Висвітлено теоретичні проблеми регулювання мовної діяльності суспільства, співвідношення дескриптивного та прескриптивного підходів до мови. Вияви соціальної активності щодо мовних питань інтерпретовано як різновид метамовної рефлексії та досліджено у логіко-лінгвістичному і культурно-семіотичному аспектах. Особливу увагу приділено теоретичним проблемам мовної норми, соціонормативний (функціонально-комунікативний) аспект розгляду мовних питань поєднано з їх когнітивною інтерпретацією. Проаналізовано механізми маніпулювання мовою, проблеми влади та ідеології.

Проаналізовано лінгвістичні парадигми, становлення семасіології на основі принципів лінгвістичного детермінізму. Висвітлено співвідношення мови та мислення в аспекті когнітивної лінгвістики та лінгвістичного детермінізму. Описано основні ознаки лінгвістичного детермінізму в контексті абсолютизації системності та диференціації раціонального і емоціонального у становленні свідомості (мислення) та мови. Розглянуто питання взаємодії ментально-раціонального та почуттєво-емоційного у функціонуванні та структурі мови, становлення семасіології у філософсько-психологічному осмисленні.

Проанализированы лингвистические парадигмы, становление семасиологии на основе принципов лингвистического детерминизма. Освещены соотношения речи и мышления в аспекте когнитивной лингвистики и лингвистического детерминизма. Изучены основные свойства лингвистического детерминизма в контексте абсолютизации системности и дифференциации рационального и эмоционального в становлении сознания (мышления) и речи. Рассмотрены вопросы взаимодействия ментально-рационального и чувствительно-эмоционального в функционировании и структуре речи, становления семасиологии в философско-психологическом осмыслении.

На підставі зіставлення, доповнення та уточнення методологічних засад семасіології про сутність і структуру лексичного значення, конотативний компонент, типи лексичних парадигм і моделей світу - наведено цілісну концепцію з використанням, так званого, лінгвістичного детермінізму. Висвітленно проблему взаємовідношення ментального та почуттєвого у науці в другій половині ХХ ст.

На основе сопоставления, дополнения и уточнения основ семасиологии - о сущности и структуре лексического значения, коннотативном компоненте, типах лексических парадигм и моделей мира - приведена целостная концепция с учетом так называемого лингвистического детерминизма. Освещена проблема взаимоотношения ментального и чувственного в науке во второй половине ХХ ст.

Описана уровневая система лингвофилософских категорий. Освещена семантическая парадигма логико-семантических пропозитивов. Рассмотрена телеология лингвофилософских систем и парадигм. Проанализированы лингвофилософские формы культуры мышления.

Досліджено моделі комунікації Р.О.Якобсона у контексті комунікативного повороту у філософському мисленні ХХ ст. від філософії свідомості до філософії комунікації. Проаналізовано модель комунікації Якобсона, що лежить в основі філософського структуралізму. Проведено паралель між лінгвістичним структуралізмом та філософською феноменологією Е.Гуссерля. Доведено, що його досвід фонологічного та морфологічного аналізу мови як бінарно структурованої системи є зразковою моделлю для феноменологічної ейдетики. Розглянуто якобсонівську концепцію знаку, що значно вплинула на формування та розвиток семіотики. Осмислено проблему співвідношення метафори та метонімії як двох осей комунікації. Встановлено, що дихотомія суміжність - схожість має визначальну роль і є наслідком всіх можливих проявів нашої мовної та культурної діяльності, а також будь-якої людської діяльності у цілому.

Рассмотрены проблемы онтологического, гносеологического и методологического плана, связанные с определением объекта языкознания и смежных дисциплин, характера и способа лингвосемиотического и лингвофилософского познания. Изложены методики функционального и прагматического исследования языковой деятельности. Представлена авторская версия объединения функционализма и прагматизма в единое методологическое направление.

Проаналізовано взаємовплив людського буття, мислення, мовлення та мови у різних сферах життєдіяльності людей. Розглянуто кореляцію слова, знака, символу та образу через їх відношення до значення. Висвітлено відношення між текстом, контекстом та явищем полісемії через поняття текстової епохи. Визначено роль герменевтики як методологічного принципу гуманітарних наук, описано співвідношення герменевтики та інтерпретації.

Проанализированы взаимовлияние человеческого бытия, мышления, речи и языка в различных сферах жизнедеятельности людей. Рассмотрены корреляция слова, знака, символа и образа через их отношение к значению. Освещены отношения между текстом, контекстом и явлением полисемии через понятие текстовой эпохи. Определена роль герменевтики как методологического принципа гуманитарных наук, описано соотношение герменевтики и интерпретации.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю252:Ш1 + Ш100.01

Рубрики:

Філософські питання і методологія мовознавства

Мова як засіб спілкування (комунікативна функція)

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено проблему ідентифікації національної культури. Розглянуто порівняльно-історичний метод як предмет абстрактно-логічного аналізу, особистість національного пророка як перевтілення народного духу. Викладено питання про початкову єдність аперцепції, філософію природи й історії, початок і кінець історії, інобуття та час.

Освещена проблема идентификации национальной культуры. Рассмотрены сравнительно-исторический метод как предмет абстрактно-логического анализа, личность национального пророка как перевоплощение народного духа. Изложены вопросы о начальном единстве аперцепции, философии природы и истории, начале и конце истории, карибских "казаках" и днепровских "флибустьерах", инобытии и времени.

Рассмотрены методология и общие предпосылки исследования лингвистического времени как репрезентативной формы темпоральности. Проанализирована тематизация проблем языка и времени в пространстве философской мысли, освещены основные положения концепции времени М. Хайдеггера. Раскрыты возможности применения системного, функционального и когнитивного подходов к исследованию лингвистического времени. Показаны особенности вербализации культурных смыслов в лингвистическом времени как темпоральном конструкте личностной и социальной реальности. Описаны структурные составляющие и модели разноуровневого языкового воплощения концепта "время". Проведен обзор исследований, касающихся проблемы концептуализации темпоральных отношений, сделан вывод о доминанте экзистенциального в языковом времени.

Розроблено концепцію інтертеоретичних структур когнітивного простору людини. Проаналізовано причини, що протидіють інтегруванню феномену цілісності у простір міждисциплінарного дискурсу. Зазначено, що метатеоретичне виродження ліній демаркації стає наслідком епістемологічної невизначеності філософського антропологізму, розроблення інтертеорії когнітивної дії усталює апроксимацію до синтетичної філософії людини та дозволяє виявити межі інтеграції антропологічного принципу. Особистість як інтенціональна система організована згідно з принципом редукції до стану невизначеності (мережної архітектури). Активні та пасивні наміри подвійно ущільнюють каузальні зв'язки світу. Поле когнітивної взаємодії семантичного вузла у життєвому світі оформляється за допомогою інтенціональної геометрії. Геометричну форму інтенцій, правила їх посилення, інваріанти фіксують когнітивні наміри природничих наук, когнітивні теорії мови, моралі, суспільства, комунікації. Можливість їх практичного впровадження досліджено на прикладі еволюції поглядів на природу "ефіру" (вкладеність семантичних мереж концептів). Відображення інертеоретичних структур науки та філософії ілюмінує "інтеграційні межі" особистості: цілісність монади інтенціонального вузла, діади каузальних інтенцій світу та тріади когнітивних інтенцій тіло - інтенція - свідомість.

Досліджено концепцію "мовних ігор" Л.Вітгенштейна, що є основоположною для генези як принципів прагматики мови, так і принципів логічної прагматики. На підставі проведеного аналізу концепції "мовних ігор" запропоновано семантичну відносність "значення слова". Структуру семантики "мовних ігор" розглянуту як структуру семантики "можливих світів", так як критерій "достовірності" Л.Вітгенштейна передбачає нескінченну множину істинних значень перемінних у різних контекстах чи за різного "стану речей". Інтенсіональне значення детермінується його екстенсіоналом ("значення слова - це його вживання" Л.Вітгенштейн).

Обгрунтовано концепцію лінгвістичного повороту як одного з головних факторів сучасного парадигмального зрушення в філософії в цілому та філософії науки зокрема. Запропоновано експлікацію сутності та головних характеристик лінгвістичного повороту, його епістемологічних і когнітивних наслідків. Проведено порівняльне дослідження принципових рис картезіанської парадигми філософування, а також системи трансформацій у філософії науки з лінгвістичним поворотом. Запропоновано нову стратегію дослідження аксіологічного рівня науки за сучасними результатами лінгвістичного аналізу.

Досліджено лінгвістичний час в контексті, що інтегрує знання філософії часу, філософії мови, філософії освіти, темпорології, мовознавства, когнітології та задовольняє запитам сучасного міждисциплінарного рівня досліджень темпоральності як когнітивної та соціокультурної константи. Застосовано новий підхід до досліджуваного предмета, який базується на теорії "трьох точок зору" (К. Ажеж), позначено морфосинтаксичний, семантико-референційний ракурс вивчення предмета, а також ієрархії висловлювання, удосконалено інтеграційно-методологічні засади вивчення лінгвістичного часу як узгодження різних репрезентаційних моделей темпоральності.

Проаналізовано філософську проблему творчості Т. Шевченка, її несвідомий чинник та естетичну доктрину, зосереджено увагу на проблемах поезії як міфотворчості.

Вперше на матеріалі англомовного діалогічного політичного дискурсу телеінтерв'ю здійснено комплексний психолінгвістичний аналіз та класифікацію дискурсивних стратегій політика у стані емоційної напруги. Описано взаємозв'язок властивостей дискурсу та стратегій їх реалізації та виявлено чинники порушень принципів кооперації мовцем-політиком у стані емоційної напруги. Уточнено з лінгвістичних позицій сутність феномену емоційної напруги мовця. Теоретичне значення полягає в розширенні та поглибленні лінгвістичних уявлень щодо англомовного політичного інтерв'ю та реалізації дискурсивних стратегій у емоційно напруженому політичному інтерв'ю. Комплексний психолінгвістичний аналіз властивостей та стратегій політичного дискурсу сприяє адекватному розумінню їх взаємодії та розумінню ментального плану їх реалізації мовцем у динаміці політичного телеінтерв'ю.

Вперше в українській історико-філософській думці наведено систематичний концептуальний підхід до філософської спадщини Д. Овсянико-Куликовського в контексті вітчизняної та зарубіжної філософії. Здійснено історико-філософську ретроспекцію філософії мови та проаналізовано основні віхи її розвитку, а також специфіку тлумачення змісту мови на різних стадіях соціокультурного розвитку. Висвітлено особливості розвитку ведології в російськомовному інтелектуальному дискурсі та показано специфіку запропонованої Д. Овсянико-Куликовським натуралістично-психологічної парадигми тлумачення гімнів Рігведи. Доведено провідне значення проблеми мови на усіх етапах творчого та наукового становлення мислителя. Розкрито тісний взаємозв’язок лінгвофілософської концепції Д. Овсянико-Куликовського та запропонованої ним психології художньої творчості, що яскраво виявляється у специфіці, з одного боку, тлумачення проблеми розуміння художнього твору, а з іншого - розуміння особистості, зокрема, особистості митця та його значення в еволюції психічного та соціокультурного розвитку людства.

Реалізовано феноменологічний проект дослідження явища мовної гри. Поліфонію мовних ігор-комунікативних практик розглянуто як дискурс - сукупність наративів - способів вербального та невербального існування у горизонті реальності. Визначено, що комунікація - це чинник конституювання та трансляції реальності, форма сприйняття й об'єктивації суб'єктності, соціальних ефектів і дій, дискурсів і псевдодискурсів. Грунтовний розвиток теми дозволяє підійти до перегляду традиційних філософських аспектів проблеми свідомості, лінгвістичних засад біосоціальної організації людини, положень гіпотези Сепіра - Уорфа. У контенсті дослідження широко представлено видатні ідеї З. Фрейда, Е. Сепіра, Л. Вітгенштейна, М. Фуко, Е. Берна, Р. Харре та ін.

Простежено взаємозв'язок іміджу і моди у зональному розподілі простору виконання. Наукова новизна полягає у збагаченні драматургічного підходу аналізом простору моди, його зональним розподілом, що використано у контексті поєднання просторовоіміджевої складової. Драматургічний підхід постає новою методологією дослідження моди, що потребує подальшого розгляду. Можна виокремити два рівні осмислення концепції І. Гофмана: індивідуальний та надіндивідуальний, які поєднуються у просторовому вимірі. Визначення І. Гофманом соціального утворення як простору дозволяє досліджувати моду у даному контексті. Зональний розподіл моди згідно драматургічному підходу розкриває її взаємозв'язок з іміджем. Драматургічний підхід дозволяє простежити динаміку в просторі моди для розкриття її онтологічних характеристик, пов'язаних з простором і часом. Дуалізм розмежування та єдності зон, їх динамізм демонструють збіг іміджу та моди у просторовому рівні. Запропонована загальна модель дозволяє конкретизувати різноманітність просторів моди у їх єдності. Просторова диференціація (магазин модного одягу, журнал, показ сезонної колекції дизайнера й інші) припускає можливість виконання драматургічного підходу у кожному просторі, що може стати об'єктом дослідження наступних публікації.

Проаналізовано питання міжмовних відносин та міжмовної комунікації, виявлено роль і функції суспільства і влади в організації сценаріїв цих відносин, історичний генезис та еволюцію цих сценаріїв в різних типах суспільства та в різні епохи. Сформовано типологію сценаріїв міжмовних відносин за умов глобалізації. Особливу увагу приділено міжмовним відносинам у національних державах, ролі конкретного національного проекту в організації цих відносин, показано різницю між етноцентричними державами Східної Європи з домінуванням сценарію диглосії та західних держав з тенденціями до формування політичної нації та домінуванням сценарію білінгвізму. Досліджено трансформацію міжмовних сценаріїв в Україні як державного утворення та роль Утопій, в межах яких усвідомлювалася національна ідентичність. Зокрема, проаналізовано проект "українізації" з сильною тенденцією до мономовності (революційна Утопія 1920-х рр.), проект "русифікації" з елементами повернення неоімперських практик багатомовної диглосії (Утопія Сталіна та адміністративна Утопія Хрущова - Брежнєва), проект "Національного Відродження" першого етапу Незалежності України з ідеєю україно-російської диглосії, проект української мономовності в межах Утопії "Майдан-1", проект українського російського білінгвізму в межах неоавторитарної Утопії (2010 - 2013 pp.) та гасла "Майдану-2". На основі узагальнення кращих взірців мовної політики європейських країн визначено основні принципи оптимального вирішення проблеми міжмовних відносин в Україні в перспективі її євроінтеграційної стратегії та входження в глобальний світ.