Проведено дослідження впливу віктимних чинників на політичну поведінку депортованих народів на прикладі кримськотатарських репатріантів. Наведено загальну характеристику віктимних чинників, якими є: наявність ситуації, що провокує поведінку жертви у депортованих етносів; відсутність злочинця, який у свідомості депортованих асоціюється насамперед з тоталітарною державою СРСР; відсутність в українському законодавстві механізмів відшкодування збитків жертвам політичних злочинів. Розглянуто депортацію народів як віктимогенерувальну проблему тоталітарної держави, виявлено вплив факту депортації на політичну поведінку кримськотатарських репатріантів та її віктимні наслідки. Зроблено висновок, що віктимність стає ресурсом, який етнічна еліта використовує у політичній боротьбі. Проаналізовано вплив віктимних чинників на процес прийняття політичних рішень у кримськотатарських репатріантів. Досліджено основні способи маніпулювання представниками кримськотатарського етносу, які формуються під впливом віктимної складової: консолідація етносу навколо ідеї національної державності та відновлення прав, втрачених внаслідок депортації 1944 р., надання соціальним проблемам національного забарвлення. В аспекті трансактного аналізу розглянуто специфіку механізмів прояву комплексу жертви у депортованих народів, з'ясовано причини виникнення радикальних настроїв у етнічному середовищі. Встановлено особливості розвитку феномену етнічного лобізму. Досліджено вплив віктимної складової на конструювання способів етнічного лобіювання у кримському соціумі та політикумі й обгрунтовано шляхи подолання етнічної віктимності.

  Скачати повний текст

На підставі аналізу джерел і літератури досліджено життєвий шлях П.Феденка. Визначено й охарактеризовано основні етапи його біографії висвітлено його політичну, громадську, наукову, літературну та педагогічну діяльність. Установлено та проаналізовано певні факти життя П.Феденка. Значну увагу приділено процесу формування його характеру, світогляду, наукових і політичних поглядів і вподобань. З'ясовано вплив оточення на формування особистості П.Феденка. Розглянуто його діяльність у лавах Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Проаналізовано міжнародну складову його політичної роботи. З'ясовано, що перебуваючи в еміграції у Празі, Лондоні та Мюнхені, П.Феденко працював в емігрантських академічних установах, був активним дописувачем періодичних видань "Вільна Україна", "Свобода", "Нові дні". Наголошено, що у празький період життя П.Феденко одержав ступінь доктора філософії. Проаналізовано літературну діяльність П.Феденка, що була взаємопов'язаною з його науковою діяльністю. З'ясовано, що у мюнхенський період життя політика посилилась його конфронтація з представникам радянської історичної науки. Доведено, що П.Феденко був одним з яскравих представників української політичної еміграції XX ст.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження етнічної історії стародавнього Еламу, що охоплює період з V тис. до н.е. до середини I тис. до н.е. Розглянуто процес етноконсолідації еламітів - давнього народу, що мешкав у доарійську епоху на Південному Заході Ірану та разом з шумерами та семітами-аккадцами сформував найдавнішу у світі цивілізацію - месопотамську. На підставі порівняльного аналізу даних різних наукових галузей (археології, лінгвістики) та дослідження письмових джерел визначено сутність процесу етногенезу еламітів - етноконсолідації спільнот, що мали спільні елементи в культурі та спілкувалися за допомогою еламських діалектів, у відносно єдину етнічну спільноту. Визначено фактори, що сприяли її об'єднанню та збереженню протягом тривалого історичного періоду (еламські писемні джерела зв'явилися наприкінці III тис. до н.е., зникли у I тис. до н.е.). Зроблено висновок, що еламіти, завдяки сприятливим природно-географічним умовам та соціальному прогресу, створили багату культуру, але в силу свого сусідства з Дворіччям, держави якого прагнули до експансії на інші території внаслідок обмеженості природних ресурсів для розвитку цивілізації, сформованої в епоху енеоліту, нерідко ставали не лише об'єктом політичної експансії, але й у значній мірі асимілювалися в культурному відношенні з давніми етносами Месопотамії. Встановлено, що джерелом еламської самобутності є гірська долина Аншану, на якій в епоху Ахеменідів знаходився Персеполь. З'ясовано, що після розгрому Еламу асирійцями Аншан захопили перси, що обумовило виникнення процесу асиміляції еламітів. Встановлено, що слабка етнічна консолідація еламської спільноти, що мешкала у відносно ізольованих одне від одного гірських долинах і на Сузіанській рівнині, відсутність єдиного пантеону, релігійного центру, багатої літературної традиції, шумеризація та аккадизація є основними причинами асиміляції еламітів.

  Скачати повний текст

Проведено поліпарадигмальне дослідження Інтернет-комунікації. Вивчено її конститутивні складові, а саме: модифікацію структурно-мовних рівнів, становлення жанрової системи, вербальну представленість значущих концептів, формування нових ознак мовної особистості та мовної картини світу і, як результат цих процесів, встановлення терміносистеми Інтернет-комунікації. Феномен Інтернет-комунікації визначено як інтерактивну міжособистісну комунікацію, що вимагає вивчення в двох основних аспектах - когнітивно-прагматичному та лінгвокультурологічному, оскільки ці наукові галузі дозволяють досліджувати Інтернет-комунікацію одночасно в різних парадигмах лінгвістичного знання. Зроблено висновок про те, Інтернет-комунікація остаточно оформилася в нову галузь лінгвістичного знання, про що свідчить консолідація всіх системно-мовних рівнів Інтернет-комунікації з метою створення нового середовища спілкування, а також лігвістична парадигма Інтернет-комунікації, що формується, зафіксована в її терміносистемі.

  Скачати повний текст

Проведено соціально-філософське дослідження феномена конкуренції. Розглянуто методологічний аспект її дослідження як принципу соціального розвитку, соціального інституту, механізму саморегуляції соціуму, певного виду активності соціальних суб'єктів щодо досягнення кращих результатів у порівнянні з іншими завдяки доступу до володіння, розпорядження та використання обмежених суспільних благ. Визначено та проаналізовано категоріальний ряд, який визначає зміст конкуренції. Виявлено логіку саморозвитку даного феномена в історії становлення суспільства та знайдено об'єктивний критерій виділення етапів його генезису. Проаналізовано основні види конкуренції: співробітництво, змагання, партнерство, суперництво, конфлікт, конфронтація та війна. Зазначено, що соціальними функціями конкуренції є посередницька, регулювальна, контрольна, генерувальна, стимулювальна та захисна. Виявлено та досліджено фактори оптимізації розвитку конкуренції в Україні.

  Скачати повний текст

Вивчено проблеми консолідації як виду систематизації нормативно-правових актів. Проведено огляд й аналіз фундаментальних положень та дискусійних питань даної тематики. Розкрито поняття консолідації як окремого виду систематизації нормативно-правових актів, розглянуто співвідношення консолідації з іншими видами систематизації, досліджено процес її використання в різних світових системах права. Визначено послідовність проведення консолідаційних робіт, досліджено значення консолідації в процесі формування та розвитку норми, інституту та галузі права.

  Скачати повний текст

Досліджено закономірності та специфіку культурно-національного відродження лужицьких сербів Німеччини у 1815 - 1870 рр. На підставі введених у науковий обіг документів і матеріалів розглянуто історію лужичан у XIX ст. у контексті загальноєвропейського процесу, еволюції слов'янських народів і етапів консолідації німецької нації та держави. Зазначено, що саме в той час у серболужичан почався бурхливий процес становлення та росту рівня національної свідомості, відбулися кардинальні зміни в етнокультурі, почалася ідейна, політична й організаційна консолідація національної групи. Запропоновано нову теоретичну та прикладну модель вивчення процесу національного відродження лужицьких сербів та інших народів Європи у XIX ст. за допомогою цивілізаційного та структурно-системного (міждисциплінарного) підходу та концепції мультикультурного суспільства.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему прогнозування деформацій основ споруджень зі слабких водонасичених фільтраційно-анізотропних грунтів. Наведено рівняння нелінійної теорії консолідації таких грунтів за різних умов деформування: одновимірних, плоских, просторових, вісесиметричних. Коефіцієнт консолідації представлений ступеневою функцією. У кінцево-різницевій формі запропоновано рішення задач у розглянутій постановці для слабких водонасичених фільтраційно-анізотропних грунтів. Розроблено алгоритми рішення задач ущільнення за одновимірних, плоских, просторових, вісесиметричних умов деформування основ територій і масивів відвалів зі слабких водонасичених грунтів з урахуванням фільтраційної анізотропії шляхом побудови явних кінцево-різницевих схем. Коефіцієнт консолідації змінюється у часі та за координатами ущільнювального шару з урахуванням фільтраційної анізотропії, що підтверджується фізичним змістом процесу консолідації та даними експериментальних досліджень. Проведено числовий експеримент, за його результатами побудовано графіки. Зроблено висновок про відмінність процесу деформування слабких водонасичених фільтраційно-анізотропних основ від теоретичних рішень для досить слабких водонасичених грунтів (мулів, торфів). З'ясовано, що на початковому етапі ущільнення вібувається більш інтенсивно у порівнянні з нормативним методом розрахунку, а на кінцевому - більш повільно, що краще узгоджується з експериментальними даними.

  Скачати повний текст

Здійснено цілісний аналіз основних напрямів, змісту і форм педагогічної та науково-просвітницької діяльності Громад у контексті суспільного руху Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Визначено й охарактеризовано основні етапи розвитку педагогічної та науково-просвітницької діяльності українських Громад (1860-ті рр. - становлення педагогічно-просвітницької діяльності; 1870-ті рр. - піднесення науково-просвітницької діяльності; 80-ті рр. - об'єднання науково-просвітницьких сил навколо громадівського журналу "Киевская старина"; 1890-ті рр. - консолідація громадівських сил у Всеукраїнську Організацію Громад; 1900 - 1907 рр. - боротьба членів українських Громад за національну школу). Висвітлено соціально-педагогічні та ідеологічні умови створення Громад Наддніпрянської України. Науково обгрунтовано та визначено реальний доробок етнографічно-педагогічних досліджень членів українських Громад. Проведено педагогічний аналіз образу дитинства в художній спадщині письменників-громадівців. Систематизовано, узагальнено та визначено пріоритетні напрями педагогічних публікацій членів українських Громад на сторінках національно спрямованих часописів і газет. Розкрито зміст і спрямованість підручників, створених громадівцями.

  Скачати повний текст

Проведено джерелознавчий аналіз повідомлень арабських писемних документів про територію та населення України язичницької доби її середньовічної історії. Виявлено, що у творах арабських учених зазначеного періоду відображено такі етноісторичні процеси початкового етапу формування українського етносу: протистояння предків українців, осілих землеробів, кочовим угорським і тюркським етнічним спільнотам, що тимчасово перебували у степах Південної України; етнічна консолідація слов'ян середнього Подніпров'я та Прикарпаття за умов формування Київської держави; поширення на слов'янські етнічні спільності, що ввійшли до складу Київської держави, загальної назви "руси" як означення їх державного підданства.

  Скачати повний текст

З'ясовано роль та місце політичних процесів на теренах України - Русі XII ст. у загальному багатовіковому контексті українського державотворення, створено цілісну концепцію тогочасного розвитку України - Русі, в якій було б органічно пов'язано процеси етнічної (початок оформлення та зміцнення української народності), територіально-політичні (консолідація Подніпров'я та західніших українських земель, зміцнення зв'язків руських земель з Половецьким Степом), соціально-політичні, воєнно-дипломатичні, церковні. Виявлено основні рушійні сили політичного розвитку України - Русі, розкрито політичну механіку міжкняжих взаємин, з'ясовано реальний баланс тогочасних відцентрових і доцентрових процесів, проаналізовано події внутрішньої історії у широкому міжнародному контексті, виявлено геополітичні пружини внутрішньоруських конфліктів. Оцінено співвідношення суб'єктивних і об'єктивних чинників, що впливали на тодішнє політичне життя, зокрема, на усобиці. Розглянуто питання ув'язки перипетій військово-політичної історії з економічною, соціальною і церковною. Дослідження проведено через призму еволюції державного устрою Київської Русі, а також форм правління на різних стадіях розвитку Русі.

  Скачати повний текст

Досліджено питання розвитку процесів політичної модернізації та демократизації українського суспільства. Запропоновано концепцію, яка передбачає комплексний аналіз динаміки політичного життя як процесу самоорганізації суспільства. На підставі вивчення наукової літератури та розвитку політичного процесу в Україні запропоновано концептуальну модель демократичної політичної модернізації українського суспільства, ідеєю якої є розвиток внутрішньої самоорганізації соціуму шляхом формування інституціональної та громадянської політичної відкритості. Доведено, що провідним напрямком здійснення демократичної модернізації українського суспільства є його консолідація шляхом розвитку механізмів самоорганізації соціально-політичної системи на всіх її рівнях - від громадян до політичних організацій і держави.

  Скачати повний текст

Проаналізовано сучасні політичні теорії щодо соціальної ролі релігії як важливого інституту суспільних відносин, показано її значення у процесі інтеграції суспільства, описано загальні механізми інтегративної дії. Досліджено процеси модернізації українського суспільства, проаналізовано їх вплив на церковно-релігійну складову. Визначено сучасну роль релігії як інтеграційної компоненти в Україні. На підставі вивчення досвіду функціонування релігійного чинника в українському суспільстві зроблено висновок, що одним з найвпливовіших інститутів, поряд з державою, на всіх етапах історичного розвитку українського суспільства є церква. На підставі застосування комплексного підходу визначено роль релігії в інтеграції українського суспільства. Встановлено, що основними напрямами інтеграційного впливу релігійного чинника є: формування національної самосвідомості, забезпечення національної єдності та консолідація суспільства навколо певних ідей.

  Скачати повний текст

Досліджено структуру та основні моделі процесу демократизації "третьої хвилі" та особливості демократичних транзитів у посткомуністичних країнах. Встановлено, що головним завданням сучасного етапу демократизації є консолідація нових демократичних режимів. З'ясовано, що посткомуністичні переходи до демократії мають ряд специфічних особливостей та відбуваються за принципово відмінних внутрішніх і зовнішніх умов, ніж аналогічні процеси в авторитарних країнах. Показано стан, особливості, тенденції розвитку демократизаційних процесів в Україні, їх місце серед аналогічних переходів у посткомуністичних країнах.

  Скачати повний текст

Зазначено, що всупереч істотним відмінностям між різними трактуваннями категорії "уклад" спільним для них є можливість її розгляду з позицій виробничих відносин, підпорядкованих інтересам суб'єктів укладоутворення. Згідно з цим виробничий сільськогосподарський уклад розглянуто як соціально-економічну категорію, базою якої є пріоритети, інтереси, відповідні їм типи економічної поведінки селян та інших сільських жителів, що реалізуються в обраних ними організаційно-правових утвореннях (формах господарювання) та особливостях їх виробничо-господарського функціонування. Встановлено, що під впливом соціально-економічних перетворень у сільському господарстві досліджуваної області відбувається консолідація системи укладів (селянського, приватно-орендного, виробничо-забезпечувального, соціального), субукладів та укладоутворювальних елементів. Розглянуто особливості трансформації укладів, втрату окремими з них (зокрема, державним) помітного місця у виробництві сільськогосподарської продукції за умов одночасного перетворення селянського укладу в своєрідного монополіста виробництва продукції сільського господарства. Обгрунтовано науково-методологічні засади становлення різноукладності як системи та її окремих складових, організацію управління розвитком відповідних процесів, найважливіші напрями та механізми виведення укладотворення на організаційно та результативно якісно вищий рівень.

  Скачати повний текст

Систематизовано основні теоретичні підходи щодо вивчення інституту консолідації. Проаналізовано особливості української політичної еліти та специфіку її формування. Досліджено модернізаторську роль політичної еліти. Обгрунтовано, що консолідація еліти на базі демократичних інститутів, норм, цінностей і процедур є необхідною умовою модернізації. Проаналізовано демократичні форми та засоби міжелітної взаємодії. Визначено та класифіковано чинники становлення інституту демократичної консолідації. Запропоновано етапізацію становлення консолідаційних засад.

  Скачати повний текст

Здійснено комплексне дослідження політики консолідації держави в умовах системної кризи в Україні. Політика консолідації держави визначена як цілеспрямована та практико-орієнтована стратегія розвитку України, що має впроваджуватися шляхом якісних практик державних інститутів і недержавних інституцій задля інваріантизації - знаходження українським суспільством власного інваріанту (спільного мотиваційного концепту через «винесення за дужки» всіх розбіжностей) навколо принципів і функцій соціальної держави. Акцентовано, що в українському суспільстві за сучасних кризових умов, програми єднання України частіше ґрунтуються на основі негативних, оборонних стратегій (суспільна конфронтація, зовнішній ворог тощо). Акцентовано, що з часу проголошення незалежності політична система України не визначила і не побудувала модернізаційну модель, якої прагне і послідовно формує. Відповідно і відсутня публічна система заходів модернізації Україна, яка б була зрозумілою громадянам і до здійснення якої вони б були причетні. Тому система здатна продукувати лише сценарії циклічного розвитку. За таких умов держава стає асоціальною. На відміну від таких програм має бути сформована спільна політика держави і суспільства по консолідації України навколо єдиного і позитивного за змістом інваріанта – концепту, що не містить розбіжностей потрактування, негативних конотацій та формує спільність влади, громади і бізнесу. Структуру дослідження обумовила наступна наукова гіпотеза. За умов системної кризи, держава стає вразливим суб'єктом міжнародних відносин, посилюється внутрішній конфлікт між державними інститутами і недержавними інституціями, активізується потреба нових практик консолідації нації навколо не тільки ціннісної парадигми, а й соціально-економічних індикаторів розвитку системи.У дисертації доведено, що українська політична система перебуває у стані системної трансформаційної кризи, періодичні загострення якої завдають суттєвої шкоди рівню легітимності і стабільності владних інститутів та міжнародним позиціям України. З-поміж низки індикаторів системної кризи авторкою було обрано три компоненти, довкола яких побудовано об'єкт дослідження: криза легітимності державної влади і політичних інститутів, соціально-економічні показники розвитку та динаміка настроїв українців щодо своїх перспектив і оцінок сучасності.Визначені ключові фактори ерозії державної влади та кризи легітимності державних інститутів в Україні. Обґрунтовано твердження, що сформована в Україні модель соціально-економічних відносин самою своєю суттю перманентно продукує різноманітні кризи: економічні, інституційні, конституційні, світоглядні, які розвиваються в руслі трансформаційної кризи.Обґрунтовано, що вихід системи із кризи можливий за умови побудови державної політики у спосіб згуртування, об'єднання, консолідації суспільства і держави та активізації громадянського сектору. У межах категоріального апарату, за допомогою вказаних наук і наукових напрямів, а також на основі вивчення стану суспільних відносин в Україні та домінуючих сценаріїв відтворення наявною ціннісною парадигмою реальної політичної практики поступу держави, визначено такі етапи побудови інваріанту «держава-нація» внаслідок консолідації українського суспільства: консолідація-адаптація, консолідація-ідентифікація і консолідація-трансформація. Запропоновано інженерію моделювання політики консолідації держави в умовах системної кризи як модель консолідації держави-нації. На першому рівні деполітизації діалогу суспільства і держави навколо цінності Людини має бути сформований стратегічний план дій по консолідації усіх професійних і вікових, етнокультурних та інших груп інтересів.На другому рівні – соціально-економічної консолідації – має відбутися аудит наявних ресурсів, проблем, прогалин управління та акумуляція потенціалу.З-поміж основних завдань третього рівня моделі консолідації суспільства – соціокультурного єднання, передбачено, зокрема: міжкультурний діалог, напрацювання та розвиток громадських і культурних зв'язків та обмінів між громадами і територіями; зміцнення державного статусу української мови; формування інформаційного простору, що наповнюється власним порядком денним; зменшення цивілізаційних розбіжностей та об'єднання громадян країни на основі соціальних, а пізніше й національних цінностей.Політика консолідації держави має розглядатися як багатоаспектний, пролонгований в часі і здатний до трансформації і коригування комплекс механізмів нової політики та філософії державного управління.^UA comprehensive study of the policy of state consolidation under the conditions of the system crisis in Ukraine. The state consolidation policy is defined as a purposeful and practice-oriented strategy of Ukraine's development, which should be implemented through qualitative practices of state institutions and non-state institutions for invariance i.e. finding Ukrainian society's own invariant (common motivational concept through "brackets" of all differences and welfare state). It is emphasized that in Ukrainian society under modern crisis conditions, Ukraine's unification programs are more often based on negative, defensive strategies (social confrontation, external enemy, etc.). It is emphasized that since the proclamation of independence, the political system of Ukraine has not defined or built a modernization model, which it seeks and forms consistently. Accordingly, there is no public system of modernization measures in Ukraine, which would be understandable to citizens and in the implementation of which they would be involved. Therefore, the system can produce only the scenarios of cyclical development. Under such conditions, the state becomes antisocial. In contrast to such programs, a common policy of the state and society to consolidate Ukraine should be formed around a single and positive invariant i.e. a concept that does not contain differences of interpretation, negative connotations and forms a community of government, people, and business.The structure of the study was determined by the following scientific hypothesis. Under the system crisis, the state becomes a vulnerable subject of international relations, the internal conflict between state and non-state institutions intensifies, and the need for new practices of nation consolidation around not only the value paradigm but also socio-economic indicators of system development indicators.The thesis proves that the Ukrainian political system is in a state of system transformation crisis, the periodic exacerbations of which cause significant damage to the level of legitimacy and stability of government institutions and international positions of Ukraine. Among several indicators of the system crisis, the author chose three components around which the object of study is built: the crisis of legitimacy of state power and political institutions, socio-economic indicators of development and the dynamics of the attitudes of Ukrainians towards their prospects and assessments of modernity. The key factors of erosion of state power and the crisis of legitimacy of state institutions in Ukraine have been identified. The statement that the model of social and economic relations formed in Ukraine by its nature permanently produces such crises as economic, institutional, constitutional, worldview, which develop during the transformation crisis, is substantiated.It is substantiated that the way out of the crisis is possible if the state policy is built in a way of uniting, uniting, consolidating society and the state and activating the civil sector.Within the categorical apparatus, with the help of these sciences and research areas, as well as on the basis of studying the state of public relations in Ukraine and the dominant scenarios of reproduction of the existing value paradigm of real political practice of state progress, the following stages of invariant as the result of Ukrainian society consolidation: consolidation-adaptation, consolidation-identification and consolidation-transformation.The engineering of modeling the state consolidation policy in the conditions of system crisis as a model of nation-state consolidation is offered. At the first level of depoliticization of the dialogue between society and the state around the value of Human, a strategic action plan should be formed to consolidate all professional, age, ethnocultural, and other interest groups.At the second level - socio-economic consolidation - there should be an audit of available resources, problems, management gaps and capacity building.Among the main tasks of the third level of the model of society consolidation - socio-cultural unity, are provided, in particular: intercultural dialogue, development of social and cultural ties and exchanges between communities and territories; strengthening the state status of the Ukrainian language; formation of an information space that is filled with its own agenda; reduction of civilizational differences and unification of citizens of the country on the basis of social and after that national values.State consolidation policy should be considered in time and capable of transformation and adjustment of a set of mechanisms of the new policy and philosophy of public administration.

Аргументовано, що зі здобуттям незалежності Україна у своєму баченні перспектив тяжіла до європейського способу врядування та ціннісних орієнтацій, а європейськість як цивілізаційний маркер притаманний Україні й історично, і географічно, і все більше ментально – до тої міри, що західний вектор розвитку країни українці відстоювали і під час Революції Гідності, і потім на східних фронтах, даючи відсіч російській військовій агресії. Наголошено, що гармонізувати суто просторову європейську приналежність з досвідом демократичного будівництва, сформувати відкриту конкурентну економіку та паритетні відносини з рівноправними політичними партнерами – зміст європеїзації прагнень України знайти своє місце на міжнародній арені. Актуалізовано й категоризовано для української політичної науки сутність і зміст поняття «євроінтеграційні практики», яке автором визначено як функціональну складову політики євроінтеграції, організованої згідно з конкретним планом роботи державної влади щодо впровадження європейських стандартів в усі сфери суспільного життя через процес створення нормативно- правової бази інтеграції, формування відповідних структур реалізації політико-правових рішень з метою набуття членства в ЄС. Практики – це конкретні дії і рішення, які здійснюються в інституціональному, дипломатичному та позаінституціональному напрямках. За цими критеріями в режимі реального часу Україна виконує умови Угоди про асоціацію, удосконалює національне законодавство, гармоніює середовище відносин з країнами-сусідами членами ЄС, здобуває досвід демократизації і конструктивної реакції на виклики і ризики сьогодення. Підкреслено важливість включення до євроінтеграційного поступу громадського сектору – представників та організації громадянського суспільства, які є одночасно рушієм та індикатором позитивних трансформацій, а також виконують функції запобіжника у можливих зловживаннях влади. Українське громадянське суспільство у вирішальні періоди державотворення довело свою спроможність відстоювати спільний національний вибір. Стратегічну затребуваність теми дисертаційного дослідження аргументовано й триваючою російською агресією проти України та актами гібридної війни, передусім, її інформаційним компонентом (пропаганда, дезінформація). Акцентовано, що, з одного боку, євроінтеграція може стати своєрідним рефреймінгом для посилення обороноздатності країни, з іншого боку, російська загроза – це не лише українська проблема, але й безпековий виклик усій Європі, тому консолідація зусиль для спільного спротиву є нагальною потребою для партнерів з ЄС.^UThe dissertation emphasis on conclusion that Ukraine tended to the European way of governing and value orientations since its independence, and Europeanness was a marker of civilization is inherent in Ukraine historically, geographically and increasingly mentally. This western vector of development Ukrainians defended during the Revolution of Dignity, and then on the eastern fronts, repelling Russian military aggression. The author concludes that to harmonize a purely spatial European affiliation with the experience of democratic construction, to form an open competitive economy and parity relations with equal political partners is the essence of Europeanization of Ukraine's aspirations to find its place in the international arena. The content of the definition «European integration practices» are actualized and categorized for Ukrainian political science. The author formulates it as functional part of European integration policy organized in accordance with a specific plan of public authorities work to implement European standards in all spheres of public life through the process of creating a regulatory framework for integration, the formation of appropriate structures for the implementation of political and legal decisions in order to become EU members. Practices are concrete actions and decisions that are carried out in institutional, diplomatic and non-institutional areas. According to these criteria, Ukraine fulfills the terms of the Association Agreement in real time, improves national legislation, harmonizes the sphere of relations with neighboring EU member states, gains experience of democratization and constructive response to today's challenges and risks. The author accents the importance of public sector including in the European integration progress – representatives and civil society organizations, which are both a driver and an indicator of positive transformations, as well as act as a safeguard against possible abuses of power. Ukrainian civil society in the crucial periods of state formation proved its ability to defend a common national choice. The strategic demand for the topic of the dissertation research is substantiated by the ongoing Russian aggression against Ukraine and acts of hybrid warfare, first of all, by its information component (propaganda, misinformation). The research emphasizes that, on the one hand, European integration can become a kind of reframing to strengthen the country's defense capabilities, on the other hand, the Russian threat must consider as not only a Ukrainian problem, but also a security challenge for Europe. So, the research emphases on that consolidate efforts for joint resistance is an urgent need for EU partners.

Дисертація присвячена дослідженню феномена політик образи та їхньої ролі у процесі конструювання та відтворення колективної пам'яті. Актуальність представленої теми полягає у тому, що сучасне українське суспільство характеризується стрімкими змінами у економічній, політичній, культурній, релігійній сферах. Помітно, що на місце минулих героїв приходять принципово нові постаті, що раніше або були маргіналізовані, або майже стерті з колективної пам'яті українців. Особливо помітною є героїзація жертв та бажання отримати відшкодування (моральне, матеріальне) за понесені збитки. Це ми пов'язуємо з проведенням політик образи. Даний термін ми пропонуємо використовувати як один з різновидів (більш вузький) «політик пам'яті». Він не просто вужче, але й передбачає інший характер взаємовідносин між сторонами. Власне якщо політики пам'яті направлені на регуляцію усього історичного минулого, то політики образи апелюють саме до трагічних, травмуючих епізодів з історії. Зазвичай вивчення теми образи в першу чергу відноситься до психології, в якій вона розглядається виключно в якості моделі поведінки на індивідуальному рівні. Однак у сучасних умовах образа виходить на новий, груповий рівень. Її конструюють як теорію, розповідаючи про історичні витоки конфліктів між країнами, етносами, групами. Водночас проходить впровадження політик образи у практичній сфері. Це проявляється на побутовому рівні, тому наслідком цього стає стійка неприязнь по відношенню до «кривдника». В першу чергу проведення політик образ актуальне для суспільств, які знаходяться в стані військового або політичного конфліктів.Онтологічний аспект проблемної ситуації полягає у тому, що у впровадженні політик образи можуть бути зацікавлені політичні актори, які, у тому числі, таким чином прагнуть підвищити свій рейтинг та домогтися певних політичних та економічних цілей.Гносеологічний аспект проблемної ситуації полягає в очевидному браку знань про специфіку втілення політик образи: джерела отримання інформації про подію, механізми її розповсюдження та поширення. Традиційні підходи до вивчення образи припускають уявлення про неї як про жалісливе ставлення до себе і негативне до агресора. Ми розглядаємо їх більш детально, зокрема зупиняючись на практиках конструювання образів ворога і жертви, впровадженні різноманітних символів та образів через кінематограф та простір сучасних міст. Перш за все, було проаналізовано та впорядковано теоретико-методологічні доробки, що присвячені феномену колективної пам'яті. Саме його ми вбачаємо тим фундаментом, на який спираються політики образи. Еклектичний набір концепцій було впорядковано та розглянуто з позиції критичної парадигми. Виходячи з підходу М. Хальбвакса, який є найбільш доцільним в контексті нашої роботи, підкреслюємо що події з минулого і сьогодення тісно взаємопов'язані. Завдяки виділенню ключових аспектів колективної пам'яті даний феномен описаний як набір знань про минуле, який включає в себе інформацію про спільні цінності, свята, ритуали, символи та героїв, та передається від одного покоління іншому. Далі був проведений аналіз теоретичних підходів до вивчення політик пам'яті. Проаналізовано, що політики пам'яті перш за все розглядаються дослідниками у якості соціального конструкту. І саме як їхній більш вузький різновид ми розглядаємо політики образи. Політики образи апелюють не до минулого загалом, а лише його трагічних аспектів (травм). Політики образи спрямовані на вибудову певного ставлення до подій, та обов'язково пов'язані з травмами. Тобто в контексті нашої роботи політики, направлені на згладження протиріч, не будуть релевантними, адже вони переслідують зовсім інші цілі.Виявлено, що політики образи передбачають свідомий акцент на травматичному досвіді. Вони націлені на конструювання образів ворога та жертви. Серед функцій політик образи: уніфікація суспільства, його консолідація, тощо. Це відбувається на фоні створення образу ворога, який може бути знайдений як всередині держави, так і за її межами. Разом з тим, консолідація однієї частини суспільства призводить до появи ще більшої кількості протиріч з іншою. Як наслідок, відтворення політик образи призводить по поляризації різних груп, особливо якщо в них не однаковий погляд на історичні події.^UThe dissertation is devoted to the research of the phenomenon of resentment policies and their role in the process of construction and reproduction of collective memory. The relevance of this topic resides in rapid changes in economic, political, cultural, and religious realms, which characterize modern Ukrainian society. It is noticeable that the heroes of the past are replaced by fundamentally new figures who were previously either marginalized or almost erased from the collective memory of the Ukrainians. The heroization of the victims and the desire to receive compensation (both moral and material) for the losses are especially noticeable. We associate this with the conduct of resentment policies.We suggest using this notion as one of the (narrower) varieties of «politics of memory». This notion is not only narrower, but also implies a different nature of the relationship between the parties. In fact, if the politics of memory are aimed at regulating the entire historical past, resentment policies appeal to tragic, traumatic episodes in history. Usually, the study of resentment primarily relates to psychology, in which it is considered solely as a model of behavior at the individual level. However, in modern conditions, the image reaches a new, group level. It is constructed as a theory, telling about the historical origins of conflicts between countries, ethnic and social groups,. At the same time, resentment policies are being implemented in the practical sphere. This is manifested through everyday practices, so the result is a persistent hostility towards the «offender». First of all, the conduct of resentment policies is relevant to societies that are in a state of military or political conflict.The ontological aspect of the problem situation is that political actors, which, inter alia, seek to increase their rating and achieve certain political and economic goals, may be interested in the implementation of resentment policies.The epistemological aspect of the problem situation consists in an obvious lack of knowledge about the specific of the implementation of resentment policies: sources of information about the event, the mechanisms of its spread, etc. Traditional approaches to the study of resentment consider it as a compassionate attitude towards themselves and negative towards the aggressor. We propose to study this in more detail and focus on the practices of constructing images of the enemy and the victim, the implementation of various symbols and images through cinematograph, and the space of modern cities.First of all, the theoretical and methodological achievements devoted to the phenomenon of collective memory were analyzed and organized. We see it as the foundation of resentment policies. The eclectic set of concepts was streamlined and analyzed from a critical paradigm perspective. Based on Halbwax's approach, which is the most appropriate in the context of our work, it can be emphasized that events from the past and present are closely interrelated. By highlighting key aspects of collective memory, this phenomenon is described as a set of knowledge about the past that includes information about common values, holidays, rituals, symbols, and heroes, passed down from one generation to another.Next, an analysis of theoretical approaches to the study of policies of memory was analyzed. It is analyzed that policies of memory are primarily considered by researchers as a social construct. And this is exactly their narrower variety that we view as resentment policies. Resentment policies do not refer to the past in general, but only to its tragic aspects (traumas). Resentment policies are aimed at building a certain attitude to events and are necessarily related to trauma. That is, in the context of our work, policies aimed at resolving contradictions will not be relevant, because they pursue completely different goals.It was found that resentment policies provide a conscious emphasis on traumatic experiences. They are aimed at constructing images of the enemy and the victim. Among the functions of resentment policies one can find a unification of society, its consolidation, etc. These processes are accompanied by the creating of an image of the enemy, which can be found both inside the state and abroad. However, the consolidation of one part of society leads to even more contradictions within another one. As a result, the reproduction of resentment policies leads to the polarization of different groups, especially if they do not share the same view of historical events.

Дисертацію присвячено компаративному дослідженню ранньодержавних інститутів скандинавів, полабських і поморських слов'ян. У центрі його уваги перебувають середньовічні зібрання – тінг і віче. Учасників, перебіг, діяльність, еволюцію та інші аспекти асамблей проаналізовано з урахуванням державотворчих процесів, особливостей суспільних устроїв останньої чверті VIII – середини XII ст. Обґрунтованість зіставлення обумовлюють відомості про одночасність і подібність розвитку Норвегії, Швеції, Слов'янського Полаб'я й Помор'я. Характерними для регіонів були стійкість додержавних форм влади, довготривалість побутування язичницьких вірувань, повільність трансформації владних інститутів, притаманна архаїчним суспільствам колективна форма управління. Поєднання наративних, археологічних, правових, епіграфічних і топографічних джерел дає змогу всебічно проаналізувати ці суспільні устрої та ранні держави на етапі політичної консолідації, централізації, християнізації та поглиблення соціальної стратифікації. Враховано найновіші досягнення історичної науки й найважливіші теоретико-методологічні напрацювання медієвістів, археологів, антропологів і знавців рунічного письма, зокрема, дискусію про історичну цінність середньовічних наративних джерел – саг, хронік і житій. Використано досягнення історичної компаративістики, понятійний апарат політичної антропології (концепти вождівство та дружинна держава), антропологічний підхід під час розгляду звичаєвого права.Порівняння процесів державотворення засвідчує типологічну й часову близькість суспільно-політичної еволюції у скандинавів і слов'ян в останній чверті VIII – середині XII ст. На підставі археологічних і писемних джерел простежується консолідація та інтеграція племінних організмів – перший етап державотворення. Ранні держави скандинавів і слов'ян утворились у подібний спосіб, а саме шляхом об'єднання складених вождівств у єдине ціле. Найчастіше державотворення відбувалося на територіях скупчень економічних, політичних, релігійних центрів. Охарактеризовано найважливіші владні інститути скандинавів і слов'ян, а саме: повноваження вождів різних рангів, правителів, знаті, дружин, особливості функціонування осередків язичницьких культів, бенкети.Підтверджується участь у скандинавських і слов'янських асамблеях аналогічних або подібних суспільних станів – мешканців одного чи декількох поселень і прилеглих територій, існування сільських і міських зібрань, тінгу й віча локального, регіонального та загальнодержавного рівнів. Заможніші прошарки населення були активнішими під час асамблей, а вплив еліти на їхній результат у всі періоди та на всіх рівнях був визначальним. Ухвалення рішень зазвичай відбувалось у спеціальних місцях, що надавало подіям особливого значення в очах громади. Писемні джерела доводять, що тінги й віча були подібними до святкувань, передусім ритуалізованими. Дискусії і промови були не лише способами обміну важливою для громади інформацією та її обговорення, а й сакралізованими й театралізованими подіями. Відзначається функціонування запланованих, регулярних і спонтанних зборів. Встановлено найважливіші суспільно-політичні функції зібрань, а саме організаційну, репрезентативну та об'єднавчу. Водночас асамблеї відігравали судову роль, яка знаходить підтвердження майже в усіх писемних джерелах. Зроблено висновок про інституційну спорідненість скандинавських і слов'янських асамблей, засвідчену цілком незалежними джерелами. Отож тінг і віче є варіаціями одного й того самого ранньодержавного інституту.^UA dissertation is devoted to a comparative study of early state institutes of the Scandinavians, the Polabian and the Pomeranian Slavs. In its focus are medieval gatherings – a thing and a veche. The analysis of participants, procedure, functioning, evolution, and other aspects of assemblies takes into account state formation processes, features of social orders of the last quarter of the 8th – the middle of the 12th centuries. The evidence about simultaneous and similar development of Norway, Sweden, Slavic Polabia, and Pomerania stipulate the validity of the comparison. Typical for the regions were a persistence of pre-state forms of power, a longevity of existence of pagan beliefs, a slow transformation of power institutes, an inherent in archaic societies communal form of governance. A combination of narrative, archaeological, legal, epigraphic, and topographic sources allow us to comprehensively analyze these social orders and early states at the stage of political consolidation, centralization, Christianization, and the deepening of social stratification. The research takes into account the newest achievements of the historical field and the most important theoretical and methodological ideas of medievalists, archaeologists, anthropologists, and the scholars of runic symbols, in particular, a discussion of historical value of narrative sources – sagas, chronicles, and the lives of the saints. The study makes use of the achievements of the historical comparative studies, conceptual framework of political anthropology (concepts chiefdom and military government), anthropological approach to the consideration of common law.The comparison of state formation processes attests typological and chronological resemblance of socio-political evolution among the Scandinavians and the Slavs in the last quarter of the 8th – the middle of the 12th centuries. Based on the archaeological and written sources can be traced a consolidation and integration of tribal organizations – the first step of state formation. Early states of the Scandinavians and the Slavs emerged in a similar way, namely by the unification of composite chiefdoms into one entity. Most often, state formation took place on the territories of high concentration of economic, political, religious centers. The dissertation characterizes the most important power institutes of the Scandinavians and the Slavs, such as: powers of chiefs of various ranks, rulers, elite, retinues, features of the functioning of centers of pagan cult, feasts.The study confirms the participation of the same or similar social strata in the Scandinavian and Slavic assemblies – of the inhabitants of one or several settlements and surrounding areas, the existence of rural and urban gatherings, the thing and the veche of local, regional, and nationwide levels. Wealthier strata of society were more active during the assemblies, and the influence of the elite on their result in all periods and at all levels was decisive. The decision-making usually took place at special places, which provided the events with particular importance in the eyes of the community. The written sources prove that the thing and the veche were similar to celebrations, primarily ritualized. Discussions and speeches were not only ways of exchanging and discussing important to the community information, but also sacral and theatrical events. The functioning of planned, regular and spontaneous meetings can be traced. The most important socio-political functions of assemblies are established, namely organizational, representative, and unifying. At the same time, gatherings played judicial role, which is confirmed in almost all written sources. The study reaches a conclusion about institutional affinity of Scandinavian and Slavic assemblies, certified by completely independent sources. So, the thing and the veche are variations of one and the same early state institute.