Оценено влияние интервальной нормобарической гипокситерапии на состояние липидного обмена у больных со стабильной стенокардией с сопутствующим хроническим гломерулонефритом. У пациентов с сочетанной кардиоренальной патологией самым частым фенотипом является IIб тип гиперлипидемии. Применение интервальной нормобарической гипокситерапии наряду со стандартной терапией стенокардии, позволило достоверно (t=6,8; р=0,01) увеличить частоту достижения оптимальных значений липидов крови по сравнению с общепринятым медикаментозным лечением больных с хронической формой ИБС.

Estimate influence interval normobaric hypoxytherapy on state lipidic metabolism for patients with stable angina pectoris and concomitant chronic glomerulonephritis. For patients with combined cardio-renal pathology the most frequent phenotype is IIb type of lipidemia. Application interval normobaric hypoxytherapy along with the standard therapy of angina pectoris, has allowed authentic (t=6,8; р=0,01) to increase frequency of arrival of optimum values of blood lipids on compare with the conventional medicamental treatment of chronic forms of ischemic heart disease.

Обследованы 30 больных с диабетической нефропатией и 30 - с хроническим гломерулонефритом в разных стадиях заболевания. Доказано положительное влияние лацидипина на артериальное давление, скорость клубочковой фильтрации, протеинурию, диурез, экскрецию азотистых метаболитов с данной патологией с сохраненной либо нарушенной функцией почек. Разработан критерий прогнозирования эффективности лечения лацидипином с помощью коринфаровой пробы.

Рассмотрен вопрос оптимизации длительности лечения больных гломерулонефритом в условиях нефрологического отделения. На основании экспертной оценки качества диагностики и лечения 296 больных выделены факторы, наиболее существенно влияющие на сроки госпитализации. Предложена модель формирования указанного явления как для всей группы больных гломерулонефритом, так и для больных, страдающих острой и хронической клиническими его формами. Установлено, что на современном этапе исследуемый показатель составляет 21 день. Модель позволяет прогнозировать сроки госпитализации, выявлять резервы их минимизации путем коррекции влияния клинических факторов.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р414.011.7-52

Рубрики:

Осередкові нефрити

Шифр НБУВ: Ж16999 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Викладено сучасні погляди на механізми дії, клінічні та морфологічні критерії застосування цитостатиків у патогенетичному лікуванні гломерулонефриту, дози препаратів і тривалість лікування.

Розглянуто питання вивчення розвитку типів неспецифічних адаптаційних реакцій організму у хворих на хронічний гломерулонефрит (ХГН) з різними формами та ступенем ниркової недостатності. Досліджено клінічні та морфологічні форми ХГН, особливості типів адаптаційних реакцій організму у 414-х хворих. Встановлено, що кожну форму ХГН характеризують різні типи неспецифічних адаптаційних реакцій організму. Висвітлено взаємозв'язок між перебігом ХГН та типами адаптаційних реакцій організму, станом гормонів: пресорних, депресорних, тиреотропних, кортикотропіну, імунологічних показників. Розвинуто новий напрямок диференційованого, залежно від типу адаптаційної реакції організму, лікування хворих на хронічний гломерулонефрит. Обгрунтовано теоретично й доведено практично доцільність використання мікрохвильової резонансної терапії, гемосорбції, ентеросорбції, рослинного препарату "Канафлазин".

Подані результати дослідження порушень ритму та провідності у 154 хворих на хронічний гломерулонефрит (ХГН). Встановлено, що розвиток життєво-небезпечних шлуночкових екстрасистол у хворих на хронічний гломерулонефрит пов'язаний з вираженою, тяжкою або термінальною хронічною нирковою недостатністю (ХНН), наявністю артеріальної гіпертензії, гіпертрофії або дилатації лівого шлуночка серця та ішемічною хворобою серця. На частоту розвитку надшлуночкових екстрасистол впливають виражена, тяжка або термінальна ХНН, дилатація лівого передсердя. Не встановлено суттєвої різниці порушень провідності у хворих на ХГН у порівнянні з хворими гіпертонічною хворобою або здоровими. Тривале застосування аміодарона дозволяє уникнути життєво-небезпечних шлуночкових екстрасистол, пропранолола або верапаміла - надшлуночкових екстрасистол.

Удосконалено діагностику хронічного гломерулонефриту з використанням результатів дослідження реологічних властивостей сечі. З'ясовано, що захворювання характеризується підвищенням модуля в'язкоеластичності та показників поверхневого натягу в зоні коротких і середніх термінів існування поверхні на тлі зниження статичного поверхневого натягу та співвідношення кутів нахилу кривих тензіореограм. Морфологічний варіант гломерулонефриту має свої особливості змін параметрів міжфазної тензіометрії сечі. Відзначено, що тяжкість тубулоінтерстиціальних змін відображає ступінь порушень динамічного поверхневого натягу, а судин - співвідношення рівноважного поверхневого натягу сечі та крові. Визначено вплив параметрів статичного поверхневого натягу сечі та білок-сурфактантного коефіцієнта на ефективність лікування хворих з нефротичним синдромом.

  Скачати повний текст

Подано результати дослідження по вивченню частоти особливостей уражень клапанного апарату серця у 168 пацієнтів з хронічним гломерулонефритом із застосуванням трансторакальної та трансезофагеальної ехокардіографії. Встановлено, що ураження клапанного апарату серця у хворих на хронічний гломерулонефрит характеризуються варіабельністю проявів, широким спектром комбінацій, особливості яких обумовлюються клінічним варіантом захворювання та станом функції нирок. Проведення адекватної медикаментозної корекції знижує ризик виникнення та прогресування уражень клапанного апарату серця у хворих на хронічний гломерулонефрит.

Розглянуто питання підвищення ефективності лікувальних заходів для лікування хворих на хронічний гломерулонефрит (ХГН). Описано клініко-лабораторний перебіг захворювання і визначено фактори, які мають позитивний або негативний вплив на ефективність патогенетичного лікування. Досліджено стан обміну NO (рівень нітритів/нітратів, амінокислоти аргініну та циклічних нуклеотидів) у разі ХГН у тварин з експериментальною моделлю гломерулонефриту. Доведено, що у них відбуваються порушення в системі NO, крові та сечі, зумовлені клінічним перебігом захворювання. Застосування стимулятора синтезу NO небівололу у тварин з експериментальною моделлю захворювання відновлює метаболізм NO. Обгрунтовано доцільність лікування хворих на ХГН комбінованим застосуванням небівололу в дозі 5 мг на добу та інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту у середньодобових дозах. Включення до комплексу лікувальних заходів небівололу потенціює дію глюкокортикоїдних гормонів і цитостатиків. Визначено, що рівень калію в сечі більше 77 ммоль на добу та оксипуринолу в крові менше 117 мкмоль на літр є прогнознегативними ознаками щодо подальшого ефекту небівололу.

Дисертацію присвячено оптимізації лікування хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом шляхом включення у комплексну терапію еферентних методів детоксикації. Досліджено вплив масивної безперервної плазмосорбції, гемосорбції, гемодіалізу та ультрафільтрації на перебіг хронічного гломерулонефриту з нефротичним синдромом у II - IV ст. хронічної ниркової недостатності та гострий гломерулонефрит із гострою нирковою недостатністю. Встановлено, що застосування еферентних методів детоксикації у комплексному лікуванні хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом підвищує ефективність патогенетичної терапії та стимулює діурез, сприяє зниженню концентрації азотистих шлаків у плазмі крові, зменшує інтоксикацію. Запропоновано застосування еферентних методів у комплексній терапії гломерулонефриту відповідно до стадії хронічної ниркової недостатності.

Вивчено стан ендотелію, імунних і метаболічних порушень у хворих на хронічну хворобу нирок I-III стадій з ураженням гастродуоденальної зони та розроблено метод їх корекції антигомотоксичними препаратами (АГТП). Виявлено у таких хворих високу частоту ендотеліальної дисфункції, імунні та метаболічні порушення. Показано, що супутня патологія каналу травлення посилює ці порушення. У разі включення в комплекс базисної терапії АГТП встановлено суттєве прискорення регресу клінічних проявів ураження нирок і систем травлення, нормалізацію показників клітинного та гуморального імунітету, покращання стану ендотелію та сольового обміну. Виявлено, що комбінована терапія із застосуванням АГТП чинить патогенетично зумовлену нефропротекторну дію.

Вивчено особливості кардіо-васкулярних ускладнень у хворих на хронічний гломерулонефрит (ХрГН) та виявлено їх достовірні чинники ризику. Доведено, що несприятлива добова динаміка артеріального тиску (АТ) з переважанням нічної гіпертензії, висока активність запальних процесів, дисфункція ендотелію, прокоагулянтні зрушення в системі гемостазу, зміни в мікроциркулярному руслі є чинниками розвитку порушень електрофізіологічного стану серця у хворих на ХрГН. Встановлено, що антагоністи кальцієвих каналів (АКК) впливають на функціональний стан імунокомпетентних клітин, знижуючи активність запалення, покращують реологічні властивості крові, зменшуючи агрегацію тромбоцитів та еритроцитів. Доведено ефективність АКК у комбінації з преднізелоном в терапії експериментального гломерулонефриту на підставі зменшення запальної інфільтрації, явищ васкуліту та дистрофічних змін у тканині нирок і міокарда лабораторних щурів.

Приведен клинический пример исследования биопсийного материала почки при хроническом гломерулонефрите на фоне сдвигов холестеринового профиля. Внедрение в клиническую практику прижизненного морфологического исследования почек дает возможность значительно расширить представление о патогенезе и морфологических особенностях хронической болезни почек. При наличии нарушений в липидном спектре крови при хронических болезнях почек необходимо осуществлять полифакторный подход в оценке риска возникновения сердечно-сосудистых осложнений.

Изучены особенностей функционального состояния нейтрофилов периферической крови больных гломерулонефритом с разными стадиями хронической болезни почек (ХБП) с сопутствующей сердечной недостаточностью (СН) и без нее. Обследовано 75 больных. Для цитологического исследования изготавливали мазки периферической крови и проводили анализ интерфазных ядер нейтрофилов. Выявлены нарушения всех показателей транскрипционно-трансляционного аппарата. Более выраженными оказались изменения функционального состояния нейтрофилов у пациентов с поздними стадиями ХБП и при наличии сопутствующей СН, причем чаще у мужчин.

При сравнительном анализе клинических данных (уровни гематурии, протеинурии, креатинина и мочевины крови, систолическое и диастолическое артериальное давление) у больных с мезангиокапиллярным гломерулонефритом I типа и диффузным волчаночным гломерулонефритом определены статистически значимые отличия между уровнями диастолического артериального давления, креатинина, которые были выше у пациентов с мезангиокапиллярным гломерулонефритом I типа, и между уровнями гематурии, которые были выше у пациентов с диффузным волчаночным гломерулонефритом. Обнаружили клинико-морфологические корреляционные связи при этих патологиях. У пациентов с диффузным волчаночным гломерулонефритом определили корреляционную связь между уровнями креатина крови и наличие субэпителиально расположенных IgG в клубочках, субэпителиальные депозиты IgA в строме, между уровнями мочевины крови и наличием "пенистых" клеток, депозитов IgG в строме, наличие субэндотелиальных депозитов IgG клубочках, с субатрофией эпителия канальцев и с субэндотелиальными депозитами IgA клубочках, с наличием депозитов IgM в очагах некрозов в клубочках. У пациентов с мезангиокапиллярным гломерулонефритом имела место корреляционная связь между уровнями креатинина крови и наличие белковых масс и цилиндров в просвете канальцев, клеточной инфильтрацией в строме и ее степенью выраженности, между уровнями мочевины крови и наличием клеточных полулуний, с наличием депозитов IgG и депозитов IgM в строме, субэндотелиальных депозитов IgM в клубочках.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р414.011.7-52

Рубрики:

Осередкові нефрити

Шифр НБУВ: Ж15712 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Изучено содержание инозитолфосфатов в крови и моче экспериментальных животных при развитии гломерулонефрита, а также у больных гломерулонефритом. Экспериментальные и клинические данные свидетельствуют о том, что при гломерулонефрите увеличивается коэффициент инзитол-3-фосфат/сумма инозитолфосфатов в крови и моче, степень увеличения отражает уровень воспалительного процесса в почках.

У дослідженні представлено результати тривалого лікування еналаприлу малеатом 43-х хворих з важкою артеріальною гіпертензією на тлі первинного хронічного пієлонефриту. Наведено детальну характеристику параметрів гемодинаміки й структурно-функціональних властивостей міокарда лівого шлуночка в обстежених пацієнтів до початку лікування у порівнянні з їх контрольними аналогами, а також з відповідними показниками хворих на есенціальну гіпертензію та хронічний гломерулонефрит. Відзначено, що істотне зниження артеріального тиску відбувається паралельно зі змінами параметрів ехокардіографії, які відображають поступову оптимізацію внутрішньосерцевої гемодинаміки шляхом перерозподілу крові й розвантаження серця. Спостережено нівелювання проявів гіпертрофії лівого шлуночка - зменшення маси міокарда та стоншення стінок останнього. Обговорено питання впливу тривалого лікування еналаприлу малеатом на різні типи ремоделювання лівого шлуночка у разі нефрогенної артеріальної гіпертензії. Результати проведеного дослідження доводять доцільність тривалого застосування еналаприлу малеату з метою забезпечення в обстежених хворих не тільки антигіпертензивного, але й позитивного гемодинамічного та кардіопротекторного ефектів.