Т. 1 : А - Г. - 1972. - 968 с.

До книги ввійшли статті Степана Смаль-Стоцького "Найближчі завдання славістики" та Ярослава Рудницького "Українська славістика та її завдання".

Т. 1. - 554 с.

Ця книга є першою в українському книговидавництві спробою загального охоплення німецького романтизму, феномену. без опису якого неможливо реконструювати історію становлення естетичної, етичної та філософської думки не лише Німеччини, але й усього світу, та інспіруюча сила якого є відчутною й нині у мисленні сучасної людини.

Подаючи границі, котрими обмежена суцільна територія, населена українським народом, визначний український учений-географ Степан Рудницький, проводить українську етнографічну границю в частині, що межує з російською територією, через Курщину, Вороніжчину й Донщину. У Курщині йде вона повітами: Рильським, Суджанським, Обоянським, Корочанським та Старооскольським, охоплюючи частини їх суцільно населені українським народом. На Вороніжчині цю границю провадить через Городище, Шаталівку, Росош, Репіївку до устя Потудоня в Дін коло м. Коротояка, потім вздовж Дону на Ліски, Маслівку, Мечетку, Нижній Кисляй, Козлівку, Василівку, Бурлаївку, Красне, Пихівку, Банну. В Донщині — починається від Банної вздовж західньої межі Хоперського повіту на Гарячій і далі, охоплюючи третину земель Донщини. Подавши ці границі, він зазначує трудність точного їх визначення: «Границі поміж українською та московською етнографічною територією теж дуже трудні для докладного визначення — каже він. Не тому, щоб тут були переходові діялекти, як, наприклад, на білоруській границі. Навпаки — їх тут немає ніде. Українські й московські села, навіть части сел, дуже виразно від себе відділені, й немає ніякого сумніву, куди причислити їх населення. Трудність лежить у чімсь іншім. Гранична смуга між українським та московським живлом... почала густіше заселюватися щойно в XVII. і XVIII. віках. Колонізаційні струї українців, що плили з заходу на схід, перехрещувалися з московськими колонізаційними струями, що плили з півночі на південь. В результаті повстала довжелезна й широка мішана смуга, в якій зустрічаємо величезну кількість обусторонніх етнографічних півостровів і островів»

У книзі йдеться про історію та теорію освіти в галузі мистецтва. Авторами є провідні українські вчені Рудницька О.П., Отич О.М., Михайличенко О.В., Орлов В.Ф., Падалка Г.М., Ніколаї Г.Ю., Танько Т.П., Ростовський О.Я., Миропольська Н.Є., які представляють результати своїх досліджень, що охоплюють основний зміст історії та теорії мистецької педагогіки в контексті мистецької освіти як однієї з галузей педагогічної науки. Для науковців, аспірантів, студентів мистецьких спеціальностей.

Книга присвячена розробці нафтових родовищ у Східній Галичині наприкінці XIX - на початку XX ст. До початку Першої світової війни вони давали близько 5 % світового видобутку нафти.

Т. 1. - 360 с.

Ініціатором видання двотомної російськомовної енциклопедії (1914–16 рр.) був М. Грушевський, а її авторами – українські та російські вчені. Перша світова війна перешкодила появі двох наступних томів. Головні статті написали: з географії України – С. Рудницький, зі статистики населення – О. Русов, В. Охримович і С. Томашівський, про антропологічні та етнографічні особливості українського народу – Ф. Вовк, з історії української мови – О. Шахматов. Книгу прикрашено численними ілюстраціями.

У збірку увійшли праці Ніни Строкатої, Івана Світличного, Святослава Караванського, Марти Тарнавської, Рольфа Аппеля, Галі Мазуренко, Яра Славутича, Надії Світличної, Катерини Штуль, Миколи Вороного, Сергія Солдатова, Михайла Хейфеца, Леоніда Плюща, Остапа Тарнавського, Богдана Рубчака, Леоніда Рудницького, Юрія Шевельова, Людмили Волянської, а також листи, виступи та матеріали у справі Василя Стуса.

Монографія Сергія Наумова присвячена дослідженню українського національного руху, зокрема його політичної фази в інтерпретації Мірослава Гроха чи модерному етапові в класифікації Івана Лисяка-Рудницького. Розглядається реґіон Лівобережної України в межах Полтавської, Чернігівської та Харківської губерній Російської імперії. Мотивація реґіонального підходу зумовлена особливістю цього краю у порівнянні з Півднем чи Правобережжям України, його осібною роллю в процесі українського націєтворення. Автор усвідомлює внутрішню неоднорідність обраного реґіону, викликану особливостями історичного розвитку та географічним положенням. Варто погодитися із дослідником щодо можливости екстраполювати сформульовані висновки на загальноукраїнський рух у межах імперії. Тим більше, що в постійному полі зору автора залишається Київ. На сьогодні ця тема дослідження досить актуальна. Її результати важливі з погляду вивчення досвіду діяльности політичних партій у доволі непростих умовах української дійсности. Нагальним є вивчення впливу політичного руху на процес політизації суспільства та зростання національної свідомости населення напередодні боротьби за національну державність в роки української революції. Мусимо констатувати недостатній рівень вивчення українського політичного руху як на конкретно-історичному рівні, так і на рівні загальнотеоретичному, викликаний головно подальшою ходою політичних подій на теренах колишньої Російської імперії.

Видаючи другим накладом Шевченкового “Кобзаря” за редакцією Сімовича, відзначаємо не тільки Шевченкові ювілеї 1860—1861 рр., але теж відгребуємо з забуття цінну працю самого редактора — неперевершеного популяризатора творів нашого Генія, що залишив свій слід теж і в шевченкознавстві цією та й іншими працями.

Ця колективна праця є скромним пошануванням кримчанами пам'яті Тараса Григоровича Шевченка (1814—1861) — великого поета і громадянина України, духовного провідника нашого народу. Через брак фактологічних даних та злиденність україністики в головних кримських книгозбірнях, у довідник не потрапило чимало імен. Однак авторам все-таки вдалося підготувати 700 персоналійних та інших гасел. Уперше в шевченкознавчій науці досить повно заторкнута тема «Кримськотатарське письменство і Шевченко». Незважаючи на стислий виклад, багато довідок можуть стати відправними в подальших пошуках кримознавців.

Постановою Президії Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук з дня 30-го березня 1939 року створено Правописну Комісію під головуванням академіків Ів. Зілинського й В. Сімовича. В висліді праць цієї Комісії вийшли з початком 1940-их років у виданнях ,,Українського Видавництва' Краків-Львів „Український правопис Ів. Зілинського та Правописний словник" за редакцією Ол. Панейка з передмовою В. Сімовича, оснований натакому ж словникові О. Ізюмова з 1941 року, одначе з деякими змінами з наміром до стосувати новий словник до тодішніх обставин.