Сучасна письменниця, літературознавець оглядає літературу другої половини XX ст. під особливим кутом зору. Вона відшукує те глибинне, сутнісне, можливо, найкраще, що робить творчість кожного письменника неповторною. Для масового читача.

Ця книга - це найповніший життєпис і дослідження життя і творчості відомої української письменниці Уляни Кравченко так званого бібрецького періоду.

Серія 1 : 1. Олена Пчілка. 2. Старицька-Черняхівська. - 64 с.

Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) (29 липня 1849 - 4 жовтня 1930) Ольга Косач Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17.08.1868, м. Київ, — 1941) — письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дочка письменника М. Старицького. Навчалася в київській приватній гімназії В. Ващенко-Захарченко. У 1888—1893 рр. брала участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». З 1908 р. — член ТУП. З 1912 р. разом із сестрою Марією керувала роботою літературно-мистецького клубу «Родина» в Києві. З 1914 р. співробітничала в Київському комітеті для допомоги українцям-біженцям; працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі. З квітня 1917 р. — член Української Центральної Ради. З травня 1917 р. — член президії товариства «Український національний театр». З 1919 р. — заступниця голови Національної ради українських жінок (м. Кам’янець-Подільський). З 1920 р. працювала в установах ВУАН. У 1930 р. заарештована у справі «Спілки визволення України» і тимчасово ув’язнена в м. Харкові; того ж року засуджена до умовного 5-річного строку позбавлення волі й вислана до м. Сталіно (нині Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. У 1936 р. повернулася до Києва. В липні 1941 р. вдруге заарештована НКВС і вислана до Харкова, звідки вивезена під конвоєм до м. Акмолинська (Казахстан); померла в дорозі. У 1989 р. реабілітована посмертно.

Реальний час, що пливе крізь живі людські долі, і реальні люди, що пливуть крізь плинний час, - такими є основні мотиви книжки "Вирвані сторінки з автобіографії" найпопулярнішої української письменниці Марії Матіос. Книга-дайджест "населена" багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну й побутову мозаїку українського житття перетину ХХ і ХХI століть. Недаремно сама письменниця називає свою книгу "не просто автобіографією,а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників".

Таємниця «літературного злочину», за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років, тривожила багатьох. Офіційне пояснення «терористи» від самого початку сприймалося, як крик злодія: «ловіть злодія!». Реабілітація 50-х років і видання їхніх «вибраних творів» не прояснювали нічого, а ще більше завуальовували таємницю. Аж ось в Парижі 1959 року виходить антологія творів і розстріляних і «перевихованих» і пропалих безвісти. З неї видно їхню головну вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність. Тут зібрано справді найкращі твори.

Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі.

Праця Л.Українки "Стародавня історія східних народів" була видана сестрою письменниці лише у 1918 році окремим друком і з тих пір жодного разу не перевидавалась. Не друкувалась вона і серед вибранних творів Лесі.

Юрій Андрухович (*13.03.1960) — поет, романіст, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Живе в ньому ж, а також у багатьох інших містах. Автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» (1997, 2002) та «Пісні для мертвого півня» (2004). У прозовому доробку — романи «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003) та «замість роману» «Таємниця» (2007). Есеїстика Андруховича на сьогодні видана двома збірками — «Дезорієнтація на місцевості» (1999) та «Диявол ховається в сирі» (2006). Спільно з Анджеєм Стасюком видав «Мою Європу» (2001) — як зазначається у підзаголовку, «два есеї про найдивнішу частину світу». Твори Андруховича перекладено і видано окремими книжками у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Італії, Іспанії, Швейцарії та ін. Лауреат кількох міжнародних літературних нагород. Один із засновників і Патріарх літературного угруповання Бу-Ба-Бу. Багато співпрацює з музикантами, співавтор і виконавець альбомів «Andruxoid» (разом із польським тріо Міколая Тшаски), «Пісні Мертвого Півня», «Кримінальні сонети», «Made In ЮА» (разом із гуртом «Мертвий півень»), а також «Самогон» і «Цинамон» (разом із гуртом «Карбідо»), Своїм найвищим письменницьким досягненням вважає винайдення для української мови слова «міжніжжя».

Галина Журба ― це літературний псевдонім письменниці, справнжє прізвище якої ― Домбровська Галина Маврикіївна (по чоловікові Нивинська), народилася 29 грудня 1888 року на хуторі Олександрія, поблизу села Соболівка в заможній сім’ї. Мати належала до ополяченого українського роду Копистенських. Вона не обмежувалася домом та домашніми обов’язками, хоч народила четверо дітей, була оточена поклонниками і товариським життям. Освіту здобула домашню. Мати хотіла, щоб діти знали польську і французьку мови, вміли грати на фортепіано, хоча і не цуралися української мови.

Цей критико-біографічний нарис автор присвятив пам'яті двадцятиріччя від дня смерті Марії Башкирцевої (1860–1884 рр.) – української художниці і письменниці, автору понад 150 картин, 200 малюнків, ескізів та акварелей, 109 зошитів "Щоденника" та листів. ЇЇ живописні твори зберігаються в Луврі та в Люксембурзькому музеї, а щоденник та листи видавалися у Франції та Росії. У свої неповні 24 роки вона своєю творчістю проявила себе, як пише автор, "виключно феноменальною особистістю", а її "Щоденник", перекладений кількома мовами, має історико-культурну цінність.

Автор розповідає про життя та творчість української художниці і письменниці Марії Башкирцевої, яка народилася на Полтавщині, жила і працювала у Парижі, а за свій короткий життєвий шлях (померла від тяжкої хвороби на 24-му році життя) здобула великого успіху, залишив чимало художніх полотен, зокрема, на українські теми. Книга, що вийшла у Празі в серії "Майстри українського мистецтва", проілюстрована автопортретом та декількома репродукціями її художніх творів.

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ'я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян XIX ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?.. Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст. Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури.

Цілком можливо, що «Сновиди» — перша в світі письменницька сновидійна антологія. Завдяки цій антології читачі мають змогу познайомитися зі снами 80-ти сучасних українських письменників різних поколінь. Чи не вперше під однією обкладинкою представлено так багато найвідоміших поетів, прозаїків, дитячих письменників, драматургів. Фактично у цій книжці — три покоління українського красного письменства. Це цікавий зріз усієї сучасної літератури з акцентом на молодих і наймолодших, адже саме серед сьогоднішніх 20-літніх варто шукати завтрашніх класиків. Усі сни написано спеціально для цього видання. Єдиний виняток — сон Григорія Сковороди, позаяк це чи не найдавніший з опублікованих снів вітчизняних авторів. З книжки добре видно, як розширюється географія нашого письменства. Чимало з українських авторів тепер живуть і творять за кордоном. Змінюються акценти, тематика, стилістика, різняться ландшафти. Обкладинку «Сновидів» прикрашає робота знаменитого сучасного американського художника Рафала Ольбінського, володаря міжнародної мистецької премії «Оскар» (Париж). Цей плакат здобув свого часу кілька мистецьких нагород. Було втішно (хоча й вельми непросто) залучити його на обкладинку нашої антології...

Монографія «Тарас Шевченко» є докторською дисертацією видатної російської і вірменської письменниці, літературознавця, перекладача, дослідника та популяризатора світової літератури, чл.-кореспондента АН Вірменської PCP, Маріетти Шагінян (1888-1982). Метою праці, за словами автора, «дати читачеві живий образ Шевченка-творця і мислителя», «реаліста». Письменниця з любов’ю висловлювалась про Україну, і її «ласкаву і ніжну емоційно-гостру українську мову...». Але на глибоке і грунтовне дослідження біографії Т. Шевченка наклали свій відбиток стереотипи російської історіографії зверхності та комуно-більшовицької класової ідеології, без яких книга вийти за тих умов не змогла б.

Т. 1 : Поезії. - 1975. - 448 с.

Т. 1 : Повісті та оповідання. П'єса. - 1985. - 640 с.