The subjects of this book are the transformation of national ideas, the causes of ethnic cleansing, and the conditions for national reconciliation. One theme is the contestation of territory, and contested places are known by different names to different people at different times. Another theme is the difference between history and memory, a difference revealed when care is taken with names. The body of this book will name cities between Warsaw and Moscow according to the usage of the people in question at the relevant moment. This minimizes anachronism, recalls the importance of language to nationalism, and emphasizes that the disposition of cities is never final. The gazetteer provides toponyms in eight languages in use as of this writing. The names of countries also require some attention. In this work, attributes of the medieval principality of Kyivan Rus’ are denoted by the term “Rusian.” The culture of East Slavs within the early modern Polish-Lithuanian Commonwealth is called “Ruthenian.” The adjective “Russian” is reserved for the Russian empire, the Russian Soviet Federative Socialist Republic, and the Russian Federation. “Ukrainian” is a geographical term in the medieval and early modern periods, and a political term in modern contexts. The use of “Belarus” signals an orientation toward local traditions; “Belorussia” suggests a belief in an integral connection with Russia. “Lithuanian” and “Polish” refer to the appropriate polities and cultures in the period in question. The historical lands of “Galicia” and “Volhynia” will be named by these Latinate English terms throughout. This book draws on archival materials; document collections; parliamentary records; ministerial memoranda; local, national, and national-minority newspapers of various countries and periods; diaries, memoirs, and correspondence; scholarly publications; other printed and unprinted sources; and interviews with civil servants, parliamentary deputies, ministers, and heads of state. Archives are cited by four-letter abbreviations, and document collections by short titles: a key is found at the back of the book. Books and articles are cited in full at first, and then by author surname and short title. Other sources are cited in full. Authors’ names are spelled as they appear in the cited work, even when this gives rise to inconsistencies of transliteration. Transliteration is the unavoidable practice of rendering words spelled in one alphabet legible in another. The Polish, Lithuanian, and Czech languages, like English, French, and German, use various orthographies within Roman script. Ukrainian, Belarusian, and Russian use various orthographies within Cyrillic script. Like translation, transliteration abounds in intractable problems: so critical readers will know that all solutions are imperfect. With certain exceptions for well-known surnames, Cyrillic script is here rendered by a simplified version of the Library of Congress system. Translations, except from Lithuanian, are my own.

Видання вміщує доповіді та виступи учасників ІІІ Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції, що представляють вищі навчальні заклади Києва, Рівного, Умані, Харкова, Чернівців, Республіки Білорусь. У матеріалах збірника розкрито бачення ролі бібліотек і книг у цифровому медіасвіті, подано кращий досвід українських та зарубіжних бібліотечних установ. Окремо закцентовано увагу на питаннях створення і використання інформаційних ресурсів та інших аспектах інформаційної справи. Своє відображення у збірнику знайшли напрями розвитку, проблеми та підсумки з актуальних питань книгознавства, видавничої справи та книгорозповсюдження.

При создании этого труда автор ставил перед собой следующие цели: 1) ознакомить читателей с Беларусью 2) предоставить материалы тому, кто примет на себя труд составить о ней подробное описание К Беларуси Без-Корнилович относил только Витебскую и Могилевскую губернии. В этом труде он собрал исторические и другие сведения о более чем 140 городах, местечках и селениях этих губерний. Книга содержит интересный краеведческий материал.

"Хроніка європейської Сарматії" італо-польського історика XVI–XVII ст. Олександра Гваньїні (1538–1614) є надзвичайно цінною й популярною пам’яткою європейської історіографії, яка активно поширювалася і використовувалася в Україні в XVI–XVIII ст. Ця книга неодноразово видавалася різними європейськими мовами, а її найновіше видання (у польському перекладі) побачило світ у Кракові 1611 р. «Хроніка» Гваньїні складається з 10 книг-частин, кожна з яких присвячена конкретній державі або регіону, висвітлює їх військово-політичну та релігійно-культурну історію. Найбільшу увагу приділено Центральній та Східній Європі (Україна, Білорусь, Росія, Польща, Литва, Молдова та ін.), дещо меншу – Західній Європі (Австрія та Німеччина, Швейцарія, Скандинавія тощо), а також Близькому Сходу. І не випадково саме за цією «Хронікою» вчився Богдан Хмельницький, не випадково вона справила такий потужний вплив на українське, російське, білоруське літописання. «Хроніка» Гваньїні написана легко, читається і нині з величезним інтересом та містить багато ілюстрацій. Видання окремою книгою у перекладі українською мовою «Хроніки» Гваньїні – цінного історичного джерела, літературної та історіографічної пам’ятки без сумніву стане вагомою подією у науковому та культурному житті сучасної України. Це видання розраховане не тільки на науковців, а й на викладачів вищої та середньої школи, широке коло любителів історії.

Книга у науково-популярній формі розповідає про естонські, латвійські, литовські, білоруські та українські добровольчі формування, які приймали участь у Другій світовій війні в складі збройних сил Німеччини. Книга містить багато фотографій та ілюстрацій, чималу увагу приділено опису уніформ, які носили дані формування. Книга буде корисною перед усім тим, що розглядає історія українських формувань у збройних силах Німеччини у комплексі з подібними формуваннями інших народів Східної Європи.

В книге в доступной форме даются рекомендации людям, столкнувшимся с правоохранительными органами Республики Беларусь. Ольга Дрозд — президент Республиканского благотворительного общественного объединения «Рука помощи», основной целью которого является помощь людям, находящимся в местах лишения свободы, и их близким, помощь людям, освободившимся из мест лишения свободы.

Подаючи границі, котрими обмежена суцільна територія, населена українським народом, визначний український учений-географ Степан Рудницький, проводить українську етнографічну границю в частині, що межує з російською територією, через Курщину, Вороніжчину й Донщину. У Курщині йде вона повітами: Рильським, Суджанським, Обоянським, Корочанським та Старооскольським, охоплюючи частини їх суцільно населені українським народом. На Вороніжчині цю границю провадить через Городище, Шаталівку, Росош, Репіївку до устя Потудоня в Дін коло м. Коротояка, потім вздовж Дону на Ліски, Маслівку, Мечетку, Нижній Кисляй, Козлівку, Василівку, Бурлаївку, Красне, Пихівку, Банну. В Донщині — починається від Банної вздовж західньої межі Хоперського повіту на Гарячій і далі, охоплюючи третину земель Донщини. Подавши ці границі, він зазначує трудність точного їх визначення: «Границі поміж українською та московською етнографічною територією теж дуже трудні для докладного визначення — каже він. Не тому, щоб тут були переходові діялекти, як, наприклад, на білоруській границі. Навпаки — їх тут немає ніде. Українські й московські села, навіть части сел, дуже виразно від себе відділені, й немає ніякого сумніву, куди причислити їх населення. Трудність лежить у чімсь іншім. Гранична смуга між українським та московським живлом... почала густіше заселюватися щойно в XVII. і XVIII. віках. Колонізаційні струї українців, що плили з заходу на схід, перехрещувалися з московськими колонізаційними струями, що плили з півночі на південь. В результаті повстала довжелезна й широка мішана смуга, в якій зустрічаємо величезну кількість обусторонніх етнографічних півостровів і островів»

Східнослов'янське мовознавство не має ще вступного курсу до історії східньослов'янських мов. Такі вступні курси, як: "Введение в курс истории русского языка" А. Шахматова та "Введение в историю русского языка"Дурново можна вважати вже методологічно застарілими, та й не охоплюють вони всіх східньослов'янських мов, а тільки російську. А тим часом перед дослідниками виникає цілий ряд проблем, які треба дослідити перед тим, як почати саму історію цих мов – української, російської і білоруської.

Михаил Иосифович Коялович (1828-1891) - сын белорусского священника, историк, публицист, общественный деятель, профессор Петербургской академии, автор многих научных работ, в том числе Истории русского самосознания . Изучал происхождение и этническую историю белорусов, русских, украинцев, считал их близкородственными народами по вере, языку, этнографическим традициям. Выступал против окатоличивания и полонизации белорусского народа, отдавал симпатии великодержавной русской нации. Лекции по истории западной России (так они вначале назывались) были прочитаны в Петербурге для лиц высшего круга, пожелавших ознакомиться с историей страны (то есть Белоруссией), где в это время подавлялось восстание 1863 года. Последнее издание книги выходило более столетия назад. Книга написана увлекательно, мысли проиллюстрированы многими примерами.

Матеріали науково-історичних читань присвячені вивченню наукової та громадської спадщини видатного українського політика, державника, науковця М.С. Грушевського, інтерпретації його поглядів на сучасні суспільно-політичні події, зв’язків з Білоруссю в контексті впливу на формування українсько-білоруських відносин. Розраховано на істориків, політологів, дипломатів, а також студентів вищих навчальних закладів, хто вивчає проблеми політології, державотворення, міжнародних відносин.

В атласі представлено близько 130 архаїчних говірок української і білоруської мов, формування яких пов'язане з історією давніх східнослов'янських племен - древлян, дреговичів і сіверян. На 107 лінгвістичних картах відображені діалектні явища фонетико-фонологічного, просодійного, граматичного і лексико-семантичного структурних рівнів. Деталізуються сучасні українсько-білоруські діалектні межі у нижньому Надприп'ятті, визначаються напрями розвитку міждіалектних контактів у цьому регіоні. Для лінгвістів - дослідників, викладачів, студентів.

У тезах доповідей міжнародної науково-практичної конференції «Наукове забезпечення праксеології аудиту» узагальнені результати наукових досліджень та досвід діяльності незалежних і державних аудиторів-практиків, пропонуються шляхи вдосконалення аудиторської діяльності як інструменту забезпечення реалізації інтересів суспільства, визначаються можливості та резерви зростання довіри користувачів інформації до результатів роботи аудиторів. Учасники конференції зосереджують увагу на проблемах нормативно-правового регулювання ринку аудиторських послуг, удосконаленні методичного забезпечення незалежного та державного аудиту, особливостях застосування засобів мінімізації професійних ризиків, пов’язаних з можливістю висловлення аудиторами неадекватного професійного судження. Обговорення актуальних питань, обмін досвідом під час конференції дозволили визначити напрями координації зусиль науковців, фахівців-практиків, суб’єктів державного та професійного регулювання аудиторської діяльності для розв'язання проблем надання якісних аудиторських послуг та зростання ролі аудиту як чинника оптимізації функціонування систем управління.

У монографії на матеріалі лінгвістичних (писемні пам'ятки і сучасні народні говори), історичних, археологічних, антропологічних та ін. джерел висвітлюються питання етно- і глотогенезу слов'ян, досліджуються етапи їх розселення у Східній Європі, формування східнослов'янських мовних особливостей, утворення давньоруської народності та її мови, становлення й первісна локалізація (до XIII ст. включно) давньоруських діалектних фонетичних рис, що згодом стали розрізнювальними особливостями російської, української та білоруської мов. Через типологічне зіставлення цих рис із результатами розвитку відповідних праслов'янських фонетичних явищ в інших слов'янських мовах забезпечується загальнослов'янське тло дослідження. Для мовознавців, істориків, етнографів (дослідників, викладачів вузів, аспірантів, учителів, студентів) і всіх, хто цікавиться історією східнослов'янських мов.

В монографии даётся характеристика экономического положения Западной Белоруссии, входившей в 1921-39 годах в состав Польши, в годы мирового кризиса 1929-33. Рассматривается положение народных масс, их борьба за социальное и национальное освобождение и присоединение к БССР, деятельность КПЗБ и национально-демократических организаций белорусского народа.

Гэта — своеасаблівая анталогія беларускай літаратуры першай паловы XX стагоддзя, у якой сабраны найболып значныя творы 66 пісьменнікаў, загубленых карнымі органамі бальшавіцкай улады ў 1920-1950-я гады. Сорак чацвёрты том кніжнага праекта «Беларускі кнігазбор».

  Текст у форматі PDF 0.82 Мб

Поет-шістдесятник, перекладач і літературний критик Іван Світличний відбувся як "голос духу", як людина своєї доби. її жертва, її сумління. В 1994 році поетові було посмертно присуджено Державну премію України ім. Т.Г.Шевченка. До книги увійшли поезії, поеми ("Архімед", "Рильські октави", "Курбас", "Вітер з України", "Гетьман Мельпомени" та ін.) та поетичні переклади автора з давньоруської, польської, словенської, сербської,словацької, чеської, білоруської, французької, італійської, турецької мов.