These Guidelines have been produced by a working group representing IFLA and the ICA that was commissioned by UNESCO to establish guidelines for digitization programmes for collections and holdings in the public domain. The contract specified that the guidelines should so far as possible be particularly applicable to institutions in the countries of the developing world. Members of the group were nominated by IFLA and ICA and their activities were coordinated by Sjoerd Koopman, Coordinator of Professional Activities for IFLA.

Homo Historicus 2012 працягвае традыцыю гісторыка-антрапалагічнага падыходу да вывучэння мінулага Беларусі, якую распачалі першыя тамы гадавіка (Homo Historicus 2008 i Homo Historicus 2009). Традыцыйная для гадавіка праблема Чалавека ў беларускай гісторыі ў матэрыялах чарговага тома спалучаецца з даследаваннямі міфалогіі, а таксама прэзентацыяй невядомай Беларусікі ў архівах і бібліятэках замежжа, раздзелам прысвечаным памяцi В. Скалабана.

Монографію присвячено долі мільйонів громадян України, які в роки Другої світової війни примусово працювали в нацистській Німеччині, та історії їх повернення і повоєнного життя. Дослідження базується на архівних матеріалах та спогадах очевидців. На прикладі біографій мешканців Києва у роботі розглянуто яким було ставлення до репатріантів у радянському суспільстві; яку роль у житті пересічної людини відігравав бюрократичний апарат тоталітарної держави; які були можливості у самих репатріантів вплинути на власну долю. Для науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією.

У монографії аналізується стан дослідження історико-культурної спадщини України, актуальні питання охорони і збереження пам’яток. Основна увага приділена аналізу досвіду і проблемам підготовки «Зводу пам’яток історії та культури України» — одному із найбільш масштабних проектів у галузі культури, направлений на вивчення і осмислення історичного минулого, охорону, збереження і популяризацію культурного надбання, формування колективної пам’яті народу. Висвітлюється досвід підготовки Зводу в пострадянських країнах, організаційні питання, наукові засади створення 28-томного енциклопедичного видання, присвяченого історико-культурній спадщині України. Розглядається підготовка «Зводу пам’яток історії та культури України» в регіонах. Видання розраховане на всіх, хто цікавиться і вболіває за долю історико-культурної спадщини України.

Використовуючи велику кількість невідомих архівних документів, різних ухвал органів більшовицької влади РСФРР і УСРР у 20-х - 30-х роках, автор простежує процес дозволеного комуністичною партією на певний період відродження української духовності на етнічних землях нашого народу і там, де він освоїв величезні простори незайманих територій. Розрахована па викладачів і студентів історичних факультетів вузів, учителів, усіх, хто цікавиться минулим України.

У монографії розкривається правове становище єврейського населення в південноукраїнському регіоні, їх соціально-економічний стан у складі міського населення впродовж XIX − поч. XX ст. Предметом особливої уваги авторів є специфіка життєдіяльності єврейських громад у межах Миколаївсько-Севастопольського військового губернаторства. Розглядаються різні аспекти розвитку єврейської сільськогосподарської колонізації в Новоросійському краї, як унікального явища в історії східноєвропейського єврейства. Дослідження здійснено на широкому колі архівних матеріалів, правових та нормативних актів, преси та публіцистики. Книга адресована дослідникам, студентам, всім, хто цікавиться вітчизняною історією та краєзнавством.

У монографії використані архівні документи, епістолярна спадщина й наукові праці, на основі яких представлено життєвий шлях і суспільно-політичну діяльність відомої української шляхтянки, меценатки, громадської діячки, однієї з когорти фундаторів Товариства імені Шевченка у Львові, тітки останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського Єлизавети Іванівни Скоропадської-Милорадович (1832–1890). У дослідженні запропоновано систематизований виклад розпорошених згадок про Є. Милорадович, проаналізовано її політичні погляди й активну громадську позицію, показано її повсякденне життя, найближче оточення, родину. Праця розрахована на істориків, краєзнавців, викладачів і студентів та всіх, хто цікавиться історією України.

Матеріали із судових справ репресованих селян, опубліковані у збірнику, детально розкривають методи та форми дії репресивного апарату держави щодо селянства, яке чинило спротив грабіжницькій політиці влади у сільській місцевості сучасної Кіровоградської області у період 1929-1937 рр. У документах висвітлюються глибинні процеси, що відбувалися в аграрному секторі України, сутність яких знайшла свій прояв у занепаді сільського господарства, що, врешті, призвело до масового голоду. Для істориків, науковців, викладачів, студентів вищих навчальних закладів, краєзнавців, усіх, кому не байдужа історія України.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.

Кн. 1 : 1936–1947. - 2011. - 630 с.

До видання, підготовленого до 75-річчя Інституту історії України НАН України, вміщено документи, що дають уявлення про багатовимірне життя Інституту та доробок науковців за період від часу заснування установи у 1936 р. до 1991 р., коли із здобуттям Україною незалежності відбувся історіографічний злам. У першій книзі опубліковані документи, що розкривають життя Інституту та його співробітників у найтрагічніше десятиліття його існування — від відомої постанови ЦК КП(б)У від 23 липня 1936 р. про заснування науководослідної установи історичного профілю в системі Академії наук УСРР — до іншої, сумнозвісної постанови ЦК КП(б)У “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР” від 29 серпня 1947 р. Упорядники чимало уваги приділи реконструкції втраченого архіву Інституту періоду до 1943 р.; висвітленню діяльності структурних підрозділів Інституту, в тому числі його Львівського відділу; мовою документів намагались показати життя істориків в роки окупації України вермахтом як в евакуації в Уфі, так і в окупованих Києві та Львові; а також відобразити особливості історіографічного процесу перших повоєнних років. Багато документів виявлені недавно і публікуються вперше.

Навчальний посібник знайомить читаяча з особливостями роботи з інформаційними системами і комп'ютерними мержами. У посібнику подао основи інформаційних систем, зокрема розглянуті бібліотечно-архівні інформаційні системи, а також основи роботи з локальними та глобальними комп'ютерними мережами. Посібник орієнтований на всі категорії студентів вищих навчальних закладів спеціальності "діловодство" і "Документознавство та інформаційна діяльність", а також всіх, хто цікавиться проблемами інформаційних систем і мережевих технологій.

У книзі на основі архівних документів і матеріалів, інших джерел висвітлюються процеси становлення і функціонування радянських державно-політичних структур, соціально-економічних перетворень, зміни в галузі освіти, науки, культури та духовній сфері на території Волинської області у 1939-1941 рр. Значна увага приділяється національно-визвольному рухові й опору радянській тоталітарній системі. У книзі вміщено оригінальні документи, що розкривають суть сталінського режиму в краї.

Чому зраджували і чи зраджували? Чому ставали героями і чи справді були ними? Радянський Союз розпався чи був зруйнований? Чому «всесильний КГБ» не втримав влади? Відповіді на ці питання десятиліттями ховали під грифами «Секретно». Автор Володимир В’ятрович, який розсекретив архіви КГБ, розповідає про таємниці української історії: глобальні інформаційні війни ХХ століття; люди, які кидали виклик системі; щоденне життя таємних органів: фальсифікації, оперативні розробки, агентурні операції; механізми депортацій та нутрощі тюремної системи; поразка переможців — СРСР проти УПА; справжні причини Чорнобильської катастрофи; агонія спецслужби в останні дні СРСР. Історик оприлюднює раніше недоступні заведені «органами» справи та таємні звіти КГБ керівництву партії.

Дослідження присвячено одному з найзвитяжніших періодів українських визвольних змагань 1918-1923 рр. На підставі колишніх спецфондів з архівів Львова, Києва, Москви, Варшави та Праги проаналізовано події Листопадового зриву 1918 р. у Львові, державотворчу діяльність уряду та Національної Ради ЗУНР, подано хроніку Українсько-польської війни.

  Текст у форматі PDF 2.99 Мб