Вісімнадцять років минає від того часу, як моя країна волею обставин, без пролиття жодної краплі крові вийшла зі складу СРСР, проголосила свою Незалежність і вирішила творити нове життя. Цей крок українців мав епохальне значення, бо поставив хрест на існуванні однієї із наймогутніших комуністичних імперій світу з центром у Москві та дав шанс десяткам інших народів почати творити власні держави. Червона сатанинська ідеологія та система, що панувала ледь не на половині земної кулі враз впала, придушивши під своїми уламками радянський тоталітаризм. Світ змінився!.. Змінилась і моя країна. Зовнішня окупація була переможена і знищена. Здавалося, що війна Московської імперії проти українців, що тривала останні триста років, нарешті припиниться й українці отримають Свободу і Право на гідне життя. Та не судилося – українці не здобули своєї національної державності. Натомість прийшла окупація внутрішня, що продовжила нищення нашої нації та активну протидію устремлінням народу бути господарем своєї долі на своїй землі. Та й Москва, оговтавшись від поразки у 90-их роках минулого століття, перейшла у відчайдушний контрнаступ, намагаючись відвоювати втрачені позиції та повернути собі колишнє панування на українській землі. Держава Україна стала „нічийною” державою, перехідним неоколоніальним утворенням від УССР до Української Самостійної Соборної Держави. Причому цей перехід може вести не тільки у потрібному – національно-державному, але й у зворотному – імперському напрямку. Все залежить від того, чи виграє нинішнє покоління українців Війну за майбутнє Нації.

Автор розмірковує над суспільно-політичною орієнтацією єврейства в Україні, над їх поведінкою і соціальною орієнтацією євреїв у СРСР під час сталінізму та у післясталінську епоху, радить "українським" євреям обрати своє майбутнє, не гаяти часу на антиукраїнську діяльність та перейти від інтернаціоналізму на націоналістичну платформу. На думку Леоніда Шульмана, євреї мусять усвідомити, що, попри тимчасовий наступ русифікації, рано чи пізно на теренах їх батьківщини постане національна держава українців. Він доводить, що держава українців не є загрозою для єврейської меншини.

У новому романі «Залишенець», над яким автор працював майже 13 років, висвітлено одну з найдраматичніших сторінок нашої історії — повстанську боротьбу українців проти окупаційної влади у 1920-х роках. Написана на документальній основі книга про лицарів лісу, гайдамаків Холодного Яру вражає художнім проникненням у переплетіння любові й ненависті, вірності та зради. Із глибин забуття виринає містична постать отамана Чорного Ворона, що переміг смерть...

У пропонованій книзі автор розповідає про звичаї й традиції єврейства від давнини до сучасності; на широкому фактичному матеріалі розглядає зокрема історичні пласти співжиття євреїв та українців, розмірковує над першопричинами так званого антисемітизму, подає свій погляд на сіонізм як різновид расизму, спростовує міф про буцімто зоологічну ненависть до євреїв, якої в українського народу не було й немає сьогодні.

Автор аналізує становище українців під владою різних держав та в еміграції, на основі чого виводить шляхи боротьби за вільний національний розвиток України.

У книзі в науково-популярному форматі йдеться про повсякдення українців, які в часи Другої світової війни опинилися під німецькою окупацією. Внаслідок багаторічної потужної радянської пропаганди ця сторінка нашого минулого продовжує залишатися у свідомості сучасних українців значною мірою спотвореною. на підставі незнаних досі документів спростовуються міфи про цілковитий занепад на окупованій німцями території економіки, освіти, науки, медицини, судочинства, культурного життя. Розглянуто плани Німеччини щодо окупованої України, проблему остарбайтерів, співпраці українського населення з німцями задля відновлення промисловості, діяльність українських органів управляння, комітетів самодопомоги, подвижництво "Просвіт". На численних прикладах продемонстровано, що лише завдяки українським інституціям, які функціонували на окупованій території, українці не були кинуті напризволяще й зуміли налагодити повсякденне життя.

Розглядаються загальні питання теорії прізвища, історія становлення цього феномену та специфіка функціонування родових назв в Українських Карпатах. Аналізуються мовний та правовий статуси прізвища, глобальні національні, регіональні ознаки прізвищевих назв, їх варіантність, лексичне значення тощо. Подаються всі прізвища, які функціонують на території Закарпаття в перші повоєнні роки і тепер (понад 11,5 тис.). Біля реєстрового прізвища наводяться нинішня його географія побутування, перші фіксації прізвищевої назви в давніх документах Карпатського регіону, дані про соціальний статус засновника роду. Статті завершуються етимологічною довідкою щодо походження прізвища

"Десь поміж сяючих кіл Вічного Світла літає Душа і споглядає феєрію земного матеріального життя... Але Душа бачить, як пристрасно і красиво грають "актори", як багато світла любові випромінюють їхні серця, в які глибокі прірви пірнає розум. І Душі цікава ця гра. Вона обирає свою роль, визначає ціль гри і легко влітає в пуповину того кокона, з якого, немов прекрасний метелик, випурхне тіло людське. І зі свого тіла Душа споглядатиме, вивчатиме, відчуватиме на дотик і смак Життя, заливаючись сльозами емоцій, пристрастей, болю, які ховає у собі саме тіло. І з часом покине свою оболонку разом з усіма земними пристрастями, але винесе з собою пучок діамантових квіток, а може, лише єдину квітку, ім’я якої – Любов. Бо ніде Любов не цвіте так гірко, гаряче і відчутно, як тут, на землі..." (Марія Чумарна) Це – третя книга серії "Золоте руно". В якості ілюстрацій у книжці подано кількадесят зразків народних пісень з нотами.

Наша енциклопедія розповідає про стародавню землю України, про її тисячолітню історію, про неповторні душевні якості її талановитого і стійкого народу. Прекрасна й самобутня природа України, невичерпна багатовікова культурна спадщина українців. Книга розрахована на широкие коло читачів. Може бути використана як джерело додаткових відомостей при вивченні шкільних курсів географії та історії України

У монографії на основі достовірних джерел висвітлено одну з невідомих сторінок історії боротьби нашого народу за незалежну державу. Показано, як на тлі перебігу загальних політичних процесів на початку 40-х років минулого століття українці намагалися вибороти своє право на рівноправне життя у середовищі світової спільноти незалежних держав. Книга розрахована на студентів, викладачів, науковців, всіх, хто цікавиться історією, кому не байдуже, чому, як сказав О. Олесь,"досі в хмарах сонце рідної землі".

У книзі йдеться про яскраву драматичну постать нашої історії — Павла Чубинського. Великий вчений зі світовим іменем, громадський діяч і педагог, поет і перекладач, актор і режисер, що був гнаний за всіх режимів, тепер своєю піснею об’єднав українців на творення нової держави. Його славень став державним гімном України. Роками автор книги працював у пошуках фактографічного матеріалу, пропагував і відстоював священне ім’я. Нарешті йому вдалося створити життєвий і творчий портрет цього, за словами Софії Русової, велетня української культури. Книга розрахована на широке коло читачів.

Словник гуцульської міфологічної лексики представляє не тільки мовний образ гуцульських говірок, але й особливості світосприймання і багатство духовного світу їхніх носіїв. Видання адресоване спеціалістам-філологам, культурологам, широкому колу читачів, яких цікавить українська мова та традиційна духовна культура українців.

Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм традиційних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд — для англійців, Сорбонна — для французів, Карловий університет — для чехів, Ягеллонський — для поляків.

Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм традиційних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд - для англійців, Сорбонна - для французів, Карловий університет - для чехів, Ягеллонський - для поляків.

Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.