Текст у форматі PDF 3.01 Мб

  Текст у форматі PDF 4.42 Мб

  Текст у форматі PDF 1.64 Мб

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Ч. ІІ : Вибрані тексти. - С. 230 - 254

Підручник присвячено висвітленню проблем сучасної практичної філософії як прикладної етики, які розробляють на засадах комунікативної парадигми К. -О. Апель, Ю. Габермас, Д. Бьолер, В. Кульман, П. Ульріх, В. Гьосле. Це проблеми дискурсивного обгрунтування принципів моралі, взаємовідношення універсалістських норм з цінностями традиційних етосів соціокультурних життєвих форм, функціонування моральних належностеи у системах сучасного суспільства — політиці, економіці, науці тощо. Зміст комунікативної теорії розкривається у порівнянні з класичною філософією моралі, а також на тлі дискусій її представників з теоретиками постмодернізму, неоконсерватизму, комунітаризму, неомарксизму, системної теорії тощо. Обґрунтовується значення комунікативної етики відповідальності для ціннісної переорієнтації та духовно-морального оновлення суспільства, розв'язання політичних та етнічних конфліктів, вирішення екологічних проблем. Праця містить також переклади статей провідних представників комунікативної філософії К. -О. Апеля, Ю. Габермаса, В. Гьосле. Підручник розраховано на студентів та аспірантів, які вивчають практичну та соціальну філософію, політологію, соціологію, етику. Книга адресована усім, хто цікавиться питаннями філософії моралі та етики.

№ 7. - 1996. - 95 с.

В книге представлена репрезентативная подборка впервые публикуемых на русском языке работ известного немецкого философа Карла-Отто Апеля (род. 15 марта 1922 г.), она вводит читателя в контекст целого комплекса проблем, характерных для современного философского дискурса.

Т. 1 : Зародження української літератури. - 2011. - 376 с.

  Текст у форматі PDF 0.22 Мб

Необхідність цієї книги полягає у такому міркуванні: мова кохання зараз украй самотня. Нею говорить, можливо, тисячі суб’єктів (хто зна?), однак її ніхто не підтримує; інші мови до неї байдужі: вони або ігнорують, або недооцінюють, або висміюють її, вона відтята не лише від влади, але і від владних механізмів (науки, знання, мистецтва). Коли якийсь дискурс отак от, самотужки, дрейфує у бік неактуального, за межі усіх групових інтересів, йому не залишається нічого іншого, окрім як бути місцем певного утвердження, хай навіть як завгодно обмеженим. Це утвердження і є сюжетом книги. Усе виходить із наступного принципу: не слід розглядати закоханого, як носія певних симптомів, а радше почути те неактуальне, те, що не надається до викладу, але що присутнє у його голосі. Звідси вибір «драматичного» методу, що відмовляється від прикладів і заснований винятково на дії первинної мови (а не метамови). Тим самим опис любовного дискурсу заступає його симуляція, і цьому дискурсу надається його фундаментальний образ, а саме – «Я», з тим, щоби показати увесь акт висловлення, а не аналіз. Пропонується, якщо хочете, портрет; але портрет цей не психологічний, а структурний; у ньому повинно проглядатися певне місце мови – місце людини, що про себе (любовно) говорить перед обличчям іншого (любленого), який не говорить.

В середине 1950-х гг. Р. Барт написал серию очерков о «всеобщей» современной мифологизации. «Мифологии» представляют собой блестящий анализ современной массовой культуры как знаковой системы. По мнению автора, образ жизни среднего француза «пропитан» мифологизмами. В книге Р. Барт семиотически объясняет механизм появления политических мифов как превращение истории в идеологию при условии знакового оформления этого процесса. В обобщающей части работы Р. Барта — статье «Миф сегодня» предлагается и объяснение, и метод противостояния современному мифологизированию — создание новейшего искусственного мифа, конструирование условного, третьего уровня мифологии, если под первым понимать архаико-традиционную, под вторым — «новую» (как научный класс, например, советскую). В исследованиях Р. Барта ведущим определением мифа является слово. Все, что покрывается дискурсом, может стать мифом, так как «наш мир бесконечно суггестивен». Р. Барт, расширительно трактуя созидательную силу «буржуазного» мифотворчества, рассматривал мифы как составляющие конструкты всех культурных и социополитических феноменов Франции. Миф, в соответствии со взглядами Р. Барта, является маркирующей качественной характеристикой «анонимного» современного буржуазного общества, при этом мифологизация — признак всех социумов.

У монографії розглядається еволюція терміну «революція» у суспільно-політичній думці: від астрономічного розуміння до політичного, а також «феномен» революції як певна множинність, яка виникає на перетині різних дискурсів (політичних, соціальних, релігійних, наукових). Революція досліджується як закономірна форма розвитку суспільства, яка викликана тими ж причинами, що і еволюція. Здійснена спроба оцінити революцію і саму ідею революції з точки зору сьогодення з урахування конкретно- історичних умов, у яких відбувалися революційні події або ж народжувалися ідея і образ революції.

Симулякри і симуляція, прецесія і детериторіалізація, мертва культура і завчасне воскресіння після псевдосмерті, надмірна точність копії і неможливість навіть клонуванням домогтися відтворення Того Самого, четвертий вимір і четвертинне дійство, імплозія і негентропія, орбітальне і сателітизація, циркуляція і реверсія, метафізика і патафізика. Увесь цей дискурс необхідний французькому соціологові і філософу Жану Бодріяру, щоб попередити суспільство про наступ симулякрів третього порядку — симулякрів, заснованих на інформації, моделі, кібернетичній грі, суть яких полягає в тотальній операційності, гіперреальності, прагненні до тотального контролю. Теоретик "смерті модерну" і основоположник нової метафізичної теорії, Бодріяр наводить у своїй праці цілу низку оригінальних суджень і прочитань того, що діється сьогодні у світі, світі, який дедалі більше стає реальнішим за реальний: гіперреальним.

В монографии, написанной в форме академической науч- ной дискуссии в эпистолярном жанре, между тремя ведущими специалистами в сфере эстетики, поднимается ряд актуальных проблем современной философии искусства, начиная с вопро- са о возможности такой философии сегодня. Основное вни- мание уделено проблемам взаимодействия классики, нонклас- сики и постнеклассического эстетического сознания в подхо- де к таким темам, как метафизика искусства, границы искусства, эстетическое восприятие и религиозно-мистичес- кий опыт, «расширение сознания» в художественном опыте, полное «погружение» в искусство, дискурс художника и вос- приятие искусства, фазы эстетического восприятия, эстетиче- ское и эротическое наслаждение, герметизм, эзотерика и гер- меневтика искусства, избыточность и минимализм в искусст- ве и некоторым другим. Исследование иллюстрируется примерами анализа самого современного искусства в сферах живописи, театра, кино, литературы.