Эффективность сочетанного применения L-аргинина и ингибитора ядерного фактора kappaB для коррекции последствий окислительно-нитрозирующего стресса в коже крыс при избыточном поступлении в организм нитрата натрия

Цель исследования - изучить влияние сочетанного действия L-аргинина и ингибитора NF-kappaB - аммония пирролидиндитиокарбамата (PDTC) на маркеры окислительно-нитрозирующего стресса в коже при избыточном поступлении в организм нитрата натрия. Исследования были проведены на 35 белых крысах линии Вистар. Оценивали активность NO-синтазы (NOS), аргиназы, орнитиндекарбоксилазы (ОДК), продукцию пероксинитрита, суперок сидного анион-радикала (САР), образование вторичных продуктов перекисного окисления липидов (ПОЛ), активность антиоксидантных ферментов (супероксиддисмутазы и каталазы). Выявлено, что 30-дневное введение нитрата натрия (200 мг/кг/сут) сопровождается в тканях кожи неадекватной реакцией NO-синтазной компоненты цикла оксида азота (ростом суммарной активности NOS), проявлениями окислительно-нитрозирующего стресса (увеличение выработки САР и пероксинитрита, активация ПОЛ на фоне снижения антиоксидантного потенциала, активности супероксиддисмутазы и каталазы). Сочетанное введение L-аргинина и PDTC в дозе соответственно 500 и 76 мг/кг (3 раза в неделю, начиная с 15-го дня нитратной интоксикации) в большей степе ни, чем каждое из веществ в отдельности ограничивает продукцию САР НАДH- и НАДФH-зависимыми электронно-транспортными цепями, образование пероксинитрита, снижает ПОЛ, повышает активность аргиназы и ОДК. Таким образом, сочетанное действие L-аргинина и селективного ингибитора NF-kappaB PDTC в условиях нитратной интоксикации более эффективно по сравнению с применением этихвеществ в отдельности ограничивает проявления окислительно-нитрозирующего стресса в коже.

Аналгетична дія субстанції зирилону на моделі болю з переважно центральним механізмом ноцицепції та її модуляція адренотропними препаратами

Зирилон (2,4-дихлорбензойної кислоти калієва сіль) є високоактивним аналгетичним та протизапальним засобом з високим рівнем безпечності. З метою розширення уявлень про фармакодинаміку зирилону досліджено його аналгетичну дію на моделі болю з переважно центральним механізмом ноцицепції (тест "гаряча пластина" у мишей) за введення в режимі монотерапії (у дозі 5 мг/кг) та за поєднаного введення з пропранололу гідрохлоридом (4 мг/кг) або клонідину гідрохлоридом (10 мкг/кг). Підтверджено високу аналгетичну активність зирилону per se (препарат порівняння натрію метамізол виявляв виразнішу дію, однак у десятиразово вищій дозі - 50 мг/кг), яка не змінюється в комбінації з клонідину гідрохлоридом та достовірно посилюється за поєднаного введення з пропранололу гідрохлоридом. Таким чином, зирилон не блокує alpha-адренергічні механізми знеболення, але й не виявляє синергізму з центральним агоністом alpha2-адренорецепторів на відміну від блокатора beta-адренорецепторів. Створення препаратів аналгетичної дії на основі зирилону є перспективним.

Скрининговые исследования новых производных 2-оксоиндолина

Среди производных 2-оксоиндолина исследованы и внедрены в практическую медицину ряд лекарственных средств с разными видами активности. Большая часть субстанций данной химической группы находится в стадии доклинических исследований. На данный момент номенклатура производных оксиндола с диуретическим действием достаточно ограничена. Цель исследования - изучение диуретического действия 12 новых производных 2-оксоиндолина и установление взаимосвязи между структурой молекулы и фармакологической активностью веществ. Исследование диуретического действия проведено на белых нелинейных крысах с использованием модели Е. Б. Берхина. В качестве препаратов сравнения использованы диуретики фуросемид и гидрохлортиазид. В результате эксперимента установлено, что из 12 новых соединений 5 проявляют диуретическую активность. Анализ результатов показал, что наиболее выраженное диуретическое действие проявляет соединение под шифром 6.3 - пропиловый эфир N-[(2-оксоиндолинилиден-3)-2-оксиацетил]-валина, применение которого увеличивает диурез у крыс на 198 % относительно группы интактного контроля, что в 1,2 раза выше активности гидрохлортиазида. Установлена зависимость диуретической активности новых производных 2-оксоиндолина от наличия в их молекуле различных функциональных групп - наибольшей диуретической активностью обладают соединения, содержащие в своей структуре остаток одноосновной моноаминокислоты валина.

Метаболічний синдром: епігенетичні фактори: (огляд)

В огляді літератури узагальнено інформацію щодо критеріїв діагностики та факторів, що зумовлюють розвиток метаболічного синдрому (МС). Зростаюча глобальна проблема МС вимагає пошуку нових стратегій для виявлення осіб і груп населення, які найбільше ризикують. Навіть після декількох десятиліть інтенсивних досліджень етіологія окремих симптомів МС усе ще недостатньо добре відома. Проблема полягає ще й у тому, щоб вказати єдиний універсальний патофізіологічний маркер для всіх симптомів МС, який може бути використаний для швидкої діагностики. Основним ускладненням є та обставина, що всі ці симптоми є полігенними ознаками з мультифакторною етіологією, що включає взаємодії генів, ген-середовище та епігенетичні фактори. Знання молекулярних механізмів, за допомогою яких ранні дрібні стимули з оточуючого середовища модифікують експресію генетичної інформації, можуть бути ключовими для розуміння змін фенотипу в дорослому віці. Ці зміни можуть бути пов'язані з модифікаціями на рівні генів, білків тощо й таким чином сприяти розвитку захворювання. Останнім часом було чітко визнано, що епігенетичні впливи є дуже важливими у формуванні фенотипів і що ці ефекти можуть бути за певних умов передані наступним поколінням через трансформацію в тому випадку, коли зовнішні фактори сприяють постійним змінам епігеному гамет. Наведено результати власних досліджень.

Дослідження аналептичної активності похідного сірко- та азотвмісних гетероциклів на моделі кетамінового наркозу

У світовій практиці анестезіології та реаніматології для пробудження пацієнта після наркозу використовують антагоністи наркозних препаратів - аналептики. Їх застосування спрямоване на зняття інтоксикації та зменшення побічних ефектів наркозу, пов'язаних з пригніченням центральної нервової системи. За останні 50 років асортимент аналептиків не поповнювався новими препаратами. Мета дослідження - вивчення аналептичної активності похідного сірко- та азотвмісних гетероциклів (гетерозиду-21) на моделі кетамінового наркозу. Оцінку аналептичного (пробуджуючого) ефекту речовин проводили на самцях білих нелінійних мишей на моделі кетамінового наркозу. Препаратами порівняння були класичні аналептики - сульфокамфокаїн (СКК) і кордіамін, що стимулюють дихальний і судиноруховий центр довгастого мозку. Тварин було рандомізувано на 4 групи (n = 5 - 23): контрольна (кетамін) та експериментальні (кетамін + гетерозид-21, кетамін + СКК, кетамін + кордіамін). Досліджувані речовини та препарати порівняння вводили внутрішньоочеревинно на 15-й хв після входження тварин у третю фазу наркозу (знерухомлене бічне положення з рівномірним уповільненим диханням). Ефективність досліджуваних речовин оцінювали за тривалістю наркозу. Вплив на дихальний центр визначали за частотою дихальних рухів на 1 хв у різних фазах наркозного сну, до та після введення пробуджуючих препаратів. Частоту дихання враховували протягом 60 с, починаючи з прийняття мишами бокового положення, останній замір здійснювали після повного пробудження (прийняття положення на чотирьох лапах). Одержані результати свідчать про те, що гетерозид-21 прискорював пробудження тварин на 11,83 % відносно контролю, сульфокамфокаїн - на 13,0 %, а кордіамін - на 7,02 %. Гетерозид-21 у дозі, у 20 разів меншій за дозу СКК, не поступався йому за ефективністю, а в дозі, у 63 рази меншій, ніж кордіамін, скорочував тривалість наркозу в 1,7 разу. Таким чином, експериментально підтверджено, що модель кетамінового наркозу надає змогу кількісно оцінювати пробуджувальну (аналептичну) дію оригінальних субстанцій (гетерозидів) і класичних аналептиків, а також їх вплив на дихальний центр головного мозку. Встановлено, що гетерозиди (похідні сірко- та азотвмісних гетероциклів) є перспективними для пошуку оригінальних аналептиків.

Нейропротекторная активность модуляторов тиол-дисульфидной системы в условиях моделирования глутаматной эксайтотоксичности in vitro

Цель исследования - изучение нейропротекторных свойств модуляторов глутатионовой системы (селеназы, глутоксима, глутаредоксина) в условиях моделирования глутаматной эксайтотоксичности in vitro. Эффективность модуляторов глутатионовой системы (селеназы, глутоксима, глутаредоксина) и препарата сравнения мексидола оценивали по их влиянию на уровень маркера нитрозирующего стресса - нитротирозина, концентрацию пептида NR2 (продукта протеолитической деградации NMDA-рецепторов) и содержание глутатиона восстановленного в суспензии нейронов. Введение глутамата в суспензию нейронов вызвало неконтролируемую продукцию активных форм кислорода и развитие нитрозирующего стресса с увеличением уровня нитротирозина более чем в 2,0 раза на 60-й мин после введения глутамата. Это также вызвало депривацию глутатионового звена тиол-дисульфидной системы, о чем свидетельствует дефицит эндогенного глутатиона. Перевозбуждение NMDA-рецепторов, вызванное высокими концентрациями глутамата, привело к значительному росту (в 5 раз) уровня NR2-пептида. С целью фармакологической коррекции данных патологических изменений изучаемые препараты селеназа, глутоксим, глутаредоксин вводили в концентрации 10<^>-5 моль/л в нейрональную суспензию. Более детальное исследование показало, что введение изучаемых препаратов вызывало снижение интенсивности нитрозирующего стресса и глутаматной эксайтотоксичности. Это подтверждается уменьшением содержания нитротирозина и NR2-пептида и восстановлением тиол-дисульфидного баланса. Установлено, что реализация нейропротекторного действия исследуемых препаратов связана с их положительным влиянием на глутатионное звено тиол-дисульфидной системы. Препараты способны поддерживать стабильный уровень эндогенного глутатиона, что, по мнению авторов, связано с активацией редокс-чувствительных транскрипционных факторов АР-1, NF-kB, NF-1, которые приводят к экспрессии генов ферментов, ответственных за синтез GSH de novo и его ресинтез из GSSG. Определен наиболее эффективный препарат - глутаредоксин, который значительно превысил вышеупомянутые препараты по всем изученным показателям. Глутаредоксин также в соответствии с исследованными параметрами значительно превышал эффекты референтного препарата - мексидола. Полученные результаты раскрывают значение глутатионовой системы нейрона как важной мишени нейропротекторной терапии при ишемическом инсульте и могут быть теоретическим фундаментом для разработки новых фармакологических подходов к терапии с использованием модуляторов системы глутатиона.

Рибонуклеази - можливий новий напрям у розробці методів лікування пухлин: (огляд)

В огляді проаналізовано результати досліджень, які демонструють різноманітні механізми включення рибонуклеаз (РНКаз) у метаболічні та сигнальні шляхи клітини, що призводять до загибелі пухлинних клітин і гальмування росту пухлин. Цитотоксичність РНКаз базується здебільшого на індукції апоптозу за руйнування внутрішньоклітинних РНК. Показано, що цей ефект збільшується приблизно в 1000 разів за умови штучної інтерналізації РНКази до цитозолю. Цей факт вказує на фундаментальну роль процесу інтерналізації в цитотоксичності РНКаз та є принципово важливим для терапевтичних підходів, що використовують екзогенні РНКази. Крім того, РНКази, присутні в міжклітинному середовищі за природних умов, можуть бути дуже важливими для протипухлинної резистентності. Наприклад, показано, що дисфункція позаклітинної РНКази Т2 є ключовим чинником у канцерогенезі яєчника. Важливо також, що дослідження РНКаз виявили деякі ключові точки перетину між механізмами протипухлинної та противірусної резистентності, такі як інтерферон-залежна індукція експресії РНКази L. Багато які з цих механізмів забезпечують вибірковий цитотоксичний ефект лише щодо пухлинних, але не щодо нормальних клітин, що робить РНКази перспективною групою протипухлинних чинників. Останнім часом було проведено різні стадії клінічних випробувань низки РНКаз та виявлено їх значну протипухлинну активність. Серед них, зокрема: BS-РНКаза великої рогатої худоби, яка проявила переважну активність щодо злоякісної мезотеліоми; онконаза (ранпіраза) з Rana pipiens, яка ініціює апоптоз різними шляхами та демонструє активність як проти клітин злоякісної мезотеліоми, так і проти віруса папіломатозу людини (HPV), що пов'язаний з виникненням генітального та анального раку; РНКази T1 і T2 та alpha-сарцин, одержані з мікроскопічних грибів, та деякі інші. Особливо цікавою є РНКаза P, що є рибозимом, тобто унікальною молекулою РНК, яка має ферментативну (РНКазну) активність і порушує процес утворення ізлитихі (fusion) білків шляхом специфічної взаємодії з відповідними тРНК та мРНК. Таким чином, такі дослідницькі напрями як пошук нових РНКаз з протипухлинною активністю в різноманітних біологічних об'єктах, нових індукторів та модифікаторів РНКаз, цілеспрямоване створення нових рибозимів і різних комбінацій РНКаз та традиційних хіміотерапевтичних препаратів можуть бути вельми перспективними для розробки нових ефективних підходів до протипухлинної терапії.

Лейкоцитарна реакція в білих щурів за умов моделювання хронічної анальної тріщини та лікування ректальним кремом комбінованого складу

На моделі хронічної анальної тріщини в щурів було проведено порівняльне вивчення впливу ректального крему комбінованого складу, розробки НДІ монокристалів НАН України, та препарату проктозан на показники лейкоцитарної відповіді. Встановлено, що на фоні хронічної анальної тріщини у піддослідних тварин розвивається помірний лейкоцитоз, зумовлений підвищенням абсолютної кількості всіх типів клітин, і, у першу чергу, нейтрофілів. Рівень ендогенної інтоксикації у піддослідних тварин на фоні хронічної анальної тріщини також можна охарактеризувати як помірний. Застосування ректального крему комбінованого складу на фоні хронічної анальної тріщини супроводжується регресією лейкографічних критеріїв запалення та проявів ендогенної інтоксикації. Встановлено також, що за впливом на виразність запальної реакції та ендогенної інтоксикації досліджуваний крем виявляв очевидну перевагу перед препаратом порівняння проктозан.

Особливості ультраструктури Staphylococcus aureus за дії 4-(1-адамантил) фенокси-3-(N-бензил, N-метил, N-циклогексил)-2-пропанол хлориду

Розповсюдження резистентності до антимікробних препаратів свідчить про нагальну потребу в нових антибіотиках. Одним з багатообіцяючих хімічних класів речовин для їх розробки є похідні адамантану. У скринінгових дослідженнях було виділено сполуку ЮК-23, яка проявляє виражені антистафілококові властивості. Мета дослідження - встановити зміни ультраструктури Staphylococcus aureus за дії похідного алкоксіаміно-1-адамантанфенолу. У всіх експериментах використовували культуру S. aureus ATCC 25923. Мінімальну інгібуючу концентрацію (МІК) було визначено за допомогою методу серійних макророзведень у поживному середовищі. Для вивчення впливу сполуки на ультраструктуру клітин, їх інкубували протягом 1 та 24 год у середовищі, що містило сполуку в концентрації 2,0 МІК. Одержані зразки аналізували за методом трансмісійної електронної мікроскопії після контрастування ураніл ацетатом та цитратом свинцю. Одержані дані свідчать, що сполука ЮК-23 проявляє виразну антибактеріальну активність відносно S. aureus, МІК становить 0,6 мкг/мл. Інкубація S. aureus зі сполукою ЮК-23 у бактерицидній концентрації призводить до порушення морфології клітин (відшарування цитоплазматичної мембрани, поява зон просвітлення в цитоплазмі) вже через 1 год. За збільшення часу інкубації до 24 год зміни поглиблювались: спостерігалося відшарування клітинної стінки та її деградація, конденсація вмісту цитоплазми з утворенням зон просвітлення, лізис клітин. Виявлені зміни ультраструктури S. aureus вказують на можливий механізм дії сполуки ЮК-23, пов'язаний з її впливом на цитоплазму та деградацією генетичного апарату.

Ліпосоми: не тільки "ліпо-": (огляд)

Ліпосоми являють собою замкнуті сфери, утворені одним або декількома бішарами ліпідів, у середині яких знаходиться простір, найчастіше заповнений водним розчином. Конвенціональні ліпосоми складаються з фосфоліпідів і холестерину. Для підвищення їх хімічної та фізичної стабільності, стандартизації розмірів та збільшення часу знаходження в крові модифікують склад та поверхню ліпосом. Проаналізовано дані літератури щодо модифікацій складу ліпосом та їх поверхні, а також можливості застосування різних типів нановезикул у фармакології. Хімічно та фізично стабільні археосоми характеризуються наявністю ліпідів, які мають прості ефірні зв'язки, що було виявлено в клітинних мембранах архей, окремого домену живих організмів. Ніосоми - ліпосоми, побудовані з молекул неіоногенних поверхнево-активних речовин з можливим додаванням холестерину та індукцією заряду на поверхні, хімічно стабільніші за конвенціональні ліпосоми. Етасоми містять спирти (етиловий або ізопропіловий) та використовуються, у першу чергу, для трансдермальної доставки препаратів. Трансферсоми вирізняються підвищеною гнучкістю, що зумовлена наявністю ліпідних супрамолекулярних комплексів з фосфоліпідів та ПАВ та забезпечує неінвазивну доставку препарату в/через глибокі шари шкіри або слизові оболонки до системного кровообігу. Новасоми - ліпосоми, що мають 2 - 7 бішарів, які складаються з поліоксіетилену моноефіру жирних кислот, холестерину та вільних жирних кислот, що забезпечує підвищену стабільність та можливість включати різні, навіть взаємодіючі між собою, препарати в одну композицію. Віросоми - це комплекси, до складу яких входять ліпіди та фузогенні білки оболонки вірусу. Ліпосоми, які використовуються для перенесення генетичного матеріалу, одержали загальну назву геносоми або ліпоплекси. Створення криптосом або стелс-ліпосом також викликане необхідністю забезпечити високу стабільність доставки лікарських засобів до клітин-мішеней і захисту від фагоцитів і білків плазми за рахунок полоксамерів. Внутрішня частина емульсоми є жировою субстанцією, оточеною одним або кількома подвійними шарами фосфоліпідів. Везисоми - оліговезикулярні ліпосоми, що можуть забезпечити транспорт декількох лікарських засобів та послідовне або паралельне їх вивільнення. Фотосоми містять фотосенсибілізатори, що фототригерно активуються та запускають реакції між активними формами кисню та клітинними мішенями. Імуноліпосоми характеризуються наявністю моноклональних антитіл, які забезпечують специфічну взаємодію ліпосом з антигенпозитивними клітинами та вивільнення препарату. Таким чином, завдяки численним модифікаціям, ліпосоми можуть виконувати роль окремого фармакологічного засобу або системи транспорту, забезпечуючи контроль фармакокінетики, задані фармакодинамічні властивості та зниження токсичності за підвищення біодоступності. Сукупність цих властивостей, характерних для ліпосом нових генерацій, надає змогу подолати обмеження традиційної терапії.

Исследование противоязвенной активности густого экстракта из незрелых плодов ореха грецкого на модели индометацин-индуцированной язвы желудка у крыс

Из данных литературы известно, что в состав плодов ореха грецкого входят танины, производные элаговой кислоты, катехины, производные декарбоксилированных кислот, нуклеиновые кислоты, аминокислоты, которые независимо друг от друга оказывают антиоксидантный, гипогликемический, антипролиферативный, противомикробный, противовоспалительный и много других полезных эффектов в организме человека. Однако отсутствуют экспериментальные данные относительно влияния экстракта густого водно-спиртового из незрелых плодов ореха грецкого (ЭГВС) на язвы желудка (ЯЖ) крыс, вызванные введением индометацина. Цель исследования - изучение гастропротекторного действия ЭГВС на модели индометацин-индуцированной ЯЖ у крыс. Фармакологическое исследование противоязвенной активности ЭГВС проводили на модели индометацин-индуцированной ЯЖ, воспроизводимой у крыс. Биохимические исследования сыворотки крови проводили с использованием стандартных тест наборов НПП "Филисит-Диагностика" (Украина) согласно общепринятым методикам. Результаты исследования обрабатывали с применением статистического пакета программы "STATISTICA" for Windows 7.0" (StatSoft Inc.). По результатам изучения гастропротекторного действия ЭГВС в дозе 25 мг/кг установлено наличие ЯЖ в данной группе животных, достоверно меньших по размеру по сравнению с группой модельной патологии (p << 0,05). В группе животных, леченных ЭГВС в дозе 25 мг/кг, показатель противоязвенной активности составил 86,1 %. Применение исследуемого экстракта оказывало выраженное нормализующее действие на биохимические показатели сыворотки крови крыс по сравнению с группой модельной патологии. Введение в лечебно-профилактическом режиме исследуемого ЭГВС в дозе 25 мг/кг обеспечивает противоязвенную активность на модели острой ЯЖ у крыс, вызванной введением индометацина. Кроме этого, активность исследуемого ЭГВС в дозе 25 мг/кг не уступает активности препарата сравнения - альтана.

Дослідження впливу капсул "Равісол" на розвиток гіперліпідемії в щурів, викликаної Твіном-80

Широка розповсюдженість серцево-судинних захворювань, пов'язаних з розвитком атеросклерозу, стимулює пошук нових підходів до лікування та створення нових безпечних та ефективних лікарських засобів. Мета дослідження - вивчення гіполіпідемічної активності двох зразків капсул равісол: равісол-1 з умістом густого екстракту та равісол-2 з умістом подрібненої суміші лікарської рослинної сировини. У дослідженні було використано модель гіперліпідемії, яка викликана внутрішньоочеревинним введенням твіну-80 у дозі 200 мг/100 г маси тіла. Для оцінки виразності гіполіпідемічної дії досліджуваних тест-зразків у сироватці крові визначали вміст загального холестерину (ХС), ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ) та тригліцеридів (ТГ) за допомогою діагностичних наборів фірми СпайнЛаб, Україна. Статистичну обробку результатів здійснювали за допомогою пакета програм "Statictica 6". Наведено результати дослідження впливу нового рослинного лікарського засобу капсул равісол на розвиток гіперхолестеринемії в щурів. Показано виразну ефективність досліджуваного зразка. Обгрунтовано оптимальний склад та визначено ефективну дозу препарату равісол за внутрішньошлункового введення лабораторним тваринам. Визначено, що капсули равісол-1 з умістом густого екстракту переважно впливають на рівень ТГ та ЛПВЩ, а капсули равісолі-2 з умістом подрібнених лікарських рослин знижують гіперхолестеринемію. Одержані дані обгрунтовують перспективність подальших фармакологічних досліджень.

Порівняльне дослідження ефективності N,N'-(етан-1,2-диїл)біс(хінолін-2-карбоксаміду), діакамфу гідрохлориду та метформіну на моделі інсулінорезистентності

Мета дослідження - визначити вплив N,N'-(етан-1,2-диїл)біс(хінолін-2-карбоксаміду) (N,N'-ЕБХК) на інсулінорезистентність (ІР), толерантність до глюкози, показники ліпідного обміну у порівнянні з діакамфу гідрохлоридом (ДГ) та метформіном, а також можливу роль I1- і I2-імідазолінових рецепторів у механізмі дії N,N'-ЕБХК на моделі ІР. Моделювали ІР шляхом утримання щурів на 30 % розчині сахарози замість питної води протягом 1 міс. N,N'-ЕБХК уводили в ЕД50 за цукрознижувальним ефектом - 11,64 мг/кг внутрішньошлунково (в/ш). Як референс-препарати використано ДГ у дозі 25 мг/кг внутрішньоочеревинно (в/о) та метформін (100 мг/кг в/о). Стан вуглеводневого обміну оцінювали за коротким інсуліновим тестом та оральним тестом толерантності до глюкози (ОТТГ), ліпідного - за вмістом загального холестерину, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів високої щільності в крові та індексом атерогенності. Для визначення можливого впливу N,N'-ЕБХК на іміадазолінові рецептори різних типів як ланки механізму дії використано ефароксан - блокатор I1-рецепторів (5 мг/кг в/о) та 2-(4,5-дигідроімідазол-2-іл) хінолін гідрохлорид - блокатор I2-рецепторів (1,5 мг/кг в/о). У тварин групи контрольної патології зниження рівня глюкози крові через 30 хв після введення інсуліну було утричі менше, ніж в інтактних щурів, що доводить розвиток ІР. Під впливом N,N'-ЕБХК, ДГ та метформіну цей показник не відрізнявся від інтактного контролю. За результатами ОТТГ у групі контрольної патології глікемія та площа під глікемічною кривою значуще зростали. На тлі N,N'-ЕБХК та обох препаратів порівняння ці показники нормалізувалися. Модельна патологія призвела до атерогенної дисліпідемії, яку N,N'-ЕБХК, ДГ та метформін усували. Блокатори імідазолінових рецепторів I1 та I2 усунули гіпоглікемічний ефект N,N'-ЕБХК, що говорить про участь їх стимуляції в механізмі цукрознижувальної дії та відрізняє цю сполуку від відомих протидіабетичних засобів. Результати експериментально обгрунтовують доцільність розробки оригінального протидіабетичного препарату на основі N,N'-ЕБХК.

Протимікробна активність продуктів метаболізму Saccharomyces boulardii відносно тест-культур стафілококів і коринебактерій

Основні ефекти пробіотичних препаратів досягаються завдяки продуктам життєдіяльності мікроорганізмів і екзометаболітам. Розробка нових вітчизняних засобів боротьби з дисбіозами та інфекційними захворюваннями на основі екзометаболітів пробіотиків сьогодні є актуальною. Мета дослідження - оцінити перспективність застосування продуктів метаболізму Saccharomyces boulardii під час розробки протистафілококових і протидифтерійних засобів. У дослідженні вивчено протимікробну дію фільтратів бульйонних культур сахароміцетів на тест-культури: циркулюючий штам Staphylococcus epidermidis № 558, Staphylococcus aureus AТСС 25923, Corynebacterium xerosis № 41, Corynebacterium diphtheriae gravis tox+ № 11. Продукти метаболізму бульйонної культури сахароміцетів показали виражені протимікробні властивості відносно коринебактерій та стафілококів. Коринебактерії виявилися більш чутливими до метаболітів Saccharomyces boulardii, ніж стафілококи. Протимікробна активність фільтратів залежить від посівної дози грибів і часу експозиції тест-штаму в зразках фільтратів, що містять метаболіти. Важливим чинником, що впливає на вираженість протимікробної дії фільтратів, є тривалість культивування продуцента. Одержані дані свідчать про перспективність розробки протидифтерійних і протистафілококових засобів на основі екзометаболітів пробіотичного штаму Saccharomyces boulardii.

Результати дослідження специфічної токсичності таблеток "Долосан Форте"

Досліджено специфічну токсичність таблеток долосан форте, розроблених ПАТ "Червона Зірка", які містять зирилон (2,4-дихлорбензойної кислоти калієву сіль), пітофенону гідрохлорид, фенпіверинію бромід. Встановлено, що цей препарат в умовно-терапевтичній дозі для мишей 5 мг/кг не збільшує частоту хромосомних аберацій у клітинах кісткового мозку, за 10- та 100-разового підвищення дози помірно зростає загальна кількість метафаз із абераціями (за рахунок збільшення кількості поодиноких та парних фрагментів за повної відсутності клітин з множинними абераціями). Долосан форте (в умовно терапевтичній дозі для щурів 2,3 мг/кг та в дозі 23,0 мг/кг) не чинить токсичний вплив на гонади самців, у самок дещо збільшується кількість жовтих тіл за збереження інших показників функції яєчників, тривалості естрального циклу, складу вагінального епітелію. В імунізованих мишей препарат (5 і 50 мг/кг) не впливає на перебіг реакції гіперчутливості сповільненого типу, не змінює кількість антитілоутворюючих клітин у селезінці, але помірно підвищує титр гемаглютинінів у сироватці крові (у дозі 5 мг/кг, але не 50 мг/кг). Долосан форте не провокує алергічні реакції негайного та повільного типу в тестах "Активна шкірна анафілаксія" (в умовно-терапевтичній дозі для мурчаків 2,1 мг/кг та дозі 21,0 мг/кг) і "Кон'юнктивальна проба" (в умовно-терапевтичній дозі для кролів 1 мг/кг та дозі 10 мг/кг), не посилює дегрануляцію мастоцитів у щурів (у дозах 2,3 та 23,0 мг/кг). Долосан форте (2,3 мг/кг одноразово) не впливає на стан слизової оболонки шлунка щурів та його секреторну функцію.

Зміни скоротливої діяльності гіперактивного сечового міхура щурів під впливом троспію хлориду

Досліджено здатність троспію хлориду (ТХ), сучасного представника препаратів М-холінолітиків, впливати на регуляцію скоротливої активності сечового міхура (СМ). Експериментальну модель гіперактивного сечового міхура (ГСМ) у щурів-самок одержано шляхом введення 0,45 мг/кг резерпіну (хомвіотензин) протягом 2 тиж. Для відтворення ефекту лікування тваринам з ГСМ додатково вводили 2 мг/кг ТХ (спазмекс) протягом 2 тиж. Досліджено особливості нейрогенних (стимульованих електричним полем) і агоніст-залежних скоротливих відповідей смужок СМ, ізольованих у тварин після введення препаратів. Встановлено, що рівень нейрогенних скорочень у смужок тварин з ГСМ окремо і після введення ТХ значно перевищували показники контрольних тварин. В активації скорочення смужок ГСМ переважав холінергічний компонент, який пригнічувався в смужок ТХ, вірогідно за рахунок зниження чутливості гладеньких міязів до ацетилхоліну. Разом з тим, збільшувалося значення пуринергічного компонента та простаноїдів в активації скорочень смужок ТХ. Ефективність застосовування ТХ у комбінації з іншими препаратами за ГСМ потребує подальшого вивчення.

Квантово-фармакологічне дослідження антиоксидантних властивостей мелатоніну

Мета дослідження - вивчення електронних і просторових властивостей молекули мелатоніну для встановлення механізмів антиоксидантної активності даної сполуки. Вивчення просторової будови молекули мелатоніну здійснено за допомогою програми "HyperChem 8.0.8". Оптимізацію геометрії молекули проведено напівемпіричним методом MP3. Для всіх досліджень використано алгоритм Полака - Рібера. Встановлено квантово-хімічні та енергетичні параметри молекули мелатоніну, а саме: загальні розміри молекули (за вісями складають: X - <$E7,32~roman A back 45 up 35 symbol Р>; Y - <$E4,16~roman A back 45 up 35 symbol Р>; Z - <$E11,31~roman A back 45 up 35 symbol Р>), енергія ВЗМО (-8,421 еВ), енергія НВМО (-0,179 еВ), абсолютна жорсткість (4,12 еВ), напрямок та значення дипольного моменту (5,79 дебай), загальна енергія (-62233,4 ккал/моль),теплота утворення (-48,1 ккал/моль), що надає змогу поглибити сучасні уявлення про механізми його фармакологічної дії. У молекулі мелатоніну найпозитивніший заряд має атом азоту N9, найнегативніший заряд атом кисню О3. Також атоми кисню мають негативний електростатичний потенціал і здатні до протонування. ВЗМО знаходиться на рухомому атомі водню азотвмісного гетероциклу. Результати квантово-фармакологічних досліджень свідчать, що водень, який знаходиться біля атома азоту в складі гетероциклу, має важливе значення для реалізації антиоксидантних властивостей мелатоніну.

Етанол-індукована перебудова метаболізму: наслідки для репродуктивної функції: (огляд)

Добре відомо, що надмірне споживання алкоголю призводить до порушень основних метаболічних шляхів. Етанол метаболізується, в основному, за двома шляхами - окиснювальним (головним чином, у печінці) і неокиснювальним (в основному, у позапечінкових тканинах). Важко виділити основний механізм, що враховуватиме всі можливі впливи алкоголю на організм або навіть на один конкретний орган. Багато різних механізмів діють узгоджено, відображаючи спектр реакцій організму на незліченну кількість прямих і непрямих ефектів етилового спирту. Неможливо ігнорувати існуючу специфіку метаболічних процесів у гонадах, характерних тільки для цих органів, та факторів, що впливають на кінцевий результат. Перш за все, це: висока залежність усіх обмінних процесів у цих органах від продукції та функціонування гормонів; вікові особливості біотрансформації; міжстатеві відмінності швидкості та характеру метаболічних процесів. У даному огляді зробили спробу викласти відомі натепер дані стосовно метаболічних змін у чоловічих статевих органах, спричинених алкоголем, та пояснити деякі механізми тестикулярної токсичності етанолу. Побічні ефекти етанолу на чоловічі гонади численні, серйозні та впливають на всі без винятку метаболічні процеси. Ступінь відносного значення цих ефектів для збереження структури та функцій гонад й оборотності негативних змін залежить від часу експозиції, дози та режиму споживання етанолу, а також від віку, фізіологічного стану та супутніх чинників. Наразі нагромаджено численні дані стосовно прямого й непрямого впливу алкоголю на метаболізм нуклеїнових кислот, білків, ліпідів, вуглеводів у сім'яниках. Ці порушення супроводжуються одночасними змінами енергетичного обміну й утворенням низькомолекулярних сполук. Під час реалізації гонадотоксичного ефекту етанолу виникає широка мережа системних перетворень, що стосуються усього комплексу метаболічних взаємозв'язків.

Вплив препаратів глюкозаміну та ацетилсаліцилової кислоти на артеріальний тиск і показники ЕКГ за умов експериментальної холодової травми

Серед населення України холодові травми (ХТ) є досить частим явищем і виникають частіше в зимовий час, кількість постраждалих становить понад 12 000 осіб. Більшій частині постраждалих необхідне стаціонарне лікування, смертність перевищує 10 % випадків. Проблему ХТ вивчено недостатньо, на ринку України арсенал ефективних фригопротекторних засобів обмежений. Мета дослідження - порівняти вплив препаратів глюкозаміну - глюкозамін-С БХФЗ, субстанції глюкозаміну гідрохлориду (Гг/х) та ацетилсаліцилової кислоти (АСК) на стан серцево-судинної системи за умов експериментальної гострої ХТ. Модельна гостра ХТ у щурів призводить до значного зниження ректальної температури та артеріального тиску, брадикардії, подовження тривалості QT і підвищення вольтажу зубця T щодо групи інтактного контролю. Збільшення тривалості QT свідчить про подовження електричної систоли шлуночків. Під впливом препаратів глюкозаміну ступінь гіпотермії зменшується, нормалізується артеріальний тиск (особливо на тлі Гг/х). Гг/х найбільшою мірою сприяє нормалізації ЕКГ (за винятком брадикардії), вірогідно зменшує систолічний показник, що свідчить про посилення скоротливості міокарда. АСК за гострої ХТ мало впливає на температуру тіла, хоча сприяє тенденційному зростанню артеріального тиску, не усуває порушень ЕКГ за виключенням нормалізації тривалості QT.

Роль опіоїдергічної ланки антиноцицептивної системи в механізмі аналгетичної дії атристаміну

Результати попередніх досліджень перспективного антидепресанта 2-метил-3-(феніламінометил)-1H-хінолін-4-ону, що під лабораторною назвою атристамін є об'єктом поглибленого фармакологічного вивчення, доводять аналгетичні властивості цієї сполуки. Оскільки опіоїдергічна ланка антиноцицептивної системи є однією з найважливіших систем контролю за болем, дослідження участі опіоїдних рецепторів у механізмі знеболювальної дії речовини, що її виявляє, є обов'язковим. Мета дослідження - з'ясувати в експерименті роль опіоїдергічної системи в механізмі знеболювального ефекту атристаміну та оцінити можливий адиктивний потенціал досліджуваної сполуки. Дослідження виконано у два етапи: на першому - визначали участь опіоїдергічної ланки антиноцицептивної системи в реалізації аналгетичного ефекту атристаміну на моделі теплової імерсії хвоста мишей шляхом фармакологічного аналізу з використанням антагоніста опіоїдних рецепторів налоксону, на другому - оцінювали адиктивний потенціал досліджуваної сполуки. Результати першого етапу досліджень показали, що налоксон повністю усуває аналгетичний ефект атристаміну, що свідчить про участь опіоїдергічних механізмів у знеболювальній дії сполуки на моделі соматичного болю. Адиктивний потенціал атристаміну визначали в мишей, яким його вводили внутрішньошлунково в дозі 100 мг/кг протягом 14 днів, за комбінованим дизайном експерименту, що поєднує можливість виявлення як спонтанної (внаслідок неодержання чергової дози речовини), так і налоксон-індукованої абстиненції. За сукупністю одержаних результатів другого етапу дослідження доведено, що перспективний антидепресант атристамін, який виявляє аналгетичні властивості, адиктивного потенціалу не має.