Розглянуто особливості становлення та розвитку хореографічного фольклоризму в народно-сценічному мистецтві Кіровоградщини. Проаналізовано регіональні особливості фольклорних традицій. Особливу увагу приділено діяльності ансамблю танцю "Ятрань", зокрема моделюванню національно-фольклорного характеру його концертних програм.

Рассмотрены особенности становления и развития хореографического фольклоризма в народно-сценическом искусстве Кировоградской области. Проанализированы региональные особенности фольклорных традиций. Особое внимание уделено деятельности ансамбля танца "Ятрань", в частности моделированию национально-фольклорного характера его концертных программ.

У контексті розвитку народної та сценічної хореографії вперше досліджено жіночі танці. Проведено історико-культурний і мистецтвознавчий аналіз за напрямами, а саме: українські жіночі танці у побуті у контексті календарно-річної та сімейної обрядовості, а також поза обрядами; сценічні варіанти українських жіночих танців у народно-сценічній хореографії та за умов оперно-балетних вистав на національні теми. Доведено, що обрядові жіночі танці у процесі естетизації набули самостійного художнього значення, дали поштовх для подальшого розвитку необрядових танців. Відзначено, що український народний жіночий танець зазнав активного переосмислення у сценічних інтерпретаціях балетмейстерів народно-сценічної та класичної хореографії, що доводить правомірність віднесення до комплексу народної хореографічної культури фольклорних артефактів та похідних сценічних форм.

Докладно проаналізовано періодику, історіографію спеціальних літературних джерел, досліджено історичні та соціально-культурні умови та шляхи становлення й розвитку класичного танцю в Україні у 1920 - 1930 рр. Розглянуто традиції, тенденції та закономірності образно-смислової трансформації традиційних форм і лексики класичного танцю та канонічної балетної вистави у процесі синтезу з українським народним і професійним хореографічним мистецтвом у зв'язку з впливом західноєвропейської й особливо російської класичних хореографічних шкіл. Висвітлено процес становлення професійної хореографічної освіти в Україні. З'ясовано, що визначальний вплив на її розвиток мали російська (петербурзька та московська) хореографічні школи, а також західноєвропейська, що спричинило вирішальний пріоритет класичного танцю, естетики класичної хореографії для хореографічної культури України дослідженого періоду.

Вперше проведено системне дослідження хореографічної образотворчості в українському народному танці як прояву національної художньої культури. Розкрито сутність понять "образ", "художній образ", "народно-сценічний танець", "танцювальний образ". Проаналізовано природу й ознаки художнього образу як категорії естетики, розкрито специфіку його прояву в танцювальному мистецтві. Критично переосмислено ряд положень і висновків про генезу та типологію української народної хореографії, фольклорний синкретизм, класифікацію хороводів. Визначено основну номенклатуру сценічних образів, створених засобами української народної хореографії. Проаналізовано особливості українського хореографічного образотворення, викладено сучасні тенденції його розвитку. Досліджено етнонаціональне походження та національне становлення української хореографічної образності. Зроблено висновок, що проблема невідповідності між зовнішнім і внутрішнім образом, формою та змістом народно-сценічного танцю набула в хореографічному мистецтві особливої гостроти у зв'язку з загрозою як "малоросійщини" (наслідок минулого) так і беззмістовної та бездуховної модернізації народного танцю в сучасний період. З'ясовано, що за нових обставин культурного плюралізму виникла небезпечна тенденція формування у суспільній свідомості негативного сприйняття народно-сценічного танцю як явища мистецтва, що творить не національний характер, а "шароварно-вишиванковий стереотип" українця.

Розкрито методичні засади викладання класичного танцю з аналізом методики виконання основних рухів та вправ. Наведено критерії оцінки навичок студентів для підсумкового контролю.

Раскрыты методические основы преподавания классического танца с анализом методики выполнения основных движений и упражнений. Приведены критерии оценки навыков студентов для итогового контроля.

Висвітлено життєвий шлях і творчі досягнення таких видатних балетмейстерів, аматорських і професійних хореографів України, як В.М. Верховинець, Л.В. Калінін, П.П. Колосок, М.М. Вантху, О.Г. Величко, І.І. Пастеляк, В.В. Забредовський. Розкрито складові творчих лабораторій народно-сценічного танцю вітчизняних хореографів 1930 - 2008 рр.

Освещены жизненный путь и творческие достижения таких выдающихся балетмейстеров, аматорских и профессиональных хореографов Украины, как В.Н. Верховинец, Л.В. Калинин, П.П. Колосок, М.М. Вантху, А.Г. Величко, И.И. Пастеляк, В.В. Забредовский. Роскрыты слагаемые творческих лабораторий народно-сценического танца отечественных хореографов 1930 - 2008 гг.

Розглянуто особливості проведення занять з народно-сценічного танцю. Увагу приділено вправам біля станка та на середині залу, зокрема, вправам на розвиток рухливості ступні, вправам на вистукування, піруетам. Охарактеризовано елементи українських, російських, польських, угорських, іспанських народно-сценічних танців. Наведено приклади їх композиційної побудови.

Рассмотрены особенности проведения занятий по народно-сценическому танцу. Уделено внимание упражнениям у станка и на середине зала, в частности, упражнениям на развитие подвижности ступни, упражнениям на выстукивание, пируэтам. Охарактеризованы элементы украинских, русских, польских, венгерских, испанских народно-сценических танцев. Даны примеры их композиционного построения.

Розкрито зміст, структуру, загальні тенденції, способи використання фольклорних традицій у народно-сценічному танці центрального регіону України. Проаналізовано діяльність заслуженого самодіяльного ансамблю танцю України "Ятрань". Запропоновано термін "етнохореографії", акцентовано увагу на оригінальності творчої концепції програми ансамблю "Ятрань" та його послідовників. Висвітлено внесок корифеїв українського театру в його розвиток.

Показано розвиток музикальності, виховання розуміння нерозривного зв'язку класичного танцю з музикою. В зв'язку з цим одним із першочергових завдань є музичне оформлення уроку класичного танцю, яке здійснюється за двома принципами: імпровізаційним із використанням музичної літератури. Зазначено, що завдання викладача і концертмейстера під час творчої співпраці знаходити ті шляхи, які б сприяли розвитку музикальності студентів, формували у них свідоме розуміння тісного й нерозривного взаємозв'язку музики та хореографії. Розглянуто методичні засади викладання класичного танцю з аналізом методики виконання базових рухів і вправ і включено приклади уроків для кожного року навчання.

Висвітлено еволюцію європейського балетного мистецтва від витоків - до початку XX ст. Розглянуто особливості розвитку балету в певних країнах та узагальнено теоретичні здобутки з формування системи класичного танцю. Розкрито взаємозв'язки та взаємовпливи в становленні європейської та російської балетних шкіл, що виражають інтеркультурну специфіку зазначеного процесу. Виявлено характер прояву в балеті мистецьких стилів класицизму, передромантизму, романтизму, мистецтву модерн.

Розглянуто неокласику як один із чинників прогресивного розвитку хореографічної культури, основними прикладами якої є опуси неокласичного стилю, створені у співдружності двох видатних митців XX ст. композитора І. Стравінського та хореографа Дж. Баланчіна. Виявлено ознаки змін лексики танцю та виконавської техніки в неокласичних інноваціях Дж. Баланчіна. Запропоновано підхід до засад сучасного пластичного мислення балетмейстерів неокласичного напряму. Творчість Баланчіна висвітлено з урахуванням формування його індивідуальних та загальнокультурних стильових особливостей у різні творчі періоди (Петрограді, трупі Дягілєва та США), а також загальних закономірностей трансформації виражальних засобів класичного танцю в хореографічній культурі XX ст. Зазначено, що видозміни художніх ідеалів класичного мистецтва відбувалися у творчості Баланчіна через ускладнення їх лексичними новаціями та сучасними виражальними засобами, спорідненими з естетикою музичного мистецтва, зокрема творчістю І. Стравінського. Визначено принципи підходу Дж. Баланчіна до відображення музики в танці як у споріднених ланках художньої культури, відмінності його творчого почерку від балетмейстерів неокласичного напряму.

Дослідження присвячено естетичному аналізу становлення та розвитку індійського храмового танцю як "хієропраксису" або сакрального синкретичного комплексу, який виник на тлі релігії та культури індуїзму. У даному контексті проаналізовано трансформацію розуміння Бога як Абсолюта або Брахмана упанішад до ідеї персонального божества, що призвело до виникнення концепції Космічного Танцівника - Натараджі та його іконографічного образу. Розглянуто естетичні концепції "Натья Шастри" як теоретичного джерела формування та розвитку сакрального естетичного комплексу, найбільш важливою з яких є теорія естетичного досвіду "раса". Досліджено специфіку естетичного канону індійського храмового танцю, що відображує у вигляді певних пластичних кодів символіку космологічного культу Натараджі. Проаналізовано нюанси хореографії індійського храмового танцю та виокремлено елементи його семантики та граматики. Досліджено особливості літературних сюжетів у драматургії індійського храмового танцю та виділено їх типи. Розглянуто трансформацію індійського храмового танцю в сучасний період і виокремлено головні тенденції його розвитку.

Вперше розглянуто питання еволюції, трансмісії та використання традицій фольклорної хореографії у сучасному хореографічному мистецтві. Здійснено комплексний аналіз становлення й еволюції українського фольклорного хореографічного мистецтва, виходячи з антропологічної та міфологічно-сакральної його основ. Уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження, зокрема поняття "етноантропологія", "фольклорна танцювальна традиція", "етнохореографія", "характерний танець", "народно-сценічний танець". Обгрунтовано особливості еволюції жанрово-видової системи української народної хореографії, виходячи з антропологічної складової та зміни релігійних уявлень. Простежено динаміку розвитку української хореографії в її жанрових різновидах на сучасному етапі становлення. Виявлено та проаналізовано особливості використання фольклорного матеріалу в діяльності сучасних колективів автентичного, фольклорно-етнографічного та народно-сценічного спрямування. Проаналізовано використання лексичних елементів української фольклорної танцювальної культури в діяльності провідних балетмейстерів балетних театрів України.

Мета роботи - експериментально обгрунтувати методику вдосконалення технічної підготовки спортсменів акробатичного рок-н-ролу засобами класичного танцю на етапі попередньої базової підготовки. Використано наступні методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення даних спеціальної науково-методичної літератури; педагогічне спостереження; педагогічне тестування; метод експертних оцінок; методи математичної статистики. Проведено експертне оцінювання 12 спортивних пар (12 партнерів і 12 партнерок) до та після дослідження. На основі оцінної шкали (Правила ВРРК, 2017 р.) отримано оцінні результати виконання змагальної програми. Визначено динаміку рівня технічної майстерності виконання змагальних програм окремо кожною спортивною парою спортсменів. Встановлено, що застосування засобів класичного танцю суттєво впливає на рівень технічної підготовленості спортсменів в акробатичному рок-н-ролі.

Проаналізовано спеціальні фізичні вправи для усунення дефектів під час виконання класичного танцю. Встановлено, що поряд із регулярними вправами з класичного екзерсису вправи для розвитку танцювального кроку, покращення розгорнутості, розтягування м'язів стегна та зміцнення м'язів спини, що забезпечують правильну поставу, розвитку фізичних якостей для покращення якості стрибків і рухливості хребетного стовпа відіграють дуже важливу роль під час вдосконалення техніки класичного танцю, впливаючи і на формування пластичної виразності та емоційної чуйності стосовно музичного матеріалу.

Здійснено загальний аналіз окремих актуальних (станом на початок 2018 року) тенденцій розвитку хореографічного мистецтва в нашій країні й на світовому рівні. Надано визначення сутності хореографії. Проаналізований класичний танець як мейнстрім хореографічного мистецтва минулого, а також сучасний танець, що отримав розвиток упродовж ХХ ст. Розглянуто зміни у хореографії на початку ХХI ст. Обгрунтовано особливості й вказані причини динамічного поширення комерційної хореографії. Виявлено роль науково-технічного прогресу в розвитку сучасного танцю. Вказано характерні особливості хореографії постмодерну у світі та в Україні.

В українській народно-сценічній хореографії козацька тема посіла значуще місце, однак системного дослідження цього аспекту хореографічного мистецтва не зроблено. Проаналізовано різножанрові народно-сценічні хореографічні композиції козацької тематики П. Вірського "Гопак", "Запорожці" ("Військові ігри й танці війська Запорізького", "Повзунець", "Про що верба плаче", "Ой під вишнею". Розглянуто інші твори, що втілюють теми й образи Запорозької Січі з репертуару професійних колективів народно-сценічної хореографії України: Л. Калініна, Р. Малиновського, О. Короля, Г. Клокова, В. Вітковського, О. Шмогуна. Зазначено, що до репертуару дитячих аматорських колективів народного танцю входять як твори козацької тематики, що наслідують постановки професійних колективів, так і оригінальні танці за темами Запорізької Січі. Джерелом постановок є не лише переосмислена хореографічна спадщина Козацької доби, а й історичні події, особливості побуту, досягнення різних видів мистецтва тих часів.

Значний внесок у збереження відомостей про народні танці Тернопільщини зробив В. Гнатюк, комплексно підійшовши до фіксації гаївок словесним, а почасти й графічним способом, обмежившись лише загальними вказівкам щодо розміщення учасників гаївки, драматургії, переміщення, залишивши поза увагою лексику народного танцю, стилістику виконання рухів. Попри недоліки фіксації, можна стверджувати, що саме весняний цикл календарно-річної обрядовості був найнасиченішим обрядовими та позаобрядовими танками. Дослідження В. Гнатюка свідчить про широку палітру гаївок, що побутували в краї: за тематикою - вегетативні, анімалістичні, соціально-побутові та ін.; за малюнком - коло, ланцюг, два ряди, ключі тощо; за рівнем зв'язку з текстом гаївки - ілюстративні, імітаційні і не пов'язані з сюжетом.

Розглянуто творчу діяльність художніх колективів етнічних спільнот м. Києва. Представники національно-культурних громад приділяють велику увагу збереженню і розвитку національного традиційного мистецтва. Дбайливо зберігаючи кращі зразки народної творчості та фольклору, репертуар художніх колективів збагачується новими творами і сучасними інтерпретаціями народних пісень й традиційних танців із використанням нової лексики рухів і композиційної техніки. Мистецтво народного танцю демонструють шанувальникам етнічної культури кращі художні колективи етнічних спільнот міста Києва.

На значному фактографічному матеріалі аналізується специфіка формування структурно-образних і символічних особливостей хореографічної лексики українського народного танцю. Наголошено на специфіці регіональної культурної практики; виявляється сутність танцю в структурі духовної культури українського народу. Розглянуто перші науково-методичні праці з даного напряму, підготовлені регіональними дослідниками-практиками.