На матеріалі поетичної творчості авторів «Молодої музи» (Б. Лепкого, В. Пачовського, П. Карманського) та «Української хати» (О. Олеся, С. Черкасенка, Г. Чупринки) розкрито художні особливості любовної лірики початку ХХ ст., виявлено елементи фольклорної поетики в модерному тексті, диференційовано фольклорні та модерні інтенції поезії кохання і з'ясовано специфіку їх функціонування.На основі аналізу та систематизації поглядів українських і зарубіжних учених на жанрову природу лірики як роду з'ясовано й уточнено значення терміну любовна лірика, а також диференційовано поняття лірики інтимної, любовної та еротичної.Для виявлення в авторських текстах слідів фольклорної поетики досліджено мотиви, образи та зображально-виражальні засоби пісень і балад про кохання. Встановлено, що ці народнопісенні жанри стали головними джерелами для розвитку модерної української любовної лірики.Доведено, що загалом любовна лірика «молодомузівців» і «хатян» містить риси як традиційної (фольклорної), так і модерністської поетик. Зауважено, що любовна поезія «Молодої музи» в цілому має песимістичне звучання, натомість любовна поезія «Української хати», попри наявність мінорних нот, у цілому є значно оптимістичнішою.Ключові слова: жанр, любовна лірика, пісня про кохання, любовна балада, фольклор, модернізм, символізм, поетика, мотив, ліричний герой, образ, символ, стильова домінанта, «Молода муза», «Українська хата».^UIn the dissertation artistic features of the love lyrics of the early twentieth century on the materials of poetic creativity of the authors of “The Young Muse” (B. Lepkyi, V. Pachovskyi, P. Karmanskyi) and “The Ukrainian House” (O. Oles, S. Cherkasenko, G. Chuprynka) are investigated.The scientific novelty of the thesis consists in the fact that the Ukrainian love poetry of the early 20th century is firstly analyzed in it. In particular, motifs, artistic images and figures are defined, folklore and modern intensions of love lyrics are differentiated; specific of functioning of folklore elements in modern poetry is clarified.It is found out that love lyrics is a type of intimate poetry in which all range of motifs, feelings and experiences related to a love feeling (happy or unrequited) between a man and a woman is reproduced. It occupies an intermediate place between intimate and erotic poetry for frankness of figurative representation of lyrical heroes and emotional tension in depicting of their desires.The attention is focused on scientific reflection of poetical works of the most talented poets of “The Young Muse” and “The Ukrainian House”, who are considered to be forerunners of European Modernism in the Western and Eastern Ukrainian lands.It is established that folk songs and ballads about love have become the main sources for development of literary love poetry of the early 20th century. Motifs, images and poetic style dominants of love songs and ballads are investigated for identification of traces of folklore poetics in author's texts. It is proved that a figure of a lyrical heroine is an artistic typing. She is a bearer of the typical mental traits of the Ukrainians.It is concluded that in general poetics of love lyrics of “The Young Muse” and “The Ukrainian House”have traits both traditional and modern. Symbols have occupied a special place in literary creation's structure and they have become the main indicators of digressing of folk traditions toward the European Modernism direction.Keywords: a genre, love lyrics, a love song, a love ballad, folklore, Modernism, Symbolism, poetics, motif, lyrical hero, a figure, a symbol, poetic style dominant feature, “The Young Muse”, “The Ukrainian House”.

Проведено компаративний аналіз фундаментальних принципів європейської Реформації та віросповідних основ українського євангельського протестантизму. Розкрито специфіку відображення спільних богословських засад у соціальній позиції протестантизму. Виявлено, що євангельські церкви поєднують у своїй соціальній позиції східні та західні традиції та є чинником крос-культурного богословського синтезу, інкультурації ідей європейської Реформації у православній культурі. З'ясовано, що секуляризація протестанських церков у Європі й Америці обумовлює негативну реакцію українських протестантів, які знаходяться на стадії визначення своєї ідентичності між традиціоналізмом і західним модернізмом. Виявлено, що євангельські церкви в Україні зберігають ознаки маргінальної субкультури на сучасному етапі формування їх нової ідентичності. Проаналізовано основні тенденції соціально-політичного розвитку євангельського протестантизму у контексті євроатлантичної інтеграції України, побудови громадянського суспільства та налагодження партнерських відносин між державою та євангельскими конфесіями.

  Скачати повний текст

Досліджено літературно-критичну та літературознавчу діяльність А.Ніковського першої третини XX ст., розглянуто комплекс ідей та естичних принципів літературознавця. Вперше реконструйовано творчу біографію А.Ніковського, здійснено її періодизацію. Проаналізовано еволюцію ідейно-естетичних поглядів ученого у контексті традиціоналістського та модерністичного дискурсів. Визначено роль і місце його наукових праць в історії українського літературознавства та літературної критики. Доведено, що ідейно-естетичні засади літературно-критичної та літературознавчої творчості А.Ніковського корелюють з націотворчою стратегією його мислення, визначальним сегментом якого є українська література. Встановлено, що відображення ідейних концепцій в літературознавчих працях ученого першої третини XX ст. свідчать про ідейно-естетичну еволюцію його поглядів, зміна яких відтворює прийняття А.Ніковським-традиціоналістом ідейно-естетичних пріоритетів модернізму.

  Скачати повний текст

Здійснено експлікацію терміна "стиль". З'ясовано потенціал стильового аналізу у виявленні естетичної цінності твору. Продемонстровано, що художній стиль зберігається у мистецькій практиці модернізму та постмодернізму на рівні манери. Обгрунтовано поняття про змістовні та матеріальні домінанти стилю, введено змістовні поняття стилю "трансцендентність", "символічність", "симулятивність" і "іманентність". Проаналізовано узгодженість формальних стильових ознак з духовним змістом твору та встановлено закономірний зв'язок між домінантами стилю "ступінь умовності", "іманентність", "трансцендентність". Розкрито значення терміна "великий стиль", обгрунтовано доцільність введення нових формальних понять стилю. Запропоновано модель історичної динаміки художнього стилю.

  Скачати повний текст

Зазначено, що пріоритетним джерелом багатогранної творчості Л.Старицької-Черняхівської, відомої української письменниці доби раннього модернізму (кінця XIX - початку XX ст.), була національна історія, а також українське культурне та громадсько-політичне життя перших десятиріч XX ст. Системно та детально досліджено зміст і структуру, принципи та засоби художньої інтерпретації минувшини, розвиток майстерності письмениці у моделюванні історичних реалій за відродження української державності, національного характеру, в утвердженні духовних цінностей. Висвітлено жанрову еволюцію в історичній драматургії та виділено певні жанрові різновиди, а саме: історико-ліричну сцену ("Сапфо"), драми - історико-соціальну ("Аппій Клавдій"), історико-психологічну ("Гетьман Дорошенко"), історико-філософську ("Іван Мазепа"), історико-героїчну ("Розбійник Кармелюк"), "п'єсу в п'єсі" ("Милість Божа"), історико-драматичний етюд ("Останній сніп"). Висвітлено стильові особливості творів, традиційні та новаторські ознаки модифікацій жанрових різновидів, сюжетно-композиційних конструкцій.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості формування та розвитку постмодерністського авторефлексивного тексту Є.Пашковського. На підставі вивчення західноєвропейського досвіду визначено специфіку українського постмодернізму як перехідного етапу між минулою та новою формами українського модернізму на порубіжному зламі епох. У даному контексті проаналізовано художню авторефлексію та її основні форми прояву (нарцистично-карнавальну та міфологічно-шизоїдну) в сучасному літературному процесі. Встановлено причини виникнення та досліджено еволюцію розвитку авторефлексії у прозі Є.Пашковського. Розглянуто засоби вираження традиційного "реалізму" та прихованої авторефлексії в романі "Свято". Встановлено особливості міфологічного самовираження як наслідку критичної авторефлексії в романах "Вовча зоря" та "Безодня". Проведено дослідження есеїстичного "відкритого" авторефлексивного художнього мислення у "Щоденному жезлі" як специфічного явища українського "дилетантського" постмодернізму.

  Скачати повний текст

Проведено наукове дослідження антропософських тенденцій в українському мистецтві 1920-х рр. Українське мистецтво даного періоду розглянуто в контексті загальноєвропейської тенденції модернізму - пошуку "нової духовності". Доведено, що у сценічному мистецтві "Молодого театру" та театру "Березіль" використовувались прийом евритмії та елементи містерійного театру. Показано вплив евритмії на становлення методу перетворення Л.Курбаса. Досліджено антропософські мотиви та специфіку образотворення у творчості М.Хвильового, М.Куліша, П.Тичини. Проаналізовано творчість митців-"двадцятників" у театрі, живописі, скульптурі та літературі. Виявлено тенденцію свідомого творення мистецтва та його сакралізації. Доведено, що світоглядні, зокрема антропософські, аспекти у мистецтві даного періоду виступають не стільки філософськими категоріями, скільки засобами художнього вираження.

  Скачати повний текст

Проведено дослідження бінарних колізій модернізму та авангардизму, з'ясовано їх спільну основу ("філософію життя") та відмінні характеристики на прикладі аналізу творчості Л.Українки, М.Семенка та Б.-І.Антонича. Осмислено специфіку неоромантизму, футуризму та сюрреалізму. Вперше здійснено спробу виявити іманентну сутність магістральних напрямів і відповідних стилів, подолано практику ототожнення даних понять та обгрунтовано шлях їх адекватного розуміння та інтерпретації, а також уважного прочитання текстів без накладання чужорідних схем. З'ясовано визначальні смислові характеристики модернізму та авангардизму, які полягають в актуалізації антитетичних принципів конструкції та деструкції, формуванні поетичного космосу та хаосу, що зумовлює відмінні завдання досліджуваних літературних систем. Виявлено відповідність неоромантичного стилю - модернізму, футуристичного - аванградизму, простежено здатність деяких стилів (зокрема, сюрреалізму) трансформуватися з одного напрямку в інший.

  Скачати повний текст

У контексті драматичних і науково-публіцистичних праць Василя Пачовського, на матеріалах розвитку раннього українського модернізму досліджено поетику ліричної творчості письменника. Проаналізовано збірки поета, розглянуто творчю еволюцію митця, а також фольклоризм як стильову домінанту ранньої лірики поета. Розглянуто його мариністику, виділено символістські та національно-патріотичні мотиви лірики "закарпатського" етапу творчості. Визначено рівень засвоєння та інтерпретації поетом фольклорного, легендарно-міфологічного та біблійного матеріалів, кращих творів української літератури та західноєвропейського символізму. Досліджено тему Закарпаття в творах письменника.

  Скачати повний текст

Житлові споруди Східної Галичини кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. (прибуткові багатоквартирні будинки, особняки та вілли) є важливими об’єктами національної культурної спадщини України, оскільки синтезують в собі провідні технічні та естетичні досягнення свого часу, відображаючи світогляд, самоідентифікацію архітекторів, будівничих та замовників. Житлові споруди демонструють особливості культури повсякденності, адже замовники, як і архітектори, виступали носіями культури епохи. В багатоповерхових прибуткових будинках вхідні простори розміщуються між вхідною брамою та дверима до приватного помешкання, включаючи вестибюль, коридор та сходову клітку, іноді ще допоміжні приміщення. TMВхідні простори є невіддільною, необхідною частиною будівлі, адже це спільна комунікаційна зона, яка слугує буфером між публічним і приватним, а також демонструє рівень статусності та смак власника. Відповідно, перед архітекторами і майстрами декоративного мистецтва кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. стояло завдання знайти найкращий варіант композиційного вирішення і художнього оздоблення вестибюлю та сходової клітки, що базується на законах гармонійної єдності функції та краси. Особлива роль у формуванні інтер’єрів споруди, їх художньої виразності належала декоративному мистецтву, адже для оздоблення вхідних просторів житлових 3 споруд Східної Галичини на межі ХІХ — ХХ ст. архітектори використовували художнє дерево, художній метал, художнє скло, художню кераміку, художні розписи, скульптурні форми, декоративний камінь та інші елементи. Актуальність теми дослідження визначається необхідністю проаналізувати стильові та художні особливості оздоблення вхідних просторів житлових споруд Східної Галичини кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. задля доповнення відомостей про образотворче і декоративне мистецтво в інтер’єрах житлових споруд, а також з метою збереження автентичного декору та популяризації ідеї його професійної реставрації. Наразі відсутні окремі наукові праці, присвячені комплексному дослідженню декоративного вирішення вхідних просторів у структурі житлових споруд Східної Галичини кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. Вперше внутрішні громадські простори у структурі історичної житлової забудови Львова на межі XIX — XX ст. стали об’єктом дисертаційного дослідження О. Лисенко, проте дослідниця обмежувалася, здебільшого, лише територією міста Львова та вужчими хронологічними рамками дослідження. Окрему інформацію про архітектуру Львова кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. отримуємо з праць науковців Ю. Бірюльова, І. Жука, С. Лінди. Архітектуру Івано-Франківська (Станіславова) розглядала науковець Л. Поліщук у дисертаційному дослідженні. Курортна забудова Трускавця XIX — першої половини XX ст. висвітлена у монографіях Х. Харчук. Житлова архітектура Львова періоду ар деко частково розглянута у працях А. Банцекової, а архітектура міжвоєнного модернізму стала об’єктом дослідження Ю. Богданової, І. Якубовського та інших науковців з НУ “Львівська політехніка”. Проте у наявних працях не акцентовано на програмному художньому оздобленні вхідних просторів житлових споруд вказаного періоду. Тобто більшість досліджень присвячені саме архітектурі певних міст, а не окремим видам мистецтва, зокрема 4 скульптурі, живопису, кераміці, металу тощо в оздобленні екстер’єрів та інтер’єрів житлових споруд Східної Галичини кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. Окремі види декоративного мистецтва в архітектурі розглядали Б. Губаль, Н. Бабій, О. Нога, Р. Шмагало, Р. Грималюк та інші. Однак науковці не ставили собі за мету проведення комплексного аналізу вхідних просторів житлових споруд Східної Галичини кінця ХІХ — першої третини ХХ ст., що і доводить актуальність дослідження. Крім того, дослідження житлової архітектури таких міст як Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Трускавець, Стрий, Самбір, Дрогобич, Коломия та ін. допоможе сформувати більш цілісну картину декоративного оздоблення вхідних просторів, яке значною мірою залежало від регіональних та соціально-економічних чинників. Саме тому обрана тема є важливою для розвитку історії та теорії мистецтва. Мета роботи — визначити особливості художнього вирішення вхідних просторів в житловій архітектурі Східної Галичини кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше комплексне художнє оздоблення вхідних просторів в структурі житлових споруд Східної Галичини кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. є окремим об’єктом наукового дослідження. У роботі проаналізовано (за збереженими об’єктами, архівними матеріалами) картину створення житлових споруд Східної Галичини того часу. Результати роботи відкривають можливості для проведення подальших досліджень вхідних дверей та в’їзних брам, парадних сходів, керамічних метлахських плиток, терацових покриттів підлоги, вітражів, художніх розписів, декоративної ліпнини та інших видів декоративно мистецтва в оздобленні вхідних просторів житлових споруд Східної Галичини кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. за окремими типами орнаментальних мотивів.^UResidential buildings in Eastern Galicia at the end of the 19th to the first third of the 20th century (profitable multi-apartment houses, mansions, and villas) are significant objects of Ukraine’s national cultural heritage. They represent a synthesis of leading technical and aesthetic achievements of their time, reflecting the worldview, self-identification of architects, builders, and patrons. Residential buildings demonstrate the nuances of everyday culture, as patrons, like architects, served as carriers of the era’s culture. In profitable buildings, entry spaces are located between the entrance door (gate) and the door to private accommodations, including the vestibule, corridor, and staircase, sometimes with additional auxiliary spaces. Entry spaces are an inseparable, essential part of the building, as they serve as a common communication zone, acting as a buffer between the public and private realms, and also reflect the owner’s status and taste. Consequently, architects and decorative artists of the late 19th to the first third of the 20th century faced the task of finding the best compositional and artistic solutions for the decoration of vestibules and staircases, based on the principles of harmonious unity of function and beauty. A special role in shaping the interiors of these structures and their artistic expressiveness was assigned to decorative art. To adorn the entry spaces of residential buildings in Eastern Galicia on the cusp of the 19th and 20th centuries, architects employed decorative woodwork, artistic metalwork, stained 15 glass, artistic ceramics, decorative paintings, sculptural forms, decorative stone, and other elements. The relevance of the research topic is determined by the necessity to analyze the stylistic and artistic features of the decoration of entry spaces in residential buildings in Eastern Galicia from the late 19th to the first third of the 20th century. This analysis serves the purpose of supplementing our knowledge of visual and decorative arts within the interiors of residential structures and promoting the idea of their professional restoration. Currently, there is a lack of individual scholarly works dedicated to a comprehensive study of the decorative solutions for entry spaces in the structure of residential buildings in Eastern Galicia from the late 19th to the first third of the 20th century. Previously, O. Lysenko conducted a dissertation study, albeit primarily focused on the territory of Lviv and narrower chronological research limits. Additional information about the architecture of Lviv at the end of the 19th to the first third of the 20th century is available from the works of researchers such as Yu. Biryulov, I. Zhuk, S. Linda. Ivano-Frankivsk’s architectural history was explored by L. Polischuk in her dissertation research. The resort architecture of Truskavets from the 19th to the first half of the 20th century is illuminated in the monographs of Kh. Kharchuk. The residential architecture of Lviv during the Art Deco period was partially studied in the works of A. Bantsekhova, while the architecture of the interwar modernism period became the subject of research by Yu. Bohdanova, I. Yakubovsky, and other scholars from the Lviv Polytechnic National University. However, existing research works do not emphasize the programmatic artistic decoration of entry spaces in residential buildings during the specified period. Most studies are dedicated to the architecture of specific cities rather than individual forms of art, including sculpture, painting, ceramics, metalwork, and more, in the decoration of exteriors and interiors of residential buildings in Eastern Galicia from the late 19th to the first third of the 20th century. Certain forms of decorative art in architecture have been examined 16 by B. Hubal, N. Babiy, O. Noha, R. Shmahalo, R. Hrymaliuk, and others. Nevertheless, these researchers did not set out to conduct a comprehensive analysis of entry spaces in residential buildings in Eastern Galicia from the late 19th to the first third of the 20th century. This underscores the relevance of the current research. Furthermore, the study of residential architecture in cities such as Lviv, Ivano-Frankivsk, Ternopil, Truskavets, Stryi, Sambir, Drohobych, Kolomyia, and others will contribute to forming a more complete picture of the decorative ornamentation of entry spaces, which was significantly influenced by regional and socio-economic factors. Thus, the chosen research topic is crucial for the development of the history and theory of art. The aim of this work is to identify the artistic features of entry spaces in residential architecture in Eastern Galicia from the late 19th to the first third of the 20th century.

Дисертаційне дослідження послідовно аналізує ітерації в архітектурно-мистецькому полі Києва в залежності від соціо-політичних, культурних, економічних, технологічних та інших чинників, що мали безпосередній вплив на означену генезу. Креаторський поступ у місті подається як частина глобальних загальносвітових зрушень з виявленням унікальних особливостей та міжнародних паралелей і тотожностей у відповідних трансформаціях.Дослідження є інтердисциплінарним та розгорнуте на перетині полів архітектури, мистецтвознавства та культурології, з залученням відповідних джерел, методів та понятійного апарату від кожного з них.Генеза київської архітектури досліджується навколо трьох межових моментів, «криз», що ознаменували собою різку зміну вектору розвитку. Поетапно розглядаються перехід від історично-еклектичних ремінісценцій та Ар Нуво до авангарду; від конструктивізму та раціоналізму до радянської неокласики; від так званого сталінського ампіру до радянського архітектурного модернізму та функціоналізму. Дослідження передусім зосереджено саме на цих межових моментах, їх ролі, значенні та наслідках в архітектурі, мистецтві та культурі доби.Окрім внутрішньомистецьких чинників проявлений вплив бекґраунду, що за гіпотезою роботи і визначає означені моменти переломів. На кожному з етапів проаналізовані ітерації впливу народних традицій, українського бароко та українського архітектурного модерну. Акцентовані маркери локальної культурної та національної самоідентифікації.Уточнено поняття «естетики» в архітектурі стосовно понятть «традиційної» та «академічної» архітектури; проявлені «живі» та «винайдені» традиції в архітектурно-мистецькому полі періоду.На перетині архітектури та мистецтва проаналізовано вітчизняну монументальну пропаганду 1910-1960-х років, її формування та трансформації в залежності від означених переходів.Активне використання першоджерел та архівних матеріалів спрямоване на створення незаангажованої, науково-виваженої системи координат, переозначення раніше відомого фактажу з точки зору парадигм сучасного українського архітектурознавства, мистецтвознавства та культурології. Важливою складовою дослідження є залучення маловідомих та невідомих архівних матеріалів, що знаходяться в обмеженому доступі, задля заповнення існуючих лакун.В роботі вперше поетапно та послідовно розглянуті всі три перехідні періоди київської архітектури першої половини ХХ століття. Означений міжнародний контекст не лише в порівнянні Києву з закордонним досвідом, а й міжнародної ситуації – з вітчизняними здобутками.^UThe dissertation research consistently analyzes iterations in the architectural and artistic field of Kyiv depending on socio-political, cultural, economic, technological and other factors that had a direct impact on the specified genesis. Creative progress in the city is presented as part of global changes with the identification of unique features and international parallels and identities in the relevant transformations.The research is interdisciplinary and developed at the intersection of the fields of architecture, art history and culturology, with the involvement of appropriate sources, methods and conceptual apparatus from each of them.The genesis of Kiev architecture is studied around three boundary points, "crises", which marked a sharp change in the vector of development. The transition from historical and eclectic reminiscences and Art Nouveau to the avant-garde; from constructivism and rationalism to Soviet neoclassicism; from the so-called Stalinist Empire style to Soviet architectural modernism and functionalism is considered step by step. The research primarily focuses on these boundary points, their role, meaning and consequences in the architecture, art and culture of the era.In addition to intra-artistic factors, the influence of the background is manifested, which, according to the hypothesis of the work, determines the designated turning points. At each stage, iterations of the influence of folk traditions, Ukrainian baroque and Ukrainian architectural art nouveau are analyzed. Markers of local cultural and national self-identification are emphasized.The concept of "aesthetics" in architecture is clarified in relation to the concepts of "traditional" and "academic" architecture; "living" and "invented" traditions in the architectural and artistic field of the period are manifested.At the intersection of architecture and art, the national monumental propaganda of the 1910s - 1960s was manifested, its formation and transformation depending on the marked transitions.Active use of primary sources and archival materials is aimed at creating an unbiased, scientifically balanced coordinate system, re-assigning previously known facts from the point of view of paradigms of modern Ukrainian art history, architecture and cultural studies. An important component is to attract little-known and unknown archival materials that are in limited access to fill in existing gaps.For the first time, all three transitional periods of Kyiv architecture of the first half of the 20th century are considered in stages. The international context is indicated not only in comparison with Kyiv's foreign experience, but also in the international situation with domestic achievements.

Проаналізовано еволюцію та форму гротеску в прозі М.О.Булгакова на матеріалі його фейлетонів, ранніх оповідань, сатиричних повістей, роману "Мастер и Маргарита". Вперше в літературознавстві здійснено цілісне дослідження гротеску в епічних творах письменника на підставі єдиного системного підходу. Відзначено, що гротеск у прозі М.О.Булгакова вивчено на різних функціональних рівнях тексту (сюжет, композиція, образна система, час, простір, мова тощо). Встановлено функції гротеску в творчості М.О.Булгакова, роль гротескних форм в організації художнього світу митця та формуванні жанрової своєрідності його творів. Гротеск як спосіб художньої типізації, засіб аналізу соціальної дійсності та психології людини у прозі письменника розглянуто у зв'язках з етнотрадицією, традиціями російської та світової літератури та культури. Уточнено теоретичне поняття гротеску, визначено своєрідність його конкретно-історичних форм у літературі XX ст. на прикладі прози М.О.Булгакова. Показано самобутність художнього методу, в якому виявлено тенденцію до взаємодії та модернізму, поєднання досягнень минулих епох з естетичними відкриттями письменника.

  Скачати повний текст

Досліджено декаданс як проблему авторської свідомості ряду українських письменників межі XIX - початку XX ст., що зазнали впливу занепадницької літератури, в аспектах її художньої та літературно-критичної рецепції. Зазначено, що творчість В.Стефаника, А.Кримського, О.Плюща відбиває пережитий письменниками декаденський досвід і збагачена моментом рефлексивності. Зауважено, що важливу роль в українському літературному процесі "кінця віку" відіграла поміркована позиція І.Франка, за якою поєднувались симпатія до художніх новацій з етико-персоналістичною тенденцією. Розглянуто також питання передумов українського декадансу, його сутнісних характеристик як духовно-інтелектуального феномену, художнього напряму, проблему ніцшеанства як форму самосвідомості декадансу, перспективи взаємодії занепадницької естетики з естетикою модернізму.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Досліджено походження та функціонування діалогу у філософських і літературних концепціях від античності до модернізму та з'ясовано значення діалогічної природи мовлення як засобу спілкування в контексті драматичного діалогу. На підставі дослідження особливостей рецепції Лесею Українкою європейської літературної традиції виявлено форми міжлітературної взаємодії: через перекладацьку діяльність, літературно-критичні праці та художню творчість. Доведено, що знайомство з європейською літературою відгукнулося багатьма інспіраціями у творчості Лесі Українки (В. Шекспір, Дж. Байрон, М. Метерлінк, Г. Гауптман). Дослідження драматичних творів показало, що письменниця створила кілька типів драм, у яких реалізовано провідні художні тенденції літератури кінця XIX - початку XX століть (неоромантизм, символізм, неокласицизм). Враховуючи синтез філософської традиції діалогу, концепцій "драми ідей" та "драми для читання" в драматургії Лесі Українки, твори письменниці визначені як драма-діалог.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню індивідуального авторського стилю Василя Стефаника, його творчого методу, розглянутого крізь призму генологічного аналізу значущості драматургічних категорій у системі художнього мислення письменника й у контексті культурно-історичного та літературно-мистецького процесів кінця ХІХ – початку ХХ століть. Зазначений період – надзвичайно насичений і вагомий в аспекті здобутків і рівня розвитку українського красного письменства, відтак роль і місце Василя Стефаника, як «найбільшого артиста» й «абсолютного пана форми», за І. Франком, у національному літературному процесі має значення не лише суто естетичне, а й історичне. Творчість покутянина не тільки еруптувала на поверхню іманентні закони і закономірності, за якими відбувався розвиток світової та національної літератури зазначеного періоду, але й стала своєрідним орієнтиром і зразком індивідуально-авторського налаштування жанрово-стилістичних «опцій» як для сучасників письменника, так і для численних його послідовників, для прихильників сповідуваних ним ідейно-естетичних принципів, прийомів і засобів художнього зображення. Важливим є також з'ясування відповідності Стефаникового тяжіння до драматургізації епосу тенденціям у розвитку світового літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століть.У першому розділі дисертації йдеться про те, що проблема дифузії жанрів є однією з найбільш актуальних у сучасній генології. Практично кожен глибокий дослідник у царині генерики змушений був так чи так торкнутися хоча б окремих її аспектів. Йдеться зокрема про праці українських і зарубіжних науковців – І. Денисюка, Н. Копистянської, Т. Бовсунівської, Н. Шумило, Н. Калениченко, Т. Гундорової, С. Хороба, В. Миронюк, Ф. Білецького, А. Ткаченка, М. Кодака, Н. Мафтин, А. Черниш, Н. Бернадської, Р. Сендики, М. Бахтіна, Ц. Тодорова та інших. У сучасній генериці маємо дві, позірно протилежні, але насправді діалектично споріднені тенденції, які й зумовлюють актуальність вивчення явища дифузії жанрів. З одного боку, це створення об'єктивних передумов для розвитку гібридних форм у сучасному літературному процесі; з іншого – це необхідність канонізації, «узаконення» цих форм в оновленому «реєстрі» літературних «ґатунків». Більшість науковців вважають, що типологія жанрів за родами була витримана лише в класицизмі з його вимогою чистоти й канонічності літературних форм, а в таких літературних напрямах, як романтизм, реалізм, модернізм, жанри виникають часто на перехресті лірики, епосу та драми.Вивчення проблеми драматургічності в літературознавчому й мистецтвознавчому дискурсах вимагає чіткої диференціації та ідентифікації семантичних полів понять «драма», «драматургія», «драматизм», «драматичність», «театральність», «сценічність», «драматургічність». Що ж стосується самого терміну драматургічність, то, відзначаючи його полісемантичність і контекстуальну зумовленість, маємо на увазі передусім його номінативну спрямованість на позначення поетики драматургічного тексту загалом і стилістичної майстерності автора зокрема. Відтак, одне з його універсальних визначень – «це система виражальних засобів драматургії як виду мистецтва» (К. Поліщук). Похідним від такого розуміння драматургічності є розгляд її структурних компонентів, які дослідники вбачають «в особливому розвиткові конфлікту, в побудові інтриги, у специфіці «побудови» сцени і характеристики персонажів, їх появи і дій» (М. Федотова); в образі, характері, сюжеті, мотиві, підтексті, цілісності, гармонійності (Г. Клочек) тощо.^UThe thesis is dedicated to the study of the individual authorial style of Vasyl Stefanyk, his artistic method, as observed through the prism of genologic analysis of the importance of the dramaturgic categories within the system of artistic thinking of the writer and in the context of the cultural and historic, literary and artistic processes of the end of XIX – beginning of the XX centuries. The outlined period is extremely rich and notable in the aspect of Ukrainian writership, therefore the role and place of Vasyl Stefanyk as the "biggest artist" and an "absolute master of form", according to Ivan Franko, in the national literary process has both aesthetic and historic value. The artistic work of the author did not only erupt to the surface the imminent laws and patterns, due to which the development of the world and national literature occurred, but it also became a distinct reference point and example of the individual preference of the genre and stylistic "options", both for the contemporaries and for the followers, for the admirers of the similar ideology and aesthetics, means of artistic depiction. It is also important to find out the correlations of the Stefanyk's inclination towards making epos dramaturgic with the tendencies in development of the world literary process of the end of XIX – beginning of the XX centuries.The first chapter of the thesis tells about the problem of genre diffusion being one of the most relevant in modern genre science. Practically every thorough researcher in the field of generics had to touch upon some of its aspects. In particular, in the works of the Ukrainian and foreign scientists – I.Denysiuk, N.Kopystianska, T.Bovsunivska, N.Shumylo, N.Kalynychenko, T.Gundorova, S.Khorob, V.Myroniuk, F.Biletskiy, A.Tkachenko, M.Kodak, N.Maftyn, A.Chernysh, N.Bernadska, R.Sendyka, M.Bakhtin, T.Todorov and others. In the generics itself there are two opposite but dialectically connected tendencies that determine the relevance of studying the phenomenon of genre diffusion. On the one hand, this is creating the objective prerequisites for developing the hybrid forms in the modern literary process. On the other hand – it is the necessity for canonization, "legalization" of these forms in the refreshed "register" of the literary "grades". The majority of the scientists agree that the typology of genres according to genus was only adhered to in classicism with its requirement for the purity and canonic literary forms, and in such literary streams as romanticism, realism, modernism, the genres emerge on the crossroads of lyric, epos and drama.The study of the problems of dramaturgy in the literary and artistic studies discourse requires clear differentiation and identification of the semantic fields of the notions of "drama", "dramaturgy", "dramatism", "theatrical" and "scene". Concerning the very term dramaturgic, noting its polysemantic and contextual determination, we mainly mean its nominative inclination to depict the poetics of dramaturgic text as a whole and stylistic mastery in particular. Therefore, one of its universal definitions is "a system of expressive means of dramaturgy as a type of art" (K.Polishchuk). A derivative from such understanding of dramaturgic is a view on its structural components, which the researchers see in a "special development of the conflict, in building up the intrigue. in the specificity of "building" the scene and characters' peculiarities, their appearance and actions" (M.Fedotova); in an image, character, plot, motif, implication, unity, harmony (G.Klochek), etc.

Досліджено драматургічну спадщину І. Сургучова, репрезетовану етапними для його художньої еволюції п'єсами "Торговельний дім" (1913), "Осінні скрипки" (1915) та "Ріки вавилонські" (1921). На підставі вивчення поетики та семантики цих творів з'ясовано, що І.Сургучов-драматург у своїх новаціях орієнтується на традиції І. Тургенєва, Л. Толстого, А. Чехова, М. Горького, а також концепції вітчизняного та європейського літературного модернізму. Зроблено інтерпретацію п'єс І. Сургучова з урахуванням символізації художньої картини світу, зверенення до біблійних і літературних претекстів, суб'єктивації драматургічних колізій і визначено основні принципи синкретичного типу мислення письменника. Зроблено висновок, що художня свідомість І. Сургучова характеризується відкритістю як до суспільно-історичної реальності, так і до буттєвих проблем існування світу та людини.

  Скачати повний текст

Досліджено творчість відомого українського драматурга О.Коломійця. Проаналізовано без ідеологічних викривлень і упереджень проблематику всіх драматургічних творів митця, визначено їх жанрову специфіку й основні засоби образо- та характеротворення, розкрито оригінальність архітектоніки п'єс, виокремлено й охарактеризовано елементи модерністської стилістики, розглянуто різні види конфліктів і прийоми творення сюжетних колізій, прокоментовано використання психологічних прийомів, ліричного й епічного начал. Досліджено жанрово-стильові особливості драматургії О.Коломійця у дискурсі художніх систем неоромантизму, класичного реалізму, модернізму. Доведено, що драматург використовував у своїх творах нехарактерні для соцреалізму ознаки - монтаж і стильовий синтетизм. Показано суттєву роль творчості митця в оновленні української драматургії. Розглянуто новаторство О.Коломійця, який своїми творчими пошуками розхитував канони соціалістичного реалізму, гідно продовжуючи культурні традиції українського народу та світового мистецтва. Доведено, що творчість О.Коломійця сприяла поновленню зв'язку між поколіннями українських драматургів-новаторів, насильно перерваному тоталітарною системою, а започатковані новації митця реалізовано й творчо збагачено драматургами "нової хвилі".

  Скачати повний текст

Висвітлено феномен німецькомовного модернізму XX ст. у контексті двох масштабних і наскрізних духовно-естетичних тенденцій, що запропоновано визначати як "дисгармонійну" та "гармонійну". Відзначено, що перша реалізовувала самокритику Модерну та характеризувалася настановою на межове загострення фундаментальних протиріч культурної свідомості цієї доби, а друга була спрямована на пошук шляхів розв'язання зазначених протиріч і відкриття засобів "примирення індивіда зі Всесвітом" (Р.М. Рільке). Акцентовано увагу на "гармонійній" тенденції, відповідно до якої здійснено добір матеріалів, детермінований релевантно-репрезентативною значущостю літературних явищ у її межах та зі співвіднесеністю з основними етапами ровитку даної тенденції, для проведення аналізу. До таких явищ належать зріла поетична творчість Р.М. Рільке, художня проза Т. Манна і драматургія М. Фріша. Домінанти художніх систем даних авторів відображають найважливіші площини розвитку "гармонійної" тенденції, а саме: у царині онтології (Р.М. Рільке), у контексті мистецтва (Т. Манна) та сфері приватного життя (М. Фріш). Ці матеріали дозволяють висвітлити різні аспекти модерністського напряму у німецькомовній літературі, дослідити загальну динаміку розвитку "гармонійної" духовно-естетичної тенденції нмецькомовного модернізму XX ст. і на підставі зазначеної тенденції вивчити історію розвитку німецькомовної модерністської літератури XX ст.

  Скачати повний текст

Досліджено еволюцію просторово-сценографічних систем українського театру в аспектах архітектоніки сцени, сценографії, предметних комплексів вистави, театральної проксеміки. Розроблено новий напрямок дослідження української сценографії, що грунтується на аналізі стратегій театрального простору в контексті театральної семіотики, теорії художнього тексту з використанням підходів театральної герменевтики та антропології. Проаналізовано просторові та сценографічні системи українського драматичного театру доби модернізму. Визначено принципи побудови простору та сценічного оформлення у виставах театру корифеїв та театру Л.Курбаса. Розглянуто творчі технології, які використовувались для реалізації концепцій прострової організації у драматичному театрі. Вперше виявлено специфіку простороутворення в українському театрі в контексті соціокультурного дискурсу доби. Проведено порівняльне вивчення особливостей розвитку української сценографії з загальносвітовими мистецькими процесами.

  Скачати повний текст