Альбом праць заслуженого майстра народної творчості Георгія Олексійовича Гараса (1901-1972), що близько сорока років творив нові зразки буковинського орнаменту на основі народних взірців.

Ч. 1. - 80 с.

Збірник "Переяславська рада 1654 року" висвітлює проблематику українсько-московської угоди, укладеної в результаті січнево-березневих переговорів 1654 р. між Богданом Хмельницьким і московським царем Олексієм Михайловичем. Перша частина видання містить передруки праць української історіографії та публіцистки останньої чверті XIX - 70-х років XX ст. До другої частини ввійшли наукові дослідження сучасних істориків - огляди української, російської, польської та англомовної історіографій, статті про Переяславську раду, її причини та наслідки. Науковими аргументами ще раз спростовується т.зв. переяславська легенда про добровільне входження України до складу Московської держави як вияв "споконвічної мрії" українського народу до "возз"єднання" Русі. Московський напрямок дипломатії Богдана Хмельницького мав такий самий зміст, як і турецько-кримський, шведський, семигородський та ін. Основним завданням української політики того часу був пошук сильного військового союзника у боротьбі з Річчю Посполитою за об'єднання всіх етнічних українських земель в державно-адміністративному устрої Війська Запорозького. Для науковців, студентів, викладачів та всіх, хто цікавиться історією.

Підручник "Ортопедія" - перше видання українською мовою, основною метою якого є задоволення потреби студентів та лікарів у сучасній інформації з питань ортопедичної патології. Особливо це стосується практикуючих ортопедів-травматологів, які не отримали достатніх знань з ортопедії під час навчання у вищих навчальних медичних закладах внаслідок обмеженої кількості годин, виділених для цього курсу. Публікації з питань ортопедії у медичній літературі розрізнені і присвячені в основному окремим нозологічним одиницям, причому висвітлюються лише певні проблеми. Більш-менш повна узагальнена інформація з питань ортопедичної патології, яка б відповідала вимогам сьогодення, на теренах України поки що відсутня. Ми хотіли заповнити цю прогалину і надати можливість студентові і практикуючому ортопеду-травматологу отримати короткі відомості про аномалії розвитку плода, природжені і набуті захворювання опорно-рухового апарату. Опис кожної нозологічної форми подаємо за загальноприйнятою схемою, звертаючи увагу на раннє виявлення дисплазій і природжених вад.

Науково-методичні матеріали присвячені проблемам фахових слів та словосполучень, зокрема етимології, термінологічному сленгу, вживанню в "нерідному" контексті, перекладу, абревіації. Значну питому вагу займають розвідки, пов'язані з обчислювальною технікою. Збірник складений колективом авторів (викладачів, ад'юнктів, курсантів) за загальною редакцією професора Лілії Олександрівни Пономаренко. Викладений матеріал призначений для викладачів, ад'юнктів, курсантів і всіх тих, хто цікавиться питаннями термінології.

“Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. Про граматику О. Павловського існує значна література, проте й досі лишається незіпсованим ряд питань, що стосуються цієї важливої праці з українського мовознавства та особи її автора, зокрема: хто був О. Павловський, де він учився, який мав фах, де працював, коли і на підставі яких матеріалів була написана його граматика, чому ця праця була видана аж через 13 років після того, як у 1805 р. автор подав ЇЇ на розгляд Академії Російської, чому її не видала Академія (як відомому 1818 р. книга була-надрукована у приватній друкарні) і т. ін.

У монографії відомого українського історика-емігранта, вихованця і викладача Київського університету Олександра Оглоблина (1899-1992) простежено поступ національної історичної думки за 1917-1956 роки як в Україні, так і поза її межами. Автор був безпосереднім свідком тих подій. Його праця - це своєрідні спогади про ті роки. В ній показані основні історичні школи в галузі історії України 1920-х рр. (М. Грушевського, Д. Багалія, М. Слабченка, М. Василенка, М. Яворського), проаналізовано процес їх нищення. В роботі згадані сотні імен репресованих вчених, дається стисла характеристика багатьом історичним процесам. Монографія була видана всього один раз у 1957 р. англійською мовою і тепер є бібліографічною рідкістю. Вона розрахована насамперед на науковців, викладачів і студентів, а також буде цікава всім, кому не байдужа історія України.

Автор книжки – генерал-поручник армії УНР Олександр Удовиченко – стояв біля витоків українського війська та пройшов з ним увесь бойовий шлях аж до відступу з України в листопаді 1920 року. Начальник штабу Гайдамацького коша Слобідської України, що уславився взяттям Арсеналу, командир Третьої Стрілецької Залізної дивізії, яка перемогла більшовиків під час Вапнярської операції – генерал Удовиченко стисло та водночас повно виклав історію подій, учасником яких був сам.

Т. 1. - 1997. - 399 с.

Т. 1. - 2002. - 132 с.

Автори роблять першу спробу до створення хроніки діяльності Херсонської української громади від її започаткування до революційних подій 1917 року. Не дивлячись на те, що слова, які вклав у вуста свого героя наш земляк М.Куліш, були написані у 1929 році, проте, певно, саме вони могли б стати девізом справжніх лицарів України, які жили і діяли у нашому краї в кінці XIX, на поч. XX ст.

The work of Alexander A. Potebnja, a leading Ukrainian linguist of the nineteenth century, has significantly influenced modern literary criticism, particularly Russian formalism and structuralism. Potebnja's theory, known as potebnjanstvo (Potebnjanism), flourished in the Russian Empire and in the Soviet Union during the 1920s. It attracted scores of adherents and gave rise to an influential literary journal and a formal critical school at Kharkiv. Yet despite his remarkable achievements in linguistics and literary theory, Potebnja's work was officially renounced in the Soviet Union in the 1930s, and in the West he remains virtually unknown.

  Текст у форматі PDF 0.89 Мб

Галина Журба ― це літературний псевдонім письменниці, справнжє прізвище якої ― Домбровська Галина Маврикіївна (по чоловікові Нивинська), народилася 29 грудня 1888 року на хуторі Олександрія, поблизу села Соболівка в заможній сім’ї. Мати належала до ополяченого українського роду Копистенських. Вона не обмежувалася домом та домашніми обов’язками, хоч народила четверо дітей, була оточена поклонниками і товариським життям. Освіту здобула домашню. Мати хотіла, щоб діти знали польську і французьку мови, вміли грати на фортепіано, хоча і не цуралися української мови.

У монографії відомого українського історика-емігранта, вихованця і викладача Київського університету Олександра Оглоблина (1899–1992) простежено поступ національної історичної думки за 1917–1956 роки як в Україні, так і поза її межами. Автор був безпосереднім свідком тих подій. Його праця – це своєрідні спогади про ті роки. В ній показані основні історичні школи в галузі історії України 1920-х рр. (М. Грушевського, Д. Багалія, М. Слабченка, М. Василенка, М. Яворського), проаналізовано процес їх нищення. В роботі згадані сотні імен репресованих вчених, дається стисла характеристика багатьом історичним процесам. Монографія була видана всього один раз у 1957 р. англійською мовою і тепер є бібліографічною рідкістю. Вона розрахована насамперед на науковців, викладачів і студентів, а також буде цікава всім, кому не байдужа історія України.

Ця праця є монографією українського мистецтвознавця Володимира Залозецького, яка присвячена українському живописцю і педагогу Олексі Новаківському. В монографії розглядається вплив мистецьких традицій на художника, його навчання в Краківській академії, розповідається про різні фази його творчості. Також доданий перелік всіх картин Олекси, критика мистецтвознавців щодо його творчості та репродукції його робіт.

Олександр Корнійович Мицюк (1883—1943) — український юрист, економіст і соціолог, громадський діяч. У 1906 р. О. Мицюк — один із засновників Української партії соціалістів-революціонерів. Група громадських діячів України — М. Шаповал, П. Христюк, М. Залізняк, О. Мицюк проголосили про її створення, але далі її існування й діяльність до 1917 р. не простежується. У 1915 р. О. Мицюк — один із організаторів Юнацької спілки (ЮС) — безпартійної молодіжної організації у підросійській Україні, яка виступала за автономію України. За Директорії — міністр внутрішніх справ (з 26 грудня 1918 р. по 12 лютого 1919 р.).[1] Після відставки уряду в лютому 1919 р. О. К. Мицюк прибув на Поділля і розпочав плідну організаційну роботу з питань кооперації. Швидко адаптувавшись до місцевих умов, він провів низку організаційних заходів, започаткував Вінницький і Кам'янецький «Господарсоюзи» (головою правління останнього працював до вимушеної еміграції в кінці 1920 р.).[2] В кінці 1920 емігрував до Чехословаччини. Відразу по тому включився в громадську роботу. З 1921 О. Мицюк — дієвий член Українського громадського комітету у Чехословаччині. Згодом займається науковою та просвітницькою роботою. Він — професор Української господарської академії і Українського вільного університету, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Активно співпрацює з українськими виданнями за кордоном. У 1929 р. в місячнику «Розбудова нації» виходить стаття професора Мицюка «Фашизм». В ній він підкреслює невмістність назви «фашизму», якою охрестили український націоналізм його противники. Уже в цій першій статті, присвяченій аналізу фашизму як суспільно-політичної течії, автор доходить висновку про його подібність до більшовизму[

Т. 1. - 2010. - 456 с.

У цій книзі подано матеріали з архівно-слідчих справ семи українських письменників доби Розстріляного Відродження: Мечислава Гаска, Володимира Гжицького, Мирослава Ірчана, Якова Кальницького, Олекси Слісаренка, Івана Ткачука й Михайла Ялового, - які зберігаються в архівах Харкова. Вони стануть у пригоді історикам, літературознавцям, усім, кого цікавить культурне та політичне життя України першої половини ХХ століття.

Ч. 1. - 1920. - 822 с.

Барвінський Олександр Григорович (Псевдоніми: Австрієць, Олег Подолянин; *6 червня 1847, село Шляхтинці, нині Тернопільського району Тернопільської області — † 25 грудня 1926, м. Львів) — український історик, педагог, громадсько-політичний діяч.

Т. 1. - 252 с.

Книга спогадів священника Олекси Пристая, що побачила світ ще 1933 року в далекому Нью-Йорку, відкриває перед сучасником завісу історії. Зі сторінок видання постає минуле Трускавця, Дрогобича, Стрия 70-80-х років XIX століття. Минуле не легендарне, а безпретензійне, життєве, зрозуміле.