Т. 1 : Дей О.І.. - 531 с.

Навіть у найкультурнішій і найдуховнішій організації Київської Спілки письменників тільки вдається атмосфера "гідність нащадків батька Тараса Григоровича ШЕВЧЕНКА". Насправді ж панує лише панегірицтво. А чому таким стає взагалі весь люд, з якої причини, запитує сам у себе Віктор БАРАНОВ, та радить і всім запитати теж самим у себе. /Журнал письменників України "Київ" 3–4, 2014, стор.9–10/. Шановні читачі, – цей твір написаний мною від щирого серця і відкритої простолюдної творчої душі. Читаючи Ви будете в незмірній насолоді. Описую чистою правдою так, як це було. А причина негативності в органах і в організаціях – відсутність правомірного чіткого ідеологічного керувальництва! Правда, де яких недоосвітила, та вважаю достатньо і цього... Гадаю, в нашій країні як і в інших європейських все одно в решті – буде справедливість!

В цьому збірнику стисло віддзеркалюється тема народного життя в політичній сфері України з 1918 року по сьогодення на книгу "ПРЕДСЕДАТЕЛИ ОРГАНОВ ГОСБЕЗОПАС НОСТИ УКРАИНЫ, 2013 рік. Згідно дозволу автора Олександра НЕЗДОЛІ від 12.12.2013 року, – я репортерськими діями читача надаю відгук. І лірично розповідаю про особисту зустріч з першим Президентом незалежної України – Леонідом Макаровичем КРАВЧУКОМ 30 жовтня 2013 року. Та короткометражна розповідь, починаючи з 2013 року, який вимушено вкарбувався вкрай незадовільним правом свободи трудового народу в історію і за часів незалежної державності 1991 – 2014. /Українське радіо – Громадська филя січень 2014 року/.

Пришло время, когда мы начинаем понимать, что наше общество не похоже на общество развитых стран. Причем, не только наши политики режут глаз цивилизованному человеку, но и сам народ, в своем большинстве, демонстрирует нравственную и интеллектуальную незрелость, следствием которой является Черная дыра, в которую мы превратили свою страну. Почему Украина так не похожа на другие страны? Кто виноват? Можно ли найти такую власть, которая будет служить своему народу? Случайно ли все, что происходит в нашей стране или закономерно? На эти вопросы пытаются найти ответы экономисты и политологи. Каждый по-своему исследует ситуацию, вскрывает причины и делает прогнозы.

  Текст у форматі PDF 2.65 Мб

Юлия Латынина - известный политический журналист и писатель, обозреватель "Новой газеты", постоянный автор и ведущая программы "Код доступа" на радио "Эхо Москвы". Лауреат многих премий в области журналистики. Автор более 10 романов в жанре экономического триллера и фантастики. "Русский булочник. Очерки либерал-прагматика" - это сборник статей, написанных специально для этой книги, каждая статья задумывалась как отдельная глава: "Что значит - либерализм?.. Что значит - прагматизм?.. Вы скажете, что это двойная мораль? Я скажу, что это здравый смысл". Государство никогда не должно делать того, что может сделать частный бизнесмен. На федеральном уровне никогда не надо делать того, что можно сделать на уровне региональном. Избирателем должен быть каждый, кто платит хотя бы на копейку больше налогов, чем получает дотаций от государства. И что ничего не верно само по себе, но все - смотря по обстоятельствам.

Юрій Андрухович (*13.03.1960) — поет, романіст, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Живе в ньому ж, а також у багатьох інших містах. Автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» (1997, 2002) та «Пісні для мертвого півня» (2004). У прозовому доробку — романи «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003) та «замість роману» «Таємниця» (2007). Есеїстика Андруховича на сьогодні видана двома збірками — «Дезорієнтація на місцевості» (1999) та «Диявол ховається в сирі» (2006). Спільно з Анджеєм Стасюком видав «Мою Європу» (2001) — як зазначається у підзаголовку, «два есеї про найдивнішу частину світу». Твори Андруховича перекладено і видано окремими книжками у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Італії, Іспанії, Швейцарії та ін. Лауреат кількох міжнародних літературних нагород. Один із засновників і Патріарх літературного угруповання Бу-Ба-Бу. Багато співпрацює з музикантами, співавтор і виконавець альбомів «Andruxoid» (разом із польським тріо Міколая Тшаски), «Пісні Мертвого Півня», «Кримінальні сонети», «Made In ЮА» (разом із гуртом «Мертвий півень»), а також «Самогон» і «Цинамон» (разом із гуртом «Карбідо»), Своїм найвищим письменницьким досягненням вважає винайдення для української мови слова «міжніжжя».

В эпатажном произведении, изданном в США тридцать лет назад, профессор Уолтер Блок с позиций либертарианской этики и беспристрастной логики исследует галерею преследуемых обществом типажей, общественных «козлов отпущения», среди которых: сутенер, проститутка, штрейкбрехер, шантажист, ростовщик, клеветник, наркоторговец, наркоман, спекулянт, посредник и др. Результаты анализа поражают дерзостью и парадоксальностью. «Овцы в волчьей шкуре» — это несомненный интеллектуальный вызов для экономистов и социологов, политиков, юристов, психологов. Книга представляет интерес и для широкого круга читателей, способных отбросить стереотипное восприятие и следовать за движением непредвзятой мысли. Специально для настоящего издания художник С. Ёлкин создал новые иллюстрации к книге.

У книзі досліджуються місце і роль, історія розвитку та побутування українського самвидаву як альтернативної складової літературного процесу, як головної організуючої форми Руху Опору 1960-х - початку 1970-х років. Особлива увага звертається на характеристику позацензурної публіцистики та літературної критики у контексті культурно-громадського життя в Україні 60-х років XX століття. З'ясовується роль самвидаву як одвічної опозиційної категорії, розглядаються обставини його формування як конкретного історичного явища у другій половині XX століття, окреслюються характерні особливості розвитку самвидавної літератури та її проблематики в умовах тоталітарного суспільства. Ґрунтовний аналіз самвидавних документів дозволив О. Обертасу простежити еволюцію мислення їхніх авторів. Видання розраховане на науковців, журналістів, а також усіх, хто цікавиться історією, культурою та літературою України.

У монографії вперше всебічно досліджуються історія, шляхи розвитку, проблеми і сучасний стан художньо-публіцистичних жанрів, їхнє місце і роль у відображенні реальної дійсності, в розкритті людських характерів. Проаналізовано погляди як вітчизняних, так і зарубіжних теоретиків журналістики стосовно особливостей художньої публіцистики, її жанрової природи, структури і основних функцій, пов’язаних з формуванням громадської думки. Запропоноване авторське визначення портретного, проблемного, подорожнього нарисів, а також есе, його специфіки в публіцистичному осмисленні суспільних процесів, що відбуваються в незалежній Україні. Книга може бути корисною для науковців, практиків у галузі масовоих комунікацій, студентів, які опановують журналістський фах, а також для всіх, хто цікавиться художньою публіцистикою, як оперативним видом літератури, яка допомагає краще пізнавати реальний світ

Вісімнадцять років минає від того часу, як моя країна волею обставин, без пролиття жодної краплі крові вийшла зі складу СРСР, проголосила свою Незалежність і вирішила творити нове життя. Цей крок українців мав епохальне значення, бо поставив хрест на існуванні однієї із наймогутніших комуністичних імперій світу з центром у Москві та дав шанс десяткам інших народів почати творити власні держави. Червона сатанинська ідеологія та система, що панувала ледь не на половині земної кулі враз впала, придушивши під своїми уламками радянський тоталітаризм. Світ змінився!.. Змінилась і моя країна. Зовнішня окупація була переможена і знищена. Здавалося, що війна Московської імперії проти українців, що тривала останні триста років, нарешті припиниться й українці отримають Свободу і Право на гідне життя. Та не судилося – українці не здобули своєї національної державності. Натомість прийшла окупація внутрішня, що продовжила нищення нашої нації та активну протидію устремлінням народу бути господарем своєї долі на своїй землі. Та й Москва, оговтавшись від поразки у 90-их роках минулого століття, перейшла у відчайдушний контрнаступ, намагаючись відвоювати втрачені позиції та повернути собі колишнє панування на українській землі. Держава Україна стала „нічийною” державою, перехідним неоколоніальним утворенням від УССР до Української Самостійної Соборної Держави. Причому цей перехід може вести не тільки у потрібному – національно-державному, але й у зворотному – імперському напрямку. Все залежить від того, чи виграє нинішнє покоління українців Війну за майбутнє Нації.