Т. 1. - 249 с.

1872 и 1873. - 1874. - 375 с.

Думи і кобзарське мистецтво, які досягли найвищого розквіту в козацьку епоху, і сьогодні становлять значний інтерес як для науковців, так і для шанувальників музичної і словесної традиційної культури. Намагання зберегти їх - чи то через аудіо записи з раритетних архівних матеріалів, чи то через писемні джерела, є цілком природним явищем. Козаччина, козацькі думи, кобзарське мистецтво - органічна частина національного менталітету. І в яких формах - духовних і мистецьких - вони б не проявлялися, цілком очевидно, що це свідчення нетлінної віри в ту історичну дійсність, яка, хоч і не повториться, але залишиться національною гордістю для майбутніх поколінь. Хоча сьогодні й немає вже того соціально-культурного середовища, яке плекало епічну традицію, проте діяльність поодиноких ентузіастів переконливо доводить потребу збереження української епічної традиції.

Постать видатного українського історика, археографа, філолога, перекладача та письменника Осипа Максимовича Бодянського займає гідне місце у національній культурі XIX ст. Незважаючи на заняття славістикою, він приділяв увагу українознавчим студіям протягом усього життя. В 30-х - 50-х pp. його літературно-естетичні й наукові погляди розвивались у руслі романтизму. Як і в інших представників цього напряму, творчість О.М.Бодянського наснажувалася палким українським патріотизмом, любов'ю до рідної мови, історії, звичаїв та фольклору. “В наше время всеобщего стремления к самобытности, -розпочинав він свою магістерську дисертацію, - все почти народы, особенно европейцы, хотят жить жизнью в полном смысле им принадлежащею, вытекающею из собственных их недр, слагающеюся из совокупности всех стихий человеческого бытия, коими навсегда устанавливается физиономия народа, резко и метко отличающая его от его соседей и прочих народов; короче, хотят быть независимыми, истинно народными”. Однак захоплення культурною самобутністю й неповторним минулим українців супроводжувалось у свідомості вченого почуттям загрози зникнення національної культури, втрати історичної пам'яті народу. Щоб запобігти цьому, Осип Максимович вивчав українську мову, збирав пам'ятки фольклору, розробляв історичну тематику, активно видавав різноманітні джерела, зокрема літописи.

Дане видання є нарисом про життя в Україні. Перша частина присвячена українській природі, її клімату, описується його помірність, сприятливість для життя. Наступна частина наводить невелику історичну довідку, щодо сутичок в які потрапляла Україна, формування Запорізької Січі та козацького образу життя. Далі описується побут українців — їх одяг, сімейний устрій, їх праця. Особлива увага приділяється образу української жінки та українській пісні, приводиться зміст однієї з дум. Книга містить одну ілюстрацію — малюнок, що зображує “малоросів” у своєму національному одязі.

В книге киевского цензора С.Н. Щеголева проводится исследование "украинского" сепаратизма.

Ця книга, що вперше побачила світ 1918 року в Києві, кілька разів перевидавалася згодом за кордоном. Вона на багато літ стала настільним посібником для сотень тисяч на­ших земляків у близьких і далеких діаспорах. На Батьківщині ж "Українська культура" протягом усіх підрадянських років була заборонена. Передусім за той ко­лосальний пізнавальний і виховний заряд, закладений тут. Вона поширювалася нелегально і робила головну справу: спонукала народ думати, підніматися з колін, позбуватися насаджуваного століттями чуття хохла, малороса з вихоло­щеною національною свідомістю, з принизливим комплек­сом меншовартості. Для широкого кола читачів.

Погляди Кершенштейнера на “громадянське виховання“ були тісно пов’язані з його теорією “трудової школи“. У кінці XIX – поч. XX ст. економіка Німеччини швидко розвивалась, а це вимагало підготовки технічно грамотних працівників. Тому Кершенштейнер виступав за систему освіти і виховання, яка б забезпечувала підготовку не тільки покірних громадян своєї держави, але й добросовісних та ініціативних у галузі своєї професійної діяльності працівників.

Ч. 1 : Провідні ідеї і епізоди. - 1920. - 102 с.

У 80-х роках 19 століття в духовній сфері європейских суспільств відбувалася зміна поколінь. Чи не в усіх ділянках життя суспільства, у тому числі в політиці, гучно заявляє про себе молодь, причому саме це покоління дало зі свого середовища багатьох політиків, котрі відігравали надзвичайно велику роль та користувалися значним авторитетом і набагато пізніше, уже в контексті інших історичних епох. Подібне явище спостерігаємо в різних країнах Європи: «Молода Італія», «Молода Чехія», «Молода Болгарія» і т.д. Відомий французький історик Марк Блок взагалі спробував інтерпретувати історію як історію насамперед поколінь, слушно зауваживши, що такий поділ інтуїтивно прижився у сферах філософії чи літератури. Всі ці «молоді» рухи були дуже схожі, оскільки становили собою, по суті, суміш радикалізму національного й соціального. Крім того, початок їхнього існування відзначався запеклими перепалками з «батьками». Особливо сильними були подібні вияви в середовищі галицьких українців. «В останніх десятиліттях XIX віку, – писав найзаслуженіший представник нового покоління тієї доби І. Франко, – на підмогу, а по части на зміну давнішим діячам вийшла нова генерація робітників і вкинула в ту прірву велику працю, велику силу гарячого запалу і твердої віри в будущину в нашім національнім життю та рівночасно прочистила повітря, проложила не в однім напрямку нові стежки. Вона розбудила пристрасті там, де вперед була байдужість і рутина, оживила пульс народного життя. Се був запас свіжих сил, який віднайшла в собі наша нація в хвилі тяжкого пригноблення. Я називаю ту генерацію, тих людей, що своєю працею збудували той замітний ступінь, який визначається у нас між роком 1880 і 1900, «Молодою Україною». Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях" 25 лютого 1890р у Петербурзі випускника Петербурзької війсково-правничої академії Трохима Зінківского (1861—1891) перед земляками — українцями па зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин.

Ч. 1. - 356 с.

Автор коротко розповідає про створення, історію, структуру та діяльність Національної бібліотеки Української держави, пізніше перейменованої на Всенародню бібліотеку Української академії наук

Директор Всенародної бібліотеки України (нині – Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) розповідає про історію створення установи та її завдання, характеризує роботу кожного з 11 відділів, а також книжковий фонд за мовними та іншими показниками та шляхи його формування. С. П. Постернак підкреслює важливість надсилання обов'язкових примірників до книгозбірні. Особливу увагу він приділяє ролі читальної зали. Окремий розділ присвячено Вінницькій філії. У додатку – Статут бібліотеки.

Книжка розповідає про походження й побутування українського національного інструменту — кобзи, про життя відомих кобзарів старих часів, про кобзаряькі братства та їх діяльність, а також про відродження й удосконалення кобзи. В кінці додається список літератури про кобзарські думи й кобзарів. Книжка рассказывает про происхождение и современность украинского национального инструмента - кобзы, про жизнь известных кобзарей старых времен, про кобзарскте братства и их деятельность, а так же про возрождение и усовершенствование кобзы. В конце приложен список литературы про кобзарские думы и кобзарей. Здавалося, що зі збільшенням рядів української національно свідомої інтелігенції становище сліпих кобзарів покращав, здавалося, що вона так люблячи кобзарів прийде Тм на поміч, бодай в найтящі хвилі їхнього життя, але, на великий жаль, за винятком окремих осіб загал інтелігенції був до того байдужний, принаймні так було в недалекім минулім. Найкраще се підтверджує отсей невеликий уривок про одного талановитого, не так давно померлого, молодого кобзаря.

Книга присвячена розвитку українського національного руху в Галичині у 1-ій пол. 19 ст.

Вып. 1. - 1924. - 286 с.

Репринтне видання однієї з наукових праць відомого українського науковця, дослідника Подільського краю Юхима Сіцінського (10.ХІІ.1859-7.ХІІ.1937pp.) стане в пригоді всім, хто цікавиться історією та архітектурою стародавніх українських церков. Кошти, отримані від продажу цього видання, будуть використані для популяризації національного історико-архітектурного заповідника “Кам’янець” .