовжує тематику першого тому серії – «Володимир Іванович Вернадський і Україна». У другій книзі другого тому «Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими» вміщуються листи, в значній кількості неопубліковані до цього часу. Ці листи розкривають роль вченого в організації науки та освіти, створенні Академії наук і вищої школи в Україні, розвитку нових наукових напрямів, його участь в експедиціях, конференціях та дослідженнях, пов’язаних з Україною. Вони також висвітлюють ромадсько-політичні погляди, високі моральні якості та багатий духовний світ ученого. Частина листування репрезентує його дружні та родинні стосунки з різними кореспондентами. Публікація супроводжується широким науковим коментарем, який дозволяє зрозуміти суспільний та науковий контекст спілкування вченого та його кореспондентів, розкрити значення цих осіб у житті та діяльності В.І. ернадського, становити нові факти його біографії. Структурно том побудований за лфавітним принципом: кореспонденти розташовуються за першою літерою прізвища. Перша книга містить листи кореспондентів, прізвища яких починаються на А–Г. Друга книга складається з двох частин (частина 1 — Д–Н, частина 2 — О–Я). У другій книзі вміще ний вступ від укладачів, де передаються принципи підготовки листування до публікації, зокрема передавання тексту, відзначений внесок осіб, які долучилися до укладання томуна різних стадіях роботи.

  Текст у форматі PDF 1.77 Мб

Збірник генеральських, генеральсько-професорських творів та пам`яті населення України українською і російською мовами – це головні фактори, які являють собою, життєво-необхідним посібником для молоді в майбутньому. Микола Григорович ЖУЛИНСЬКИЙ директор інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України академік НАН України сказав, що цей збірник багатогранний та цікавий за змістом. Щоб випустити його у світ потрібен перегляд редактора, оскільки писано двома мовами з шести джерел. Інший історик, теж так мовив з тяжким подихом... А головний редактор однієї державної редакції сказав: "Таку книжку може писати тільки професор, яких у нас на черзі 40. А ви не є таким, то ми відповімо, що ваша збірка має безліч недоліків, тому не приймається до друку за державні кошти!" Але ж я не маю коштів на редакторів, тому випускаю свою збірку у світ лише за усною гуманною оцінкою професорів і за своїм редагуванням за свої хлібні на благо майбутньому... Гадаю, читачі мого збірника – зрозуміють... І може хтось згадає заслуженим словом...

У виданні відтворено тексти оригіналу староукраїнською мовою та відомих на сьогодні списків «Пактів і Конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», укладених 1710 р. під Бендерами між обраним на гетьманську булаву Пилипом Орликом, з одного боку, та генеральною старшиною і козацтвом – з іншого; наведено їх переклади переклади українською, англійською, німецькою, польською, російською та французькою мовами. Публікація цієї визначної пам’ятки вітчизняної політико-правової думки раннього нового часу супроводжується археографічною передмовою, лінгвістичним аналізом, науковим коментарем, а також факсимільним відтворенням спеціального дослідження видатного історика та правознавця академіка Миколи Василенка (1929), у якому міститься ґрунтовний історико-юридичний аналіз джерела. Розраховано на науковців, викладачів, студентську та учнівську аудиторію, громадський загал.

Кн. 2 : Вибрані праці. - 2011. - 584 с.

Книга друга першого тому «Володимир Іванович Вернадський і Україна» серії «Вибрані праці академіка В.І. Вернадського» містить праці В.І. Вернадського, пов’язані з Україною. Серед них — природничі статті та замітки, написані в Києві, Полтаві і Криму; праці з історії та філософії науки; суспільно-політичні та публіцистичні твори, які так чи інакше стосуються питань, що хвилювали українське суспільство в 10–20-х роках ХХ ст. Окремий блок складають статті, відгуки, замітки, доповіді про діяльність українських учених, з якими В.І. Вернадського пов’язували роки плідної співпраці. Включено також окремі маловідомі меморіальні статті його колег, присвячені науковому внеску вченого в розвиток природничих наук. Останні були написані в найближчі роки після його кончини та опубліковані в 1945–1947 рр.

Видання присвячене 60-річчю від дня народження академіка НАН України, директора Інституту історії України НАН України В.А. Смолія. У розвідках, вміщених на його сторінках, висвітлюється широкий спектр проблем української історії від найдавніших часів до сьогодення, а також порушено питання теорії та методології історичної науки, історіографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, багато з яких досліджуються вперше, або оцінюються з позицій сучасної історичної науки. Серед його авторів – вчені з академічних установ та вузів України, науковці з Росії, Білорусі, Польщі. Видання розраховане на науковий та викладацький загал, студентів, всіх, хто цікавиться історією.

Збірник містить тези праць, присвячених таким проблемам механіки і математики: розв’язуванню актуальних задач механіки суцільного середовища та термомеханіки; розвитку математичних моделей та методів механіки неоднорідних тіл; математичних методів механіки тіл з тріщинами та включеннями; проблемам контактної механіки та контактно-поверхневих явищ; розвитку математичних методів динаміки неоднорідних середовищ; актуальним проблемам біомеханіки та робототехніки; застосуванню числових та аналітико-числових методів розв’язування прикладних задач; задачам теорії функцій та функціонального аналізу, алгебри і топології; застосуванням диференціальних рівнянь.

1940 року молодий поет, інтелектуал і політик Олег Ольжич поставив перед собою гостре питання: що заважало українцям упродовж тисячі років мати власну державу? Відповідь втілено у брошурі «Дух руїни»: міжусобиці, внутрішній розбрат, патологічна неспроможність політиків забути про особисті інтереси та об'єднати зусилля. «Смолоскип» перевидає цю глибоку й блискучу працю, доповнену ґрунтовною розвідкою академіка Івана Дзюби, до 100-річчя від дня народження О. Ольжича. Тема, на жаль, не втратила актуальності — національно-демократичні сили сучасної України вкотре повторюють помилки своїх попередників: взявши владу після Помаранчевої революції, вони не змогли її втримати саме через внутрішньокоаліційні суперечки. Тож мета цього видання — нагадати можновладцям про трагічну і руйнівну роль міжусобиць в українській історії.

  Текст у форматі PDF 1.09 Мб

  Текст у форматі PDF 1.09 Мб

  Текст у форматі PDF 2.99 Мб

Видання відбиває основні етапи життя та науково-організаційної діяльності академіка НАН України, доктора історичних наук, професора Івана Федоровича Кураса.

Георгій Васильович Щокін (1954 р.н., Запоріжжя) — українский соціолог і психолог. Кандидат психологічних наук, доктор філософії, доктор соціологічних наук (1996) . Професор (1995) . Засновник і президент Міжнародної Кадрової Академії, а також засновник і голова Наглядової ради Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП) , голова правління Всеукраїнского благодійного фонду "Милосердя", заступник керівників Міжнародного біографічного центру (Англія) й Американского біографічного інституту (США) . Має вчені ступені в галузі психології, соціології та управління, професор богослов’я. Почесний доктор і професор, почесний і дійсний член (академік) університетів та академій України, Азербайджану, Англії, Білорусі, Киргизстану, Куби, Молдови, Польщі, Росії, Румунії, США.

  Текст у форматі PDF 4.62 Мб

Кн. 1, 2 : Лицарі дикого поля; Клейнади козацької слави. - 585 с.

Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

Ці слова, що надзвичайно влучно відображають рівень наших знань про згаданий період історії України, належать великому авторському колективу вче- них-істориків кандидатів і докторів наук, двоє з яких є академіками. Продовжуючи їх, вони чітко окреслюють існуючу проблему української історіографії й пояснюють причини її виникнення. “І справді, маючи цілісну й досить повну уяву про давньоруську добу, ми, на жаль, погано орієнтуємось у подіях пізнішого, ближчого до нас часу, особливо в подіях загадкового XIV ст., що іноді взагалі не піддаються реконструкції.