Перший західноукраїнський альманах, виданий у Будапешті (1837) заходами літературного гуртка «Руська трійця» Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем.

Тихін Іванович Осадчий (1866—1945) — український економіст, земський статистик, громадський діяч. Член Української Центральної Ради та Центрального комітету Української селянської спілки. У дореволюційний період стояв на позиціях розгортання процесу капіталістичного розвитку. Він бачив неминучість цього розвитку і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як правовірний народник, називає цей процес, небажаним. Розвитку капіталізму він протиставляє дрібне виробництво селян і ремісників. У 1917 — член Української Центральної Ради та Центрального комітету Української селянської спілки. Після приходу до влади більшовиків працює директором Тиницької сільськогосподарської профшколи. Після звільнення вчителює в Гирявській початковій школі. Під час німецької окупації 1941—1943 рр. жив в селі Гирявці. У 1945 — помер.

Історичні повісті – найживіші уроки із минулого багатостраждального народу, кращий спосіб пробудження патріотичного духу. В них Іван Григорович настановляв народ до доброчинного життя, навчав всьому доброму і корисному. Повісті дали можливість працювати йому з більш широкою аудиторією. Майже у всіх творах головним героєм є священик, котрий живе одним життям із селянами, є його захисником. Устами пастиря автор прищеплював народу благородство, тверезість, бережливість й ін. Він зображав сцени довірливого ставлення селян до своїх священиків, своїми працями спонукав людей до праці на землі, що є першопричиною матеріального блага населення. І.Наумович пи- сав своєрідним народним стилем, висвітлював справжнє селянське життя: «Він зображав наших галицьких Іванів такими, які вони, насправді, були».

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Т. 1. - 309 с.

Ця праця належить перу українського літературознавця і письменника, перекладача Івана Стешенка і присвячена історії українського театру. Матеріал поділений на 5 розділів. Перший розглядає загальні теоретичні питання (зародження театру, трансформація давніх культів у вистави), другий — народні романо-германські, слов'янські обряди, їх зміст. У третьому розділі розповідається про використання драми у цілях пропаганди християнства. Останні дві частини книги містять відомості про розвиток драми у різних слов'янських народів, аналіз творів Феофана Прокоповича.

Життєпис Анни Ярославни, дочки Ярослава Мудрого, яка стала дружиною французького короля Генріха I і королевою Франції. Цей текст представляє дослідження французького історика де Сент-Емура (Saint-Aymour Caix de. Anne de Russie reine de France et comtesse de Valois), перекладений на українську мову Іваном Франком і видане в 1909 році у Львові українсько-російським видавничим співтовариством, Репринт 1991 року.

Це друге видання (перше вийшло в 1911 р.) основної праці життя російського мистецтвознавця О. П. Іванова (1876–1940). Над монографією він працював багато років в контакті з дружиною та сестрою художника. За словами О. Блока, книга про коротке і трагічне життя Врубеля написана «по-старовинному благородно й просто». Багато уваги приділено творчій манері художника, його новаторству, що проілюстровано кольоровими та чорно-білими репродукціями. Завершує книгу повний список творів Врубеля.

Зміст: Григорій Сковорода Іван Котляревський Петро Артемовський Гулак Григорій Квітка-Основяненко Євген Гребінка Леонід Глібов Маркіян Шашкевич Антін Могильницький Микола Костомаров Опанас Маркович Марія Марковичева (Марко Вовчок) Амвросій Метлинський Тарас Шевченко Пантелеймон Куліш Осип Юрій Федькович Сидір Воробкевич Григорій Воробкевич

У першому розділі книги видатного українського мистецтвознавця розглянуто діяльність "придворних" архітекторів – представників бароко: митрополита Рафаїла Заборовського, за часів якого відбулося закладення Андріївської церкви, Іогана Готфріда Шеделя, що уславився як архітектор Лаврської дзвіниці, а також А. В. Квасова, І. Ф. Мічуріна. Другий розділ присвячено архітекторам-киянам Стефану Ковніру та Івану Григоровичу-Барському, який є автором Покровської церкви і багатьох світських будівель.

Дана праця належить мистецтвознавцю Шміту Федору Івановичу. Він не тільки загалом розглядає питання необхідності вивчення мистецтва, не тільки описує загальний стан його дослідження, але й більш детально зупиняється на окремих його видах, як наприклад на архітектурі (зокрема храмовій). Окремі розділи відводяться таким елементам архітектури, як розпис, різьблення, інші способи внутрішнього оздоблення храмів.

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич; *17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — †2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського.

Дане видання присвячене життю та творчості художника Івана Похитонева, учасника “Товариства передвижників”. Невелика, проте досить детальна біографія пейзажиста описує його творчий розвиток. Також вона пояснює, чому Іван Павлович отримав визнання здебільшого в Європі, а не на Батьківщині. Публікація містить декілька репродукцій робіт Похитонева та портрет самого живописця.

Дана публікація є нарисом на тему життя і творчості українського художника Петра Холодного. Цей нарис є працею українського історика, архівіста, краєзнавця, мистецтвознавця Миколи Голубця. У ній розглядається становлення Холодного-митця на тлі доби, яка не давала свободи й простору живописцям, тим паче, українським. Описаний розвиток Петра Івановича, його зв'язок із іншими творчими особистостями, аналізується його манера письма. Матеріал доповнений репродукціями робіт Холодного.

Ця книга, як усі видання Українського наукового інституту книгознавства (УНДІК), цікава гостротою своєї проблематики. Видання присвячено видатному бібліотекознавцю М. О. Рубакіну. Вона зачіпає тему, яку він розробляв ще на зламі ХІХ–ХХ ст., – читачівство. Коротко, у форматі брошури, окреслено форми організації та методи роботи Кабінету вивчення книжки та читача при УНДІК: залучення широких народних мас до читання за принципом індивідуального підходу, вивчення впливу книжки на читача.

Ч. 1 : Праці Першої конференції наукових бібліотек УСРР. - 1926. - 176 с.

Т. 1 : присвячений Миколі Лисенкові. - 1930. - 206 с.