75-річчя державної установи "Інститут фармакології та токсикології АМН України" 1934 - 2009. Події та люди: 5, 2009

85-років від дня народження відомого вченого, винахідника та педагога - професора Івана Антоновича Мазура

У 1991 р. він ініціював створення науково-виробничого об'єднання "Фарматрон". За безпосередньої участі Івана Антоновича, його наукової інтуїції, досвіду та організаційного таланту вдалося об'єднати наукові сили медичних вузів і НДІ міст Запоріжжя, Харків, Київ, Львів, Тернопіль, Дніпро та ін. для здіснення повного комплексу досліджень, який завершився в 1994 р. одержанням дозволу на клінічне застосування нового оригінального лікарського засобу тіотриазоліну. Сьогодні тіотриазолін та його комплексні препарати (тіоцетам, індотрил, тіодарон) широко застосовуються як в Україні, так і за її межами, і з кожним роком зростає зацікавлення ними лікарів. Науковець постійно співпрацює й надає консультативну допомогу органам охорони здоров'я та фармації, Державній інспекції з контролю якості лікарських засобів. І. А. Мазур активно пропагує досягнення вітчизняної фармацевтичної хімії, є членом редакційних колегій багатьох наукових журналів, а в 1995 р. брав участь в організації та створенні наукового збірника "Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки і практики". Професор І. А. Мазур - голова спеціалізованої вченої ради зі захисту кандидатських та докторських дисертацій за спеціальністю "Фармацевтична хімія та фармакогнозія", член спеціалізованих вчених рад Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, Державного наукового центру лікарських засобів та медичної продукції.

Anti-adhesion properties of 4-(adamantyl-1)-1-(1-aminobutyl) benzole against Escherichia coli = Антиадгезивні властивості 4-(адамантил-1)-1-(1-амінобутил) бензолу щодо Escherichia coli / N. Hrynchuk, T. Bukhtiarova [et al.]

Однією з серйозних проблем медицини є поява та розповсюдження антибіотикорезистентних штамів E. coli, здатних спричинити гострі та хронічні персистуючі інфекції, зумовлені біоплівками. Недостатня ефективність протимікробної хіміотерапії за гострих запальних захворювань, практична відсутність препаратів з антибіоплівковою активністю спонукають до пошуку перспективних сполук і розробки на їх основі ефективних і безпечних препаратів. Мета дослідження - вивчити вплив 4-(адамантил-1)-1-(1-амінобутил)бензолу (АМ-66) на адгезивні властивості E. coli та експресію генів, що регулюють адгезію. Антибіоплівкову активність адамантанвмісної сполуки АМ-166 досліджували методом сорбції генціанвіолету на структурах біоплівки. Гідрофобність клітинної поверхні оцінювали за адгезією до розчинника (тест MATS), swimming-, swarming- та twitching-міграцію E. coli досліджували стандартними методами. Адгезію клітин до абіотичної поверхні оцінювали за методом Christensen, вплив AM-166 на експресію генів fimA, papC, fliC та motB - за допомогою ПЛР у реальному часі. Показано, що сполука АМ-166 порушує формування біоплівки E. coli, біомаса зменшується у разі 5,0 МІК на 69,2 %, 0,5 МІК - на 36,9 %. Встановлено, що АМ-166 знижує гідрофобність клітин E. coli (на 4,0 % у разі 0,5 МІК), адгезію до абіотичного субстрату (на 46,0 - 76,4 %, залежно від часу інкубації), пригнічує twitching-міграцію та стимулює swarming-міграцію, діаметри зон рухливості збільшились у 1,5 (0,5 МІК) та 1,2 (2,0 МІК) разу. За дії АМ-166 реєструється збільшення експресії гена fimA, зменшення експресії генів fliC та motB (у 2 рази). Зниження експресії гена papC статистично недостовірне. Таким чином, антибіопівкова активність АМ-166 обумовлена порушенням рухливості мікроорганізмів та зміною експресії генів fimA, fliC, motB. У подальших дослідженнях необхідно вивчити вплив похідного адамантану на системи Quorum Sensing у E. coli.

Attenuation of myocardial ischemia-reperfusion injury by imidazo[1,2-a]azepinium derivatives = Зменшення пошкоджень, зумовлених ішемією-реперфузією, за допомогою похідних імідазо[1,2-A] азепінію

Мета дослідження - вивчення кардіопротекторного впливу 2-х похідних імідазо[1,2-A]азепінію під шифрами IFT000280 і IFT000281 та їх здатності прекондиціювати ішемічні пошкодження міокарда. Збільшення таких показників, як тиск у лівому шлуночку (LVDP), швидкість скорочення серця (dp/dtmax), частота серцевих скорочень (ЧСС) у період ішемії може вказувати на наявність ефекту прекондиціювання. Вивчення біологічної дії даних сполук проводили на моделі ізольованого серця щура за допомогою методу ретроградної перфузії під постійним тиском. Було досліджено концентрації речовин <$E5~cdot~10 sup -7 ,~1~cdot~10 sup -6 ,~1~cdot~10 sup -5> моль/л. В ході експерименту визначали параметри скоротливої активності ізольованих сердець, а також активність креатинкінази ізоформи МВ (muscle and brain субодиниці) та лактатдегідрогенази в серцевому ефлюенті. У результаті проведених досліджень було встановлено, що обрані сполуки в концентрації <$E1~cdot~10 sup -5> моль/л проявляють найбільшу активність і перевищують відповідний вплив препарату порівняння флокаліну. Вони зумовлювали підвищення скоротливої активності ізольованих сердець відразу після введення перед ішемією, а під час ішемії зменшення показників скоротливої активності було меншим, ніж у контрольних сердець. У період реперфузії серця, які перфузували розчином з досліджуваними сполуками, показали швидше та повноцінніше відновлення скоротливої функції, ніж контрольні. Активність ферментів лактатдегідрогенази та креатинкінази ізоформи МВ у ефлюенті сердець, які зазнали дії досліджуваних речовин, була помітно меншою, ніж у контрольних серцях, що вказує на кардіопротекторні властивості даних сполук. Одержані результати засвідчують наявність кардіопротекторних властивостей сполук IFT000280 і IFT000281.

Determination of hypoglycemic activity of the herbal mixtures in screening study = Визначення гіпоглікемічної активності рослинних зборів у скринінговому дослідженні / A. O. Savych, S. M. Marchyshyn, R. Yu. Basaraba

Цукровий діабет є важливою соціальною та медичною проблемою, адже спричиняє розвиток небезпечних ускладнень, що призводять до інвалідизації та смертності населення. Це захворювання характеризується багатовекторним патогенезом, що потребує комплексного підходу до лікування. Завдяки застосуванню зборів лікарських рослин у терапії цукрового діабету можна охопити всі ланки розвитку даного захворювання та його ускладнень. Мета дослідження - вивчення гіпоглікемічних властивостей рослинних зборів для лікування цукрового діабету 2 типу та встановлення їх умовно терапевтичних доз на нормоглікемічних щурах за тестами глюкозного навантаження. Дослідження проводилися на інтактних нормоглікемічних білих щурах самцях масою 180 - 200 г, які попередньо впродовж 20 днів перорально одержували водні екстракти (1:10) досліджуваних зборів у дозі 6 мл/кг/день, 9 мл/кг/день і 12 мл/кг/день і препарати порівняння - офіцинальний збір "Арфазетин" у дозі 9 мл/кг/день і метформін у дозі 60 мг/кг/день. Вивчення гіпоглікемічних властивостей і встановлення умовно терапевтичної дози досліджуваних засобів здійснювали за допомогою тестів глюкозного навантаження, орального (ОТТГ) і внутрішньоочеревинного (ВОТТГ). Результати дослідження показали, що 20-денне введення рослинних зборів знижувало аліментарну гіперглікемію на 30-й хв ОТТГ і сприяло зменшенню порушень толерантності до вуглеводів, а саме зниження гіперглікемії на 15-й хв ВОТТГ. Найбільшу гіпоглікемічну активність виявив рослинний збір № 19 (кропиви листя, кульбаби корені, чорниці листя, шипшини плоди, м'яти перцевої листя) у дозі 12 мл/кг/день, який був практично на рівні з препаратом порівняння - метформіном, але перевищував за ефективністю офіцинальний збір "Арфазетин". Було встановлено залежність ефективності від дози всіх п'яти досліджуваних рослинних зборів.

Digoxin potentiates the anticonvulsant effect of low-dose phenobarbital and clonazepam under primary generalized seizures with different neurochemical mechanisms = Дигоксин потенціює антиконвульсивний ефект низьких доз фенобарбіталу та клоназепаму за умов первинно-генералізованих судом з різними нейрохімічними механізмами / V. V. Tsyvunin, S. Yu. Shtrygol'

Мета дослідження - з'ясувати вплив серцевого глікозиду дигоксину на антиконвульсивну активність низьких доз фенобарбіталу та клоназепаму на моделях первинно-генералізованих судом з різними нейрохімічними механізмами. У дослідженні використано 192 білих безпородних мишей-самців. Протиепілептичні препарати вводили за 30 хв до моделювання судом одноразово внутрішньошлунково в умовно ефективній (ED50) та субефективній (1/2 ED50) дозах: фенобарбітал і відповідно 20 та 10 мг/кг; клоназепам - 0,1 та 0,05 мг/кг. Дигоксин вводили одноразово підшкірно в субкардіотонічній дозі 0,8 мг/кг (1/10 LD50) за 10 - 15 хв до індукції судом. Як судомні агенти використовували пікротоксин (2,5 мг/кг у вигляді водного розчину підшкірно), тіосемікарбазид (25 мг/кг у вигляді водного розчину внутрішньоочеревинно), стрихнін (1,2 мг/кг у вигляді водного розчину підшкірно), камфору (1000 мг/кг у вигляді олійного розчину внутрішньоочеревинно). Дигоксин не лише виявив виразний антиконвульсивний ефект за умов первинно-генералізованих судом, індукованих пікротоксином і стрихніном, а також помірний антагонізм з тіосемікарбазидом і камфорою, але й вірогідно поліпшував протисудомний потенціал низьких доз класичних препаратів з добре відомими ГАМК-ергічними властивостями і фенобарбіталу та клоназепаму. Щодо фенобарбіталу синергізм був особливо виразним на стрихніновій, пікротоксиновій моделях судом, меншою мірою - на камфорній моделі, на яких комбінація антиконвульсанта з серцевим глікозидом забезпечила повний захисний ефект - 100 % виживаність. На моделі тіосемікарбазид-індукованих судом синергізм дигоксину та фенобарбіталу був значно слабшим і стосувався лише окремих параметрів перебігу нападів (статистично значуще збільшення латентного періоду судом і зменшення тривалості судомного періоду). Протисудомну дію субефективної дози клоназепаму дигоксин посилював на тіосемікарбазид- і стрихнін-індукованій моделях, а на пікротоксиновій і камфорній моделях судом серцевий глікозид не заважав 100 % захисному ефекту клоназепаму. Одержані результати зумовлюють доцільність подальших поглиблених досліджень дигоксину як допоміжного засобу в лікуванні епілепсії, зокрема її фармакорезистентних форм.

Effects of two antituberculosis agents compositions on DNA fragmentation in Wistar albino male rats = Вплив двох композицій протитуберкульозних засобів на фрагментацію ДНК у щурів-самців лінії Вістар

Фармакотерапія туберкульозу різними комбінаціями антибіотиків завжди пов'язана з можливістю розвитку серйозних небажаних наслідків. Більше того, навіть знаючи про довготривалі наслідки використання кожного лікарського засобу, не можливо з упевненістю передбачити їх наслідки у поєднанні з іншими протитуберкульозними агентами. З іншого боку, тяжкість цієї патології та тривалість лікування вимагають максимально можливої оптимізації вибору використовуваних засобів. Мета дослідження - порівняльна первинна оцінка можливих довготермінових наслідків щодо чоловічої репродуктивної функції двох комбінацій протитуберкульозних лікарських засобів. З цією метою оцінено рівні фрагментації ДНК у сім'яниках та епідидимісах щурів як маркери апоптозу. Тварин було розподілено на 3 групи (по 8 щурів у кожній): група 1 - контроль - введення 1 % крохмалю; група 2 - одночасне застосування ізоніазиду, рифампіцину, піразинаміду та етамбутолу протягом 60 днів (комбінація 1); група 3 - одночасне застосування ізоніазиду, рифампіцину, піразинаміду та стрептоміцину протягом 60 днів (комбінація 2). У експериментах авторів, очевидно, у сім'яниках та епідидимісах токсичні ефекти комбінацій протитуберкульозних засобів реалізовувалися незалежно від наявності стрептоміцину або етамбутолу, хоча було виявлено певні особливості їх наслідків. Комбінація з етамбутолом сильніше стимулювала процеси фрагментації ДНК в епідидимісах, тоді як застосування комбінації з стрептоміцином - у сім'яниках. Деякі відмінності в рівнях фрагментації ДНК між епідидимісами та сім'яниками можуть бути пов'язаними з різними наборами нуклеаз у даних тканинах. Порівняно високий рівень фрагментації ДНК у сім'яниках самців, що пройшли лікування протитуберкульозними засобами, є свідченням інтенсифікації в них апоптотичної загибелі статевих клітин.

Elimination profile of the new antihypoxant Okagerm-4 under normal conditions and confined space hypoxia model = Профіль елімінації нового антигіпоксанта окагерм-4 у нормі та на моделі гіпоксії замкненого простору / V. D. Lukianchuk, D. F. Litvinenko

Проблема фармакологічного захисту організму від ускладнень гострої гіпоксії, що розвивається в закритому просторі, гіпоксії замкненого простору (ГЗП), є актуальною й потребує невідкладного вирішення. Сьогодні в плані пошуку нових лікарських засобів з великим антигіпоксичним потенціалом найперспективнішими є гетерометалічні комплекси германію та 3d-металів (цинк, мідь, манган) з лимонною та винною кислотами. Токсикометричними та скринінговими дослідженнями доведено високу антигіпоксичну активність і нешкідливість координаційної сполуки германію - манган (II) тартратогерманат (IV) за лабораторним шифром окагерм-4. Мета дослідження - здійснити порівняльний фармакокінетичний аналіз окагерм-4 на етапі його елімінації з центральної камери в нормі та на моделі ГЗП. Досліди виконано на 48 нелінійних білих щурах обох статей масою 170 - 200 г, розподілених на дві групи: контрольну та дослідну (щури, в яких моделювали ГЗП шляхом розміщення їх на 25 хв в ізольованих гермооб'ємах 10 см<^>3). Для визначення фармакокінетичного профілю встановлювали рівень окагерм-4 за вмістом германію за колориметричним методом у сироватці крові тварин через 45 хв, 3 год, 6 год і 24 год після одноразового внутрішньоочеревинного введення в дозі 96,8 мг/кг. На підставі одержаних напівлогарифмічних кривих безпосередньо було виконано розрахунок низки фармакокінетичних параметрів, які характеризують процеси елімінації окагерм-4 із центральної камери: <$Et sub {1 "/" 2 beta}> (норма) 0,26 год <$Esymbol С> 0,05 год; <$Et sub {1 "/" 2 beta}> (ГЗП) 0,23 год <$Esymbol С> 0,03 год; K10 (норма) 11,33 год<^>-1 <$Esymbol С> 4,90 год<^>-1; К10 (ГЗП) 11,83 год<^>-1 <$Esymbol С> 3,16 год<^>-1; MRT (норма) 1,37 год <$Esymbol С> 0,28 год; MRT (ГЗП) 1,42 год <$Esymbol С> 0,18 год; Clt (норма) 7,30 мл/год/кг <$Esymbol С> 0,89 мл/год/кг; Clt (ГЗП) 7,36 мл/год/кг <$Esymbol С> 0,55 мл/год/кг. Таким чином, експериментально встановлено, що процес елімінації окагерм-4 з центральної камери відбувається приблизно однаково незалежно від наявності в організмі гіпоксичного пошкодження.

Endothelium-dependent sustained hypoxic pulmonary vasoconstriction can be mediated by signaling via myoendothelial gap junctions

Відомо, що гіпоксія викликає звуження легеневих артерій. Це явище спрямоване на підтримання оптимального вентиляційно-перфузійного співвідношення в погано вентильованих ділянках легенів, однак призводить до розвитку легеневої гіпертензії. Хоча відомо, що тривала гіпоксична легенева вазоконстрикція (ГЛВ) залежить від ендотелію та гліколізу, її механізми залишаються остаточно не з'ясованими. Мета дослідження - вивчити вплив блокади щільних контактів (ЩК) за допомогою 18<$E beta>-гліциретинової кислоти (18<$E beta>-ГК) на розвиток гіпоксичних реакцій інтактних та деендотелізованих внутрішньолегеневих артерій щурів (ВЛА). В експериментах реєстрували зміни тонусу ізольованих сегментів ВЛА за допомогою міографа. В попередньо скорочених простагландином <$E roman F sub {2 alpha}> (<$E roman ПГF sub {2 alpha}>, 3 мкM) ВЛА пригнічення ЩК під дією 18<$E beta>-ГК (30 мкM) не впливало на транзиторну фазу ГЛВ, однак усувало розвиток її тривалої фази. Видалення ендотелію не впливало на ефекти 18<$E beta>-ГК. Одержані дані свідчать про те, що сигналізація через міоендотеліальні ЩК може бути залученою до формування тонічної фази ГЛВ.

Fact or fancy: Does the high level of PKC-delta gene expression contribute to potassium channels malfunction at arterial hypertension and diabetes?

Мета дослідження - ідентифікувати, чи насправді за розвитку артеріальної гіпертонії та цукрового діабету підвищений рівень експресії гена протеїнкінази С (ПКС) дельта призводить до порушення активності та функціонування калієвих каналів в гладеньком'язових клітинах (ГМК) аорти щура. Дослідження було проведено із застосуванням наступних методик: індукція діабету (стрептозотоцин, 65 мг/кг), виділення ГМК з аорти щура, перфорованого петч-клемпу в модифікації "ціла клітина", РНК-інтерференції за допомогою малих інтерферуючих РНК (міРНК) та полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі (РЧ-ПЛР). Результати РЧ-ПЛР продемонстрували значне підвищення рівня експресії гена дельта ізоформи ПКС у тварин як за артеріальної гіпертензії, так і за цукрового діабету порівняно зі здоровими щурами. Застосування методу РНК-інтерференції для пригнічення експресії гена ПКС-<$E delta> викликає тривалий та стабільний інтерференційний ефект, що проявляється в суттєвому зменшенні рівня експресії мРНК ПКС-<$E delta> на 7 добу в обох групах. Встановлено, що введення міРНК призводить до суттєвого збільшення щільності інтегральних трансмембранних струмів вихідного напряму в ГМК судинної стінки за рахунок відновлення провідності крізь калієві канали різної провідності. Одержані дані свідчать, що дельта ізоформа ПКС залучена до розвитку каналопатії калієвих каналів аорти щура за розвитку як гіпертензивних станів, так і цукрового діабету. Результат дослідження чітко вказує на те, що надмірна експресія гена дельта ізоформи ПКС насправді знижує активність K+-каналів та призводить до розвитку судинної дисфункції за артеріальної гіпертензії та діабету, тоді як застосування техніки РНК-інтерференції може бути хорошим терапевтичним підходом для відновлення нормального функціонування K<^>+-каналів.

Four nontraditional nano-openers for Maxi-K ion channels / A. I. Soloviev

The format of this scientific communication is somewhat unusual. It resembles a comic strip. Pictures in it carry the main semantic load, and the text is secondary. Those who like to think and speculate for the author will love it. And the rest... let others seek help from the first. So together they will come to a discussion of the problem or they can just flip through the journal pages further.

Histological findings at application of newly designed granular carbon enterosorbent under subchronic doxorubicin toxicity in rats = Морфологічні зміни за умов застосування новоствореного гранульованого вуглецевого ентеросорбенту на моделі субхронічної доксорубіцинової токсичності в щурів

Пом'якшення побічної дії поліхіміотерапії на основі антрациклінів та особливо запоігання фатальної доксорубіцин-індукованої дилатаційної кардіоміопатії - важливе завдання сучасної онкології. Мета дослідження - морфологічна оцінка впливу ентеросорбції на тканини та органи щурів на моделі субхронічної доксорубіцинової (DOX) токсичності. Експерименти проводили на щурах-самцях лінії Вістар, яких було рандомізовано в 3 групи: контрольна група; група тварин, яким вводили доксорубіцин (DOX група); щури, які одержували DOX і вуглецевий гранульований ентеросорбент C2 (DOX + C2). Субхронічну доксорубіцинову токсичність моделювали шляхом внутрішньоочеревинного введення препарату в дозі 5 мг/кг 1 раз на тиждень чотириразово, кумулятивна доза 20 мг/кг. Для ентеральної сорбційної терапії використовували ентеросорбент C2, новостворений вуглецевий гранульований адсорбент з добре розвинутою пористою структурою, особливо мезопор, з насипною вагою 0,28 г/см<^>3, розміром гранул 0,15 - 0,25 мм, об'ємом пор за ВЕТ - 2162 м<^>2/г. Для гістологічного аналізу забирали тканини серця, нирок, кишечника та яєчок. Також оцінювали коливання маси тіла, масові коефіцієнти серця та печінки, планіметричний індекс (ПІ). Введення доксорубіцину викликало значне порушення структури серця та інших досліджуваних тканин, викликало ремоделювання серця зі збільшенням ПІ на 40,4 % і зменшенням його масового коефіцієнта. За мікроскопічного дослідження встановлено, що застосування ентеросорбції сприяло покращанню структур серця. Також було спостережено зменшення ступеня ураження, викликаного доксорубіцином, на решті препаратів досліджуваних органів. Таким чином, одержані результати є підгрунтям для подальшого дослідження ентеросорбції з адсорбентом С2, як потенційного ефективного методу зменшення побічної дії антрациклінових антибіотиків.

How to measure myofilament calcium sensitivity? Theory and practical applications = Як виміряти кальцієву чутливість м'язового скорочувального апарату? Теорія та практичні рекомендації: (a rev.)

У серці, а також в гладеньком'язових клітинах (ГМК) судин скорочення визначається головним чином концентрацією вільного кальцію <$E[ roman Ca sup 2+ ] sub i> у міоплазмі. Зміни чутливості міофіламентів до кальцію можуть бути дуже важливими в регуляції скоротливості м'язів. Натепер увагу фармакологів привертає саме цей шлях впливу на скоротливі властивості серцевих і судинних м'язів. Дослідження природи кальцієвої чутливості можуть стати фундаментальною основою для розробки нового покоління лікарських засобів, які впливають на тонус судин або скоротливу здатність серця за допомогою прямого впливу на скорочувальний апарат або опосередковано шляхом впливу на сигнальні шляхи, які регулюють тонус судин. Залежність величини скорочення F від <$E roman {[Ca sup 2+ ] sub i}> з високим ступенем точності описується рівнянням Хілла <$Eroman {F~=~F sub max sup * [Ca sup 2+ ] sub i sup n }> / (<$Eroman {EC sub 50 sup n ~+~[Ca sup 2+ ] sub i sup n }>), яке однозначно визначається трьома параметрами: максимальним скороченням, яке однозначно визначається трьома параметрами: максимальним скороченням Fmax, концентрацією половинного скорочення EC50 і коефіцієнтом Хілла n. Головною метою експериментів із визначення змін кальцієвої чутливості скоротливого апарату ГМК судин за будь-якого впливу або за проведення скринінгових досліджень потенційних лікарських препаратів такої спрямованості має бути побудова залежностей сили скорочення F від <$Eroman {[Ca sup 2+ ] sub i}> до і після впливу. Щоб вірно оцінити зміни кальцієвої чутливості міофіламентів, необхідно визначити, принаймні, зміни трьох параметрів одержаних залежностей: узагальненої спорідненості міофіламентів до <$Eroman {[Ca sup 2+ ] sub i}>, що характеризується як EC50, чутливості міофіламентів до кальцію, або Fmax, і коефіцієнта Хілла. Оптимальний експериментальний дизайн для оцінки змін кальцієвої чутливості скорочувального апарату судин включає: реєстрацію скорочувальної активності інтактних гладеньких м'язів, реєстрацію скорочувальної активності хімічно скінованих судинних препаратів, а також одночасне вимірювання <$Eroman {[Ca sup 2+ ] sub i}> і сили скорочення з використанням флуоресцентних кальцієвих індикаторів. Комплекс цих експериментів надасть змогу покрокової оцінки здатності будь-якого впливу, у тому числі й фармакологічного, змінювати кальцієву чутливість скорочувального апарату ГМК і може слугувати інструментом для первинного скринінгу сполук, які претендують на роль кальцієвих сенситизаторів або десенситизаторів.

How to measure myofilament calcium sensitivity? Theory and practical applications = Як виміряти кальцієву чутливість м'язового скорочувального апарату? Теорія та практичні рекомендації: (a rev.)

У серці, а також в гладеньком'язових клітинах (ГМК) судин скорочення визначається головним чином концентрацією вільного кальцію <$E[ roman Ca sup 2+ ] sub i> у міоплазмі. Зміни чутливості міофіламентів до кальцію можуть бути дуже важливими в регуляції скоротливості м'язів. Натепер увагу фармакологів привертає саме цей шлях впливу на скоротливі властивості серцевих і судинних м'язів. Дослідження природи кальцієвої чутливості можуть стати фундаментальною основою для розробки нового покоління лікарських засобів, які впливають на тонус судин або скоротливу здатність серця за допомогою прямого впливу на скорочувальний апарат або опосередковано шляхом впливу на сигнальні шляхи, які регулюють тонус судин. Залежність величини скорочення F від <$E roman {[Ca sup 2+ ] sub i}> з високим ступенем точності описується рівнянням Хілла <$Eroman {F~=~F sub max sup * [Ca sup 2+ ] sub i sup n }> / (<$Eroman {EC sub 50 sup n ~+~[Ca sup 2+ ] sub i sup n }>), яке однозначно визначається трьома параметрами: максимальним скороченням, яке однозначно визначається трьома параметрами: максимальним скороченням Fmax, концентрацією половинного скорочення EC50 і коефіцієнтом Хілла n. Головною метою експериментів із визначення змін кальцієвої чутливості скоротливого апарату ГМК судин за будь-якого впливу або за проведення скринінгових досліджень потенційних лікарських препаратів такої спрямованості має бути побудова залежностей сили скорочення F від <$Eroman {[Ca sup 2+ ] sub i}> до і після впливу. Щоб вірно оцінити зміни кальцієвої чутливості міофіламентів, необхідно визначити, принаймні, зміни трьох параметрів одержаних залежностей: узагальненої спорідненості міофіламентів до <$Eroman {[Ca sup 2+ ] sub i}>, що характеризується як EC50, чутливості міофіламентів до кальцію, або Fmax, і коефіцієнта Хілла. Оптимальний експериментальний дизайн для оцінки змін кальцієвої чутливості скорочувального апарату судин включає: реєстрацію скорочувальної активності інтактних гладеньких м'язів, реєстрацію скорочувальної активності хімічно скінованих судинних препаратів, а також одночасне вимірювання <$Eroman {[Ca sup 2+ ] sub i}> і сили скорочення з використанням флуоресцентних кальцієвих індикаторів. Комплекс цих експериментів надасть змогу покрокової оцінки здатності будь-якого впливу, у тому числі й фармакологічного, змінювати кальцієву чутливість скорочувального апарату ГМК і може слугувати інструментом для первинного скринінгу сполук, які претендують на роль кальцієвих сенситизаторів або десенситизаторів.

Influence of type 2 diabetes mellitus on the development of hypoxic pulmonary vasoconstriction = Вплив цукрового діабету 2-го типу на розвиток гіпоксичної легеневої вазоконстрикції / O. S. Khromov, N. V. Dobrelia, O. V. Parshikov, L. V. Boytsova

Гіпоксія наразі вважається універсальним фактором, залученим до розвитку ускладнень за багатьох захворювань, включаючи цукровий діабет (ЦД). Гостра гіпоксія викликає системну реакцію організму, за якої у великому колі кровообігу розвивається дилатація судин, а в артеріях малого кола кровообігу виникає гіпоксична легенева вазоконстрикція (ГЛВ), яка демонструє здатність артерій до регуляції легеневого кровообігу для підтримки нормального вентиляційно-перфузійного співвідношення. Відсутність адекватної реакції на гіпоксичний вплив може стати ще одним механізмом розвитку діабетичних ускладнень у серцево-судинній системі. Незважаючи на багаторічні дослідження, механізми ГЛВ залишаються майже не з'ясованими, як і вплив ЦД на реактивність легеневих артерій. Мета дослідження - оцінити вплив споживання їжі з високим вмістом жирів і ЦД 2-го типу (ЦД2) на розвиток реакції ГЛВ в умовах in vivo та in vitro. Дослідження на щурах, яких було розподілено на 3 групи (контрольна група, група щурів, що перебували на високожировій дієті (ВЖД), та група тварин, у яких викликали ЦД2), показали, що введення стрептозотоцину щурам, які утримуються на дієті з високим вмістом жирів, призводить до значного збільшення вмісту глюкози в крові. У щурів, яких тільки утримували на ВЖД, цей показник не відрізнявся від величини у тварин контрольної групи. Величина тиску у правому шлуночку серця щурів, що перебували на ВЖД, та в щурів з моделлю ЦД2 була достовірно вищою за цю величину в щурів контрольної групи. Вентиляція легень гіпоксичною газовою сумішшю призводила до зниження тиску крові у великому колі кровообігу в тварин усіх груп. У щурів контрольної групи тиск у порожнині правого шлуночка серця підвищувався, що свідчило про розвиток гіпоксичної легеневої вазоконстрикції. У щурів групи ВЖД гіпоксична гіпоксія практично не впливала на тиск у порожнині правого шлуночка серця. У щурів з моделлю ЦД2 спостерігалася інверсія реакції гіпоксичної легеневої вазоконстрикції зі зниженням тиску в порожнині правого шлуночка. Ці результати підтверджувалися дослідами в умовах in vitro. На зрізах легень відповідь внутрішньолегеневих артерій на гіпоксичний вплив була різноспрямованою: у тварин контрольної групи площа просвіту артерії зменшувалася, у тварин, що перебували на ВЖД, площа просвіту артерії майже не змінювалася, а у тварин з моделлю ЦД2 відбувалося її збільшення. Скоротливі реакції кільцевих сегментів легеневої артерії на гіпоксію в щурів з моделлю ЦД2 були значно пригніченими у порівнянні з судинами тварин контрольної групи. З'ясування точних механізмів, залучених до інверсії реакції легеневої вазоконстрикції за ЦД, надасть змогу краще зрозуміти фундаментальні патофізіологічні процеси, що сприятиме розробці патогенетично обгрунтованих підходів до лікування цього захворювання та його ускладнень.

Inhibition of PKC-delta expression using siRNAs restores coronary dilation in rats with streptozotocin-induced diabetes = Інгібування експресії PKC-дельта з використанням siRNAs відновлює дилатацію коронарних артерій у щурів зі стрептозотоцин-індукованим діабетом

Відомо, що в артеріальних судинах ссавців за умов цукрового діабету (ЦД) збільшується експресія дельта-ізоформи протеїнкінази C (PKC-delta). Проте її значення в порушеннях коронарного кровообігу та розвитку кардіоміопатії залишається нез'ясованим. Мета дослідження - з'ясування ролі PKC-delta у регуляції коронарного кровообігу та скоротливої функції серця в щурів зі стрептозотоцин-індукованим діабетом. У діабетичних тварин важка гіперглікемія (>> 30 ммоль/л) супроводжувалася підвищенням артеріального тиску. Розвиток ЦД призводив до деяких змін скоротливої активності міокарда та значно зменшував дилатаційну відповідь коронарних артерій на ізопротеренол (10<^>-8 - 10<^>-6 моль/л). Сайленсинг гена PKC-delta з використанням siRNAs у щурів з ЦД не супроводжувався достовірними змінами вмісту глюкози та величини артеріального тиску. Разом з тим, спостерігалося повне відновлення дилатаційної відповіді коронарних артерій ізольованих сердець щурів і несподівано зменшувалася скоротливість міокарда.

Investigation of membrane stabilizing action of extracts from Prunus domestica fruits = Вивчення мембраностабілізувальної активності екстрактів з плодів Prunus domestica

Слива домашня (лат. Prunus domestica) - садова культура, яка широко розповсюджена на території України. Її плоди застосовують у народній медицині для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту та печінки. Згідно з попередніми дослідженнями щодо визначення якісного та кількісного складу плодів Prunus domestica, було встановлено наявність у сировині хімічних сполук, що ймовірно зумовлюють її послаблювальні та гепатопротекторні властивості. Мета попередніх досліджень - вивчення та підтвердження наявності гепатозахисної активності в екстрактів з плодів Prunus domestica. Серед чотирьох досліджених екстрактів різного складу було доведено наявність гепатопротекторної дії в двох з них: в екстракту, що містить волокна (ЕС + В), та в екстракту з полісахаридами (ЕС + П). Мета дослідження - вивчення мембраностабілізувальної дії двох екстрактів з плодів Prunus domestica за їх впливом на спонтанний гемоліз еритроцитів. Експеримент було проведено на білих нелінійних щурах, яких було розподілено на 4 групи (інтактний контроль, ЕС + В, 200 мг/кг 3 дні; ЕС + П, 200 мг/кг 3 дні, референтна - силібор, 25 мг/кг 3 дні). Мембраностабілізувальну активність екстракту з плодів Prunus domestica вивчали за методом F. C. Jager, який грунтується на визначенні позаеритроцитарного гемоглобіну, що надходить до крові внаслідок спонтанного лізису мембран еритроцитів, викликаного перекисним окисненням ліпідів. Введення тваринам обох досліджуваних екстрактів призводило до зменшення ступеня спонтанного гемолізу еритроцитів. У разі застосування екстрактів мембраностабілізувальна активність складала 56,1 % (ЕС + В) і 26,8 % (ЕС + П) у порівнянні з інтактним контролем. Найактивнішим у стабілізації мембран еритроцитів був екстракт, що містить волокна, який перевищував активність екстракту з полісахаридами, та не поступався активності препарату порівняння (силібору). Таким чином, серед двох досліджених екстрактів було виявлено найактивніший і перспективний, а саме, екстракт з плодів Prunus domestica, що містить волокна. Його мембраностабілізувальна активність може бути пов'язана з наявністю у хімічному складі поліфенольних сполук (суми оксикоричних кислот).

IUPHAR today: 5: (the rev.), 2012

Міжнародний союз фундаментальної та клінічної фармакології (IUPHAR) був офіційно заснований у 1965 р. Враховуючи, що за останні десятиріччя фармакологія одержала значний розвиток, IUPHAR з метою задоволення потреб його членів також адаптувався та змінився. Сьогодні IUPHAR забезпечує повний спектр послуг і заходів для фармакологів усього світу з урахуванням сучасних технологій, місця розташування та інтересів. Наведено вибірку з багатьох заходів, що пропонує IUPHAR і його підрозділи.

L-карнітин і його властивості у відновлювальний період після інфаркту міокарда: (огляд)

Інфаркт міокарда займає в Україні, як і в усьому світі, провідне місце за захворюваністю, і додаткові методи його профілактики та реабілітації після нього займають важливе місце у відновленні працездатності людини. Одне з важливих місць у цьому процесі займає L-карнітин, відкритий у 1905 р., проте ще доволі рідко використовується в реабілітаційному процесі, хоча за даними публікацій здатен значно прискорити одуження. Мета дослідження - аналіз та узагальнення експериментальних даних і спостережень за пацієнтами щодо застосування й ефективності L-карнітину в період реабілітації після різних випадків погіршення функцій серцевого м'яза. Реабілітаційний процес міокарда значно пришвидшується, і відновлення в післяопераційному періоді з застосуванням добавки L-карнітину здатне зменшити кількість і вираженість ускладнень після гострого інфаркта міокарда (ГІМ). Рекомендується проводити додаткові преклінічні експерименти на тваринах і рандомізовані спостереження пацієнтів з метою використання L-карнітину за умов ГІМ для пришвидшеного відновлення хворих після інфаркту міокарда та ввести його призначення в офіційні рекомендації.

Long-term alcohol consumption provokes oxidative and nitrosative stress in albino rats brain = Розвиток оксидативного та нітрозативного стресу в мозку білих щурів за умов тривалого споживання алкоголю

Незважаючи на інтенсивне дослідження наслідків алкоголізму для нервової системи, повний комплекс метаболічних змін у головному мозку залишається остаточно не з'ясованим. Мета дослідження - вивчення впливу хронічного споживання етанолу на активність NO-синтази та показники про- і антиоксидантної системи в мозку щурів. Щури-самці лінії Вістар масою 160 - 200 г були розподілені на дві групи: I - експериментальний хронічний алкоголізм, II - інтактні тварини. Вимірювання індуцибельної NO-синтази (iNOC) та конститутивної NO-синтази (cNOC) у мозку проведено спектрофотометричним методом. Перекисне окиснення ліпідів було досліджено за швидкістю аскорбат-індукованого утворення продуктів реакції з тіобарбітуровою кислотою (ТБК-реактанти), активність супероксиддисмутази (СОД) визначали за Чеварі, активність каталази визначали колориметричним методом з молібдатом амонію. У результаті проведених досліджень було показано, що за умов хронічного споживання алкоголю протягом 150 днів у мозку щурів зростала активність cNOC у 2,8 разу та швидкість утворення ТБК-реактантів на 42 % у порівнянні з інтактними тваринами. При цьому активність СОД та каталази знижувалися на 19 і 25 % відповідно. Таким чином, внаслідок тривалого споживання алкоголю відбувається розвиток оксидативного стресу в мозку щурів у результаті як накопичення активних форм кисню та азоту, так і виснаження антиоксидантних систем. Особливе значення ці зміни становлять для клітин мозку, що характеризуються низьким вмістом екзогенних і ендогенних антиоксидантів у порівнянні з іншими тканинами, що в поєднанні з високим рівнем поліненасичених жирних кислот робить центральну нервову систему виключно сприйнятливою до вільнорадикального ушкодження.