Ч. 2. - 192 с.

В роках 1939-1941 Організація Українських Націоналістів дійшла до верху своєї могутности. Зовнішньо-політичні умовини її діяльности в тому часі були дуже тяжкі, зате внутрішня українська політична дійсність давала їй небувалі досі можливості, через фактичну відсутність якоїнебудь іншої конкуренційноі української ідеї та організованої політичної сили і через мовчазну готовість української суспільности підчинитися керівництву ОУН, якщо б виявила вона в тому часі потрібний політичний розум. Не дивлячись на те, яким шляхом пішли пізніші події і чи було в можності ОУН відвернути їхній біг, треба сказати, що ОУН не використала вийняткової своєї історичної нагоди. Внутрішня хвороба почала підточувати її силу і величезну енерґію молодости політичного руху звернула на взаємопоборювання і самовинищування. Не варто закривати на те очей, промовчувати чи виправдувати об'єктивними причинами, бо від того ані нічого не завернеться, ані не поправиться. Краще мужньо глянути правді в очі з надією, що наші наступники не повторять помилок своїх попередників. Пам'ятаймо, що легше здобутися на геройство в обличчі ворога, як на відвагу визнати власні помилки. Зиновій Книш В історії українського націоналістичного руху період цей болючий, проте важливий. Бравши участь у подіях того часу, вважав я потрібним утривалити в формі спогадів те, що бачив тоді і переживав, так як воно збереглося в моїй пам'яті. Це спогади самовидця, не праця історика. Читачів прошу мати це на увазі. Тому — може й за багато в деяких місцях — особа автора висувається наперед, замість скромно стояти в тіні. Я свідомий цього недоліку. Хотілося б сказати на оправдання, що через те аж ніяк не мав я наміру поменшувати ролі й вартости інших націоналістів тієї доби. Переповідаючи подїі того часу, хочу вставитися в моє тодішнє положення і передавати тодішній спосіб думання і мій власний і інших тогочасних дієвих осіб. Критичне ставлення до деяких фактів і подій тоді було майже неможливе. Зате можливе і потрібне воно тепер і позмозі старався я в примітках і коментарях давати йому вияв. Для повноти образу користувався я інформаціями й розповідями інших осіб, що приймали активну угасть у націоналістичному русі в тих роках: Андрійків Іван (псевдо), Гайвас Ярослав, поручник Гутович-Норим Євген, Іванович Петро (псевдо), інж. Ґ-ий П., Карманін Юрко, Книш Ірина, д-р Коропей Йосип, Кранський Володимир (псевдо), Кричук Степан, Кришталь Юрко, д-р Лапичак Тома, д-р Мацях Євген, інж. Модрицький Северин, д-р С. С-ий, Терен Михайло, Тупісь Степан, поручник Чигун Володимир. Сердечне спасибі їм за допомогу. Дякую теж усім іншим, що тим чи іншим способом причинилися до написання цієї книжки. Па цьому місці висказую теж мою подяку Вельмишановним: полковникові Андрієві Мельникові, Голові Проводу Українських Націоналістів, генералові Миколі Капустянському, Заступникові Голови Проводу Українських Націоналістів, Ярославові Гайвасові, редакторові Олегові Ждановичєві і докторові Євгенові Мацяхові за їхні критичні завваження. Нехай вибачать мені, коли не з усіх їхніх порад я скористав. Це право автора. І не значить те, що їхні поради й завваження не були для мене цінні. Книжка ця була написана ще в 1954 році. Від тоді перейшла цілу історію, мусіла боротися за те, чи виходити їй у світ, чи лишатися в рукописі і плісніти десь в архівах. Одні вважали, що замало в ній критики противників і що критика ця за легка, другі хотіли б, щоб більше хвалити однодумців. Ці причини, разом з труднощами роздобули гроші на друк, склалися на те, що книжка спізнилася на п'ять років. Та й виходить покищо тільки перша її частина. Від того, як поставляться до неї читачі і чи підтримають вони мої видавничі зусилля, буде залежати, чи і коли будуть надруковані три дальші її частини. А я стояв і стою на становищі, що від лайки противника і власної самохвальби позиції націоналізму не окріпнуть. І хоч через те прийшлося мені пережити багато гіркого за тих п'ять років, від того мойого глибокого переконання не відступлю. І може з досвіду тих сумних років, що його старався я зафіксували в цих моїх спогадах і матеріялах, виловить хтось зерно істини, очистить з попелу вигорілих пристрастей і прийде тоді час, коли Сяйво Небесне зійде на серця всіх націоналістів і знатимуть вони, що чинити, щоб поширити царство Волі і Правди в Україні і щоб у тому їхня ласка й хоробрість кріпшали на вічну славу Батьківщини.

Книга социолога Александра Бикбова — это результат многолетнего изучения автором российского и советского общества, а также фундаментальное введение в историческую социологию понятий. Анализ масштабных социальных изменений соединяется здесь с детальным исследованием связей между понятиями из публичного словаря разных периодов. Автор проясняет устройство российского общества последних 20 лет, социальные взаимодействия и борьбу, которые разворачиваются вокруг понятий «средний класс», «демократия», «российская наука», «русская нация». Читатель также получает возможность ознакомиться с революционным научным подходом к изучению советского периода, воссоздающим неочевидные обстоятельства социальной и политической истории понятий «научно-технический прогресс», «всесторонне развитая личность», «социалистический гуманизм», «социальная проблема». Редкое в российских исследованиях внимание уделено роли академической экспертизы в придании смысла политическому режиму. Исследование охватывает время от эпохи общественного подъема последней трети XIX в. до митингов протеста, начавшихся в 2011 г. Раскрытие сходств и различий в российской и европейской (прежде всего французской) социальной истории придает исследованию особую иллюстративность и глубину. Книгу отличают теоретическая новизна, нетривиальные исследовательские приемы, ясность изложения и блестящая систематизация автором обширного фактического материала. Она встретит несомненный интерес у социологов и историков России и СССР, социальных лингвистов, философов, студентов и аспирантов, изучающих российское общество, а также у широкого круга образованных и критически мыслящих читателей.

Один из основоположников московского концептуализма, поэт, литературный критик, общественный деятель, едва ли не самый известный российский колумнист последних лет, Лев Рубинштейн всегда первым высказывается по важнейшим поводам. И каждый раз его едкие и остроумные колонки расходятся цитатами по соцсетям. Рубинштейн как никто умеет видеть мелочи, из которых складывается наша жизнь, и облекать свои наблюдении в слова. Новая книга Рубинштейна "Скорее всего" - это обновленный и разросшийся более чем в полтора раза сборник его колонок "Духи времени", выходивший пять лет назад. С тех пор многое изменилось, но глупость и невежество, о которых пишет Рубинштейн, остались неизменными и даже, кажется, разрослись. Значит, это - не последний сборник Льва Семеновича.

It is widely assumed that the “nonclassical” nature of the Russian empire and its equally “nonclassical” modernity made Russian intellectuals immune to the racial obsessions of Western Europe and the United States. Homo Imperii corrects this perception by offering the first scholarly history of racial science in prerevolutionary Russia and the early Soviet Union. Marina Mogilner places this story in the context of imperial self-modernization, political and cultural debates of the epoch, different reformist and revolutionary trends, and the growing challenge of modern nationalism. By focusing on the competing centers of race science in different cities and regions of the empire, Homo Imperii introduces to English-language scholars the institutional nexus of racial science in Russia that exhibits the influence of imperial strategic relativism. Reminiscent of the work of anthropologists of empire such as Ann Stoler and Benedict Anderson, Homo Imperii reveals the complex imperial dynamics of Russian physical anthropology and contributes an important comparative perspective from which to understand the emergence of racial science in nineteenth- and twentieth-century Europe and America.