Досліджено механізм інтертекстуальної іронії, яка виникає під час зіставлення двох різних за тональністю текстів, що містять спільний елемент, який функціонує як алюзія метатексту на прототекст. Зауважено, щоб зберегти в перекладі інтертекстуальну іронію, треба відтворити в цільовому тексті контраст між тональностями мета- та прототексту. Зазначено, що інтертекстуальна іронія створюється переважно посиланнями на прецедентні тексти культури. Показано, що під час інтерпретації та перекладу тексту з інтертекстуальною іронією доцільно застосовувати семіотичний підхід - тобто орієнтуватися на національно-культурні смисли інтертекстуальних посилань як знаків у контексті відповідної культури.

  Скачати повний текст

Наведено результати дослідження соціальної віртуальної реальності з позицій тих трансформацій, яких зазнає "суб'єкт" у віртуальній реальності в процесі її актуалізації/конструювання. Розглянуто теоретичне зрушення, яке відбулося в концептуалізації гри - від категорії естетики до категорії соціальної філософії - та збіглося з практичними соціальними перетвореннями, що знаменували собою проникнення гри в усі сфери життя. Проаналізовано феномен соціальної віртуальної реальності в двох його аспектах: віртуальність соціальної реальності та соціальність віртуальної реальності. Визначено фактори віртуалізації сучасного життя та механізми актуалізації/конструювання соціальної віртуальної реальності. Сформульовано основні принципи комунікативних практик "суб'єкта" у соціальній віртуальній реальності - (інтер)текстуальність, анонімність, ігри з ідентичностями, які дозволили аргументувати положення про те, що суб'єкт у віртуальній реальності функціонує як "віртуальний персонаж" і саме на рівні взаємодії віртуальних персонажів відбувається актуалізація/конструювання/симулювання соціальної віртуальної реальності. Доведено, що основною стратегією комунікативних практик в Інтернеті є іронія.

  Скачати повний текст

Визначено інтерпретацію як складний інтелектуальний процес, комплексну форму аналізу, що є взаємодією смислових цілісностей, їх якісне перетворення та реконструкцію. Доведено, що вона грунтується на розумінні як способі людського буття, має репрезентативний характер, пов'язана з мовними структурами, логічним описом і висловлюванням; обумовлюється індивідуальними характеристиками інтерпретатора, його системою цінностей, соціокультурним контекстом. Зазначено, що метою інтерпретації є самовизначення індивідуальності, її самореалізація та самоутвердження. Встановлено, що метафора та іронія є художніми засобами даного феномену, які доповнюють один одного. Виявлено, що метафора - основний спосіб смислоутворення, іронія - загальна спрямованість свідомості інтерперетатора. Досліджено, що перша зумовлює такі характеристики інтерпретації, як антропометричність, діалогічність, об'єктивацію у мові індивідуальних сутнісних характеристик особистості, притаманного їй способу осмислення та розуміння, орієнтує на створення цілісного образу світу; друга - активний, критичний її характер,вводить ціннісну систему та мету інтерпретації, розкриває можливість і перспективи індивідуального переосмислення смислового змісту тексту, свободу у виборі шляхів творчої самореалізації. Встановлено, що даний аналіз свідчить про наявність зв'язку між появою ірраціонального та креативного моментів інтерпретації та домінуванням у ній естетичного елементу.

  Скачати повний текст

Проведено філософське вивчення поняття "іронія", яке запропоновано розглядати як фігуру тексту культури, що репрезентує підміну наявного сенсу прихованим, фіксує порушення звичного сприйняття або комунікації та спрямування на відновлення смислотворення. Трансформація його змісту у різних парадигмах культури дозволяє виявити фундаментальні ознаки іронічного дискурсу, а саме: рефлексивність, контрарність, аксіологічність. Уточнення суміжних понять культурології та естетики, які співвідносяться з іронією, установлення їх специфіки та взаємозв'язку розкриває зміст цієї культурної універсалії. Запропоновано цілісний історико-культурологічний підхід до розуміння іронії, яка є не лише позицією людської свідомості, а й екзистенціалом людського буття, що доводить можливість розкриття подальшого становлення. Культурологічні трансформації поняття "іронія" розкривають генезу її філософського змісту. Класична метафізика розуміє іронію переважно як методологічну стратегію пізнання, в її модерністських і постмодерністських модальностях філософією визначається важливість людиновимірного змісту. Некласична інтерпретація іронічного дискурсу слугує зброєю проти засилля логоцентризму та намагається реабілітувати сферу безпосередності людського почуття. У процесі тотальної семіотизації культури іронія втрачає свій руйнівний потенціал, стає терапевтичною процедурою, глибинною цитатою, що презентує інтертекстуальність культури, але заперечує можливість доведення автентичності в онтологічному вимірі або оригінальності у творчому сенсі.

  Скачати повний текст

На засадах теорій романтичної іронії Ф.Шлегеля, а також модерністької (Ф.Ніцше) та постмодерністської теорій (Ж.Бодрійяр, У.Еко, Р.Рорті), висвітлено питання розмежування риторичного та поетикального її типів і проаналізовано їх вплив на різні рівні структури літературного тексту. Досліджено та описано види структурних трансформацій іронічного тексту. Головну увагу приділено проблемі втілення авторської іронічної установки на рівні окремих елементів художнього твору. Зроблено висновок щодо значної ролі іронії як світоглядного компоненту психології творчості, її потенціал як структуротворчого чинника.

  Скачати повний текст

Розкрито специфіку вияву у прозі В. Дрозда іронії як невід'ємної складової художнього стилю письменника. Зазначено, що іронія у творах автора виражається у різний спосіб. Описано прозу В. Дрозда, для якої характерні експерименти зі словом, мовна гра в різних її проявах, зокрема, буквалізація метафор і парономазія; обігрування канцеляризмів, мовних штампів, що вживаються в несподіваних контекстах; автокоментарі персонажів і автора, які створюють смислові двозначності, змішування стилів та стилізація з елементами пародійності. Доведено, що іронічні настанови В. Дрозда впливають на зовнішню та внутрішню структури його повістей і романів. Визначальний мотив у текстах прозаїка - мотив гри. Проаналізовано важливу роль об'єктивного (іронія долі) та суб'єктивного (самоіронія) типів іронії у творчості письменника. Наголошено, що незмінна особливість стилю творів В. Дрозда - іронія як принцип ставлення до дійсності та єдиний спосіб висловити власну точку зору.

  Скачати повний текст

Проаналізовано дискурси сміхової культури в українській прозі 1990-х рр. на матеріалі прозової творчості Ю.Андруховича. Запропоновано розглядати своєрідність художнього світу Ю.Андруховича як результат поєднання постмодерністської естетики та дискурсів сміхової культури. Запропоновано аналіз романів "Рекреації", "Московіада", "Преверзія" та "Дванадцять обручів" у контексті основних тенденцій розвитку української прози 1990-х рр., виокремлено оригінальні моделі переосмислення дискурсів сміхової культури, а саме: "карнавальність", "свято-дійство", "сміховий образ", "маска", "сміхова ситуація", "інший", "іронія", "пародія", "перебільшення", комізм мови. Особливий тип авторської іронії, постмодерна іронія випадковості, наявна у різновидах іронії редукції та перенасичення, відіграє роль засобу переосмислення зазначених дискурсів. Вивчено динаміку змін художньої рецепції дискурсів сміхової культури на матеріалі всього прозового доробку Ю.Андруховича. Дискурси сміхової культури висвітлено як один з механізмів вирішення головних питань буття людини зламу XX - XXI ст., десакралізації колоніального минулого, подолання застарілих стереотипів мислення, пошуку нової незаангажованої життєствердної настанови.

  Скачати повний текст

Досліджено романну творчість Г. Гріна під кутом зору трагічної іронії. На основі філософських та естетичних праць A. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Г. В. Ф. Гегеля, К. Терлволла, М. де Унамуно, B. Пігулевського виявлено й осмислено концепцію трагічної іронії як філософсько-естетичного феномену, що втілює модерністську епістемологічну парадигму та має комплекс характерних поетикальних ознак. Проаналізовано чотири групи романів 1936 - 1982 pp., які втілюють різні етапи шукань автора: дослідження можливостей християнської доктрини, осмислення духовної кризи за допомогою екзистенціалістського поняття абсурду, вивчення перспектив поєднання публічного та приватного світів за допомогою ліберальної іронії та спроби реінтеграції антиномій шляхом діалогу. Доведено, що трагічна іронія як світоглядна й естетична концепція відіграє засадничу роль у всіх визначальних романах Г. Гріна, що дозволяє розглядати доробок письменника в системі модерністського типу творчості. Незважаючи на присутність у пізніх романах письменника постмодерних художніх стратегій, трагічна іронія Г. Гріна утримує свою модерністську природу, оскільки наголошує на трагічному розколі між внутрішнім і зовнішнім, індивідом і світом і втілює болісні духовні пошуки людини XX ст.

  Скачати повний текст

Проаналізовано основні етапи становлення індивідуального стилю І. Сенченка у контексті розвитку української літератури 20 - 60-х рр. XX ст., проблемно-тематичний і жанровий діапазон прози письменника, її характерні особливості. На матеріалі текстуального аналізу оповідань, повістей, прозових циклів і дитячих творів позаїка доведено, що основними художньо-стильовими домінантами творчості І.Сенченка були на ранньому етапі імпресіоністична, у зрілій прозі - неореалістична поетика. Важливу роль у художній еволюції письменницької манери відіграла іронія, яка слугувала для відображення світовідчуття та засобом творення художньої картини світу. Іронічний реалізм Сенченка став формою прихованої опозиції ортодоксальному соцреалізму.

  Скачати повний текст

У дисертації досліджено феномен ненадійного наратора в динаміці літературних форм ХХ століття. Виокремлено тенденції виникнення ненадійної нарації в українській літературі 20-30-х рр. ХХ ст. і на цій основі простежена закономірність її майстерної реалізації у прозі В. Винниченка («На той бік»), Миколи Хвильового («Я (Романтика)»), В. Домонтовича («Доктор Серафікус»), Майка Йогансена («Подорож ученого доктора Леонардо…»), Ґео Шкурупія («Двері в день»). Проаналізовано типи ненадійного наратора у постмодерністських романах Ю. Андруховича («Рекреації», «Московіада», «Перверзія»). Доведено, що українські письменники переосмислювали традиції класичної літератури та творили іншу прозову конструкцію, заґрунтовану на експериментах з принципами організації та структуруванням художнього тексту, жанрами й викладовими формами. Наголошено, що у творах ХХ ст. (окрім «Я (Романтика)») простежуються ознаки карнавалізації й актуалізується меніппея як жанрова традиція, в якій співіснують кілька фабул і сюжетів, а ненадійний наратор ускладнює наративну структуру. У кожному творі виділено ознаки ненадійної нарації та охарактеризовано ефект, нею зумовлений.Ключові слова: ненадійний наратор, наративна стратегія, меніппея, карнавалізація, іронія, жанр, авторський стиль, рецепція.^UThe thesis investigates the phenomenon of unreliable narrator in the dynamics of literary forms of the twentieth century. The tendencies of the development of unreliable narration in the Ukrainian literature of the 20-30's of the XX century are characterized. The performed analysis allows to prove the skillful use of unreliable narration technique in the prose of V. Vynnychenko (“On the Other Side”), Mykola Khvylovyi (“I (Romance)”), V. Domontovych (“Doctor Seraphicus”), Mike Jogansen (“Journey of Dr. Leonardo”), Geo Shkurupiy (“Doors in a Day”). The types of unreliable narrator in the postmodern novels by Yu. Andrukhovych (“Recreations”, “Moskowiada”, and “Perversion”) were also analyzed. It was proved that each of the writers bypassed the traditions of classical literature and created completely different prose texts, based on the experiments with the structural principles of literary compositiont, genres and narrative forms. The author argues that in a number of texts (except for “I (Romance)”) we can trace the manifestations of carnivalization and actualized menippeah as a genre tradition in which several plotlines and subjects coexist, and an unreliable narrator is the major component of a higher structural level of composition. Therefore, it is important to single out the primary story, which in this context is closely linked to the act of storytelling in general and the unreliable narrator in particular. The focus is on the stylistics of the text, characterized by increased emotionality and expressiveness. Thus, special attention is paid to the motivation of the provocative behavior of a narrator. Tus, each work outlines the features of an unreliable narration and the resulting effect. It was proved that understanding of the above phenomenon allows to express meanings and to activate the role of the reader in the understanding of modern and postmodern texts. Keywords: unreliable narrator, narrative strategy, menippeah, carnivalization, irony, genre, author's style, reception.

У дисертації здійснено багатоаспектне дослідження гротеску в художній та художньо-публіцистичній прозі Дж. Свіфта, зокрема в романі «Мандри Гуллівера» та памфлетах сатирика.У роботі відзначено, що гротеск у літературній творчості Дж. Свіфта тісно пов'язаний із філософськими ідеями доби Просвітництва та громадсько-політичною діяльністю письменника. У дисертації визначено специфіку і динаміку гротескних форм письменника. Проаналізовано вияви гротеску на різних рівнях художнього тексту, виявлено своєрідність гротескних структур, їхню типологію, поетику, способи створення у художній прозі письменника, досліджено взаємодію авторської та читацької свідомості у смисловому полі гротескного світу митця. Крізь призму специфіки й динаміки гротескних форм у дисертаційному дослідженні розкрито особливості художнього світобачення Дж. Свіфта-просвітителя, його погляди на місце людини в соціумі, її роль у культурно-історичному процесі, вплив суспільства на особистість. Конкретно-історичний план гротескних форм у памфлетах письменника забезпечують реалістичні художні деталі, пародія, іронія, історичні й політичні алюзії,ремінісценції та ін.Як спосіб художньої типізації гротеск у памфлетних творах письменника відзначається умовністю та філософською узагальненістю. Це досягається завдяки використанню символіки, алегорії, античних і біблійних алюзій та ремінісценцій, «одивненню» звичних явищ, уведенню «незвичного» в сучасний контекст тощо. Характерною особливістю гротеску в памфлетах Дж. Свіфта є риторична стихія. Відповідно в памфлетній творчості Дж. Свіфта зростає значущість мовно-стилістичних засобів створення гротеску.У романі «Мандри Гуллівера» простежується розгалуженість різновидів і розширення семантико-функціональних особливостей гротеску. Гротеск у романі Дж. Свіфта виявляється в художніх образах, сюжетно-композиційних рішеннях, мотивно-тематичних комплексах, наративній структурі, художньому часі й просторі, мові, жанрово-стильовій дифузії. В описах країн, які відвідав головний герой роману Дж. Свіфта, утілені гротескні світи, що виконують різноманітні художні функції: викривально-критичну, аналітично-пізнавальну, попереджально-прогностичну, риторично-діалогічну. Форми гротеску в романі «Мандри Гуллівера» функціонують у полі концептів «людина», «держава», «природа», «наука», «свобода», «розум» та ін. Гротескні форми в романі є гнучкими, динамічними й відкритими для інтерпретацій. З метою надання їм смислової багатогранності письменник застосовує різноманітні засоби: уведення гротескних структур у різні контексти, поетика «дивного», висвітлення з різних точок зору, створення ілюзії достовірності фантастичного, перенесення сучасних персонажів і подій у чарівний світ тощо. У дисертації виявлено традиції й новаторство Дж. Свіфта в галузі гротеску на тлі доби й у контексті літературного процесу.^UThe subject of this dissertation is an investigation of grotesque in fiction and publicistic prose of J. Swift on the background of his pamphlets and the novel «Gulliver's Travels». The research proves that grotesque in Swift's works is closely connected with the philosophical ideas of the epoch of Enlightenment and social – political activity of the writer. The specificity and development of Swift's grotesque forms is featured in the dissertation. The analysis of grotesque on different text levels reveals the peculiarity of its forms, their typology, poetics and means of their creation in the fiction prose of the writer. Interconnection of the author's and reader's perception in the semantic field of the author's grotesque vision is also investigated.In this research Swift's poetic vision, his outlooks on the role of a person in society and cultural – historical process, the influence of society upon a person is disclosed through the specificity and development of grotesque forms.Due to Swift's creative activity for the first time in the history of world literature grotesque became vividly expressed in pamphlets. Numerous pamphlets of the author are aimed at topical problems of his contemporaries' life, among them negative social tendencies in the fields of religion, culture, etc. The specific – historical aspect of grotesque forms in the author's pamphlets is revealed in poetic details, parody, irony, historical and political allusions and reminiscences.As a means of fiction characterization grotesque in the author's pamphlets is characterized by conventionality and philosophical generalization. It is obtained by means of symbolism, allegory, ancient and biblical allusions and reminiscences, «dismissing» familiar phenomena and introducing the “unusual” into contemporary context, etc. An important feature of grotesque in Swift's pamphlets is his rhetoric, the author's aspiration to disclose not only his position but also different view points, drawing readers into the dialogue in discussing this or that problem from different points of view.Grotesque forms of the novel «Gulliver's Travels» are dynamic and open for interpretations. To give them meaningful versatility the author uses such means as inserting grotesque structures in different contexts (social - political, natural, cultural, etc.), poetics of «strange», description from different points of view, creating illusion of reality of fantastic events, transformation of contemporary characters and events to the magic world.In the dissertation special attention is paid to J. Swift's grotesque traditions and innovations in the context of a historical - literary process.

Дисертація досліджує символьну мову художніх творів на основі методів мистецтвознавства та інших дисциплін — культурології, історії, філософії, психології, що розширюють поле інтерпретації символів у живописі художників Києва початку XXI ст. В умовах постійних змін суспільно-політичної ситуації в Україні, актуалізації культурної ідентичності вивчення передумов розвитку символьної мови, етапів, типології, художньо-стильових особливостей у творчості митців Києва набуває особливого значення.Наукове завдання дисертації полягає в розробці типології символу в живописі київських митців початку ХХІ ст., характеристиці його контексту і художньо-стильових особливостей; в аналізі візуального лексикону сучасних митців; оцінці ролі архаїчних символів та їх модифікації в сучасній творчості художників; інтерпретації християнських символів у творах митців; вияві кроскультурних тенденцій в увиразненні суті та форми символу в живописі митців; вияві етнічних ознак у змісті та формі символу як маркера ідентичності; уточненні вихідного значення поняття «символ» у контексті візуалізації буття та культурної пам’яті.Здійснено огляд наукових праць, присвячених темі дисертації, зокрема: публікації, пов’язані із загальними теоретичними концепціями символу (В. Кандинський, Е. Кассірер, С. Лангер, Р. Арнхейм, М. Мерло-Понті, Ф. Вілрайт, У. Еко, Г. Почепцов, В. Сніжко і Л. Отрошко); символу як засобу комунікації (Д. Степовик, О. Федорук, Є. Причепій, О. Петрова, М. Селівачов, С. Гатальська, О. Кашуба-Вольвач, М. Юр, С. Стоян, С. Прищенко, М. Міщенко); символу в аспекті кроскультурної взаємодії (Дж. Мердок, Д. Сідні, Дж. Кошут, Б. Гройс); символу, що формує культурний код (К. Юнг, С. Кримський, Т. Яценко, Н. Грицюта, Л. Гоц, О. Тарасенко); духовної складової символу (Ф. Шлегель, В. Кандинський, М. Бердяєв, В. Воррингер, М. Еліаде, О. Петрова).Визначено, що питання художнього символу осмислювалось у наукових працях багатьох вчених, проте, попри існуючі наукові розвідки, ступінь дослідженості означеної теми в українському мистецтвознавстві залишається недостатнім.Актуалізують тему й відмінності традиційних і новітніх інтерпретацій художнього символу в живописі сучасних київських митців, що зумовлено трансформаційними процесами переходу з радянської на сучасну методологію дослідження. У дисертації визначено роль історичної пам’яті в контексті формування символів культури, що відтворюються навколо таких стрижнів, як тривкість, усвідомлення минулого, стійкість, сталість, самобутність, життєвість, спадкоємність, самосвідомість, самоідентифікація та ін. Запропоновано типологію символу в живописі київських митців початку ХХІ ст. Аналіз творів живопису виявив нову конотацію архаїчних, християнських і кроскультурних символів в українському образотворчому мистецтві. У процесі дослідження запропоновано новий погляд на символи, що мають сакральну основу, через які новітні твори транслюють духовність у XXI ст. У рамках цього питання означено діалог київських митців із К. Малевичем, відомим художником-авангардистом українського походження, передвісником ікони нового століття. Схарактеризовано художньо-стильові особливості символу в живописі київських митців початку ХХІ ст. Визначено чинники, що впливають на інтенсивність, загальне значення і трактування іконографії символу, що визначає видимість твору в сучасному контексті. Визначено національні чинники кроскультурності як одного з ключових чинників формування сучасного актуального мистецтва в творчості українських митців. Вагоме значення в цьому процесі мають такі складові, як орнамент — голос етносу, що вплетений у сучасний контекст, переосмислення радянського минулого, споріднені проблеми суспільства, іронія. Виокремлено етнічні ознаки в змісті та формі символу, що визначають національний аспект у візуалізації символу українських митців, до яких можемо віднести орнамент (петриківський розпис, вишитий одяг, розписані українські хати, рушники, килими тощо), Трипільську культуру, іконопис, стиль бойчукізму, геральдику, звернення до архетипів, національного декоративно-прикладного мистецтва, народної творчості, міфологем, містичного і трансцендентного (ритуали та легенди). Обґрунтовано появу нової іконографії та значення символу «герой» для українського народу, що модифікувався, набувши сучасної виразності та нової української національної символіки — «герой Небесної Сотні», «Майдан», «жінка-воїн», «воїн-кіборг», «земля на Грушевського» та ін. Уточнено поняття художнього символу як вираження творчих інтенцій на прикладі живопису київських митців початку ХХІ ст.; специфіку і характер індивідуальних творчих візуальних практик, що сприяють націєтворчим процесам. Це становить перспективність вивчення змісту і форми художнього символу як важливого інструменту комунікації між поколіннями, його ролі в національно-культурній ідентифікації, трансформаційних процесах поступу держави, відчуття належності до нації.^UThe relevance of the research topic is due to the need for a contextual analysis of the symbolic language of artistic works, based on culturological, art history methods and other disciplines — history, philosophy, psychology, which expand the field of interpretation of symbols in the paintings of Kyiv artists at the beginning of the XXI century. The scientific task of the dissertation is to develop the typology of the symbol in the painting of Kyiv artists of the early XXI century, the characteristics of its context and artistic and stylistic features; in the analysis of the visual lexicon; assessment of the role of archaic symbols and their modification in the modern work of artists; interpretations of Christian symbols in the works of artists; manifestations of cross-cultural trends in the expression of the essence and form of the symbol in the painting of artists; manifestations of ethnic features in the content and form of the symbol as an identity marker; clarifying the original meaning of the concept of “symbol” in the context of visualization of existence and cultural memory.It was determined that the issue of the artistic symbol was considered in the scientific works of domestic and foreign scientists, however, despite the existing scientific research, the degree of development of this topic in Ukrainian art history remains insufficient and requires a comprehensive study of it to solve the tasks. The topic is also actualized by the contradictions between traditional and new interpretations of the artistic symbol in the painting of modern Kyiv artists. This is due to the transformation processes of the transition from the Soviet to the modern research methodology, which are reflected in the analysis of works of painting, art and culture in general. The dissertation defines the role of historical memory in the context of the formation of cultural symbols, which are reproduced around such pillars as durability, awareness of the past, stability, constancy, originality, vitality, continuity, self-awareness, self-identification, etc. The typology of the symbol in the painting of Kyiv artists of the beginning of the XXI century is proposed. The analysis of paintings revealed a new connotation of archaic, Christian and cross-cultural symbols in Ukrainian fine art. In the course of the study, a new look at symbols with a sacred basis, through which the latest works transfer spirituality into the XXI century, was proposed. As part of this issue, the dialogue of Kyiv artists with K. Malevich, the famous avant-garde artist of Ukrainian origin, the forerunner of the icon of the new century, is defined. The artistic and stylistic features of the symbol in the painting of Kyiv artists of the early XXI century are characterized. The factors affecting the intensity, general meaning, and interpretation of the iconography of the symbol, which determine the visibility of the work in the modern context, are determined. The national factors of cross-cultural interaction, which are one of the key factors in the formation of modern topical art in the creativity of Ukrainian artists, are determined. Ethnic features in the content and form of the symbol are singled out, which form the national aspect in the visualization of the symbol by Ukrainian artists, which include ornament (Petrykivka painting, embroidered clothes, painted Ukrainian houses, towels, carpets, etc.), Trypillya culture, icon painting, Boychukism style, heraldry, appeal to archetypes, national decorative and applied art, folk art, mythology, mystical and transcendent (rituals and legends). The emergence of a new iconography and the meaning of the "hero" symbol for the Ukrainian people are substantiated. The symbol that was modified, acquiring a modern expressiveness and a new Ukrainian national symbolism — “Hero of the Heavenly Hundred”, “Maidan”, “woman-warrior”, “warrior-cyborg”, “soil on Hrushevsky” and others. The concept of an artistic symbol as an expression of creative intentions is clarified on the example of the painting of Kyiv artists of the early XXI century; the specifics and character of individual creative visionary practices that contribute to nation-building processes. A complex interdisciplinary approach to the study and theoretical understanding of the artistic symbol contributed to the solution of the scientific task of the dissertation, the application of contextual and conceptual approaches in the field of art history to the analysis of the artistic symbol in painting as a form of identification in modern art, made it possible to trace the integration of universal symbols into the creative practices of modern Kyiv painters in in terms of multiculturalism and interethnic diversity, due to the peculiarities of individual creative intentions.

Дисертація присвячена дослідженню засобів вираження імпліцитної оцінки в англійськомовному художньому дискурсі. У фокусі роботи перебуває лінгвокогнітивний та прагматичний аспекти імпліцитних смислів. Основу роботи складає ілюстративний матеріал з художніх творів американських та британських письменників 20-21 століття, що містить ситуацію з імпліцитною оцінкою. Теоретичну основу роботи становлять праці з лінгвоаксіології (Н. Д. Арутюнова, Т. А. Космеда, Г. І. Приходько, І. В. Онищенко), дискурсології (І. А. Бехта, В. О. Ковчак, І. Р. Корольов, І. С. Шевченко, О. Л. Щербакова, Т. v. Dijk), когнітивної лінгвістики (О. А. Бабелюк, Н. О. Бігунова, В. О. Велівченко, Г. І. Приходько, B. G. Bara), прагмалінгвістики (Л. Р. Безугла, А. Г. Гудманян, М. О. Камінська, Н. В. Матушевська, H. P. Grice, D. Blakemore), лінгвокультурології (І. М. Патен). Концепт оцінки є беззаперечним і важливим складником картини світу. Необхідною умовою при вивченні категорії оцінки є орієнтованість на людину, соціум, культуру. З позицій когнітивного підходу оцінка визначається через концепт «норма» і є історично й культурно відокремленою категорією. Поняття імпліцитності лінгвісти зазвичай використовують для характеристики прихованих аспектів повідомлення, тобто розбіжності між самим висловлюванням та його значенням. З огляду на те, що адресант не завжди виражає явну оцінку людини чи навколишньої дійсності, можна стверджувати, що у висловлюванні наявна імпліцитна оцінка. Дотримуємося думки, що оцінність є невід’ємним компонентом художнього дискурсу, який репрезентує динамічний комунікативний процес, на тлі якого відбувається обмін інформацією між адресантом і адресатом у певному місці, часі та просторі. Особливість імпліцитної оцінки полягає у тому, що вона формально не вербалізована мовними одиницями у висловлюванні, але може бути виведена з його імпліцитного змісту. Дослідження імпліцитної оцінки крізь призму лінгвокогнітивного та прагматичного аспектів дає змогу виявити специфіку її вираження та функціонування в художньому дискурсі. У дисертації застосовано комплексну методику дослідження засобів вираження імпліцитної оцінки, що ґрунтується на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез), а також спеціальних (когнітивний, конверсаційний, прагмасемантичний, дискурс-аналіз, актомовленнєвий, контекстуальний, пресупозиційний аналіз) методів. Це уможливило встановлення особливостей реалізації імпліцитної оцінки в художньому дискурсі з урахуванням вербальних та невербальних чинників як особливої моделі комунікації та вираження відношення до оточуючого світу та подій.Запропоновано схему ситуації з імпліцитною оцінкою, що має таку послідовність: адресант висловлювання, мета, вибір засобів спілкування, ефект комунікативного акту, адресат висловлювання. Така схема відображає структуру комунікативного акту, а також є основою для аналізу дискурс-фрагментів. Основою когнітивного підходу у вивченні імпліцитної оцінки є аналіз мовних явищ з урахуванням власних цінностей та картини світу. В ході дослідження функціонування імпліцитної оцінки в художньому дискурсі було виокремлено ситуації оцінки з низьким, середнім та високим ступенями імпліцитності. У ситуаціях оцінки з низьким ступенем імпліцитності достатньо проаналізувати контекст у межах речення або декількох речень (мікроконтекст). Адекватна інтерпретація ситуації оцінки з низьким ступенем імпліцитності є обов’язковою та необхідною для подальшого процесу комунікації. Інтерпретація оцінки в ситуації з середнім ступенем імпліцитності вимагає від читача проведення певних когнітивних операцій, пресупозиційного аналізу, залучення власного досвіду та соціокультурних знань. Цей тип ситуації реалізується в макроконтексті мінімального (декілька речень) та середнього обсягу (абзац чи розділ). Важливість розуміння та сприйняття усього контексту дискурсу (макроконтексту максимального обсягу) стає важливою при дослідженні оцінки в ситуації з високим ступенем імпліцитності, оскільки потрібно взяти до уваги всю сюжетну лінію твору, поведінку героїв, їх взаємовідносини, емоційний стан. Ситуації оцінки з високим ступенем імпліцитності характерне накладання первинної імпліцитності на вторинну, тобто необхідно знаходити шляхи до інтерпретації одних не явно виражених смислів через інші, що також не виражені експліцитно. Інтерпретація ситуації оцінки з високим ступенем імпліцитності значною мірою залежить від когнітивних здібностей адресата, його досвіду, наявності певного багажу знань. Імпліцитна оцінка актуалізується за допомогою таких художніх засобів, як метафора, метонімія, епітет, анафора, оксюморон, риторичне запитання, гіпербола та літота, іронія, фальшива оцінка, порівняння, а також за допомогою синтаксичного паралелізму й неповних речень. Вони передають внутрішній світ героїв, характеризують їх вчинки та культурні цінності. Результат інтерпретації імпліцитних смислів також залежить від фонових знань комунікантів, що значним чином впливає на успішність інтеракції...^UDysertatsiya prysvyachena doslidzhennyu zasobiv vyrazhennya implitsytnoyi otsinky v anhliysʹkomovnomu khudozhnʹomu dyskursi. U fokusi roboty perebuvaye linhvokohnityvnyy ta prahmatychnyy aspekty implitsytnykh smysliv. Osnovu roboty skladaye ilyustratyvnyy material z khudozhnikh tvoriv amerykansʹkykh ta brytansʹkykh pysʹmennykiv 20-21 stolittya, shcho mistytʹ sytuatsiyu z implitsytnoyu otsinkoyu. Teoretychnu osnovu roboty stanovlyatʹ pratsi z linhvoaksiolohiyi (N. D. Arutyunova, T. A. Kosmeda, H. I. Prykhodʹko, I. V. Onyshchenko), dyskursolohiyi (I. A. Bekhta, V. O. Kovchak, I. R. Korolʹov, I. S. Shevchenko, O. L. Shcherbakova, T. v. Dijk), kohnityvnoyi linhvistyky (O. A. Babelyuk, N. O. Bihunova, V. O. Velivchenko, H. I. Prykhodʹko, B. G. Bara), prahmalinhvistyky (L. R. Bezuhla, A. H. Hudmanyan, M. O. Kaminsʹka, N. V. Matushevsʹka, H. P. Grice, D. Blakemore), linhvokulʹturolohiyi (I. M. Paten). Kontsept otsinky ye bezzaperechnym i vazhlyvym skladnykom kartyny svitu. Neobkhidnoyu umovoyu pry vyvchenni katehoriyi otsinky ye oriyentovanistʹ na lyudynu, sotsium, kulʹturu. Z pozytsiy kohnityvnoho pidkhodu otsinka vyznachayetʹsya cherez kontsept «norma» i ye istorychno y kulʹturno vidokremlenoyu katehoriyeyu. Ponyattya implitsytnosti linhvisty zazvychay vykorystovuyutʹ dlya kharakterystyky prykhovanykh aspektiv povidomlennya, tobto rozbizhnosti mizh samym vyslovlyuvannyam ta yoho znachennyam. Z ohlyadu na te, shcho adresant ne zavzhdy vyrazhaye yavnu otsinku lyudyny chy navkolyshnʹoyi diysnosti, mozhna stverdzhuvaty, shcho u vyslovlyuvanni nayavna implitsytna otsinka. Dotrymuyemosya dumky, shcho otsinnistʹ ye nevidʺyemnym komponentom khudozhnʹoho dyskursu, yakyy reprezentuye dynamichnyy komunikatyvnyy protses, na tli yakoho vidbuvayetʹsya obmin informatsiyeyu mizh adresantom i adresatom u pevnomu mistsi, chasi ta prostori. Osoblyvistʹ implitsytnoyi otsinky polyahaye u tomu, shcho vona formalʹno ne verbalizovana movnymy odynytsyamy u vyslovlyuvanni, ale mozhe buty vyvedena z yoho implitsytnoho zmistu. Doslidzhennya implitsytnoyi otsinky krizʹ pryzmu linhvokohnityvnoho ta prahmatychnoho aspektiv daye zmohu vyyavyty spetsyfiku yiyi vyrazhennya ta funktsionuvannya v khudozhnʹomu dyskursi. U dysertatsiyi zastosovano kompleksnu metodyku doslidzhennya zasobiv vyrazhennya implitsytnoyi otsinky, shcho gruntuyetʹsya na vykorystanni zahalʹnonaukovykh (analiz, syntez), a takozh spetsialʹnykh (kohnityvnyy, konversatsiynyy, prahmasemantychnyy, dyskurs-analiz, aktomovlennyevyy, kontekstualʹnyy, presupozytsiynyy analiz) metodiv. Tse umozhlyvylo vstanovlennya osoblyvostey realizatsiyi implitsytnoyi otsinky v khudozhnʹomu dyskursi z urakhuvannyam verbalʹnykh ta neverbalʹnykh chynnykiv yak osoblyvoyi modeli komunikatsiyi ta vyrazhennya vidnoshennya do otochuyuchoho svitu ta podiy. Zaproponovano skhemu sytuatsiyi z implitsytnoyu otsinkoyu, shcho maye taku poslidovnistʹ: adresant vyslovlyuvannya, meta, vybir zasobiv spilkuvannya, efekt komunikatyvnoho aktu, adresat vyslovlyuvannya. Taka skhema vidobrazhaye strukturu komunikatyvnoho aktu, a takozh ye osnovoyu dlya analizu dyskurs-frahmentiv. Osnovoyu kohnityvnoho pidkhodu u vyvchenni implitsytnoyi otsinky ye analiz movnykh yavyshch z urakhuvannyam vlasnykh tsinnostey ta kartyny svitu. V khodi doslidzhennya funktsionuvannya implitsytnoyi otsinky v khudozhnʹomu dyskursi bulo vyokremleno sytuatsiyi otsinky z nyzʹkym, serednim ta vysokym stupenyamy implitsytnosti. U sytuatsiyakh otsinky z nyzʹkym stupenem implitsytnosti dostatnʹo proanalizuvaty kontekst u mezhakh rechennya abo dekilʹkokh rechenʹ (mikrokontekst). Adekvatna interpretatsiya sytuatsiyi otsinky z nyzʹkym stupenem implitsytnosti ye obovʺyazkovoyu ta neobkhidnoyu dlya podalʹshoho protsesu komunikatsiyi. Interpretatsiya otsinky v sytuatsiyi z serednim stupenem implitsytnosti vymahaye vid chytacha provedennya pevnykh kohnityvnykh operatsiy, presupozytsiynoho analizu, zaluchennya vlasnoho dosvidu ta sotsiokulʹturnykh znanʹ. Tsey typ sytuatsiyi realizuyetʹsya v makrokonteksti minimalʹnoho (dekilʹka rechenʹ) ta serednʹoho obsyahu (abzats chy rozdil). Vazhlyvistʹ rozuminnya ta spryynyattya usʹoho kontekstu dyskursu (makrokontekstu maksymalʹnoho obsyahu) staye vazhlyvoyu pry doslidzhenni otsinky v sytuatsiyi z vysokym stupenem implitsytnosti, oskilʹky potribno vzyaty do uvahy vsyu syuzhetnu liniyu tvoru, povedinku heroyiv, yikh vzayemovidnosyny, emotsiynyy stan. Sytuatsiyi otsinky z vysokym stupenem implitsytnosti kharakterne nakladannya pervynnoyi implitsytnosti na vtorynnu, tobto neobkhidno znakhodyty shlyakhy do interpretatsiyi odnykh ne yavno vyrazhenykh smysliv cherez inshi, shcho takozh ne vyrazheni eksplitsytno. Interpretatsiya sytuatsiyi otsinky z vysokym stupenem implitsytnosti znachnoyu miroyu zalezhytʹ vid kohnityvnykh zdibnostey adresata, yoho dosvidu, nayavnosti pevnoho bahazhu znanʹ. Implitsytna otsinka aktualizuyetʹsya za dopomohoyu takykh khudozhnikh zasobiv, yak metafora, metonimiya, epitet, anafora, oksyumoron,...