Індекс рубрикатора НБУВ: Р683.024-5 + Р683.71-5 + Р627.703

Рубрики:

Розлади слуху

Хвороби вестибулярного апарату

Порушення мозкового кровообігу

Шифр НБУВ: Ж20806 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розроблено та доповнено об'єктивні критерії вестибулярної дисфункції (ВД) в оцінці трьох ступенів тяжкості дисциркуляторної енцефалопатії (ДЕП) у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Встановлено взаємозв'язок між ступенем прояву ДЕП і ступенем вираженості ВД. Зазначено про наявність дозозалежності порушень у разі гострого іонізуючого опромінення (ІО). Зауважено, що в динаміці післяаварійного періоду ступінь прояву ДЕП і ВД у разі хронічного ІО більша за однаково малих доз, ніж у разі підгострого ІО.

Установлены и дополнены объективные критерии вестибулярной дисфункции (ВД) в оценке трех степеней тяжести дисциркуляторной энцефалопатии (ДЭП) у ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС. Установлена взаимосвязь между степенью проявления ДЭП и степенью выраженности ВД. Отмечена дозозависимость нарушений при остром ионизирующем облучении (ИО), однако в динамике послеаварийного периода степень проявлений ДЭП и ВД при хроническом ИО больше при одинаковых малых дозах, чем при подостром.

Проведено порівняльний аналіз вестибулопротекторної дії скополаміну та похідного 2-меркаптобензімідазолу бемітилу на моделі експериментальної хвороби руху (оптокінетичної стимуляції). Вивчено вплив бемітилу в дозах 50 мг/кг; 100 мг/кг і 200 мг/кг і препарату порівняння "Скопаламін" у дозі 1 мг/кг на графічні показники оптокінетичного ністагму(ОКН): амплітуду та частоту протягом 60 хв після внутрішньоочеревинного введення водних розчинів речовин. Виявлено, що амплітудочастотна характеристика оптокінетичного ністагму пригнічується речовинами, що вивчаються. Оскільки реверсивний постоптокінетичний ністагм(РПН) служить показником постімпульсної активності, вивчено вплив досліджуваних сполук і на його показники. Найбільш вірогідне пригнічення ОКН і РПН спостерігалось під впливом бемітилу в дозі 200 мг/кг. Напрямок досліджень, що проводяться, може бути перспективним як у фундаментально-теоретичному, так і у практичному відношенні, а одержані результати потребують подальшого поглибленого вивчення та аналізу.

Проведен сравнительный анализ вестибулопротекторного действия скополамина и производного 2-меркаптобензимидазола бемитила на модели экспериментальной болезни движения (оптокинетической стимуляции). Изучено влияние бемитила в дозах 50 мг/кг, 100 мг/кг и 200 мг/кг и препарата сравнения "Скополамина" в дозе 1 мг/кг на графические показатели оптокинетического нистагма: амплитуду и частоту в течение шестидесяти минут после внутрибрюшинного введения водных растворов веществ. Выявлено, что амплитудочастотная характеристика оптокинетического нистагма угнетается изучаемыми веществами. Поскольку реверсивный постоптокинетический нистагм служит показателем постимпульсной активности, изучено влияние исследуемых веществ и на его показатели. Наиболее значимое угнетение оптокинетического нистагма и реверсивного постоптокинетического нистагма наблюдалось под влиянием бемитила в дозе 200 мг/кг. Направление проводимых исследований представляется перспективным как в фундаментально-теоретическом, так и в практическом отношении, а полученные результаты требуют дальнейшего углубленного изучения и анализа.

A comparative analysis of vestibulo-protective effect of scopolamine and 2-mercaptobenzimidazol bemithyl derivative on the model of the experimental motion disorder (optokinetic stimulation) has been carried out. The influence of bemithyl in doses of 50 mg/kg, 100 mg/kg, 200 mg/kg and the reference drug - scopolamine in the dose of 1 mg/kg on graphic indexes of optokinetic nystagmus - amplitude and frequency for sixty minutes after intra-abdominal infusion of the aquous solutions of the substances has been studied. The amplitude and frequency characteristics of optokinetic nystagmus have been revealed to be inhibited by the substances studied. The reversive postoptokinetic nystagmus serves as a postimpulse activity, the influence of the substances investigated on its indexes has been studied. The most important inhibition of optokinetic nystagmus and reversive postoptokinetic nystagmus was observed under the influence of bemithyl in the dose of 200 mg/kg. The direction of the investigations conducted is promising both in fundamental-theoretical and in practical respect and the results obtained require further and profound study and analysis.

У дослідженні вивчено вестибулярну функцію у 105-ти хворих цукровим діабетом і 32 осіб контрольної групи. Визначено залежність змін показників вестибулометрії від рівня глікозильованого гемоглобіну. Встановлено, що показники спонтанної й експериментальної вестибулометрії у хворих цукровим діабетом є достовірно порушені в порівнянні з такими ж у контрольній групі. Збільшення рівня глікозильованого гемоглобіну призводить до погіршення динамічної, і здебільшого, статистичної рівноваги. Вплив показника глікозильованого гемоглобіну на експериментальні вестибулярні реакції зареєстровано тільки у пацієнтів першої вікової групи.

Изучена вестибулярная функция у 105-ти больных сахарным диабетом и 32 лиц контрольной группы. Определена зависимость изменений показателей вестибулометрии от уровня гликозилированного гемоглобина. Установлено, что показатели спонтанной и экспериментальной вестибулометрии у больных сахарным диабетом были достоверно нарушены по сравнению с таковыми в контрольной группе. Увеличение уровня гликозилированного гемоглобина приводит к ухудшению динамического и, в большей степени, статистического равновесия. Влияние показателя гликозилированного гемоглобина на экспериментальные вестибулярные реакции зарегистрировано только у пациентов первой возрастной группы.

Вивчено порушення функцій вестибулярного аналізатора та їх клінічний перебіг у динаміці післяаварійного періоду у ліквідаторів наслідків аварії (ЛНА) на ЧАЕС, що зазнали іонізуючого опромінення у малих дозах різної тривалості. Зафіксовано вестибулярну дисфункцію за типом центрального вестибулярного синдрому вже за доз 0,20 Гр. Її можна розглядати як детермінований електрофізіологічний радіаційний ефект, на прояв якого у динаміці післяаварійних років за одержаних однакових сумарних доз достовірно впливає тривалість іонізуючого опромінення. У ЛНА на ЧАЕС обох груп, які одержали однакові сумарні дози іонізуючого опромінення, виявлено тенденцію до прогресування симптоматики в динаміці післяаварійного періоду, але її прояв достовірно більш виражений у ЛНА на ЧАЕС ІІ групи, які зазнали саме тривалого опромінення (6 - 8 років).

Представлено дані літератури та результати власних досліджень клініко-фармакологічних властивостей агоніста/антагоніста гістамінових рецепторів Бетасерку. Наведено особливості фармакокінетики та фармакодинаміки, механізму дії, показання до застосування Бетасерку - препарату, що широко використовується для лікування запаморочень, хвороби Меньєра, а також у реабілітації хворих із вестибулярними порушеннями.

The analysis of etiological agents and clinical presentations of vestibular disoders was presented in the article. Pathogenetic way of treatment of vestibular disoders is substantiated by the author. The paper gives data obtained which show Betaserk treatment efficacy.

По результатам клинико-экспертного обследования 412-ти больных с вестибулярной дисфункцией вследствие черепно-мозговой травмы, хронического гнойного среднего отита и поражения нейросенсорного аппарата внутреннего уха разработаны критерии определения профессионального реабилитационного потенциала, реабилитационного прогноза инвалидов и предложены оптимизированные технологии социально-трудовой реабилитации лиц с патологией вестибулярного анализатора.

Приведена характеристика основных психоневрологических проявлений климактерического синдрома. Представлены предварительные результаты применения препарата "Бетасерк" при вестибулярных нарушениях у 43-х женщин с климактерическим синдромом, свидетельствующие о целесообразности включения препарата в комплекс лечения этой категории больных.

Мета роботи - визначити ефективність різних способів калоричної вестибулярної стимуляції при порушеннях функції внутрішнього вуха у хворих з артеріальною гіпертензією II ступеня, які перенесли церебральний гіпертонічний криз (ЦГК) і в яких під час вестибулометрії виявлено гіпорефлексію лабіринтів. Обстежено 120 хворих з артеріальною гіпертензією II ступеня, що перенесли ЦГК, у яких під час вестибулометрії виявлено гіпорефлексію лабіринтів та яким на тлі стандартної медикаментозної терапії з приводу основного захворювання проводили калоризацію лабіринтів різними способами, 30 хворих, яким калоризацію не проводили, та 30 здорових осіб. Усім проведено комплексне вестибулометричне обстеження. Висновки. Застосування калоричної вестибулярної стимуляції поліпшує ефективність лікування периферичних вестибулярних розладів у хворих на гіпертонічну хворобу II на тлі загальної терапії ЦГК. Калорична вестибулярна стимуляція у хворих з ЦГК II ступеня з гіпорефлексією лабіринту, за якого проводять гарячу калоризацію ураженого лабіринту та холодну калоризацію протилежного лабіринту, ефективніший спосіб калоризації вух у хворих з такими порушеннями вестибулярного апарату, ніж холодна калоризація ураженого лабіринту. Він дає змогу у 4,7 рази зменшити у них кількість випадків розладів функції лабіринту.

Мета роботи - визначити ознаки порушень вестибулярної функції лабіринту у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію (ДЕ). Обстежено 40 хворих на ДЕ. Вестибулометрія включала навантажувальні проби: обертальну пробу Барані; пробу вестибулярної ілюзії протиобертання; калоричну пробу; електроністагмографія - дослідження спонтанного, позиційного, експериментального ністагму. За результатами дослідження експериментального ністагму при навантажувальних реакціях в обертальній пробі Барані та калоричній пробі порушення реактивності лабіринту виявлено у 27 (67,5 %) хворих на ДЕ. Гіпорефлексію, яка свідчить про наявність периферійного вестибулярного синдрому, діагностовано у 16 (40,0 %), гіперрефлексію, яка також є ознакою периферійного вестибулярного синдрому, - в 11 (27,5 %) хворих. Функція лабіринту була у межах норми тільки у 13 (32,5 %) обстежуваних. Висновки: у 67,5 % хворих на ДЕ спостерігають поєднаний вестибулярний синдром (центральний і периферійний), що свідчить про залучення в патологічний процес рецепторів лабіринту.

Вперше проведено порівняльний аналіз вестибулопротекторної дії п'яти похідних 2-меркаптобензімідазолу у разі експериментальної хвороби руху. На підставі дії на вестибулярний ністагм для подальшого вивчення обрано найбільш ефективні препарати - "Бемітил" і "Етоксібемітил". Показано депримимувальний вплив цих двох сполук на тривалість і частоту обертального та післяобертального вестибулярного ністагмів і характеристики оптокінетичного та реверсивного постоптокінетичного ністагмів. Це є доказом наявності у досліджених дозах (100 та 200 мг/кг) у цих речовин вестибулопротекторних властивостей. Бемітил та етоксібемітил у дозі 100 мг/кг запобігали змінам у функціональному стані серцево-судинної системи - збільшенню амплітуди зубця R і зростанню частоти серцевих скорочень, що спостерігалися під час експериментальної хвороби руху. Моделювання хвороби руху призводить до розвитку гіпоксичних порушень тканинного метаболізму в білих щурів, а бемітил та етоксібемітил у дозах 100 та 200 мг/кг внутрішньочеревинно запобігають падінню коефіцієнта відновленості никотинаміддинуклеотиду (НАД) та зниженню спвівідношення глюкоза/лактат внаслідок активації глюкогенезу, що проявляється у збільшенні вмісту глюкози та зниженні вмісту пірувату в крові та припиненні викидання лактату з тканин до крові. Як біметил, так і етоксібемітил нормалізують вміст циклічних нуклеотидів у крові та деяких органах і тканинах тварин за умов експериментальної хвороби руху. Це дозволило зробити висновок, що досліджувані речовини під час закачування опосередкують свою дію через систему циклічних нуклеотидів, переважно цАМФ, спрямовуючи

За результатами обстежень 6 564-х осіб, з яких 6 412 - учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (УЛНА на ЧАЕС) вивчено клініко-електрофізіологічні закономірності формування, прогресування й особливості перебігу вестибулярної дисфункції (ВД) і сенсороневральної приглухуватості (СНП) за довгострокового моніторингу (1986 - 2006 рр.). Доведено виникнення детермінованих електрофізіологічних радіаційних ефектів за доз, більших за 0,20 Гр. Створено математичні моделі ризиків. Визначено спільність механізмів і послідовність розвитку ВД і СНП в УЛНА на ЧАЕС у динаміці післяаварійного періоду. На підставі результатів проведених клініко-епідеміологічних досліджень установлено, що СНП за типом передчасного вікового зниження гостроти слуху (presbyacuzis raecox), склеротичні зміни судин сітківки ока, атеросклероз аорти у молодших вікових категоріях за тривалого іонізуючого опромінення (ІО) в УЛНА на ЧАЕС можна розглядати як симптомокомплекс передчасного старіння організму. Досліджено вплив зниження генерації постійного потенціалу ока на параметри експериментального ністагму та взаємодію між зоровими та вестибулярним порушеннями, а також роль змін мікроциркуляторного русла та магістральних судин голови та шиї в розвитку ВД та СНП в УЛНА на ЧАЕС залежно від величини дози та тривалості дії ІО. Обгрунтовано та розвинуто тактику лікування ВД та СНП в УЛНА на ЧАЕС з використанням алопатичних, антигомотоксичних препаратів і медичних п'явок, а також корекцію ВД шляхом введення вправ лікувальної фізкультури за Г.С. Федоровою та соціально неадекватної СНП з застосуванням багатоканальних

цифрових слухових апаратів у бінауральній парі.

  Скачати повний текст

Досліджено патофізіологічні реакції вестибулярного аналізатора, особливості клінічних проявів захворювання, вплив порушення вестибулярної функції на стан життєдіяльності хворого, реабілітаційний потенціал, можливості реадаптації та реінтеграції інвалідів у суспільство. Встановлено, що у разі хронічного перебігу вестибулярної дисфункції в осіб з наслідками черепно-мозкової травми, хронічним середнім отитом і нейросенсорною приглухуватістю клінічна картина захворювання різноманітна, обумовлена ураженнями периферійних та центральних відділів аналізатора. Розроблено комплекс діагностичних тестів, схему та технології клініко-експертної оцінки порушення вестибулярної функції, критерії встановлення групи інвалідності та втрати професійної працездатності у відсотках. Обгрунтовано сучасну концепцію медичної та медико-соціальної реабілітації інвалідів з вестибулярною дисфункцією, встановлено критерії оцінки реабілітаційного потенціалу та реабілітаційного прогнозу, визначено найбільш перспективні технології реабілітації для реадаптації та реінтеграції інвалідів у суспільство, запропоновано заходи щодо профілактики та зниження інвалідності. Розроблено проект галузевого стандарту з медико-соціальної експертизи та реабілітації інвалідів з порушеннями вестибулярної функції.

Дисертацію присвячено питанням впровадження діагностичної комп'ютерної техніки у неврологічну практику для вивчення вестибулярної функції у хворих з дисциркуляторною енцефалопатією, обумовленою патологією магістральних артерій голови. Розроблено нові диференційно-діагностичні критерії об'єктивної кількісної діагностики вестибулопатій у хворих із судинною дисциркуляторною енцефалопатією за допомогою методу довголатентних викликаних потенціалів у відповідь на обертове подразнення (ВПО). Запропоновано метод ВПО як високоінформативний на ранній стадії дисциркуляторної енцефалопатії, обумовленої патологією магістральних артерій голови, що дає реальну можливість по зміні складових кривої ВПО судити про бік патологічного процесу, дозволяє прогнозувати перебіг хвороби. Методика ВПО обгрунтована теоретично і підтверджена практично.

Одержано психологічну картину хворих з вестибулярною дисфункцією (ВД), а також уточнено патогенний вплив ВД і соматичного стану на переживання психічного стану у хворих з вестибулярними порушеннями. Встановлено, що за виникнення психічних станів у хворих з ВД різного генезу важливе значення мають психологічні та фізіологічні фактори, а саме: вік, давність захворювання, освіта, соціальний статус, сімейний стан, наявність хронічних психосоматичних захворювань, ступінь порушення вестибулярної та слухової функцій, хвороби, перенесені впродовж життя, а також наявність протягом життя депресивних станів. Конкретизовано особливості психічних станів, які виникають у хворих під впливом ВД, а саме: невротичні, соматоформні розлади (тривожні, депресивні, змішані тривожно-депресивні й іпохондричні соматоформні), а також соматоформна вегетативна дистонія, що ускладнюють перебіг захворювання. З'ясовано, що ВД сприяє розвитку дезадаптивних психологічних типів реагування хворих на захворювання, що проявляються тривожними, неврастенічними, іпохондричними та сенситивними реакціями, які викликають порушення соціальної адаптації у даної категорії пацієнтів. Виявлено найбільш прогностично сприятливі та несприятливі типи внутрішньої картини хвороби хворих з ВД та обгрунтовано програму психокорекційних і реабілітаційних заходів.

Мета роботи - розробити оптимальну тактику лікування периферичної вестибулярної дисфункції та сенсоневральної приглухуватості у хворих на цукровий діабет (ЦД). У ЛОР-відділеннях Олександрівської клінічної лікарні м. Київ й Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України у період з 2004 до 2011 р. перебували на лікуванні 466 пацієнтів (294 жінки і 172 чоловіки) із ЦД, які мали порушення вестибулярної функції. Пацієнтів було розподілено на дві групи. До першої ввійшли 115 хворих з периферичним кохлеовестибулярним синдромом, яких проліковано за запропонованою методикою із введенням стовбурових клітин та внутрішньовенним введенням вазоактивних препаратів і препаратів янтарної кислоти. Другу групу становив 351 хворий із центральним вестибулярним синдромом. Пацієнти цієї групи одержували денні транквілізатори та виконували вестибулярну гімнастику. За результатами стабілографії поліпшення вестибулярної функції відзначено у 96 (83 %) хворих основної групи і у 172 (49 %) - контрольної, поліпшення слуху - у 77 (67 %) та 133 (38 %) хворих відповідно. Лікування сенсоневральної приглухуватості за комплексним методом сприяло значному відновленню слухової функції у 45 (39,1 %) випадках, помірному - у 49 (42,6 %). Відсутність ефекту виявлено в 21 (17,5 %) випадку (за даними аудіо- і вестибулометрії). Результати клінічного обстеження свідчили про позитивні зміни слухової і вестибулярної функції у пацієнтів, яким проводили комплексне лікування.

У хворих на цукровий діабет (ЦД) з периферійним кохлео-вестибулярним синдромом для лікування вестибулярної дисфункції (ВД) та сенсоневральної туговухості застосовано метод парамеатального введення власних стовбурових клітин. Результати клінічного обстеження свідчили про позитивну динаміку змін слухової та вестибулярної функцій у пацієнтів, яким проведене комплексне лікування. Застосування методу сприяло поліпшенню або відновленню слухової та вестибулярної функцій, зменшенню вірогідності прогресування захворювання, необхідності повторної госпіталізації хворих. Метод рекомендований для використання у хворих на ЦД з ВД та сенсоневральною туговухістю.

Вирішено проблему підвищення ефективності діагностики, лікування, реабілітації та профілактики вестибулярної дисфункції у хворих на цукровий діабет (ЦД) на підставі експериментального моделювання патологічного процесу у внутрішньому вусі та визначення клініко-електрофізіологічних порушень різних відділів вестибулярного аналізатора. На підставі обстеження 591-го хворого на ЦД I і II типів визначено центральні та периферичні порушення вестибулярного аналізатора у 78,8 % пацієнтів. Визначені у 46,3 % хворих на метаболічний синдром вестибулярні розлади свідчать про загальну патогенетичну спрямованість ушкодження вестибулярного аналізатора під час метаболічних розладів. З'ясовано, що вестибулярні розлади є одними з найбільш ранніх ускладнень, що виникають у хворих на ЦД і можуть слугувати маркерами розвитку ускладень діабетичного процесу. Доведено, що частота та ступінь виникнення вестибулярних порушень залежать від ступеня тяжкості перебігу захворювання та рівня компенсації діабетичного процесу. Запропоновано схеми лікування та реабілітації вестибулярної дисфункції у хворих на ЦД з використанням спеціально розробленого комплексу вправ на стабілографічній платформі та методу гіпоксітерапії. Доведено доцільність використання препаратів янтарної кислоти в комплексному лікуванні хворих на вестибулярну дисфункцію з ЦД. Проведені дослідження розширюють уявлення про патофізіологічні механізми розвитку вестибулярної дисфункції у хворих на ЦД, що сприятиме покращанню лікувальної та реабілітаційної тактики щодо покращання якості життя пацієнтів.