Юрієм Шевельовим доведено, що важливу ролю у творенні нової мови відіграли не лише київські й полтавські говірки, але й інші діалекти. У розвідці про вплив Чернігівщини автор також відзначив, що традиція літературної мови, на якій ґрунтувалися граматика й словник О. Павловського, була чернігівська, а в Котляревського чи Шевченка північноукраїнських елементів теж трапляється чимало. Він підкреслив, що початків нової мови слід шукати в добі, яка передувала Котляревському, і що жодна літературна мова не виникає “на народній основі”, – а це відбігало й від традиції, що набула певного поширення в науці, й від тієї догми, що була обов’язковою на підрадянській Україні.

Звернення до філософської спадщини І.Шинкарука в контексті реалій сучасного глобалізованого світу та тих суспільних трансформацій, що мали місце у ХХІ столітті, змушує нас значно уважніше ставитися до тих фундаментальних категоріально-філософських антропологічно- екзистенційних новацій, що були запропоновані цим непересічним філософом та видатним вітчизняним мислителем в частині осмислення та переосмислення соціального буття індивіда. У цьому контексті, особливий інтерес становить аналіз специфіки ідеологічного дискурсу, запропонований І.Шинкаруком у ході вивчення та теоретичного виявлення основних закономірностей і властивостей суспільного буття. З цього погляду, філософія І.Шинкарука апелює не лише до «вічних цінностей істини, добра і краси» та вічних філософських проблем, але й до сучасності, до тих актуальних і нагальних питань існування людини у світі (враховуючи те, що світ, який оточує людину є соціальним світом та є носієм антропологічних та екзистенцій них сенсів), які постають у другій половині ХХ століття і зберігають свою актуальність до сьогоднішнього дня. Одним з таких питань, яке визначає складний та багатовимірний пласт існування людини у світі та у соціумі, є проблематика ідеології. Причому, сьогодні вона пов’язана не лише з проясненням базових філософських понять і категорій, а з виявленням її фундаментальних зв’язків з сучасними глобалізаційними викликами.

  Текст у форматі PDF 4.65 Мб

3бipкa знайомить із класичними зразками української етнографічної спадщини, які довгий час були вилучені з нашого духовного життя.

«Підручна книжка для вивчення української літературної мови»

У книзі досліджуються місце і роль, історія розвитку та побутування українського самвидаву як альтернативної складової літературного процесу, як головної організуючої форми Руху Опору 1960-х - початку 1970-х років. Особлива увага звертається на характеристику позацензурної публіцистики та літературної критики у контексті культурно-громадського життя в Україні 60-х років XX століття. З'ясовується роль самвидаву як одвічної опозиційної категорії, розглядаються обставини його формування як конкретного історичного явища у другій половині XX століття, окреслюються характерні особливості розвитку самвидавної літератури та її проблематики в умовах тоталітарного суспільства. Ґрунтовний аналіз самвидавних документів дозволив О. Обертасу простежити еволюцію мислення їхніх авторів. Видання розраховане на науковців, журналістів, а також усіх, хто цікавиться історією, культурою та літературою України.

Видання 2007 року виходить з уточненнями, пов’язаними зі змінами в українській граматиці, що сталися останнім часом. Для фахівців та всіх, хто цікавиться питаннями правопису сучасної української літературної мови.

Вип. 1. - 1993. - 166 с.

Вироби українських золотарів, які жили в XVI-XVIII ст., і досі не втратили чарівності. Вони приваблюють нас чудовим декоративним оздобленням, реалістичністю трактування сюжетних композицій. Про митців, які своєю самобутньою творчістю вписали яскраву сторінку в історію художньої спадщини українського народу, розповідає ця книга.

Аналіз творчої спадщини Гоголя проведений видатним украхнським письменником та літературознавцем, представником "п'ятірного грона" Павлом Филиповичем

У монографії характеризуються форми вияву української загальнонародної мови, літературна мова і народні говори. Висвітлюється походження української мови, визначаються територіальні і соціальні говори на Україні, розглядається питання діалектного членування української мови, викладається історія і з'ясовується характер українських наріч і говорів, визначається зв'язок народних говорів з літературною мовою давньоруського і староукраїнського періодів, описується відношення народних говорів до нової української літературної мови.

Ч. 1 : Матеріали до словника

Монографія "Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX - на початку XX ст." - перша спроба подати цілісну характеристику регіонального функціонування української мови в зазначений період у контексті істориш-культурних чинників, які впливали на соціальний статус української мови, її функціональні сфери та ступінь внутрішнього розвитку. У першій частині монографії представлено словникові матеріали, з яких постає загальний образ західного варіанта тодішньої української літературної мови у зіставних зв'язках із її сучасними лексичними, граматичними, фонетичними нормами тощо. Реєстрову частину словника укладено з таких лексичних одиниць, що у їх формі, значенні й особливостях слововживання виявилася історична специфіка літературномовного процесу на західноукраїнських землях, зокрема й на Буковині, - вплив живої народної мови - діалектів південно-західного наріччя, співтериторіальних мов, які функціонували в місцевому соціумі в силу поліетнічного складу населення, діяльності чужомовної державної адміністрації часів Австро-Угорщини. Матеріали до словника містять близько 3500 словникових статей. Ілюстративні матеріали мають різне функціонально-стилістичне спрямування, у них використано тексти публіцистики, навчальних посібників, листування, художньої літератури, зразки інформаційного мовлення - хроніку громадсько-політичного життя, рекламу, оголошення тощо. У коментарях до кожної словникової статті подано зіставні мовні факти з польської, німецької, російської, румунської та інших мов. Друкується згідно з ухвалою Вченої ради Чернівецького державного університету ім.Ю.Федьковича, протокол №2 від 23 березня 2000 р.

Стаття Михайла Драгоманова про розвиток української літератури у 19 ст. побачила світ у 1878 р.: франкомовний оригінал видав у Женеві сам автор, український переклад І. Белея опублікував у Львові часопис "Правда". Запропонована книга містить франкомовний оригінал праці з додатком нового українського перекладу

Підручник повністю відповідає вимогам Державного стандарту освіти та чинній програмі з української літератури. Він містить відомості з теорії літератури; біографічні матеріали про письменників; огляд літературної спадщини майстрів слова; багатий ілюстративний матеріал та ін. Методичний апарат підручника охоплює різнорівневі завдання, зорієнтовані на вікові особливості десятикласників.

З давніх-давен більша частина території сучасної України була вкрита лісами. Навіть на широких степових просторах Південної України, у долинах річок росли великі діброви. Тож дерево було найпоширенішим матеріалом, з якого предки сучасних українців не лише зводили різноманітні будівлі, а й виготовляли все необхідне для життя: меблі, посуд, хатнє начиння, господарський реманент, виробниче устаткування, транспортні засоби. У них було особливе, шанобливе ставлення до дерева як до матеріалу живого й одухотвореного, прихильного до людини. Аж до кінця 18 ст. всі в Україні – від простого селянина до ясновельможного гетьмана – були щиро переконані, що жити слід тільки у дерев’яному будинку чи палаці, бо кам’яні та цегляні будівлі є вкрай шкідливими для здоров’я. В історико-культурологічному плані це переконання зіграло злий жарт з українським народом. Мурованих палат, замків, храмів будували мало, а дерев’яні, яких було безліч, усі загинули – тож історична та культурна спадщина України виявилася штучно збідненою. Проте, якою вражаючою була наша дерев’яна архітектура, ми можемо лише здогадуватися на підставі результатів археологічних досліджень, захоплених описів мандрівників-іноземців та тих окремих дерев’яних пам’яток, які ще вціліли.