Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

Vol. 1 : 1791-1853. - 320 p.

Brian Hodgson lived in Nepal from 1820 to 1843 during which time he wrote and publisged extensively on Nepalese culture, religion, natural history, architecture, ethnography and linguistics. Contributors from leading historians of Nepal and South Asia and from specialists in Buddhist studies, art history, linguistics, ornithology and ethnography, critically examine Hodgson's life and achievement within the context of his contribution to scholarship. Many of the drawings photographed for this book have not previously been published.

У книзі відтворено один з найбільш знакових сюжетів ранньої історії Української козацької держави (Війська Запорозького) — Ніжинську генеральну раду 1663 р. (широковідому в історичній літературі та публіцистиці як «Чорна рада»), яка для багатьох є символом занепаду козацької державності та територіального розколу Гетьманату на правобережну та лівобережну частини. У дослідженні детально розкриваються обставини, що уможливили такий розвиток політичних процесів у козацькій Україні, реконструюється перебіг військової ради 1663 р. та з’ясовуються найближчі наслідки від неї. Видання адресується науковцям, викладачам, студентам істо- ричних факультетів, усім, хто цікавиться історією України.

У пропонованій книзі автор розповідає про звичаї й традиції єврейства від давнини до сучасності; на широкому фактичному матеріалі розглядає зокрема історичні пласти співжиття євреїв та українців, розмірковує над першопричинами так званого антисемітизму, подає свій погляд на сіонізм як різновид расизму, спростовує міф про буцімто зоологічну ненависть до євреїв, якої в українського народу не було й немає сьогодні.

Пропонована наукова праця розглядає розвиток єврейської громадсько‐політичної думки в Україні у історичній ретроспективі минулого століття, а також аналізує сучасні тенденції розвитку суспільної діяльності українського єврейства на початку ХХІ століття. Колективна монографія розрахована на політологів, істориків, студентів гуманітарних спеціальностей, усіх, хто цікавиться дослідженнями в царині української юдаїки.

Пропонована наукова праця розглядає розвиток єврейської громадсько-політичної думки в Україні у історичній ретроспективі минулого століття, а також аналізує сучасні тенденції розвитку суспільної діяльності українського єврейства на початку ХХІ століття. Колективна монографія розрахована на політологів, істориків, студентів гуманітарних спеціальностей, усіх, хто цікавиться дослідженнями в царині української юдаїки.

  Текст у форматі PDF 1.64 Мб

Науково-популярна книга присвячена історії Війська Запорозького періоду XVI — середини XVII ст. Автор змальовує історичні обставини, що зумовлювали та супроводжували воєнні походи українських козаків на суші й на морі, показує в цьому контексті дипломатичні стосунки Війська Запорозького з сусідніми країнами: Росією та Польщею, Швецією та Туреччиною. Особливе місце відводиться дипломатичній діяльності Б. Хмельницького. Для широкого кола читачів.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.

Представлена книга є своєрідною збіркою найвідоміших, найцікавіших та найзагадковіших легенд Мукачівського замку “Паланок”. Описується як історія появи замку, його структура і функції, так і життя у замку його видатних мешканців. Так легенди про княгинь Софію Баторі чи Ілону Зріні надають можливість читачу відчути атмосферу ХVIІ ст. і по-новому подивитися на відомі історичні факти. Книга містить велику кількість ілюстрацій (знімків замку та портретів вельмож).

Вип. 11. - 2002. - 400 с.

Це друге видання, доповнене й розширене, навчального посібника з історії української державності Раїси Іванченко — відомого сучасного історика, письменника, автора численних історичних розвідок та історичних романів з проблем історії України. У роботі відстоюється наукова позиція державності українського народу, починаючи із Трипільської цивілізації. Посібник містить цікаві документи на підтвердження думки автора. Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого