Коллективная монография подводит итог первого этапа комплексных исследований в уникальном лесном урочище Ары-Mac на п-ове Таймыр, в котором древесные породы достигают наиболее северных на земном шаре пределов. Кратко характеризуются геология и геоморфология этого района, его климат, режимы снежного покрова и сезонного оттаивания вечной мерзлоты. Детально рассматривается почвенный покров урочища. Приводятся флористические списки по группам растений (сосудистые растения, листостебельные мхи, печеночные мхи, напочвенные лишайники). Детально характеризуется растительный покров урочища: лиственничные редколесья и редины, нанополигональные морознотрещиноватые тундры, валиково-полигональные болота, кустарниковые (ерниковые и ивняковые) тундры. Приводятся карты растительного покрова урочища в целом, его центральной части, а также редколесий и редин.

Сборник представляет первую публикацию в серии трудов Таймырского биогеоценологического стационара, на котором с 1966 года проводится исследование биологической продуктивности тундровых сообществ. Настоящий выпуск открывается статьей, посвященной основным задачам и проблемам биогеоценологического изучения тундры. В большинстве других работ, включенных в сборник, рассматриваются основные компоненты биогеоценозов (рельеф, микроклимат, мерзлотные условия, почвы, растительное и животное население). Фито- и зоокомпоненты характеризуются главным образом с точки зрения их видового состава, однако в ряде работ сообщаются также данные по количественным соотношениям основных систематических и экологических групп организмов и структуре сообществ (микробоценозы и зооценозы почвы). На основании публикуемых материалов впервые появилась возможность оценить реальное таксономическое разнообразие организмов, обитающих на ограниченной территории в тундровой зоне. Книга представит интерес для широкого круга специалистов, занимающихся изучением животного и растительного населения тундры.

Т. 2. - 1947. - 718 с.

«Про природу речей» (лат. «De rerum natura») — поема римського поета Лукреція — і єдиний повністю збережений поетичний твір, у якому проповідується вчення Епікура. Слід зауважити, що Лукрецій, переконаний і пристрасний послідовник Епікура, не відтворив у своїй поемі всього вчення останнього: він виклав головним чином Епікурову фізику. У детальному викладі фізики Епікура полягає величезна заслуга Лукреція, тому що саме ця сторона Епікурового вчення представляє зовсім винятковий інтерес для історії наукової думки і матеріалізму. Що ж до вчення про критерії (каноніки) і етики, то він зачіпає їх лише побіжно. Епікур (ін. гр. Філософ 4-3 століття до н.е.) був найбільшим матеріалістом і атеїстом античного світу, ідеологом рабовласницької демократії, розвивав атомістичну філософію. Навчав, що матерія вічна і що боги не можуть у неї втручатися. Мета філософії — щастя людини, заради якого потрібно звільнитися від внутрішніх страхів і забобонів, пізнати закони природи.Суть філософії спрямована проти забобонів і містики. Поема Лукреція складається із шести книг. У перших двох книгах викладається атомістична теорія світобудови, що відкидає втручання богів у мирські справи. Книга третя присвячена вченню Епікура про душу, причому наводяться докази, що душа матеріальна, смертна і що страх перед смертю безглуздий. У четвертій книзі знаходиться виклад питань про людину, а також про чуттєві сприйняття, в яких Лукрецій бачить основу людських знань. У п'ятій книзі Лукрецій займається проблемами космогонії, пояснюючи походження землі, неба, моря, небесних тіл і живих істот. У кінці цієї книги дається блискучий нарис поступового розвитку людства і людської культури і розбирається питання про походження мови. Основний зміст шостої книги — знищення забобонних страхів шляхом природного пояснення явищ природи, що вражають людину. Тут йдеться про грім, блискавки, хмари, дощ, землетруси, виверження Етни, розливи Нілу, про різні незвичайні властивості джерел та інші явища природи. Закінчується остання книга міркуванням про хвороби і описом повального мору в Афінах під час Пелопоннеської війни в 430 році до н.е.