Vol. 1 : А - С. - 1-359 pp.

Historian Eliza Earle Ferguson’s meticulously researched study of domestic violence among the working class in France uncovers the intimate details of daily life and the complex workings of court proceedings in fin-de-siècle Paris. With detective-like methods, Ferguson pores through hundreds of court records to understand why so many perpetrators of violent crime were fully acquitted. She finds that court verdicts depended on community standards for violence between couples. Her search uncovers voluminous testimony from witnesses, defendants, and victims documenting the conflicts and connections among men and women who struggled to balance love, desire, and economic need in their relationships. Ferguson's detailed analysis of these cases enables her to reconstruct the social, cultural, and legal conditions in which they took place. Her ethnographic approach offers unprecedented insight into the daily lives of nineteenth-century Parisians, revealing how they chose their partners, what they fought about, and what drove them to violence. In their battles over money and sex, couples were in effect testing, stretching, and enforcing gender roles. Gender and Justice will interest social and legal historians for its explanation of how the working class of fin-de-siècle Paris went about their lives and navigated the judicial system. Gender studies scholars will find Ferguson’s analysis of the construction of gender particularly trenchant.

The book is intended as a specialist textbook that will support a course or lecture block on LGBTQ psychology (or the psychology of sexualities and genders). At the same time, each chapter is intended to stand alone, and provide an introduction to a particular aspect of LGBTQ psychology, so LGBTQ perspectives and experiences can be incorporated into a wide range of psychology topics such as, for example, lifespan development, prejudice, health, research methods, family and relationships. Readers ‘dipping in’ to some of the later chapters can consult the glossary for definitions of key concepts.

What makes trust such a powerful concept? This question has been at the back of my mind for about nine years now while I have been researching trust both in highly abstract terms and in more practical settings. It is with great pleasure and satisfaction, but also with a sense of vulnerability and uncertainty, of course, that I present in this book what I believe to be the most important approaches to understanding trust in the social sciences as well as core original insights into the leap of faith as the essential element at the heart of trust. Young scholars are increasingly discouraged from writing books and advised to focus their efforts on journal articles. Personally, I am glad that people around me have encouraged me to compose and publish this work. The opportunity to develop and describe my scholarly understanding of trust more thoroughly has been immensely valuable to me because in this book I can connect my most recent thoughts with some ideas that I have presented separately in articles and chapters elsewhere. As a result, a bigger picture emerges not just for me, but also for the reader. I have noticed that key inspirations have often come from books rather than articles on trust, which might reflect the fact that trust is a complex topic that does not lend itself well to merely incremental or fragmented contributions. Books, however, can integrate a broad range of ideas and move the field in new directions. The authors whose writings have enabled me to develop my own argument are duly cited in this book. Of those who have encouraged, inspired and assisted me in my work on trust over the years in person, I would like to thank specifically: Mats Alvesson, Reinhard Bachmann, Jens Beckert, Katinka Bijlsma-Frankema, Sandro Castaldo, John Child, Nicole Gillespie, Chris Grey, Rod Kramer, Christel Lane, Frederique Six, Denise Skinner, Jorg Sydow, Malin Tillmar, Antoinette Weibel, Arnold Windeler and Aks Zaheer. Countless others have also helped me through constructive dialogue and exchanges of ideas. I am grateful to all of them and hope that this work provokes further lively discussion to which I already look forward.

Several scholars have stressed the limits of language in the course of researching violence or when writing about it (Appadurai 1996, Das 2007). Our language seems insufficient to describe the horrors of violence (Binford 2004). Often, words seem to be frozen, and experiences of violence thus appear as if they could only be voiced from a distant position (Das and Kleinman 2001). How can we grasp the meaning of violence? How can anthropologists document the far-reaching and long term effects of violent actions? Focusing solely on narratives of violence and the context in which they emerge, is not sufficient to understand the meaning and the effects of violence. Particularly in realms of human experience, it is obvious that verbal language represents merely one among several ways of expression like gestures, rituals or certain kinds of public manifestations. An exploration of the vast range of different modes of expression thus promises to be the more adequate way to approach, register and understand the comprehensive manifestations and long-lasting effects of violence. This is the basic consideration why we chose ‘expressions’ of violence as the title for this volume, and asked the contributors to document and to analyze the diverging forms in which violence is addressed or conveyed. All the chapters of this volume thus deal with a paradox, as they attempt to turn into text violent experiences that, as we just presumed, cannot be expressed through verbal everyday language. The chapters discuss violence that is communicated through silences, rumours, literary narrations, represented in muted bodies, in rituals or role models. In order to grasp the meaning of violence as such, the contributors applied different perspectives, methods and analytical approaches. To comprehend the unspoken and the silence, most of the researchers have chosen a haptic approach. We borrow this term from Nordstrom (2010), who has defined her approach as ‘research through the senses’. Nordstrom has described the complexity of violence, its blurriness and its routinization or almost naturalization. In a similar approach, Verrips (2007) criticized researchers’ self-imposed restriction on visual manifestation in general, and claimed that a more balanced attention should be paid to our entire bodily sensorial experience. ‘We would then focus on [the] difficulty to grasp phenomena as deeply felt emotions and desires […] as well as the irrational and the fantastic, the absurd and the surreal.’ Our heavy emphasis on the role of the mind, reason and rationality, should give way to an increased interest in the sensual and emotional dimensions that are inherent in ‘our somatic experience of reality’ (Verrips 2007: 31).

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.

№ 7. - 1996. - 95 с.

Материал приведён в соответствии с учебной программой курса "Конфликтология". Используя данную книгу при подготовке к сдаче экзамена, студенты смогут в предельно сжатые сроки систематизировать и конкретизировать знания, приобретённые в процессе изучения этой дисциплины, сосредоточить своё внимание на основных понятиях, их признаках и особенностях, сформулировать примерную структуру (план) ответов на возможные экзаменационные вопросы.

«Відчуття закінчення»—це чудовий приклад високопробної англійської прози: вічні теми любові та смерті, непередбачуваний сюжет і глибокий психологізм. Закінчення життя, закінчення стосунків—які відчуття супроводжують ці події, який вони мають сенс? Джуліан Барнз філігранно ставить ці питання перед читачем.

В издании даны основные представления о предмете и методах конфликтологии, природе и динамике социального конфликта, проанализирована специфика политического, правового, организационно-управленческого и др. конфликтов, рассмотрены проблемы управления конфликтами. Предназначено для студентов высших учебных заведений.

Т. 2. Ч. 1 : Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. Д–Я. - 2012. - 708 c.

Видання є другою книгою другого тому ювілейної серії «Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського», ініційованої Національною академією наук України і присвяченої 150-річчю вченого. Другий том продовжує тематику першого тому серії – «Володимир Іванович Вернадський і Україна». У другій книзі другого тому «Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими» вміщуються листи, в значній кількості неопубліковані до цього часу. Ці листи розкривають роль вченого в організації науки та освіти, створенні Академії наук і вищої школи в Україні, розвитку нових наукових напрямів, його участь в експедиціях, конференціях та дослідженнях, пов’язаних з Україною. Вони також висвітлюють ромадсько-політичні погляди, високі моральні якості та багатий духовний світ ученого. Частина листування репрезентує його дружні та родинні стосунки з різними кореспондентами. Публікація супроводжується широким науковим коментарем, який дозволяє зрозуміти суспільний та науковий контекст спілкування вченого та його кореспондентів, розкрити значення цих осіб у житті та діяльності В.І. ернадського, становити нові факти його біографії. Структурно том побудований за лфавітним принципом: кореспонденти розташовуються за першою літерою прізвища. Перша книга містить листи кореспондентів, прізвища яких починаються на А–Г. Друга книга складається з двох частин (частина 1 — Д–Н, частина 2 — О–Я). У другій книзі вміще ний вступ від укладачів, де передаються принципи підготовки листування до публікації, зокрема передавання тексту, відзначений внесок осіб, які долучилися до укладання томуна різних стадіях роботи.

В учебнике излагаются научные и прикладные познания о инцидентах, источниках их происхождения, текстуре и стадиях становления, формах проявления, функциях и значимости в социально-экономической и прочих сферах жизни сообщества.

В книге рассмотрены генезис и трансформация социологии сексуальности в нашей стране в контексте аналогичных процессов, разворачивающихся на Западе. Детально проанализированы такие злободневные для нынешней России темы как утрата браком монопольного контроля за сексуальностью, расширение зоны "параллельных" парным эротических практик (в том числе нелегитимных) и многое другое. Опираясь на данные уникальных социологических опросов, автор реконструирует во многом сенсационную картину динамики изменений сексуальной морали в России.

„Енциклопедія для юних джентельменів розрахована на хлопчиків молодших класів. Мета цієї книги – викликати у дитини бажання досягнути досконалості. Книга дає практичні поради як покращити свою поведінку та стосунки з оточуючими.