Т. 1. - 1867. - 156 с.

Вниманию читателя предлагается книга французского философа Альфреда Вебера, в свое время имевшая популярность в России как учебное пособие по истории европейской философии и как руководство при первоначальном знакомстве с философией. Автор описывает становление и развитие философии --- начиная с мыслителей Древней Греции и заканчивая философами Европы Нового времени, от Джордано Бруно до Огюста Конта. При этом А. Вебер показывает, что все философские системы касались одних и тех же вопросов, и их различие зависит не от произвола философов, а от естественного различия точек зрения, с которых можно смотреть на предмет философии. Таким образом, читатель видит единство и связь философских систем в их историческом развитии. Книга будет интересна философам, историкам и методологам науки, преподавателям, аспирантам и студентам философских факультетов вузов, а также широкому кругу читателей, желающих ознакомиться с историей европейской философии.

Ч. 1 : Провідні ідеї і епізоди. - 1920. - 102 с.

У 80-х роках 19 століття в духовній сфері європейских суспільств відбувалася зміна поколінь. Чи не в усіх ділянках життя суспільства, у тому числі в політиці, гучно заявляє про себе молодь, причому саме це покоління дало зі свого середовища багатьох політиків, котрі відігравали надзвичайно велику роль та користувалися значним авторитетом і набагато пізніше, уже в контексті інших історичних епох. Подібне явище спостерігаємо в різних країнах Європи: «Молода Італія», «Молода Чехія», «Молода Болгарія» і т.д. Відомий французький історик Марк Блок взагалі спробував інтерпретувати історію як історію насамперед поколінь, слушно зауваживши, що такий поділ інтуїтивно прижився у сферах філософії чи літератури. Всі ці «молоді» рухи були дуже схожі, оскільки становили собою, по суті, суміш радикалізму національного й соціального. Крім того, початок їхнього існування відзначався запеклими перепалками з «батьками». Особливо сильними були подібні вияви в середовищі галицьких українців. «В останніх десятиліттях XIX віку, – писав найзаслуженіший представник нового покоління тієї доби І. Франко, – на підмогу, а по части на зміну давнішим діячам вийшла нова генерація робітників і вкинула в ту прірву велику працю, велику силу гарячого запалу і твердої віри в будущину в нашім національнім життю та рівночасно прочистила повітря, проложила не в однім напрямку нові стежки. Вона розбудила пристрасті там, де вперед була байдужість і рутина, оживила пульс народного життя. Се був запас свіжих сил, який віднайшла в собі наша нація в хвилі тяжкого пригноблення. Я називаю ту генерацію, тих людей, що своєю працею збудували той замітний ступінь, який визначається у нас між роком 1880 і 1900, «Молодою Україною». Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях" 25 лютого 1890р у Петербурзі випускника Петербурзької війсково-правничої академії Трохима Зінківского (1861—1891) перед земляками — українцями па зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин.

ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (18/30.09.1841 — 20.06/02.07.1895) — історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира, який закінчив 1863 р. У 1864 — 75 рр. викладає тут історію, веде резонансну публіцистичну діяльність, стає одним з лідерів Київ. Громади. Видає разом з В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа" (1874 — 75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876). Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з ун-ту, в 1876 — 89 рр. плідно й активно працює в Женеві як політик, науковець, видавець і публіцист, видає зб. і ж-л "Громада" (1878 — 1882), серії позацензурних брошур і книг укр. та рос. авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створює "Женевський гурток" — перший укр. соц. осередок; здійснює — через М. Павлика та І. Франка — визначальний вплив на укр. радикальний рух у Галичині. 1885 р. через свої ліві погляди Драгоманов позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії нац. ідеї. Пише праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881 — 82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889)та ін. З 1889 і до смерті працює професором Софійського ун-ту.

Т. 1. - 1921. - 129 с.

Микола Онуфрійович Лоський (1870-1965) належить до тієї плеяди російських релігійних філософів, які прагнули створити оригінальні філософські системи, що завершують собою вікову традицію російської релігійно-філософської думки. Як зазначав В.В. Зіньківський, "Лоський справедливо визнається главою сучасних російських філософів ... Він чи не єдиний російський філософ, який побудував систему філософії в самому точному сенсі слова".

Т. 1. - 1946. - 453 с.

V. 1. - 1957. - 528 p.

Проблема взаимоотношения формальной логики и философии, возникающая вместе с возникновением формальной логики, и сейчас привлекает к себе внимание как советских, так и зарубежных философов и логиков. Интерес к этой проблеме определяется рядом обстоятельств, среди которых в первую очередь должно быть отмечено возникновение диалектической логики. С возникновением диалектической логики по-новому встал вопрос об отношении формальной логики к философии. Как бы ни трактовать вопрос о предмете диалектической логики, несомненным является тот факт, что она, будучи логикой, занимается исследованием философских вопросов. Отсюда следует, что логика (или часть логики, какой-то вид логики) есть вместе с тем и философия либо, по крайней мере, часть философии. Спрашивается: является ли формальная логика частью логики диалектической или нет?

Т. 1. - I963. - 716 с.

Острая борьба коммунистической и буржуазной идеологий в современную эпоху делает весьма актуальным вопрос о природе ценности, о ее связи с интересами и потребностями людей, с общественным устройством. Американский социолог К. Клахкон признает, что ахиллесова пята Запада — в сфере идей и ценностей. Он говорит, что Западу недостает системы общих идей и ценностей, которые могли бы придать смысл человеческой жизни в середине X X в.

Ця книжка про українського вченого ХV століття Юрія Котермака з Дрогобича. Опрацювавши історичні документи, автор простежив життєвий шлях Юрія Котермака, який, закінчивши Краківський університет, став доктором медицини й філософії, ректором знаменитого Болонського університету.

Жизнь этого философа, назвавшего свое учение «разрешением загадки метафизики и морали», представляет для нас во многих отношениях загадку.

Т. 1. - 511 с.

Философское наследие Давида Анахта (Непобедимого), крупнейшего армянского мыслителя раннего средневековья, представляет значительный интерес для истории науки. Важное значение оно имеет для изучения многовековой истории философской мысли пародов Советского Союза.

В монографии делается попытка наметить общие принципы и подходы к эмпирическому анализу знания с позиций гносеологии, обсудить возникающие при этом трудности и методологические проблемы. Работа написана на большом фактическом материале и содержит образцы конкретного эмпирического анализа сравнительно простых систем знаний. Книга рассчитана на специалистов в области теории познания и на всех интересующихся вопросами методологии науки.

Т. 1. - 1980. - 334 с.