Speech does not fossilize but the interpretation of artefacts obtained from archaeological sites can be used to infer the degree of complexity of the communication system necessary to produce these artefacts and sometimes their associated behaviour. The degree of complexity of tool technology is often used as a marker for the level of cognitive ability but it is difficult to extrapolate the need of a sophisticated system of communication from tool technology alone. One reason is that the ability to manufacture complex tools can be learned from observation and imitation without explicit tutoring requiring the use of language. Intentional burials and sea faring are activities that appear to require a greater reliance on linguistic communication for the purpose of enacting rituals and solving problems.

Computers, Chess, and Cognition presents an excellent up-to-date description of developments in computer chess, a rapidly advancing area in artificial intelligence research. This book is intended for an upper undergraduate and above level audience in the computer science (artificial intelligence) community. The chapters have been edited to present a uniform terminology and balanced writing style, to make the material understandable to a wider, less specialized audience. The book's primary strengths are the description of the workings of some major chess programs, an excellent review of tree searching methods, discussion of exciting new research ideas, a philosophical discussion of the relationship of computer game playing to artificial intelligence, and the treatment of computer Go as an important new research area. A complete index and extensive bibliography makes the book a valuable reference work. The book includes a special foreword by Ken Thompson, author of the UNIX operating system.

This book began as a series of essays on the way knowledge is constructed by different groups of people: masons, Polynesian navigators, malariologists, turbulence engineers and cartographers. Now the book is finished it seems to be a reflection on modernity and the problems we have in understanding it. This slightly odd effect of an unplanned outcome may be the common authorial sensation of the book having a voice of its own. But I suspect it illustrates the illusory nature of one of the core tenets of modernity—that the technoscientific knowledge, upon which the concept of modernity is based, epitomises planning, rationality and order. This book is in large part a reexamination of the supposed planned and rational character of technoscientific knowledge. Rather than being governed by logic and method, modernity’s drive for order conceals its messy, contingent, unplanned and arational character. If we wish to rethink the way we produce knowledge and the forms of knowledge we value, we need to recognise, even celebrate, its unplanned and messy nature. The book assumes that there is not just one universal form of knowledge (Western science), but a variety of knowledges. Moreover, a cross-cultural, comparative form of analysis is required to understand our own knowledge traditions. For this reason I consider examples from a variety of periods and cultures in order to explore the ways in which we are constituted as knowng subjects through the very processes of knowing that we construct. At the same time I think it is incumbent on me to examine the nature of the sociological stance that provides for such an analysis. In that reflexive sense my position could be characterised as postmodern, but I aim to break with the limitations of both the postmodern and the modern and argue for the transmodern—a way station at which some kind of synthesis of the two can be achieved, without the excesses of either.

In Natural Ethical Facts William Casebeer argues that we can articulate a fully naturalized ethical theory using concepts from evolutionary biology and cognitive science, and that we can study moral cognition just as we study other forms of cognition. His goal is to show that we have "softly fixed" human natures, that these natures are evolved, and that our lives go well or badly depending on how we satisfy the functional demands of these natures. Natural Ethical Facts is a comprehensive examination of what a plausible moral science would look like.Casebeer begins by discussing the nature of ethics and the possible relationship between science and ethics. He then addresses David Hume's naturalistic fallacy and G. E. Moore's open-question argument, drawing on the work of John Dewey and W. V. O. Quine. He then proposes a functional account of ethics, offering corresponding biological and moral descriptions. Discussing in detail the neural correlates of moral cognition, he argues that neural networks can be used to model ethical function. He then discusses the impact his views of moral epistemology and ontology will have on traditional ethical theory and moral education, concluding that there is room for other moral theories as long as they take into consideration the functional aspect of ethics; the pragmatic neo-Aristotelian virtue theory he proposes thus serves as a moral "big tent." Finally, he addresses objections to ethical naturalism that may arise, and calls for a reconciliation of the sciences and the humanities. "Living well," Casebeer writes, "depends upon reweaving our ethical theories into the warp and woof of our scientific heritage, attending to the myriad consequences such a project will have for the way we live our lives and the manner in which we structure our collective moral institutions."

Vol. 1. - 272 p.

Вып. 1 : Язык и познание: Методологические проблемы и перспективы. - 364 с.

В сборник вошли полемические статьи российских и зарубежных ученых, посвященные вопросам методологии современных лингвистических исследований. Эта методология характеризуется отходом от основанной на картезианском дуализме традиционной философии познания и связанного с ней ортодоксального направления в традиционной лингвистике. В статьях затрагиваются важнейшие теоретические вопросы, имеющие принципиальное значение для исследований естественного языка на ближайшую и отдаленную перспективу.

Several scholars have stressed the limits of language in the course of researching violence or when writing about it (Appadurai 1996, Das 2007). Our language seems insufficient to describe the horrors of violence (Binford 2004). Often, words seem to be frozen, and experiences of violence thus appear as if they could only be voiced from a distant position (Das and Kleinman 2001). How can we grasp the meaning of violence? How can anthropologists document the far-reaching and long term effects of violent actions? Focusing solely on narratives of violence and the context in which they emerge, is not sufficient to understand the meaning and the effects of violence. Particularly in realms of human experience, it is obvious that verbal language represents merely one among several ways of expression like gestures, rituals or certain kinds of public manifestations. An exploration of the vast range of different modes of expression thus promises to be the more adequate way to approach, register and understand the comprehensive manifestations and long-lasting effects of violence. This is the basic consideration why we chose ‘expressions’ of violence as the title for this volume, and asked the contributors to document and to analyze the diverging forms in which violence is addressed or conveyed. All the chapters of this volume thus deal with a paradox, as they attempt to turn into text violent experiences that, as we just presumed, cannot be expressed through verbal everyday language. The chapters discuss violence that is communicated through silences, rumours, literary narrations, represented in muted bodies, in rituals or role models. In order to grasp the meaning of violence as such, the contributors applied different perspectives, methods and analytical approaches. To comprehend the unspoken and the silence, most of the researchers have chosen a haptic approach. We borrow this term from Nordstrom (2010), who has defined her approach as ‘research through the senses’. Nordstrom has described the complexity of violence, its blurriness and its routinization or almost naturalization. In a similar approach, Verrips (2007) criticized researchers’ self-imposed restriction on visual manifestation in general, and claimed that a more balanced attention should be paid to our entire bodily sensorial experience. ‘We would then focus on [the] difficulty to grasp phenomena as deeply felt emotions and desires […] as well as the irrational and the fantastic, the absurd and the surreal.’ Our heavy emphasis on the role of the mind, reason and rationality, should give way to an increased interest in the sensual and emotional dimensions that are inherent in ‘our somatic experience of reality’ (Verrips 2007: 31).

This book is the only account of what the bee, as an example of an insect, actually detects with its eyes. Bees detect some visual features such as edges and colours, but there is no sign that they reconstruct patterns or put together features to form objects. Bees detect motion but have no perception of what it is that moves, and certainly they do not recognize “things” by their shapes. Yet they clearly see well enough to fly and find food with a minute brain. Bee vision is therefore relevant to the construction of simple artificial visual systems, for example for mobile robots. The surprising conclusion is that bee vision is adapted to the recognition of places, not things. In this volume, Adrian Horridge also sets out the curious and contentious history of how bee vision came to be understood, with an account of a century of neglect of old experimental results, errors of interpretation, sharp disagreements, and failures of the scientific method. The design of the experiments and the methods of making inferences from observations are also critically examined, with the conclusion that scientists are often hesitant, imperfect and misleading, ignore the work of others, and fail to consider alternative explanations. The erratic path to understanding makes interesting reading for anyone with an analytical mind who thinks about the methods of science or the engineering of seeing machines.

Пропонована наукова праця розглядає розвиток єврейської громадсько‐політичної думки в Україні у історичній ретроспективі минулого століття, а також аналізує сучасні тенденції розвитку суспільної діяльності українського єврейства на початку ХХІ століття. Колективна монографія розрахована на політологів, істориків, студентів гуманітарних спеціальностей, усіх, хто цікавиться дослідженнями в царині української юдаїки.

Спираючись на метафізичний підхід як граничний вид філософського пізнання, пов'язаний з найбільш глибинною формою рефлексії людини над проблемами особистого і суспільного буття, автори монографії досліджують проблему інтелектуальної власності. Власність розглядається як невід'ємна складова всіх сфер життя людини, що наповнює раціональними та ірраціональними смислами її матеріально-практичне і духовно-культурне життя. Показано, що в сучасну епоху особливого значення набуває інтелектуальна власність — всезагальна економіко-правова категорія інформаційного суспільства, розвиток якого залежить від креативу знання. Поліфонія змістів інтелектуальної власності, на думку авторів, знаходить більш повне виявлення крізь призму метафізичного аналізу. Такий підхід дає можливість розкрити онтологічні, феноменологічні, аксіологічні та історико-правові аспекти інтелектуальної власності, глибину її екзистенційних та антропологічних значень. Для викладачів вищих навчальних закладів, науковців, аспірантів, студентів, усіх, кого цікавлять проблеми філософсько-економічного осмислення буття людини.

Досліджено життя і творчість видатного українського історика, ключової постаті національно-визвольного руху України 70 – 80-х років ХІХ ст. В. Антоновича з метою з‘ясування його внеску в пізнання української ментальності. У праці філософа про історика сама історія розкриває секрети ментальності українців. Поєднуючи філософсько-теоретичну культуру мислення з прозорістю викладу, автор висвітлює особливості національно-світоглядного перенародження В.Антоновича з поляка на українця, пропонує цілісний нарис ідеології українофілів-народників; обґрунтовує тезу про В.Антоновича як батька українського етнонаціоналізму; пропонує своє бачення дискусійного питання про “вроджену недержавність українців”; виокремлює та висвітлює основні ознаки української ментальності. Історичне постає сучасним, проблеми минулого – проблемами нинішнього часу, “вчорашні” уроки – дороговказами для сьогодення.

Людина з її розумом, допитливістю, особливим статусом буття постає як всесвітнє диво: адже лише їй відкрилося те, що ми називаємо буттям, лише в її розумі висвітлюється та вибудовується те, що ми називаємо світовим універсумом. Але людське буття окреслюється значною мірою як парадоксальне: людина висвітлює буття, перебуває у діалозі зі світом, сягає граничних меж Всесвіту, але вона не може осягнути найважливіше для себе: хто вона? звідки та навіщо вона прийшла в цей світ? куди прямує? Одвічні питання (саме тому, що на них немає однієї і єдиної відповіді) людина розв'язувала і розв'язуватиме завжди настільки, наскільки вона відчуває себе людиною і прагне взяти на себе відповідальність за свідоме здійснення свого життя. Філософія і постає формою свідомого вирішення найперших питань людського світоорієнтування, самоусвідомлення та самоствердження. Вона збирає і концентрує історичний досвід таких вирішень і стає інтелектуальним ядром людської духовності.

Кілька століть тому мова українців суттєво відрізнялася від теперішньої. Ще більше відмінностей було на різних етапах її буття у глибині віків. Адже розвиток мови — це постійні зміни її звукового ладу, лексичного арсеналу, граматичних виявів. Пізнання джерел, суті, наслідків цих змін допомагає зрозуміти складний природний процес формування українського народу і його сучасної мови, вплив на нього і позамовних чинників. Простір таких знань відкриває пропонований навчальний посібник, у якому на основі синтезу дослідницьких надбань різноманітних мовознавчих дисциплін простежено становлення та еволюцію всіх підсистем сучасної української мови. Для студентів вищих навчальних закладів. Прислужиться фахівцям з історії, народознавства, дослідникам української культури.

Монографія сучасного польського історика, керівника закладу методології історії та історії історіографії Університету імені Адама Міцкевича в Познані професора Войцеха Вжосека є синтезом двох книг, виданих мовою оригіналу впродовж останніх років. Автор обґрунтовує конструктивістський підхід до аналізу історіописання та здійснює одну з найпереконливіших у світовій гуманітаристиці спроб концептуалізації історії як культурної практики. Автор показує обмеженість традиційного підходу з його трактуванням історії як науки, що дає об´єктивне знання про минуле, і пропонує натомість власну концепцію, яка розглядає історію як частину сучасної культури, спрямовану на пізнання культури минулого. Простежуючи під цим кутом зору зміни у французькій історіографії ХХ століття, Вжосек окреслює загальний образ історіографії як культурної практики та вказує на її метафоричну природу та культурну ангажованість.

Работа профессора А. И. Попова является первой советской книгой, в которой даётся общий очерк математической логики. В книге дан краткий исторический обзор возникновения математической логики, популярно излагаются основные направления современной математической логики, особое внимание уделяется вопросу о соотношении математической и классической (формальной) логики, рассматривается место математической логики в системе научного познания. В работе указываются практические приложения математической логики как основы для конструирования и работы разнообразных "умных" и "думающих" машин. Книга рассчитана на научных работников, аспирантов, студентов и учителей средней школы, а также на широкие круги читателей, интересующихся философией, логикой и математикой.

Автор предлагает читателю популярное изложение социальной философии гуманитарного направления, рассматривающей структуры социального бытия как формы самореализации человеческих индивидов. Он стремится совместить философскую традицию с новейшей методологией обществознания. Автор выстраивает социальную философию недокринального типа, сохраняющую, однако, внутреннее единство и упорядоченность. Для студентов высших учебных заведений гуманитарного профиля.