Дослідження присвячене аналізу становлення і розвитку творчості В. Котарбінського у контексті провідних стильових напрямів образотворчого мистецтва другої половини XIX – початку XX ст. Розглянуто ключові світоглядні наративи в європейському культурному просторі зазначеного періоду, зокрема філософські концепції Ф. Ніцше та А. Шопенгауера, що дало змогу осягнути певні ідейні особливості декадентського та символістського живопису. Водночас, було зосереджено увагу на мистецьких напрямах, котрі передували формуванню їхніх стилістичних аспектів, а саме академізмі та руху прерафаелітів. Декаданс охарактеризовано як стилістичний напрям, із власною художньо-образною специфікою та іконографічними ізводами. Унаочнено генетичну спорідненість декадансу та символізму. Зазначено, що останній був сформований на ґрунті першого і успадкував від нього низку образів. Окреслено, що головною відмінністю символізму від декадансу була більш «світла», піднесена атмосфера духовності з акцентом на віднайдення нової трансцендентної реальності. Висвітлено творчій шлях В. Котарбінського від академічних творів салонного ґатунку, які знаменують становлення його авторського світобачення, до філософсько-естетичної образності декадансу із подальшим переходом у символістську площину. Проаналізовано зв'язки між мистецькими школами різних країн, на яких відбились декадентські та символістські тенденції та виявлено їхні ремінісценції у роботах В. Котарбінського. Це дало можливість окреслити творчість згаданого українського митця, як одну з невід'ємних, увиразнених, сталих і важливих ланок європейського мистецтва декадансу та символізму, на прикладі котрої можна простежити еволюцію тенденцій художнього образотворення впродовж другої половини XIX – початку XX ст.Ключові слова: Вільгельм Котарбінський, XIX – початок XX ст., європейські парадигми, академізм, прерафаеліти, декаданс, символізм.^UThe study is dedicated to the analysis of formation and development of creative language of W. Kotarbinsky in the context of the leading stylistic trends that prevailed in the fine arts in the second half of the 19th – the beginning of the 20th centuries. Thus, the artistic heritage of the above-mentioned master has absorbed the diversity of traditions of European painting of the fin de siècle and is represented by works in the academic, decadent and symbolist style. Until now, the artist's contribution to the history of Ukrainian fine arts has not been fully understood yet, because the master was the only one painter of a cohort of Ukrainian artists who turned to macabre and mystical subjects in his paintings.The decadent iconography singled out images of dead women floating in water, lying on an anatomical table, or bounded to a cross. The first of these categories, as well as the image of an androgynous woman, comes from the art of the Pre-Raphaelites and is represented by three iconographic versions: Ophelia, the Lady of Shallot and Elaine of Astolat. An important factor was the water surface, which, like a mirror, acquired the occult significance symbolising the transition from one world to another and lifting the veil of the afterlife. The study notes that the main distinguishing feature of symbolism was “lighter”, “bleached” sublime atmosphere of spirituality, already purified from necrotic energy, psychologically more stable, with an emphasis on finding a new transcendent reality. However, not all artists immediately moved beyond the darkness of decadence, and the work of some of them was marked by the theme of confronting decadent darkness and spiritual renewal. Thus, through the analysis of the work of the Rosicrucian, the dissertation systematized the iconography of mystical symbolism, which includes images of black-winged angels, polymorphic creatures and figures materialized from water, fire, fog or celestial bodies.Among other things, the dissertation addresses the phenomenon of colour and music synesthesia and cosmism inherent in symbolist painting. This work was completely free from decadent reflections, and to identify their key images. The work also revealed the specifics of the manifestation of symbolist trends in the works of Polish, Russian and Ukrainian artists.The artistic heritage of W. Kotarbinsky is replete with decadent images of dead and crucified women, motifs of death and despair, which were characteristic of masters of German and Belgian art. At the same time, W. Kotarbinsky's artistic imagery has a certain affinity with the art of the Pre-Raphaelites. Also, W. Kotarbinsky's works, representing figure from waves, fog or stars, and appealing to the paintings by mystic symbolizm. Instead, twilight motifs, cemeteries and ghosts in the artist's works come from the traditions of Polish symbolism, and angelic figures and color-musical allusions are in tune with the imagery of the Lithuanian artist M. Churlionis. Also, in the artistic work of W. Kotarbinsky there are reflections of Russian artists, in particular G. Semiradsky and M. Vrubel. Thus, understanding the links between art schools of different countries that reflected the decadent and symbolist trends made it possible to identify their reminiscences in the paintings by W. Kotarbinski and to outline the work of this Ukrainian artist as an integral, distinct, stable and important link of European decadence and symbolism.Key words: Wilhelm Kotarbinsky, 19th – the beginning of the 20th centurу, European Paradigms, Academism, Pre-Raphaelites, Decadence, Symbolism.

Осмислено та проаналізовано проблематику удосконалення людини на основі вивчення робіт провідних європейських філософів, ідеї яких покладено в основу європейської культури. Обгрунтовано засадничий характер ідеї вдосконалення у світових релігіях і релігійних практиках і доведено, що суть людини та розуміння удосконалення визначається за допомогою виявлення її місця стосовно Бога. Реконструйовано основні парадигми становлення ідеї удосконалення в європейській культурно-історичній традиції та показано вплив даних парадигм на посткомуністичний соціум. Розкрито динаміку змін змісту та форм філософських концепцій удосконалення людини у таких площинах: "людина - Бог" і "людина - суспільство". Всебічно досліджено критику просвітницької педагогіки та "прогресуючої" людини. Виявлено зв'язок між "поразкою" ідеї вдосконалення та критикою культури через розгляд вчення про "надлюдину" та ревізію християнської традиції, здійснену насамперед Ф.Ніцше. Розглянуто тлумачення удосконалення людини як об'єкту маніпуляції, що укорінено у настанові технократичного мислення.

  Скачати повний текст

Здійснено інтерпретацію феномену нігілізму у філософських вченнях М. Штірнера та Ф. Ніцше. Визначено та проаналізовано екзистенційну й історичну суть даного феномену, що компенсує позитивну присутність буття негативними характеристиками людського існування. Охарактеризовано деструктивні та конструктивні компоненти філософії М. Штірнера та Ф. Ніцше та зроблено висновок про нігілізм як феномен, що вимагає екзистенційного самозаглиблення індивіда через заперечення репресивної здатності культури. Виявлено спільні та відмінні особливості філософських поглядів мислителів у обох компонентах. З'ясовано, що нігілізм М. Штірнера є аспектом філософування на рівні індивідуального бунту проти панувальної системи ціностей і повернення світу у свою "власність", а Ф. Ніцше розвиває на основі нігілізму нову онтологію волі до влади як вічного повернення та діонісійської надлюдини, що виходить за межі егоїзму та наділяє її творінням інших. Розкрито суть нового соціального порядку у філософії М. Штірнера та Ф. Ніцше, де основним принципом є принцип домінування Єдиного та надлюдини над Іншим.

  Скачати повний текст

На засадах теорій романтичної іронії Ф.Шлегеля, а також модерністької (Ф.Ніцше) та постмодерністської теорій (Ж.Бодрійяр, У.Еко, Р.Рорті), висвітлено питання розмежування риторичного та поетикального її типів і проаналізовано їх вплив на різні рівні структури літературного тексту. Досліджено та описано види структурних трансформацій іронічного тексту. Головну увагу приділено проблемі втілення авторської іронічної установки на рівні окремих елементів художнього твору. Зроблено висновок щодо значної ролі іронії як світоглядного компоненту психології творчості, її потенціал як структуротворчого чинника.

  Скачати повний текст

З'ясовано, що середньовічна німецька містика є напрямком західно-європейського християнства, що долучається до традиції містичного осмислення трансцендентного досвіду в неоплатонізмі та ранньохристиянської релігійної філософії. Визначено, що фундаментальною ідеєю містичної антропології Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта є ствердження можливосі єднання людини з вищим началом, яке досягається апофатичним шляхом відсторонення людини від власної "людськості". Зазначено, що з огляду на певний екзистенціалізм антропологія німецьких містиків розглядає людину в цілісності її існування, розгортаючи дискурс, який за структурно-семантичними ознаками є своєрідним видом некласичного мислення, що дозволяє дослідити середньовічний німецький містицизм у контексті філософії Ф. Ніцше, М. Гайдеггера, Ж. Дерріда. Дослідження історико-філософського контексту становлення німецького середньовічного містицизму дозволило виявити характер того діалогу зі вченнями Псевдо-Діонісія Ареопагіта та Бернара Клервоського, в якому здійснювалося формування концепції Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта. Встановлено, що унікальність німецького містицизму полягає в тому, що його концептуальна система базується на принципі апофазису, який послідовно реалізується на гносеологічному, онтологічному й антропологічному рівнях. Зміст створеної таким чином "апофатичної антропології" полягає в актуалізації думки щодо відкритості людини до буття та до самої себе, в якій вона віднаходить можливість заперечення самої себе та відмови від себе.

  Скачати повний текст

Проаналізовано зв'язок літературності філософських практик з антропологічним досвідом, що породжує ці практики, на прикладі християнського антропологічного проекту Сьорена Керкегора. Розглянуто рух філософії до літературності як одну з провідних тенденцій у сучасній західній філософії. Філософію описано як історико-літературний феномен через виділення трьох типів літературності: Платон (онтологія), Кант (гносеологія), Ніцше (комунікація). Проведено експлікацію вихідного поняття "літературність". Показано, що літературні практики залежать від антропологічних моделей, які їх породжують. Розглянуто зв'язок християнської антропології та літературного новаторства С.Керкегора.

  Скачати повний текст

Показано доцільність застосування до музики сучасної феноменологічної інтерпретації тіла як не протипокладеного душі/духу, що полягає у можливості легітимізації тілесної компоненти у філософії музичної культури. Запропоновано тезу про античну предуготовленість людського тіла до мистецтва, яка є необхідною передумовою існування мистецтва взагалі та музики зокрема. Виявлено, що "потяг" до "замовчування" тіла в музиці зумовлений онтологічною розбіжністю між раціональним і чуттєвим, духовним і тілесним, іманентною всій європейській метафізичній традиції, і позначився на концептуальному баченні музики. Проаналізовано філософські тексти про музику Шеллінга та піфагорійців, Гегеля та Шопенгауера, Аристотеля, Платона та Канта та показано наявність стійких опозицій "душа/дух - тіло", "раціональне - чуттєве", "розумне задоволення - фізична насолода", де слабкий термін піддавався систематичному витісненню. Розкрито тенденції позитивної інтерпретації тілесного аспекту музичної реальності в текстах С.К'єркегора, Ф.Ніцше, Т.Адорно, що вказує на деструкцію опозиційних структур і дозволяє розглядати філософські передумови "музичної тілесності". Висвітлено генеалогічний зв'язок між тілесним досвідом освоєння світу й "антропоморфними" властивостями музичної мови. Запропоновано положення про темпоральну естетизацію слухацької тілесності у процесі музичного сприйняття, а також ідею про те, що в музичному творі містяться метазвукові перцептивно-афективні структури, які означують "позамузичні" смисли музичного дискурсу (наведено "робоче" визначення музичного перцепту й афекту), - в чому набули розвитку ідея Р.Інгардена про іманентність "емоційних якостей" музичного твору, а також ідеї Ж.Дельоза і Ф.Гватарі про "перцепт і афект" як "Форми думки" мистецтва.

  Скачати повний текст

Здійснено спробу вивчення теорії архетипів у вітчизняній і зарубіжній філософській літературі (працях Л.Гумілова, М.Еліаде, С.Кримського, О.Лосєва, Т.Манна, Ф.Ніцше, Платона, П.Флоренського, Н.Хамітова, Ф.Шеллінга, К.Юнга). Проведено структурно-функціональний аналіз амбівалентної суті образу міфічного першогероя у контексті архетипу культурного героя, здійснено спробу реконструкції основних елементів даного архетипу у загальноіндоєвропейській традиції. Установлено функціонування його складових (захисної, перетворювальної та сакральної функцій) в українській духовній традиції. Історико-філософський зміст архетипу культурного героя визначено як іманентну націленість особи, якій притаманні риси міфічного першогероя, на перетворення, реорганізацію життя людської спільноти

  Скачати повний текст

Досліджено й описано образний фонд сучасної масової культури Заходу, розглянуто механізми його функціонування та розвитку. Здійснено культурологічно-філософський аналіз образів, що були запозичені з традиційних культур Сходу та найбільш широко використовувались у творах масової культури (кінофільмах, відео- та комп'ютерних іграх, масовій літературі). З'ясовано, що на формування даних образів суттєво впливнула концепцію Ф.Ніцше про надлюдину. Встановлено, що вибір певних образів значною мірою обумовлений закономірностями колективного несвідомого. Показано особливості відображення архетипових образів Сходу у масовій свідомості Заходу. Проаналізовано таку важливу складову частину індустрії масової культури як відеоігри. Зроблено висновок, що внаслідок широкого запозичення певних елементів інших культур західною культурою зміни її базових інститутів не відбувається.

  Скачати повний текст

Системно висвітлено семантико-структурну та функціональну специфіку, стратегію та тенденції міфологізування на базі комплексного вивчення зрізів багатовекторних міфотвірних потоків прози метрополії та діаспори 1930-х рр. Запропоновано класифікацію базових міфопоетичних моделей, яка враховує різноманітні критерії їх систематизації. У співвідношенні з динамікою стильових пошуків, наявних у мистецтві цього періоду, охарактеризовано основні комплекси домінантно-репрезентативних міфопоетичних моделей, їх структурно-семантичні модифікації та трансформації. На підставі аналізу технології та поетики креацій міфологізованої текстової дійсності з'ясовано специфіку міфотвірного космогенезу у літературі розглянутого періоду у цілому та у створюваних індивідуально-авторських системах зокрема. Виявлено подібності та відмінності векторів і орієнтирів міфологізування у літературі метрополії та зарубіжжя 1930-х рр. Доведено функціонування міфопоетичних структур і принципів моделювання, які не висвітлювалися у науковій рецепції творчості конкретних авторів (специфіки моделювання семантики можливих світів у прозі А.П.Платонова та М.А.Булгакова, структуротвірної функції Кітезького міфокомплексу у романі-міфі А.П.Платонова, художніх усвідомлень атомної теорії в "Распаде атома" Г.В.Іванова, послідовну деконструкцію моделі перетворення у романі В.С.Яновського, втілення та трансформацію ніцшеанського міфокомплексу у прозі Б.Ю.Поплавського). Базуючись на аналізі художніх структур у поєднанні з розглядом аксіологічних проекцій авторських інтенцій, запропоновано корекції та нові інтерпретації певних ідейно-естетичних контекстів творів. Описано міфологічний код російської прози 1930-х рр.

  Скачати повний текст

Мета дослідження – на підставі історико-філософського матеріалу у межах спадщини Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана обґрунтувати й доказати наукову гіпотезу, згідно якої герменевтичний потенціал деконструкції розкривається у межах простору «мова – текст – інтерпретатор» у вигляді комплементарної спрямованості інтерпретації (розуміння/викриття), що веде до збагачення критичної складової гуманітарного знання.Об'єкт дослідження – філософська спадщина Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана у горизонті сучасної історико-філософської проблематики.Предмет дослідження – топологічні, змістовні, методологічні аспекти герменевтичного потенціалу деконструкції у межах спадщини Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана.Методологія та методика дослідження. Методологія, що використана у дисертації, походить від принципів історичності, компаративності, комплементарності. Предметно-концептуальне історико-філософське обґрунтування й доказ наукової гіпотези про герменевтичний потенціал деконструкції шляхом артикуляції його топологічних, змістовних, методологічних аспектів здійснювався з використанням можливостей феноменології, структуралізму, діалектики, компаративістики тощо.За допомогою феноменології здійснена, по-перше, розмітка простору «мова – текст – інтерпретатор», де відбувається реалізація герменевтичного потенціалу деконструкції, по-друге, дескрипція поняттєвого апарату герменевтики (мова, текст, письмо, інтерпретація, герменевтичне коло тощо) та деконструкції (письмо, інтертекстуальність, доповнення, розрізнення, слід тощо). За допомогою структуралізму, по-перше, артикульована низка бінарних опозицій: «текст / інтерпретація», «цілісність / плюралістичність», «мова / письмо», «сліпота / прозріння», по-друге, побудована архітектоніка дисертаційної роботи, яка структурно складається з трьох концептуальних блоків: у першому розглядаються ключові питання герменевтики тексту, у другому – ключові питання деконструкції тексту, у третьому – можливості поєднання герменевтики та деконструкції. За допомогою діалектики вдалось встановити ключові протиріччя між герменевтикою та деконструкцією у питаннях інтерпретації, логоцентризму, деструкції історії онтології тощо. За допомогою компаративістської методології здійснено порівняння поглядів Г.-Ґ. Ґадамера та Ж. Дерріда, П. де Мана та Ж. Дерріда, П. де Мана та М. Бахтіна тощо.Наукова новизна дисертаційної роботи.Вперше: на підставі комплексного історико-філософського аналізу спадщини Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана здійснено обґрунтування й доказ наукової гіпотези про герменевтичний потенціал деконструкції у топологічному, змістовному, методологічному аспектах; через усвідомлення впливу філософської герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера та деконструкції Ж. Дерріда на літературно-критичні погляди П. де Мана у позначених межах встановлений топос розкриття герменевтичного потенціалу деконструкції – «мова – текст – інтерпретатор», де еврістичності набуває концепт інтерпретації; через артикуляцію концептуально-методологічних складових герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера (мова, текст, письмо, читання тощо) та деконструкції Ж. Дерріда (письмо, інтертекстуальність, доповнення, розрізнення тощо) виокремлені змістовні ознаки інтерпретації – посередництво, ентелехійність, діалогічність, з одного боку, та спрямованість до іншого, плюралістичного, прихованого, з другого, які набувають творчого поєднання у П. де Мана у комплементарності розуміння та викриття; ґрунтуючись на аналізі полеміці П. де Мана з поглядами Ж. Дерріда, М. Бахтіна, Ф. Ніцше, М. Бланшо, Р.М. Рільке тощо показано, що методологічною основою герменевтичного потенціалу деконструкції виступає інтерпретаційна процедура подвійної деконструкції (або деконструкції деконструкції), через яку висвітлюються критичні аспекти осягнення текстів у концептуальних межах опозиції «сліпота / прозріння».Набули подальшого розвитку: методологічні можливості поєднання герменевтики та деконструкції у напрямках критичного осягнення текстів та соціокультурного діалогу;Уточнено: місце інтерпретації у контексті герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера, деконструкції Ж. Дерріда, герменевтичної деконструкції П. де Мана.Сфера – навчальний процес.^UThe aim of the research based on historical-philosophical material in frames of heritages of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man to substantiate and prove the scientific hypothesis, according to which hermeneutic potential of deconstruction discovers in frame of semiotic space ‘language – text – interpretator' as complementarian intention of interpretation (understanding / disclosure), that leads to saturation of critical measuring of humanitarian knowledge.The object of research is philosophical heritages of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man in the horizon of contemporary historical-philosophical problematics.The subject of research is topological, content, methodological aspects of hermeneutic potential of deconstruction in frames of heritages of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man.Methodology of research, that used in the thesis, based on principles of historicity, comparability, complementarity. Subject-conceptual historical philosophical substantiating and proving of the scientific hypothesis about hermeneutic potential of deconstruction the way articulation of its topological, content, methodological aspects is carried on using possibilities of phenomenology, structuralism, dialectics, comparative analysis etc.Using possibilities of phenomenology, firstly, markup of semiotic space ‘language – text – interpreter' as a space of realization of hermeneutic potential of deconstruction is carried on, secondly, description of concept thesaurus of hermeneutic (language, text, writing, interpretation, hermeneutic circle etc.) and deconstruction (writing, intertextuality, supplement, difference, trace etc.) is explicated.Using possibilities of structuralism, firstly, some binary oppositions: ‘text / interpretation', ‘wholeness / plurality', ‘language / writing', ‘blindness / insight' are articulated, secondly, architectonics the thesis, which consists of three conceptual parts is built: the first part contains key problems of hermeneutic of text, the second part contains key problems of deconstruction of text, the third part contains possibilities of conjunction of hermeneutic and deconstruction.Using dialectics, key antinomies between hermeneutic and deconstruction in limits of interpretation, logocentrism, destruction of history of ontology are articulated.Using comparative methodology, comparing of views of H.G. Gadamer and J. Derrida, P. de Man and J. Derrida, P. de Man and M. Bakhtin etc. are carried on.Scientific novelty of the thesis.For the first time: on the basis of the complex historical-philosophical analysis of heritage of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man substantiating and proving of the scientific hypothesis about hermeneutic potential of deconstruction in topological, content and methodological aspects are carried on; based on realization of influence of philosophical hermeneutic of H.-G. Gadamer and deconstruction of J. Derrida on literary-critical views of P. de Man the topos of discovering of hermeneutic potential of deconstruction – ‘language – text – interpreter' and heuristic measuring of concept of interpretation are set; based on articulation of conceptual-methodological parts of hermeneutic of H.-G. Gadamer (language, text, writing, reading etc.) and deconstruction of J. Derrida (writing, intertextuality, supplement, difference etc.) content sings of interpretation – mediation, entelechy, dialogicality, on the one hand, and intention to another, plural, covering, on the other, which gaining heuristic compounding in activity of P. de Man as complementarity of understanding and disclosure are done; based on analysis of polemics of P. de Man with views of J. Derrida, M. Bakhtin, F. Nietzsche, M. Blanchot, R.M. Rilke etc., showed that methodological foundation of hermeneutic potential of deconstruction is interpretative procedure of double deconstruction (or deconstruction of deconstruction) and thereby critical aspects of comprehension of texts in conceptual frames of opposition ‘blindness / insight' are clarified.Get further development:– methodological possibilities of compounding of hermeneutic and deconstruction in directions of critical comprehension of texts and social-cultural dialogue.Specified:– the place of interpretation in the context of hermeneutic of H.-G. Gadamer, deconstruction of J. Derrida, hermeneutic deconstruction of P. de Man.Sphere - educational process.

Досліджено декаданс як проблему авторської свідомості ряду українських письменників межі XIX - початку XX ст., що зазнали впливу занепадницької літератури, в аспектах її художньої та літературно-критичної рецепції. Зазначено, що творчість В.Стефаника, А.Кримського, О.Плюща відбиває пережитий письменниками декаденський досвід і збагачена моментом рефлексивності. Зауважено, що важливу роль в українському літературному процесі "кінця віку" відіграла поміркована позиція І.Франка, за якою поєднувались симпатія до художніх новацій з етико-персоналістичною тенденцією. Розглянуто також питання передумов українського декадансу, його сутнісних характеристик як духовно-інтелектуального феномену, художнього напряму, проблему ніцшеанства як форму самосвідомості декадансу, перспективи взаємодії занепадницької естетики з естетикою модернізму.

  Скачати повний текст

Вперше у вітчизняному літературознавстві проаналізовано романи "Волхви" та "Великий розенкрейцер" маловідомого російського письменника XIX ст. Вс. Соловйова в аспекті вивчення жанрових традицій та новаторства, єдності художніх особливостей дилогії та філософських й езотеричних учень у соціокультурному контексті 1880-х рр. Визначено й охарактеризовано основні періоди літературної творчості Вс.Соловйова, проаналізовано творчу взаємодію письменника з О.Блаватською та Вол.Соловйовим як процес взаємотяжіння та дистанціювання. Простежено зворотний зв'язок, що підтверджує вплив творчості Вс.Соловйова на формування літературних процесів, зокрема, виникнення та розвиток символістського напрямку. Розкрито філософські засади романів і введені у дилогію моделі духовної еволюції особистості, створені на підставі філософських доктрин Вол.Соловйова та Ф.Ніцше. Розглянуто засоби втілення й оформлення даних моделей у художньому просторі романів, досліджено їх інтегрування у містичне вчення таємного ордену. Визначено імовірні джерела творення дилогії, розглянуто символіку назв романів, способи введення біографічного матеріалу. Встановлено вплив російської філософської прози XIX ст. на поетику творів Вс.Соловйова. Під час дослідження роману "Волхви" особливу увагу приділено вивченню системи персонажів твору як засобу художнього втілення філософської концепції світу письменника. Роман "Великий розенкрейцер" розглянуто як спробу реалізації символістського принципу засобами поетики.

  Скачати повний текст

Виявлено концептуальні характеристики українського мистецького модерну як стилю мислення та духовно-культурної течії, що засобами образотворчого мистецтва виразили напрям і зміст світоглядно-філософської еволюції у духовному житті України у добу зміни філософської та культурної парадигм у кінці XIX - на початку XX ст. Доведено, що дане перетворення було осмислено та відображено в українській культурі у формі національного варіанта стилю модерн. Зроблено висновок, що інтелектуальна інновація модерну за умов світоглядної кризи полягає у свідомій спробі зберегти цінність і впорядкованість картини світу шляхом накладання універсальної системи значень і логічних схем на художньо-образне світосприйняття. Розкрито вплив ідей провідних філософів XIX - початку XX ст., зокрема, А. Шопенгаура, Ф. Ніцше, З. Фрейда, А. Бергсона, В. Дільтая на світоглядні виміри європейського, зокрема, українського мистецтва даного періоду. Досліджено вплив світоглядної системи романтизму (Новаліса, Л. Тіка, Ф. Шлегеля), на формування ідейних основ мистецького модерну. Виявлено гносеологічний, антропологічний, онтологічний виміри художньо-образного осмислення буття людини в Україні в кінці XIX - на початку XX ст. у їх взаємозв'язку з європейським модерном як цілісним світоглядно-культурним феноменом. Експліковано зміст сформованих модерном концептів: новий образ дійсності, "базова" особистість доби, цілісність особи та цілісність життєвого світу людини, перетворення суспільства засобами "естетичної революції". Доведено, що у добу модерну прагнення відновити зруйновану систему цінностей обумовило підвищення інтересу до міфу як методології художнього конструювання дійсності. Виявлено особливості переосмислення функцій міфу у суспільній свідомості європейців, зокрема, українців XX ст. у контексті нових філософських учень, яке кардинально відрізнялося від класичного підходу до міфології. Розкрито методологічну роль опозиції космос - хаос у символічному реконструюванні світу в світоглядній системі модерну. Показано принципові відмінності вияву даної опозиції в художньо-образній рефлексії мистецтва Західної Європи й України. Встановлено особливості експлікації української ідеї в символічно-образній системі мистецтва модерну. Аргументовано, що український модерн, на відміну від космополітичного європейського, в Україні став еквівалентом національного світоглядного стилю, в якому тісно переплелися національне та сакральне.

  Скачати повний текст

Проведено порівняльний аналіз змісту концепцій філософії життя в західноєвропейській філософії кінця XIX - першої половини XX ст. З'ясовано причини їх переходу від пріоритетного розгляду феномена життя до вивчення проблеми сутності та природи людини. Визначено причини формування некласичної філософської думки та її актуалізації у філософії XIX ст. Досліджено процеси та явища в інтелектуальній, соціальній і матеріальній сфері, які стимулювали процес формування ірраціоналізму. Розглянуто витоки формування "філософії життя" - основної ірраціоналістичної течії кінця XIX - початку XX ст. Показано значущість філософських досліджень С. К'єркегора та А.Шопенгауера у формуванні нових ідей, відмінних від ідей класичної філософії. Визначено й охарактеризовано основні етапи змін поглядів представників "філософії життя" на основну проблематику - феномен життя. Здійснено історико-філософський аналіз концепцій філософії життя Ф.Ніцше, В.Дільтея, А.Бергсона, Г.Зіммеля, О.Шпенглера та П.Тейяр де Шардена, виявлено трансформацію їх поглядів на феномен життя. Розкрито значущість і ступінь впливу гносеологічних досліджень філософії життя. Визначено характер впливу на філософські концепції життя природничонаукових досліджень. Показано зв'язок ідей західноєвропейської філософії кінця XIX - початку XX ст. з вченням В.Вернадського про "живу речовину" та з дослідженнями несвідомого З.Фрейда. Здійснено порівняння концепції філософії життя з метою визначення загальних характеристик і відмінностей, а також встановлення особливостей висвітлення основної проблематики - феномена життя. Виявлено закономірності формування кожної подальшої концепції філософії життя на основі попередньої. Проведено критичний аналіз концепцій існування людини (Dasein) в екзистенціальній філософії. Встановлено причину зміни проблематики в некласичній філософїї. Визначено причину переходу в концепціях філософії життя від досліджень феномена життя до переважного аналізу буття людини.

  Скачати повний текст

Досліджено творчість провідних представників західноєвропейської культури кінця XIX - початку XX ст. Е. Г. Крега, Г. Фукса, А. Аппіа. Доведено, що філософсько-мистецтвознавчі ідеї даного періоду були стимулом для формування творчої особистості. Встановлено вплив філософських ідей Ф. Ніцше, естетико-художніх засад прерафаелітів і естетико-мистецтвознавчих складових філософії А. Бергсона на західноєвропейську театральну культуру того часу. Зауважено, що аналіз естетико-художніх засад Е. Крега, Г. Фукса, А. Аппіа підкреслює потужність взаємозв'язку між теорією та практикою мистецтва та уточнює важливість міжвидових зв'язків у площині театральної культури, а також сприяє осмисленню процесу інтеграції українського театру у західноєвропейський культурний простір.

  Скачати повний текст

Визначено основні передумови формування есхатологічних концептів, чинники актуалізації есхатологічної свідомості. Проведено компаративний аналіз основних положень філософських вчень представників постіндустріального утопізму, а також постмодернізму. Виявлено їх генетичний зв'язок із стародавніми формами есхатології, а також есхатологічними концепціями, представленими у класичній парадигмі, зокрема філософією Г.В.Ф. Гегеля, І. Канта. Ф. Ніцше. М. Гайдеггера.

  Скачати повний текст

У дисертації досліджено жанрові особливості фантазії як класу творів в англомовній літературі другої половини ХІХ ‒ початку ХХ століття. З цією метою розглянуто й систематизовано підходи вітчизняних і зарубіжних літературознавців до визначення й класифікації фантазії, фантастики і фантастичного, на основі робіт видатних науковців запропоновано власне визначення фантазії як класу творів, виявлено ідейно-естетичні принципи формування фантастичних жанрів, співвіднесено поняття фантазії й фантастики з поняттям художньої умовності, розглянуто фантазію як літературне явище. При цьому дисертація спирається на висновки і положення історико-літературного і теоретичного характеру, оприявлені в наукових працях таких відомих дослідників і теоретиків фантастики, як Ж. П. Сартр, Е. М. Форстер, Р. Каюа, Ц. Тодоров, С. Лем, В. Гопман, Ю. Кагарлицький, О. Ковтун, Т. Чернишова та ін. На їх основі виконано власне дослідження місця і ролі нереалістичних жанрів в англійській літературі другої половини ХІХ ‒ початку ХХ століття, зроблено власні відкриття стосовно особливостей поетики творів та їх інтерпретацію з опорою на світоглядну та естетичну позицію авторів.На підставі дослідження різновидів англомовної «фантазії» другої половини ХІХ – початку ХХ століття встановлено, що фантастичні твори цього періоду складно віднести до якогось одного жанрового різновиду, вони мовби знаходяться на перетині двох або більше магістральних жанрів – готичного роману, літературної казки, наукової фантастики, фентезі. У проаналізованих текстах особлива увага приділяється поетиці, через яку приходимо до глибинних рівнів тексту. Виявлено і висвітлено зв'язок англійської фантазії з міфологією, народною казкою, готичним романом, а також роль у ній таких прийомів, як гротеск і нонсенс. Категорії чудесного і страшного розкриваємо через естетичні категорії прекрасного і потворного, ніцшеанську концепцію аполлонівського та діонісійського начал, а також через запропоноване Фройдом поняття «моторошного».^UThe dissertation studies the genre peculiarities of fantasia/fantasy as a class of works in the English literature of the second half of the 19th  the beginning of the 20th century. To this end, the approaches of Ukrainian and foreign literary theorists and critics to the definition and classification of fantasia/fantasy, the fantastic and speculative fiction are analysed. Taking into consideration the works of outstanding scholars, the author suggests her own definition of fantasia/fantasy as a class of literary works, finds ideological and aesthetic principles of the formation of fantasy genres, correlates the concepts of fantasy and the fantastic with the concept of artistic conventionality, and researches fantasia/fantasy as a literary phenomenon. At the same time, the dissertation uses the conclusions and positions of historical-literary and theoretical character, which have been implemented in papers of such famous researchers and theorists of the fantastic, as J.-P. Sartre, E. M. Forster, R. Caillois, T. Todorov, S. Lem V. Gopman, Yu. Kagarlitsky, E. Kovtun, T. Chernysheva and others. On their basis, the author fulfilled her own research of the place and role of unrealistic genres in the English literature of the second half of the 19th  the beginning of the 20th century, and made her discoveries about the peculiarities of poetics of works and their interpretation based on the worldview and aesthetic position of the authors.In accordance with the study of varieties of English-language “fantasia” of the second half of the XIX  early XX century, the author defines that fiction works of this period are difficult to attribute to any one genre variety, they seem to be at the intersection of two or more main genres  Gothic novel, literary tale, science fiction, and fantasy. In the analyzed texts, special attention is paid to poetics, through which we come to the deep levels of the text. The connection of English fantasia with mythology, folk tale, and Gothic novel, as well as the role of such techniques as grotesque and nonsense in it is revealed and highlighted. The author considers the categories of the wonderful and the frightful through the aesthetic categories of the beautiful and the ugly, the Nietzschean conception of the Apollonian and Dionysian principles, as well as through Freud's notion of the uncanny.

Проведено комплексний аналіз ідей й особливостей публіцистики М. Шаповала на сторінках видань "Українська хата" (Київ, 1909 - 1914 рр.) та "Нова Україна" (1922 - 1928 рр.). Простежено вивчення публіцистики в сфері соціальних комунікацій, виявлено особливості письменницької публіцистики як надвиду журналістської творчості. Розглянуто журнали "Українська хата" та "Нова Україна" як головні виразники ідейних концепцій публіциста окремих періодів творчості. Проаналізовано модерністичну модель творчості, пропаговану М. Шаповалом за допомогою деталізації її складників: індивідуалізм, ніцшеанство, національність. Розкрито специфіку концепції триєдиної незалежності українського народу через вивчення її елементів: культура, господарство, політика. Виокремлено особливості журналістської майстерності публіциста на прикладі жанру рецензії, як найуживанішого в журналістській практиці М. Шаповала, та знаків особистості в текстах критика.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена дослідженню постсекулярного повороту в суспільному пізнанні, який відображає новий тип відносин між секулярними і релігійними сферами в сучасному суспільстві, деприватизацію релігії та повернення її в публічний простір. Робота є результатом переосмислення постметафізичного мислення як необхідної умови формування постсекулярної парадигми. Виділено і схарактеризовано два підходи до критики метафізики: епістемологічний підхід сцієнтистської елімінації метафізики і онтологічний підхід негативної метафізики, які у комплексі створюють горизонти постметафізичного мислення. Запропоновано розмежування між антиметафізичною та постметафізичною стратегіями філософування, остання з яких є не відкиданням метафізики, а обмеженням її привілейованого доступу до абсолютного знання. Виявлено два аспекти зв'язку між постметафізичним мисленням і формуванням постсекулярної парадигми. Перший, похідний від кантіанської філософії, полягає у використанні «суду розуму» по відношенню до філософії, що сприяє обмеженню її повноважень у справі описання структур буття. Другий, виявлений у словах Ніцше про «смерть Бога», сприяє ослабленню теології, яка також відмовляється від онтологічних висловлювань і переходить до герменевтичних практик. Обґрунтовано, що завершення метафізики означає втрату довіри до будь-яких метанаративів, у тому числі і секуляризму, що робить суспільну свідомість відкритою для релігійного досвіду. Таким чином, у дисертації зʼясовано роль постметафізичного мислення у формуванні постсекулярної парадигми.^UThe presented work is the first attempt in Ukrainian socio-philosophical thought to conceptualize postmetaphysical thinking (both in Habermasian and postmodernist interpretation) as a necessary condition for the formation of the postsecular state of social consciousness.The dissertation is devoted to the research of postsecular turn in social cognition, which reflects a new type of relations between secular and religious spheres in modern society.The work is the result of rethinking postmetaphysical thinking as a necessary condition for the formation of a postsecular paradigm.Two approaches to the critique of metaphysics are singled out and characterized: the epistemological approach of the scientistic elimination of metaphysics and the ontological approach of negative metaphysics, which together create horizons of postmetaphysical thinking. The epistemological approach, which emphasizes the conditions and procedures of cognition, prefers the structural-formal analysis of the metaphysical method of cognition, refusing to consider the subject area of metaphysical thinking as important. Ontological critique of metaphysics, without denying the importance of its subject area, takes the form of meaningful overcoming of metaphysical thinking as one-sided and insufficient.A distinction is made between antimetaphysical and postmetaphysical strategies of philosophizing, the latter of which is not a rejection of metaphysics, but a restriction of its privileged access to absolute knowledge. Postmetaphysical thinking is a way of renewing philosophy, which on the one hand denies any worldview or philosophical system the ability to know the limits of existence, and on the other – refocuses philosophy on understanding the existing, everyday, not related to supernatural human existence. Thus, postmetaphysical thinking creates the conditions for changing the role of philosophy: from the owner of the true knowledge of life in general to the mediator in interdisciplinary and intercultural communication.Two aspects of the connection between postmetaphysical thinking and the formation of the postsecular paradigm have been identified. The first, derived from Kantian philosophy, is the use of the "court of reason" in relation to philosophy, including secularist, which limits its powers in describing the structures of existence. The second, found in Nietzsche's words about the "death of God," contributes to the weakening of theology, which also abandons ontological statements and moves to hermeneutic practices. Thus, there is a weakening of metaphysical claims to universal truth on the part of both philosophy and theology, which ultimately leads to the possibility of their dialogue "on an equal footing."It is substantiated that the completion of metaphysics means a loss of confidence in any metanarratives, including secularism. The prefix "post" is used to the present era, it concerns the end of secularism, but not the end of secularity.The results obtained are of essential practical importance for resolving issues related to conflicts on religious grounds, and can serve as an argument for the implementation of the political principle of "equality of citizens of the state with their cultural differences."Thus, the dissertation clarifies the role of postmetaphysical thinking in the formation of the postsecular paradigm.