Т. 1 : А - В. - 2003. - 685 с.

Передаємо до Ваших рук Короткий словник гуцульських говірок, що є відображенням основного лексичного складу одного з найцікавіших і найархаїчніших говорів південно-західного наріччя української мови. Гуцульські говірки мають давні традиції вивчення (понад 150 років), однак окремого завершеного й опублікованого словника, який охоплював би говірки всієї Гуцульщини, досі немає. Короткий словник гуцульських говірок є науково-популярним словником шкільного типу, призначеним насамперед для освітянських потреб і масового користувача. Його об’єктом є слово як лексико-словотвірна цілість, а не як відбиття системних регулярних фонетичних і граматичних особливостей, характерних для цих говірок. Пропонований словник є диференційним, тобто він не охоплює усієї лексики, яка функціонує у гуцульських говірках, а подає лише вибрану традиційну діалектну лексику, що не ввійшла до основного словникового складу сучасної української літературної мови. Короткий словник гуцульських говірок призначений для вчителів, які працюють у діалектному оточенні, для учнів, яким він полегшить засвоєння норм української літературної мови, для всіх, хто хоче ознайомитися з діалектним розмаїттям української мови; одночасно він полегшить читання творів художньої літератури, у яких автори використовують гуцульський говір із стилістичною метою, а також користування давніми і сучасними фольклорними й етнографічними матеріалами з Гуцульщини. Пропонований Словник є певним етапом у створенні повного академічного Словника гуцульських говірок, який укладає група мовознавців відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України за принципами і засадами, що відповідають вимогам підготовки академічних діалектологічних видань. Основою його є багатотисячна картотека, яка, хоч і формувалася протягом тривалого часу, досі ще відкрита для поповнення. Авторський колектив плекає надію, що великий кількатомний Словник теж незабаром почне друкуватися окремими випусками, якщо на його підготовку до друку і публікацію будуть знайдені потрібні кошти, належна підтримка та розуміння меценатів і громадськості.

В енциклопедії на основі досягнень сучасного мовознавства подано відомості про українську мову та українське мовознавство. В ній розкрито термінологічні одиниці, номенклатурні одиниці, розглянуто різні аспекти опису української мови, вміщено основні поняття загального мовознавства. Багато статей присвячено мовознавцям, письменникам, які зробили істотний внесок у розвиток української мови, філологічної науки тощо. В низці статей ідеться про установи та організації, друковані органи, які ведуть дослідження і пропаганду української мови. Видання друге, виправлене і доповнене. Книга містить 1935 статей, карту, ілюстративний матеріал і таблиці. Розрахована як на філологів, так і на широке коло читачів.

Ч. 1 : Матеріали до словника

Монографія "Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX - на початку XX ст." - перша спроба подати цілісну характеристику регіонального функціонування української мови в зазначений період у контексті істориш-культурних чинників, які впливали на соціальний статус української мови, її функціональні сфери та ступінь внутрішнього розвитку. У першій частині монографії представлено словникові матеріали, з яких постає загальний образ західного варіанта тодішньої української літературної мови у зіставних зв'язках із її сучасними лексичними, граматичними, фонетичними нормами тощо. Реєстрову частину словника укладено з таких лексичних одиниць, що у їх формі, значенні й особливостях слововживання виявилася історична специфіка літературномовного процесу на західноукраїнських землях, зокрема й на Буковині, - вплив живої народної мови - діалектів південно-західного наріччя, співтериторіальних мов, які функціонували в місцевому соціумі в силу поліетнічного складу населення, діяльності чужомовної державної адміністрації часів Австро-Угорщини. Матеріали до словника містять близько 3500 словникових статей. Ілюстративні матеріали мають різне функціонально-стилістичне спрямування, у них використано тексти публіцистики, навчальних посібників, листування, художньої літератури, зразки інформаційного мовлення - хроніку громадсько-політичного життя, рекламу, оголошення тощо. У коментарях до кожної словникової статті подано зіставні мовні факти з польської, німецької, російської, румунської та інших мов. Друкується згідно з ухвалою Вченої ради Чернівецького державного університету ім.Ю.Федьковича, протокол №2 від 23 березня 2000 р.

Подана праця являє собою збірник статей, що їх друковано в українській партійній пресі "Більшовик України" і "Комуніст", протягом останніх чотирьох років у зв'язку з боротьбою проти націоналістичних ухилів, що точилася останнім часом у КП(б)У. Отже, ця праця є певною мірою літературний документ цієї боротьби.

Т. 1. - 1867. - 156 с.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

З кожним роком ономастика набирає все більшої популярності: з'являється чимало наукових досліджень, частину топонімічного матеріалу вміщено в «Історії міст і сіл Української РСР». Публікації на цю тему нерідко можна побачити в журналах та газетах. Уже протягом десяти років під рубрикою «І села і міста друкує матеріали, зібрані письменником Юрієм Кругляком, громадсько-політичний тижневик Україна». Вони й лягли в основу цієї книжки. Тут за абеткою подаються коротенькі довідки про час заснування й походження назви міст і селищ міського типу Української РСР Поряд з науковими твердженнями одекуди викладено легенди й перекази, поширені в народі. Гадаємо, що це видання стане в пригоді науковцям, краєзнавцям, учителям, юним історикам та географам — усім, хто цікавиться історією рідного краю.

"Острозька Біблія 1581 р." (далі скорочено О. Б.) – визначна пам’ятка книгодрукування в Україні, перше повне видання канонічного біблійного тексту церковнослов’янською мовою. Повна назва книжки – «Библіа, сиріч книги Ветхаго и Новаго Завіта по языку словенску» . Надрукована О. Б. впродовж 1580–1581 р. у власному маєтку відомого українського магната та політичного діяча князя Василя Костянтина Острозького Острозі (тепер м. Острог Рівненської обл.) у спеціально організованій для випуску Біблії друкарні. Для друкування Біблії був запрошений український та російський першодрукар Іван Федоров (Федорович) (р. н. н.–1583). Це останнє відоме видання славетного друкаря.

Унікальне видання, що вперше з'явилось друком на початку ХХ ст., розповідає про духовні набутки українського народу - космогонію, міфологію, легенди і перекази про світотвір, про рослинний та тваринний світ, народну астрологію - загалом легенди від часів язичництва до початку минулого століття.

Твір Фердинанда Тьоніса (1855-1936), що вперше вийшов друком у 1887 р., присвячений розробці типології суспільного життя та покладає початок сучасній соціології в Німеччині. Автор поставив перед собою завдання прояснити фундаментальні поняття соціологічної науки, обираючи основною засадою суспільного життя волю, яку він трактує скоріше не у психологічному, а в етичному сенсі - як джерело будь-якого наміру і дії.

На підставі польових досліджень, проведених протягом 1993 - 2003 рр., та їх діахронного співставлення з архівними та друкованими джерелами середини XIX - XX ст. зроблено спробу наукової реконструкції весільного ритуалу Центрального Полісся - регіону побутування реліктових етнографічних явищ та найбільш постраждалого від аварії на Чорнобильській АЕС. Встановлено інваріантну основу обрядової моделі та її факультативні елементи. Визначено чотири локальні варіанти святкової композиції, характер зв'язків між ними, спрособи переходу від одного до іншого, з'ясовано територію їх побутування. До наукового обігу введено ряд нових обрядових сюжетів та етнографічних фактів як додаткове джерело вивчення духовної культури Українського Полісся.

Ця праця Лесі Українки була написана упродовж 1890-1891 років, але вперше видана лише у 1918 році окремим друком і з тих пір жодного разу не перевидавалася. Не надрукована вона і серед вибраних творів Лесі. Виникає запитання - чому? Неупереджений читач, ознайомившись з цією працею, сам знайде відповідь на поставлене питання. Впевнені - якщо українська духовність буде розвиватися шляхом, вказаним Л.Українкою, Україна за дуже короткий проміжок часу підніметься із духовного та економічного занепаду. Видання адресовано науковцям, студентам, усім, хто цікавиться історією і творчістю Лесі Українки.

Розкрито історію створення та фінансово-господарську роль грошових документів ОУН і УПА – бофонів. Кольоровим друком найбільш повно подано всі відомі боністам в Україні та за кордоном грошові документи та боргові зобов’язання борців за незалежність України. Основу колекції становлять бофони, що мали служити прототипом майбутніх українських грошей. Конфісковані радянськими органами державної безпеки, вони описані й узяті на спеціальний облік у Галузевому державному архіві СБ України. Для науковців, політиків, широких кіл громадськості, всіх, хто цікавиться історією національно-визвольної боротьби українського народу у ХХ ст.

Випуск 1 : Анотований пакажчик документів з фонду друкованих видань (1944-1953). - 214 с.

У брошурі анотуються документи з історії ОУН і УПА, що містяться у фонді друкованих видань Державного архіву Служби безпеки України. Абсолютна більшість документів, що представлені, - відомчого походження, тобто документи радянських органів держбезпеки, які певним чином характеризують організаційну побудову та діяльність підпілля ОУН і збройних загонів УПА у 1943-1953 рр.

Науково-бібліографічне видання «Українська революція і державність (1917-1920 рр.)» є першою спробою зібрати й узагальнити друковані праці, бібліографічними засобами представити доробок з теми. До видання ввійшли книги, брошури, автореферати дисертацій, статті з журналів, збірників, тези наукових конференцій, рецензії, депоновані рукописи за 1917-2000 рр. українською й російською мовами. Мета покажчика - донести до дослідників, усіх, хто займається вивченням історії України, необхідну історіографічну й джерелознавчу інформацію.

“Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. Про граматику О. Павловського існує значна література, проте й досі лишається незіпсованим ряд питань, що стосуються цієї важливої праці з українського мовознавства та особи її автора, зокрема: хто був О. Павловський, де він учився, який мав фах, де працював, коли і на підставі яких матеріалів була написана його граматика, чому ця праця була видана аж через 13 років після того, як у 1805 р. автор подав ЇЇ на розгляд Академії Російської, чому її не видала Академія (як відомому 1818 р. книга була-надрукована у приватній друкарні) і т. ін.

Комітет міністрів Російської імперії у 1904 році розглядав питання про заборону української мови в Росії. Для цього міністрам освіти і внутрішніх справ було доручено заручитись підтримкою київського генерал-губернатора, академії наук та київського і харківського університетів і винести думки з приводу доцільності заборони української мови. Всі згадані установи висловились за скасування заборони. Опублікована академією наук пам'ятка вийшла на правах рукопису і була маловідома широкому загалу, тому в 1916 році була перекладена українською мовою і видана друком.