Книга о норвежском живописце, гравере, скульпторе, экспрессионисте Эдварде Мунке. Он был очень популярен еще при жизни. Писал картины на темы: любовь, смерть, отчаяние. После 1914 года больше не обращался к этой тематике. Много работал над портретами, пейзажами, сценами повседневного рабочего и крестьянского быта. Большое впечатление на художника произвела в Париже живопись импрессионистов. Постепенно творчество Мунка приобрело сугубо индивидуальный характер и неизменно присущую ему обостренную чувствительность. Сторонник пленэрной живописи, он писал сначала реалистические пейзажи. В 1890-е годы его стиль стал более декоративным. Отходя от натурализма, он обратился к фантастическим сюжетам, почерпнутым из норвежского фольклора, баллад и сказок.

Т. 2. - 1989. - 846 p.

Дотеперішні дослідники творчости Василя Стефаника переважно вбачали в ньому оборонця покривджених соціальною несправедливістю галицьких селян, абож, спираючися на писання другого, вже повоєного періоду його творчости, - борця за національне визволення. Проте такі традиційні інтерпретації недостатні і не можуть вже нас сьогодні задовільнити. Часто витворюється враження, що деякі критики намагалися втиснути мистецьку індивідуальність письменника у Прокрустове ложе власних естетичних уподобань, а передусім - політичних переконань, нехтуючи не раз ориґінальним світом його своєрідної творчої уяви. Щойно коли усвідомимо собі глибоко полісмисловий характер Стефаникових творів, зможемо відкрити в них вселюдські перспективи, їхню універсальну вартість. Одна з головних вад традиційних інтерпретацій полягає в тому, що вони не розглядають дорібку Стефаника на тлі духовости його власної, себто сучасної йому европейської доби. стефаник був емоційно глибоко зв'язаний з українським селом, з якого він вийшов, але водночас його світогляд був співзвучний з тим світоглядом, що оволодів Европою на переломі 20 сторіччя, себто з течією екпресіонізму. Цей експресіоністичний світогляд наближував Стефаника до передових літературних і мистецьких кіл Заходу, але відчужував його від тогочасної галицької інтеліґенції, якій часто було важко зрозуміти його творчість. Велич творчости Стефаника саме в тому, що він зумів створити синтезу національного первня з уселюдським, отже, поєднати любов до української людини з модерним світоглядом та з модними на той час засобами мистецького вияву. Точніше: він прищепив експресіонізм на український ґрунт, втілив його в українську народну тематику, до того ж надихав його чаром української природи та фольклору. В межах цієї праці не було можливості вичерпно розглянути всі твори Стефаника, в яких проявляються характеристичні риси його експресіоністичної манери. Завдання звужено до деяких вибраних творів і проблем, до висвітлення спорідненості письменника з естетичним та етичним світоглядом тогочасної мистецької епохи, не забуваючи її передових мистців, теоретиків і письменників, а далі до аналізи Стефаникових стилістичних засобів і структури його творчого вияву.

Всесвітньо відомий роман австрійського письменника-експресіоніста Ґустава Майрінка «Ґолем» (1914), перекладений чи не на всі європейські мови, є одним із яскравих зразків містично? прози XX сторіччя. Ще за життя автора твір здобув широку популярність і був двічі екранізований у Франції та Німеччині. Сюжет цієї філософсько-поетичної притчі побудований на леґенді про юдейського рабина, який створив живу істоту під назвою Ґолем із глини та оживив її за допомогою каббалістичного закляття. Вперше українською мовою роман «Ґолем» переклав у 30-х pp. XX ст. Василь Софронів-Левицький, але давно вже назріла потреба нової версії перекладу цього світового шедевру, що і здійснила з високою майстерністю Наталя Іваничук.