Дисертація «Розвиток середньої та вищої освіти національних меншин Румунії» присвячена аналізу та дослідженню стану і тенденцій розвитку освітньої системи для національних меншин в Румунії. У ній розглядається динаміка змін у державній політиці в сфері освіти національних меншин, а також вплив цих змін на стан та якість освіти, яка доступна для представників національних меншин.Наголошується на значущості дослідження з огляду на мультиетнічний характер румунського суспільства та потребу забезпечення прав меншин на отримання якісної освіти мовою своєї національної меншини. У дисертації використовуються кількісні та якісні методи дослідження для аналізу різних аспектів проблеми.Ретельно розглядаючи історичний розвиток від часів соціалізму до сучасної інтеграції в Європейський Союз (далі – ЄС), дисертація відстежує зміни в законодавчому та соціальному контекстах, які сформували сучасний ландшафт освіти для меншин. Також зосереджується увага на соціальноекономічних факторах, які впливають на доступність та якість освітніхпослуг, підкреслюючи важливість мовної і культурної адаптації в навчальних програмах. Розглядаються зміни в законодавстві, рівні доступу до освіти, а також якість надання освітніх послуг.Основна частина дисертації сфокусована на детальному аналізі поточного стану освіти для національних меншин у Румунії. Розглядаються питання мови навчання, рівнів грамотності, доступу до вищої освіти, а також соціально-економічних умов, в яких перебувають представники меншин. Значна увага приділяється аналізу рівня включеності представників національних меншин до процесу вищої освіти, їх представленості в різних сферах функціонування держави. Особливу увагу приділено виявленню проблем та викликів, з якими стикаються національні меншини у процесі навчання в Україні, а також можливим шляхам їх подолання.^UThe dissertation «Development of Secondary and Higher Education of National Minorities in Romania» is devoted to the analysis and research of the state and development trends of the educational system for national minorities in Romania. It examines the dynamics of changes in state policy in the field of education of national minorities, as well as the impact of these changes on the state and the quality of education available to representatives of national minorities.The significance of the study is emphasized given the multi-ethnic nature of Romanian society and the need to ensure the rights of minorities to receive quality education in the language of their national minority. The dissertation uses quantitative and qualitative research methods to analyze different aspects of the problem.Carefully examining the historical development from the time of socialism to the modern integration into the European Union (hereinafter referred to as the EU), the dissertation traces the changes in the legislative and social contexts that have shaped the contemporary landscape of minority education. Attention is also focused on socio-economic factors that affect the availability and quality of educational services, emphasizing the importance of linguistic and cultural adaptation in educational programs. Changes in legislation, levels of access to education, as well as the quality of educational services are considered.The main part of the dissertation is focused on a detailed analysis of the current state of education for national minorities in Romania. The issues of the language of instruction, literacy levels, access to higher education, as well as the socio-economic conditions in which representatives of minorities are found are considered. Considerable attention is paid to the analysis of the level of inclusionof representatives of national minorities in the process of higher education, and their representation in various spheres of state functioning. Particular attention is paid to the identification of problems and challenges faced by national minorities in the process of education in Ukraine, as well as possible ways to overcome them.

Проведено дослідження музично-творчого процесу другої половини XVI - середини XVIII ст. (доробку композиторів і виконавських традицій в Україні) у жанрі інструментальної музики. Проаналізовано та систематизовано історичні джерела, що безпосередньо або опосердковано стосуються старовинної української музики. Розглянуто відповідний нотний матеріал: органні та лютневі табулятори та рукописні збірники, проаналізовано музично-теоретичні трактати й інші письмові джерела, а також пам'ятки усної народної творчості. Значну увагу приділено вивченню зразків образотворчого мистецтва, на яких зображено музичні інструменти та виконавці. Проаналізовано інструментальні твори, зроблено їх жанрову класифікацію та комплексне дослідження. Простежено взаємозв'язок українського та зарубіжного (польського та російського) музичного виконавства, розглянуто їх взаємовплив. Висвітлено питання ставлення православної церкви до інструментальної музики. Особливу увагу приділено вивченню музичних інструментів (зокрема, струнних), які побутували в Україні у даний історичний період, але з певних причин є малодослідженими (лютня, гуслі та гудок), розглянуто історію ансамблевої гри. Проаналізовано проблему автентичності в сучасній виконавській практиці (виконання старовинної музики у відповідній манері на інструментах, що побутували у досліджуваний історичний період). Спростовано хибну думку щодо маргінальності української інструментальної музичної культури. Наведено загальну характеристику музично-творчих процесів в інструментальному жанрі й обгрунтовано нові напрямки дослідження інструментарію, який побутував в Україні у XVI - середині XVIII ст.

  Скачати повний текст

Визначено, що сучасні інфокомунікаційні технології (ІТ) відкривають можливості в практиці організаційного, партійного будівництва, самоорганізації громадянського суспільства. Обгрунтовано розвиток Інтернету відповідно до демократичної спрямованості громадянського розвитку. Наголошено, що людину з пасивного об'єкта за допомогою мас-медіа перетворено в активного, самостійного суб'єкта добору плюралізованої маси інформації. Визначено, що за умов переходу до нових ІТ видозмінюються функції влади в суспільстві. Досліджено особливості інформаційного суспільства в контексті політичних процесів. Виявлено, що ІТ розширюють права громадян шляхом надання доступу до різноманітної інформації, збільшують ступінь їх політичної участі та контролю за діяльністю державної влади, дають можливість активно виробляти інформацію. Доведено, що метою включення в політичне життя технологій є створення відкритої для діалогу з громадянами прозорої вертикалі влади. Аргументовано, що за умов входження України в Глобальну інформаційну систему досягнуто підвищення правової грамотності населення, посилення процесів демократизації держави, розширення можливостей реалізації прав на свободу слова.

  Скачати повний текст

Досліджено організацію та діяльність Херсонської єпархії у 1775 - 1918 рр. Розглянуто соціально-економічні та політичні передумови її створення, зміни у чисельності православного населення на Півдні України в останній третині ХVІІІ ст., що призвели до заснування 9 вересня 1775 р. Слов'янської та Херсонської єпархій, простежено її розвиток з кінця ХVІІІ до початку ХХ ст. Проаналізовано діяльність єпархіального духовенства в боротьбі з сектантством і розколом, утвердженні православ'я в регіоні, поширенні початкової освіти серед населення через церковно-приходські школи та школи грамотності. Висвітлено господарську діяльність монастирів і роль вищого керівництва єпархії - архієпископів у справі визначення майбутнього церкви краю та її розвитку. Акцентовано увагу на кризових явищах в православній церкві, які особливо проявились під час російської революції 1905 - 1907 рр. та української національно-демократичної революції 1917 - 1918 рр.

  Скачати повний текст

Проаналізовано соціально-економічні умови та лінгводидактичні проблеми становлення українського букваря як основного засобу навчання дітей грамоти, висвітлено особливості вітчизняної букварної традиції кінця XIX - початку XX ст. Визначено внесок окремих педагогів (зокрема, А.Воронця) у справу становлення та розвитку методики навчання грамоти та підручникотворення, встановлено основні етапи даного процесу, охарактеризовано наукові ідеї в мовознавстві, психології та педагогіці досліджуваного періоду. Вперше виявлено альтернативні способи структурування навчального матеріалу у вітчизняній практиці букваротворення кінця XIX - початку XX ст., відомий алгоритм аналізу книг для навчання грамоти доповнено характеристикою мікро- та макроструктурних елементів букваря й поширено на новий клас підручників даної епохи та створених у період незалежності Української Народної Республіки (до 1920 р.)

  Скачати повний текст

Дисертація представляє комплексне дослідження проблеми інтерпретації партесної музики в руслі історично інформованого виконавства. Така інтерпретація вибудовувалася на основі інформації про виконавську практику певного історичного періоду, отриману з музично-теоретичних й виконавських трактатів того часу. Музична епоха, що особливо привернула увагу історично зорієнтованих виконавців, – доба бароко. Важливим елементом барокового світобачення було сприйняття музики як божественного мистецтва, яке виховує, змінює й підносить серця людей. Митцями доби бароко розроблена теорія музичних афектів – широкого спектру емоцій втілюваних у музиці, спрямованих на сприйняття й пережиття слухачами. Тому на музичну мову проектують засоби риторичного мистецтва, формуються спеціальні виразові засоби – музично-риторичні фігури, передбачається наявність додаткової семантики й алегоричного змісту композицій. Зростають вимоги до музикантів, які поєднують особистісні, духовні, емоційні, інтелектуальні та професійні якості виконавців. Українська музика бароко найяскравіше представлена партесною творчістю. Багатоголосий партесний спів було запроваджено в літургійну практику православної традиції наприкінці XVI століття. Жанр партесного концерту сформувався у другій половині XVII століття як наскрізна музична форма, що розвивається відповідно до словесного тексту й законів риторики. Партесний спів розвивався при монастирях, митрополичих кафедрах й освітніх осередках: братських школах, колегіумах й у Києво-Могилянській академії. На заняттях музики в академії студенти вивчали теорію, нотну грамоту і спів, а гра на музичних інструментах заповнювала дозвілля. Важливими центрами розвитку партесного співу й музичної освіти на території України були Луцьк, Острог, Львів, Унів, Почаїв, Київ, Чернігів, Харків та Переяслав. Взаємозв’язок семантики слова й музичного втілення є особливою виразовою сферою партесних композицій, тому риторичне осмислення їх музичної мови необхідне для розуміння й виконання музики цього стилю. Науковою новизною дисертаційного дослідження є характеристика риторичного стилю письма Миколи Дилецького й Івана Домарацького та виділення спільних засобів, що творять образ риторичної мови партесних творів. Риторичні засоби у творах М. Дилецького служать збагаченню афективної сфери композицій, натомість у партесних концертах І. Домарацького риторика цементує музичну форму й увиразнює текстові акценти догматичного й дидактичного значення. Обидва композитори персоніфікують образи літургійного тексту за допомогою засобів музичної мови. Спільним для письма обох композиторів є спеціальна семантика певного типу музичного розвитку. Зокрема поліфонічна й імітаційна фактура є символічним втіленням кількості, а категорія вічності відтворена спільним акордовим комплексом – низхідним рухом паралельними тризвуками. Історично інформована інтерпретація одного твору передбачає самостійне редагування виконавцем нотного тексту, відповідно до його знань про тогочасну виконавську практику. Важливими виразовими засобами на трактування яких впливає теоретичне дослідження є темп музичного твору, співвідношення темпів при зміні метру, музична артикуляція, загальна динаміка, кількість та розміщення виконавців. Співвідношення темпів при зміні метру в партесному творі може відбуватися кількома способами (відповідно до музичного й словесного контексту): за пропорційними співвідношеннями, за тотожним ритмічним мотивом, як у сучасній практиці, або за співвідношенням, згаданим в анонімному трактаті «Препорцыя». Музична артикуляція партесних композицій передбачає свідоме відтворення вербального тексту й стосується фразування, поєднання штрихів, застосування артикуляційних пауз, акцентування ритмічних і мелодичних вершин. На межі артикуляційних і динамічних виразових засобів лежить прийом messa di voce – роздування звуку і його поступове згасання. Виконавський засіб messa di voce відображає естетику барокового звуковедення і підкреслює контраст мелодико-ритмічного розвитку різних голосів хору. Властивою для партесної музики є контрастна динаміка й особливе відчуття акустики приміщення, об’єм якого заповнюється просторовим розміщенням виконавців й спеціальними динамічними ефектами.Науковою новизною дослідження є формулювання алгоритму вивчення й виконання партесного твору диригентом з урахуванням давніх праць й досвіду історично інформованих виконавців. Результати дослідження можуть бути використані у наукових та освітніх студіях партесної музики, барокового виконавства й музичної риторики, зокрема риторики в українській музиці XVII–XVIII століть. А сформована модель інтерпретації партесного твору відповідно аплікована у творчій діяльності сучасних хорових колективів та навчальній роботі студентів-диригентів.^UThe thesis represents a complex research of interpretation of Ukrainian partes music in the terms of Historically Informed Performance. The authentic interpretation implied original sound of the composition intended by the author. Thus, such interpretations were built on the knowledge of performance practice of the definite historical period, retrieved from musical treatises of the time. The epoch, which attracted the most attention of historically informed performers, was baroque. One of the most important mind-sets of baroque period was regarding music as divine art, its main function was to nurture, transform, and elevate the human hearts. Baroque artists developed the theory of musical affects that is a wide range of feelings embodied in music and to be understood and embraced by listeners. Due to this idea the rhetorical means were applied to music. The musical rhetorical figures were formed and learned, and the special semantics was expected to be retrieved from the composition. The exemplary image of professional musician was formed with emphasis on high requirements to his personality, musical taste, knowledge, and technique in their integrity.Ukrainian baroque music is mainly represented by partes works. The partes singing was cultivated in monasteries, metropolitan residences, and educational centres that is brother’s schools, collegiums, and in Kyiv-Mohyla Academy. In the music lessons students had been taught singing, musical notation, and musical theory, and had mastered their musical instruments at leisure time. The partes singing was cultivated in Lutsk, Ostrog, Lviv, Univ, Pochaiv, Kyiv, Chernivtsi, Kharkiv, and Pereyaslav.The correlation between verbal semantics and its musical realization is a significant attribute of musical expression in partes works. That is why the rhetorical perception of musical language of the compositions is absolutely necessary to understand and interpret this music. The scientific novelty of the research is a characteristic of rhetorical style of both composers, and the selection of mutual means which represent the national version of rhetorical language in partes works. Rhetorical tools in M. Dyletskyj’s compositions are more emphatic, while the concerts of I. Domaratskyj reveal the structural and didactical functions of rhetoric. Both composers personified Biblical characters using different elements of musical language. The mutual attribute of their rhetorical style is an intentional special meaning of definite kind of musical development. For example, the symbolic embodiment of quantity was represented by polyphonic structure (especially imitative polyphony), and the symbol of eternity was a complex of chords – the descending parallel triads.Each performance of the early music work should include the redaction of the musical text prepared by the performer (conductor) himself as it was usual for baroque performance practice. Expressional means, decision on which is deduced from the theoretical research, are tempo, correlation between tempo and meter changes, musical articulation, general dynamics, and finally, quantity and disposition of musicians. The tempo correlations in meter changes can be realized in several different ways, each in correspondence with musical and verbal context. Such correlations can be measured by proportions, by identical rhythmic motive, similarly to the modern metro-rhythmic practice, and in the manner described in the anonymous treatise «Proportion». The musical articulation in partes works should reflect the thoughtful reproduction of verbal text. It concerns the phrasing, combination of the touches, application of the articulation rests, rhythm and melodic accentuation. On the junction of musical articulation and dynamics lays the sound effect called messa di voce. This expressional tool was inherent for baroque sound emission and voice-leading furthermore, it also highlighted the contrast in melodic and rhythmic development of different choral parts. The most natural for partes music is the contrast dynamics. Historically informed interpretation implies also a special account of acoustics. The space of the stage (or other concert room) has to be filled with sound stereophonically through the disposition of performers, special dynamic effects and expressive musical articulation.The scientific novelty of the research is a formulation of an algorithm of learning and performing the partes music by the modern conductor. This process includes knowledge from early treatises and practical experience of historically informed performers. The results might be used in the subsequent studies of Ukrainian partes music, baroque performance, and musical rhetoric (especially the rhetoric in Ukrainian music of the 17th and 18th centuries). The described pattern of interpretation of partes works might be also applied into performances of Ukrainian choirs and ensembles, as well as into educational programs for choral conductors.

Дисертацію присвячено дослідженню з семіотичних позицій нотного тексту в науково методологічному та аналітичному аспектах. Мета дослідження полягає у розкритті на підґрунті наукових положень загальної і музичної семіотики механізму знакового функціонування в нотних текстах Й. Брамса. Об’єктом дисертації є нотний текст як семіотична система; її предметом – система графічних знаків в нотних текстах Й. Брамса. В роботі використані семіотичний, історичний, системний, структурно композиційний та виконавський методи аналізу.Апробація семіотичного аспекту аналізу графічних знаків здійснюється на матеріалі фортепіанних та камерно ансамблевих творів Й. Брамса.У Розділі 1 – «Семіотичні аспекти вивчення нотного тексту» – розглянуто наукові теорії (K. Agawu, R. Barthes, N. Cook, C. Dahlhaus, J. Grier, R. Ingarden, E. Krenek, J. Molino, R. Monelle, J J. Nattiez, M. Reybrouck, E. Tarasti, L. Treitler, Th. Turino, В. Москаленко, О. Самойленко, С. Шип), що дозволило сформувати фундамент знань, необхідний для осягнення знакової сутності нотного тексту та розглянути специфіку її відбиття Й. Брамсом.Зазначено, що семіотичне вивчення нотного тексту спрямовано на розробку методів розуміння синтаксичної структури композицій, створення єдиного мовного контексту для їх інтерпретації та аналізу, а також для кращого осмислення способів фіксації авторських ідей. Виявлено, що проблема нотного тексту пов’язана з визначенням форм існування музичного твору та місця графічної форми запису в сфері креативних і перцептивних процесів. Зроблено висновок про правомірність розгляду музичної діяльності в усіх її проявах з позицій сукупності притаманних їй знакових систем.Дані спостереження актуалізують вивчення нотного тексту як окремої знакової системи. Осмислюються контекстуальні фактори та їх вплив на інтерпретування знаків. Контекст розуміється як такий, що надає важливі уточнення, котрі доповнюють розуміння зв’язку між знаком та об’єктами – без урахування контексту частина значень є недоступною.У Розділі 2 – «Семіотичний потенціал фортепіанних нотних текстів Й. Брамса» – представлено аналіз графічних знаків у Сонаті op. 5, Варіаціях на тему Р. Шумана op. 9, мініатюрах op. 117 та op. 118. Вибір даного матеріалу обґрунтований характерними рисами особистості композитора та обставинами його діяльності. Зроблено висновок про багатогранну і ретельну роботу Й. Брамса з письмовою формою відбиття авторської думки на підґрунті одержаної з наукових джерел інформації (G. Bozarth, H. Drinker, L. Erb, H. Gál, K. Geiringer, P. Holmes, B. Jacobson, M. Kalbeck, I. Keys, P. Latham, M. Lee, M. MacDonald, М. Musgrave, В. Niemann, R. Pascall), яка містить: свідчення дослідників про пристрасть митця до наукової та художньої літератури; складання збірки різноманітних цитат як скарбниці співзвучних майстру ідей та думок; його дослідницьку та редакторську практики; колекціонування рукописів та випадки з їх переписом чи реставруванням; факти виставляння ним всіляких правок та виправлень у різних виданнях. Звідси – його схильність до якомога точної та детальної фіксації через систему знаків та їх комбінацій результату свого творчого процесу, що складає необхідні умови для адекватного розуміння реципієнтом сенсу музичного твору.Свідчення про плідну працю композитора з видавництвами, вивчення кореспонденції з коректорами та редакторами нотних текстів (S. Avins, G. Bozart, R. Pascall) доводять автентичність їх перших видань. Виникла тим самим можливість спілкування із достотним словом майстра гарантувало наукову коректність зроблених у дисертації аналітичних спостережень щодо семіотичних властивостей нотних текстів Й. Брамса.Розділ 3 – «Функції графічних знаків в умовах партитурної нотації» – на матеріалі Фортепіанного квінтету op. 34, Тріо op. 114 и Сонати для кларнета і фортепіано op. 120 №2 розкрито значення графічних знаків для вірного прочитання нотного тексту, відзначеного притаманною Й. Брамсу «технікою розвивальної варіації» (W. Frisch, N. Grimes, A. Schoenberg) та гештальт принципу. Виявлено, що графічні знаки слугують головним чинником візуалізації подій тематичного процесу, який здійснюється за рахунок варіювання окремих мотивів, внаслідок чого виникає перманентне експонування їх нових варіантів. Відзначений хід музичних подій охоплює всі шари ансамблевої фактури, що приводить до її тематизації та викликає необхідність диференціювання графічних знаків у відповідності до рядків партитури. Встановлено незалежність графічних знаків від специфіки інструментів, чим підкреслюється їх первинна спрямованість на розкриття композиційного сенсу камерно ансамблевого твору.^UThe dissertation is devoted to studying the musical text from the semiotic perspective in scientific, methodological, and analytical aspects. The research aims to analyze the signs process in J. Brahms’ musical scores based on general and musical semiotics. The object of the dissertation is the music text as a semiotic system; its subject is the system of graphic signs in the music texts of J. Brahms. The research employed various methods of analysis, including semiotics, historical research, systemic analysis, structural analysis, compositional analysis, and performance analysis.The obtained results are scientifically novel in that they represent a significant milestone. For the first time, a comprehensive understanding of the musical text as an independent sign system has been generalized, utilizing the provisions of semiotics and musicology. Additionally, the individuality of J. Brahms’ musical texts as a factor of his author’s style has been proven. The functions of graphic signs have also been determined, mainly in representing the compositional process and performance realization.In Chapter 1– “Semiotic aspects of studying the musical notation” – the scientific theories (K. Agawu, R. Barthes, N. Cook, C. Dahlhaus, J. Grier, R. Ingarden, E. Krenek, J. Molino, R. Monelle, J. Nattiez, M. Reybrouck, E. Tarasti, L. Treitler, Th. Turino, V. Moskalenko, O. Samoilenko, S. Shyp), which allowed the creation of the basis of knowledge necessary to comprehend the scores’ sign essence and consider the specifics of its reflection by J. Brahms.It is important to note that studying scores through semiotics aims to develop methods for understanding the syntactic structure of compositions, creating a cohesive linguistic context for their interpretation and analysis, and providing better insight into the author’s ideas. How we define musical compositions and the role of written notation in the creative and perceptual processes links to the issue of music notation.Therefore, examining all aspects of musical activity concerning the various sign systems involved is essential.Chapter 2 – “Semiotic Potential of J. Brahms’ Piano Scores” – analyzes graphic signs in the Sonata Op. 5, Variations on a Theme by R. Schumann Op. 9, Intermezzo Op. 117 and Piano Works Op. 118. The choice of this material is justified by the characteristic features of the composer’s personality and the circumstances of his work. Drawing from a wealth of scientific sources we can confidently conclude that J. Brahms was a meticulous and scholarly composer with a deep passion for research and literature. This is evidenced by his extensive quotation collection, careful editorial practices, efforts to collect and restore manuscripts, and his numerous corrections and revisions to various editions. In short, Brahms was highly dedicated to accurately reflecting the author’s thoughts through his written work. Hence, his tendency to write the result of his creative process as accurately and in detail as possible through a system of signs and their combinations. This constitutes the necessary conditions for the recipient to understand the meaning of a musical work adequately.In Chapter 3, titled “Functions of Graphic Symbols in Chamber Scores,” the Piano Quintet Op. 34, Trio Op. 114, and Sonata for Clarinet and Piano Op. 120 No. 2 scores demonstrate the crucial role of graphic symbols in accurately interpreting written text. Graphic signs represent the “Technique of developmental variation” (W. Frisch, N. Grimes, A. Schoenberg) and the Gestalt principle intrinsic to J. Brahms’ style. Moreover, research has revealed that graphic signs are crucial in visualizing the thematic process. Using varying motifs creates the production of new units.The musical notation serves as a sign system for writing, storing, and translating the creative output of its author. Paradigmatic and syntagmatic relationships within the sign’s functioning lay the foundation for further exploration of the meta-language of musical notation. Furthermore, it allows for a more in-depth understanding of the concepts of context and grammar within the musical text system.Upon examining Brahms’ music texts, it has been discovered that the master did not feel the need to create or borrow symbols from realms outside of music. Instead, he entirely relied on the universality of note graphics. Functionally, the texts contain two layers of musical expression – performance and compositional. Even in Brahms’ early works, active thematic work related to the variation principle was present.

У дисертації системно досліджено актуальну для сучасного духового академічного музично-виконавського мистецтва проблематику новочасного репертуарного потенціалу для саксофона, означеного оригінальними сольними саксофонними творами в супроводі академічного духового оркестру. У роботі проаналізовано основну теоретичну і джерельну базу наукового дослідження, виділено основні етапи становлення репертуарної палітри академічного саксофонного виконавства, розкрито художньо-виконавську специфіку творів для саксофона з духовим оркестромна рівні художньо-образної змістовності саксофонних композицій, еволюції виконавських засобів виразності академічного саксофоніста, темброво?колористичної своєрідністі сольного звучання саксофона в супроводі духового оркестру. Оригінальний саксофонний репертуар досліджується також з огляду впровадження виконавської форми соло в загальну композиційну структуру академічних творів для саксофона з духовим оркестром.Наголошується, що означена проблематика новочасних саксофонних репертуарних новацій у пропонованому ракурсі, а саме – сольного звучання саксофона у супроводі духового оркестру, є недостатньо вивченою українськими та зарубіжними вченими.Актуальність дослідження обумовлюється постійним збільшенням числа оригінальних академічних творів для саксофона з духовим оркестром, а також невпинним зростанням професійного рівня вітчизняних і зарубіжних духових оркестрових колективів. Таким чином, запитуваність пропонованої теми зумовлюється її вагомим виконавсько-практичним значенням, окресленним, передусім, у царині академічного духового музично?виконавського мистецтва, а також у лоні сучасної музично-педагогічної та диригентської практики, в річищі історії виконавства на духових академічних інструментах і, безумовно, у новочасній репертуарній художньо-редакційнійта режисерській діяльності з проведення концертних, фестивально?конкурсних заходів. Результати пропонованого дисертаційного дослідження можуть бути цікавими, насамперед, з професійно-практичної точки зору, академічним виконавцям-інструменталістам (професійним саксофоністам та представникам інших духових спеціалізацій зі складу академічного духового інструментарію), диригентам, педагогам, інструментознавцям, аранжувальникам, композиторам, викладачам фахових та музично?теоретичних дисциплін, режисерам культурно-мистецьких заходів, редакторам нотної навчально-методичної літератури тощо.Наукова новизна презентованої дослідницької роботи полягає у зверненні до малодослідженого пласта академічної оригінальної музики другої половини ХХ – початку ХХІ століть, написаної для саксофона з духовим оркестром; у висвітленні її особливостей, позначених, передусім, розлогою художньо-виконавською специфікою виразових можливостей академічного саксофонного виконавства у супроводі професійного духового оркестру. В дослідженні хронологічно висвітлюються процеси еволюціїакадемічного саксофонного репертуару, зокрема саксофонних композицій з духовим оркестром, в контексті змін його художньо-виражальних властивостей; простежено процеси становлення і розвитку складу духового оркестру в якості акомпануючого оркестрового колективу; проведено аналіз творчого доробку, мистецьких досягнень та виконавського стилю найвідоміших виконавців-саксофоністів сучасності (Нобуя Сугава, Тімоті Макалістер, Клод Делангль, Ася Фатєєва, Мішель Супера) в аспекті відображення художнього результату крізь призму еволюції виконавської техніки у сучасному саксофонному мистецтві.^UThe dissertation systematically explores the problematic of the new repertoire potential for the saxophone, which is relevant for modern wind academic musical performing arts, marked by original solo saxophone works accompanied by an academic wind orchestra. The paper analyzes the main theoretical and initial base of scientific research, the main stages of formation of the repertoire palette of academic saxophone performance are defined, the artistic and performing specificity of works for saxophone with a wind orchestra is revealed at the level of artistic and figurative content of saxophone compositions, evolution of performing means of expressiveness of the academic saxophonist, timbre and color originality of the solo sound of the saxophone accompanied by a wind orchestra. The original saxophone repertoire is also studied taking into account the introduction of the solo performing form into the overall compositional structure of academic works for saxophone with a wind orchestra.It is noted that this issue of modern saxophone repertoire innovations in the proposed perspective, namely, the solo sound of a saxophone accompanied by a wind orchestra, has not been sufficiently studied by Ukrainian and foreign achievements and performance style of the most famous saxophonists of today (Nobuya Sugawa, Timothy McAlister, Claude Delangle, Asya Fateeva, Michelle Supera) was carried out in terms of reflecting the artistic result throughthe prism of the evolution of performance technique in modern saxophone art.scientists.The relevance of the study is determined by the constant increase in the number of original academic works for saxophone and wind orchestra, as well as the relentless growth of the professional level of domestic and foreign wind orchestras.Thus, the demand for the proposed topic is determined by its significant performing and practical significance, outlined primarily in the field of academic wind musical performing arts, as well as in the field of modern musical, pedagogical and conducting practice, in line with the history of performance on academic wind instruments, in the new repertoire of artistic, editorial and directing activities for concert, festival and competitive events.The results of the proposed dissertation work may be interesting, first of all, from a professional and practical point of view, to academic instrumentalists (professional saxophonists and representatives of other wind specializations from the academic wind instruments), conductors, teachers, instrumentalists, arrangers, composers, teachers of professional and musical - theoretical disciplines, directors of cultural and artistic events, editors of music educational and methodical literature, etc.The scientific novelty of the presented research work consists in addressing an understudied layer of academic original music of the second half of the 20th -beginning of the 21st centuries, written for saxophone with a wind orchestra; highlighting its features, marked, first of all, by the extensive artistic andperformance specificity of the expressive possibilities of academic saxophone performance accompanied by a professional wind orchestra. The study chronologically highlights the processes of evolution of the academic saxophone repertoire, in particular saxophone compositions with a wind orchestra, in the context of changes in its artistic and expressive properties; the processes of formation and development of the composition of the wind orchestra, as an accompanying orchestra group, are traced; an analysis of the creative work, artistic

Останній опус композитора є важливим явищем у його творчості, квінтесенцією стилю. І відтак – об’єктом особливого інтересу для виконавців та дослідників. Це не лише завершення творчого шляху, але й власний висновок, який може виступати для інших в ролі духовного заповіту, підсумку попередніх досягнень. В пізній творчості композиторів XIX–XXI століть стосовно останнього твору можна спостерігати певну відособленість та відокремленість альтового тембру, що видається унікальним феноменом в мистецькій історії. У сфері музикознавства залучення тембру альта в пізні твори композиторів XIX– XXI століть є недослідженим. Його аналіз породжує питання про те, як відбувається інтеграція в умовах індивідуального, особливо пізнього, стилю композиторів.Мета дослідження – обґрунтувати актуалізацію альта в пізній творчості композиторів XIX-XXI століть, зокрема – в останніх опусах.Об’єктом дослідження є пізній стиль творчості композиторів, предметом – феномен темброобразу альта в останніх опусах митців ХІХ–ХХІ століть.Методологія дослідження передбачає аналіз нотних текстів, музичних параметрів та інтерпретаційних особливостей, а також взаємодії альта з іншими музичними інструментами у контексті виконавської практики. Аналіз обраних творів та їх інтерпретацій сприяє глибшому розумінню феномена залучення альта в останніх опусах композиторів ХІХ–ХХІ століть, а також розкриттю його семантичних ролей.Пропонована тема передбачала групування у дослідженні чотирьох смислових блоків: специфіка творчого процесу композиторів, феномен пізнього стилю, дослідження актуалізації темброобразу альта в пізній творчості та феномен залучення альта в останніх опусах композиторів, що увиразнено у структурі дисертації, яка містить чотири розділи з підрозділами.У Розділі 1 «Темброобраз альта як категорія інтерпретології» – розглядаються поняття творчого (композиторського) процесу та стилю, концепції пізнього стилю, тембр та похідні від нього – темброва семантика, темброве амплуа та темброобраз.Розділі 2 «Етапи формування семантики альта в музичному мистецтві ХVII-XІХ століть» присвячений вирішенню двох основних задач – послідовному дослідженню формування тембрової семантики альта у різні періоди музичного мистецтва XVII – початку XIX ст., та аналізу тенденції, що властиві пізній творчості композиторів.Відстеження етапів еволюції семантичного значення тембру альта та формування альта як сольного інструменту дало змогу у висновках до Розділу сформулювати наступні позиції, що входять до поняття «темброобраз»:– технологічні та семантичні параметри «образу інструменту», альтовий тембр, як головна ознака формування образу інструменту;– декламаційно-розповідний склад альтового тембру;– виконавський вплив на темброобраз альта;– виокремлення «лексем», які формували б психологічні характеристики, що презентує тембр альта, тяжіння тембру альта до меланхолії, тяжіння до інтонацій романтичного томління;– неоднорідність альтового тембру в залежності від регістру та виконавської манери, що впливає на домінантність різних типів музичної експресії (Удовиченко М.);– підкреслення різних компонентів тембру, які впливають на темброве багатство альтового тембро-регістру, вміщує в собі два елементи, які композитори вміють вигідно використати для характеристики внутрішньо контрастних образів: низький регістр альта – строгий, мужній, верхній – «з відтінком деякої напруженості».У Розділі 3. «Темброобраз альта в пізній творчості композиторів ХІХХХІ століть» проаналізовані взірці творчості М. Бруха, М. Фелдмана та українських композиторів другої половин ХХ ст.У Розділі 4 «Феномен альта в останніх опусах композиторів ХХ століття» для аналізу обрано творчість Б. Бартока, Б. Бріттена та В. Бібіка.У Висновках надані остаточні визначення «творчого процесу», «творчого портрету» й підсумовано наступне.1) Аналіз останніх опусів композиторів XIX–XXI століть не тільки дозволив глибше зануритись у таїну пізньої творчості, але й підтвердив загадковий феномен – обирання тембру альта як медіанти між світом живих і потойбіччям. Це стало причиною встановлення стійкого сприйняття альта в музичному мистецтві як інструменту, що має філософське, наративне, медитативне та рефлексивне значення і може символізувати меморіальну семантику. Тембр альта у проаналізованих зразках став увиразненням «останнього слова», яке з філософської точки зору може сприйматися як символічний акт, важливий не тільки у мистецтві, але й у загальному розумінні людського існування, викликати глибокі роздуми над сутністю, цінностями та сенсами.2) Темброобраз альта представлено як систему, що може слугувати віддзеркаленням як специфіки творчого стилю, творчого процесу, так й творчої особистості (композитора, виконавця) і є інтегральним комплексом характеристик, що об’єднують як звукові параметри, так і емоційний спектр, який закладений в нотному композиторському тексті та відтворений через процес виконання музики.^UThe last opus of the composer is an important phenomenon in his creative work, the quintessence of style. And therefore – an object of special interest for performers and researchers. This is not only the completion of a creative path, but also one's own conclusion, which can serve as a spiritual testament for others, a summary of previous achievements. In the late creative work of composers of the 19th-21st centuries, in relation to the last composition, one can observe a certain isolation and detachment of the viola timbre, which seems to be a unique phenomenon in the history of art. In the field of musicology, the involvement of the viola timbre in the late compositions of composers of the 19th-21st centuries is understudied. Its analysis raises the question of how integration occurs in the conditions of the individual, especially late, style of composers. The purpose of the study is to substantiate the actualization of the viola in the late creative work of composers of the 19th-21st centuries, in particular, in the last opuses. The object of the study is the late style of the composers' creative work, the subject is the phenomenon of the timbre image of the viola in the last compositions of artists of the 19th-21st centuries. The research methodology involves the analysis of sheet music, musical parameters and interpretative features, as well as the interaction of the viola with other musical instruments in the context of performing practice. The analysis of selected compositions and their interpretations contributes to a deeper understanding of the phenomenon of involving the viola in the last compositions of composers of the 19th-21st centuries, as well as to the disclosure of its semantic roles.The scientific novelty of the obtained results is related to the systematic study of the phenomenon of involving the viola in the late creative work of composers of the 19th-21st centuries, in particular, the main parameters of the timbre image of the viola were formulated and systematized from the point of view of interpretology, and the semantics of the viola in the last opuses of the artists were identified.In Section 1 «The timbre image of the viola as a category of interpretology» – the concepts of creative (composing) process and style, concepts of late style, timbre and its derivatives – timbre semantics, timbre role and timbre image are considered.Section 2 «Stages of formation of viola semantics in the musical art of the 17th-19th centuries» is devoted to the solution of two main tasks – the consistent study of the formation of the timbre semantics of the viola in different periods of the musical art of the 17th – early 19th centuries, and the analysis of trends characteristic of the late creative work of composers.In Section 3 «The timbre image of the viola in the late creativity of composers of the 19th-21st centuries» samples of the creative work of M. Bruch, M. Feldman and Ukrainian composers of the second half of the 20th century have been analysed.In Section 4, «The viola phenomenon in the last opuses of the 20th century composers» the creative work of B. Bartok, B. Britten, and V. Bibik have been selected for the analysis.The Conclusions provide the final definitions of «creative process», «creative portrait» and summarize the following. 1) The analysis of the last opuses of composers of the 19th-21st centuries not only allowed delving deeper into the mystery of late creativity, but also confirmed the mysterious phenomenon – choosing the timbre of the viola as a median between the world of the living and the afterlife. This became the reason for establishing a stable perception of the viola in musical art as an instrument that has a philosophical, narrative, meditative and reflective meaning and can symbolize memorial semantics. The timbre of the viola in the analysed samples became the expression of the «last word», which from a philosophical point of view can be perceived as a symbolic act, important not only in art, but also in the general understanding of human existence, cause deep reflection on the essence, values and meanings. 2) The timbre image of the viola is presented as a system that can serve as a reflection of both the specifics of the creative style, the creative process, and the creative personality (a composer, a performer) and is an integral complex of characteristics that combine both sound parameters and the emotional spectrum, which is embedded in the composer's sheet music text, and reproduced through the process of performing music.

Розглянуто музично-виконавське мистецтво як творчу практику, тобто спосіб закріплення, відтворення та розвитку музичного досвіду людини. Охарактеризовано "актуальне буття" музичного твору у процесі виконання його для слухачів. Визначено шляхи та способи актуалізації музичного твору, сформувані в історії європейської музики. Висвітлено процес перетворення нотного тексту у звуковий феномен на матеріалі сонати op.27 N 1 Л. ван Бетховена, "Крейслеріани" Р.Шумана та творів В.Бібіка (П'ята та Сьома сонати для фортепіано, вокальний цикл на вірші А.А.Ахматової). Узагальнено досвід актуалізації музичної класики у сучасній культурі України, взаємопов'язаний з організацією та проведенням міжнародних фестивалів класичної музики "Харківські асамблеї" (1991 - 2007 рр.).

  Скачати повний текст

У дисертації розглянуто політичне представництво з точки зору богословської антропології. У дослідженні розкриваються наступні проблеми: (1) питання ролі політичного представництва в антропології; (2) питання ролі політичного представництва в історії європейського врядування; (3) питання ролі політичного представництва в християнській церкві. Актуальність теми дослідження визначається необхідністю досягнення ясності у визначення демократії в контексті зростання осі автократичних режимів, які позиціонують себе як більш демократичні, ніж ліберальні демократії, оскільки представляють людей більш безпосередньо. З цією метою, в дослідження побудована “антропологія представницької демократії”, що виходить з "ортодоксальній" теорії політики, заснованій на "конститутивній теорії представництва", та протипоставленій "неортодоксальній" теорії політики, заснованій на "інструментальній теорії представництва". Актуальність цієї роботи зумовлена ризиком того, що хвиля популізму на Заході призведе до перетворення ліберальних демократій на "масові" "плебісцитарні" демократії, змодельовані на основі "неортодоксальної" теорії політики, де успіх представництва вимірюється безпосередністю копіювання "волі" народу. Щоб запобігти цьому сценарію, розроблено нюансовану антропологію політичного представництва, яка дозволяє оцінити, чи є "народ" значуще присутнім в діях уряду. Доказано, що сучасна представницька демократія є продуктом вчення і дисципліни християнської Церкви – практичним застосуванням "високого" соборного богослов'я репрезентації, яке стверджує, що незрівнянно різні реальності можуть представляти одна одну, і політичним застосуванням "духовної вправи", яка є конститутивною для Церкви – життя в "ім'я" іншого, за умови, що політики діють в "ім'я" народу, а згідно з народною "волею", оскільки "воля" – це те, що володіє вже наявними благами та бореться проти ворогів, які претендують на ті ж самі блага; тоді як "ім'я" об'єднує різні вольові акти в логічну історію розвитку. Політичне представництво, центральним референтом та субʼєктом якого є "ім'я", варте свого часу, тому що "ім'я" є тією частиною людини, що живе в мові, тобто бере участь в грі з ненульовою сумою, яка творить з нічого, а тому перетворює політику на "будівництво міста словами" ("Держава" 369a); тоді як акцент на народній "волі" сакралізує вже чинні визначення інтересів, унеможливлює переговори, і, таким чином, зводить політику до безпосереднього зіткнення між волями – "друзями" і "ворогами". Загальний висновок дисертації полягає у позиціюванні представницької демократії як системного наслідку вчення і практики християнської церкви. Стверджується, що теологічно грамотна антропологія свідчить про конститутивну теорію представництва. Тобто, вона розглядає політичне представництво не як щось, з чим потрібно покінчити якомога швидше, не кажучи вже про те, щоб обійти його на користь прямої демократії, а як діяльність, яка є абсолютно вартою свого часу, тому що вона є синонімічною з освітою та очищенням – і чим більша відстань, тривалість та різниця між представниками та представленими, тим більше є простору для мислення та любові, що і є найвищою духовною вправою; а отже, представництво є прекрасним і веселим - адже представництво не є засобом зробити так, щоб наші бажання були почуті, це процес виховання наших бажань, кінцем якого є усвідомлення, що саме представництво і є наше кінцеве бажання – вчитися пізнавати і любити те, що є іншим, знаходити місце (χώρα) для іншого всередині нас та для нас всередині іншого, дисципліна "взаємопроникнення" (περιχώρησις). Представницька демократія просто робить це взаємопроникнення сувереном. Таким чином, якщо Церква конституюється актом представництва – життям-в-іншому, то політика, яке природно з нього випливає, розуміється не як визначення та нейтралізація ворога, але як божественний акт впізнавання-себе-в-іншому, навіть у ворогові, акт солідарізації задля благ, які можна здобути лише в координації та скуштувати лише в спільноті.^UThis dissertation is a critical study of the concept of political representation from the vantage point of theological anthropology. The following problems are treated in the study: I. The question of the role of political representation in anthropology; II. The question of the role of political representation in the European history of governance; III. The question of the role of political representation in the Orthodox Church. The relevance of the research topic is determined by the need for clarity in the definition of democracy in the time of the rise of the axis of the autocracies across the world which present themselves as more democratic than the liberal democracies by virtue of representing people in a more immediate fashion. For this purpose, a dichotomy is developed between the “orthodox” theory of politics, based on the “constitutive theory of representation” and the “unorthodox” theory, based on the “instrumental theory of representation”. The urgency of this research is the looming risk that the rise of populism within in West will reduce liberal democracies to mass “plebiscitary” democracies, thereby causing the demise of the democratic world from within. The scientific novelty of this study consists of (1) a nuanced anthropology of political representation which delineates the criteria that allows scholars to assess whether a “people” is substantially present in the acts of their government; (2) a theory of modern representative democracy as a legitimate “learning outcome” of the orthodoxy and orthopraxy of the Christian Church; and (3) an “orthodox” theory of politics based on the practical application of what can be called the “high” conciliar theology of representation that posits that irreducibly different realities can “stand for” each other and the “spiritual exercise” that constitutes the Church – the practice of living in another’s “name”. Political representation whose cornerstone is the “name”, a democracy where politicians act in the “name” of the people and not according to the popular “will”, since the “will” is that which possesses extant goods and coercers rival claimants of selfsame goods, whereas the “name” unites various acts of volition into an intelligible developmental timeline, is worthwhile because the “name” is a part of language, a non-zero-sum game that creates from nothing, attunement to which turns politics into “building a city with words” (Republic 369a), whereas the emphasis on the “will” of the people makes negotiation impossible by sacralising the popular definitions of rival interests and therefore reducing politics to the immediate clash of the warring wills. The overall outcome of the dissertation is a theory of representative democracy as a “learning outcome” of the teaching and practice of the Christian Church. It is claimed that the theologically literate anthropology organically endorses the constitutive theory of representation. That is to say, it treats political representation not as something to be done with as quickly as possible, let alone circumvented in favour of ostensibly preferable direct democracy, but as the activity which is ultimately worthwhile because it is coextensive with education and redemption – and the farther the distance, the longer the duration, and the bigger the difference between the constituent and constituted powers, the more there is learning and loving to do – which is the ultimate spiritual exercise; and hence it is beautiful and fun – for representation is not a means to make our desires heard, it is the process by which we learn to desire better until we recognise that our ultimate desire is representation itself – knowing and loving what is other as other without end, finding a place (χώρα) within us for the weirdo, queer, and stanger – and within them for us; the discipline of “interpenetration” (περιχώρησις). By turning this interpenetration into the law of the land, representative democracy makes language sovereign over the whole of human life. Thus, if the Church is constituted by the act of representation – by the act of being-in-the-other, then the politics that naturally emerges from it ought to begin not with defining and neutralising the enemy but with the divine act of recognising oneself in the stranger, even in the enemy; the act of solidarisation for the sake of the good which is impossible to attain without coordination and enjoy without company.

Розглянуто проблему виконавського дискурсу барокової клавірної музики на прикладі інтерпретації творів Й. С. Баха. У контексті дихотомії "минуле - сучасне" простежено трансформацію виконавських підходів до клавірної творчості композитора. Визначено художньо-інтерпретаційний дискурс глобалізованого та глокалізованого простору, проаналізовано особливості класико-романтичного, автентичного підходів і модернізованих форм виконання бахівскої клавірної музики. Розглянуто функції виконавця, особливості нотного тексту та різні варіанти вибору інструменту в добу Бароко. Досліджено різноманітні редакції та фортепіанні транскрипції, охарактеризовано інтерпретаторські засади провідних виконавців бахівської клавірної музики, простежено вплив глобалізації та глокалізації на трактування клавірних творів Й. С. Баха у Львівській фортепіанній школі. Акцентовано на множинності інтерпретаторських версій у вирішенні даної проблеми.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблеми розвитку галицької фортепіанної музики для домашнього музикування XIX ст. Наголошено на важливості місцевих традицій для даного розвитку, що висвітлено у контексті європейських мистецьких новацій. Вивчено велику кількість нотного матеріалу, здійснено його систематизацію, що дозволило висвітлити музично-історичний процес у Галичині. Базуючись на матеріалі фортепіанних творів з львівських нотних колекцій, уперше в українському музикознавстві введено поняття стильового напряму "бідермаєр". Охарактеризовано стильові риси галицького музичного бідермаєра за результатами досліджень його жанрового репертуару, музичної мови, виконавських музично-виражальних засобів. Результати дослідження дозволяють усвідомити галицьку музику в європейському контексті, деталізовано її особливості. Обгрунтовано роль тогочасних досягнень у подальшому розвитку української музичної культури.

  Скачати повний текст

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано новий підхід до вирішення важливої й актуальної проблеми, що полягає в комплексному і всебічному висвітленні ґенези громадсько-просвітницької діяльності Єлисаветградського благодійного товариства поширення грамотності та ремесел. У роботі вперше, на основі аналізу джерел і сучасного осмислення проблеми, цілісно схарактеризовано громадсько-просвітницьку діяльність Єлисаветградського товариства поширення грамотності та ремесел; виявлено передумови створення громадських товариств на Єлисаветградщині у другій половині ХІХ – початку ХХ століття: політичні, економічні, соціокультурні, освітні; виокремлено етапи розвитку та основні напрями громадсько-просвітницької діяльності Єлисаветградського товариства поширення грамотності та ремесел: 1873–1877 рр. (товариство обмежувалось виключно опікою Єлисаветградського ремісничо-грамотного училища); 1878–1882 рр. – етап занепаду та бездіяльності товариства (рада товариства не скликалася навіть для розгляду та затвердження звітів та обрання посадових осіб Єлисаветградського ремісничо-грамотного училища, яким опікувалося товариство); 1894–1899 рр. – найбільш плідний період діяльності товариства (віднайдено нові джерела поповнення каси товариства, до навчальної програми Єлисаветградського ремісничо-грамотного училища введено навчальні дисципліни креслення і малювання, змінено умови вступу до підготовчого класу, покращено і поповнено склад учнівської та вчительської бібліотек училища, відкрито в місті безкоштовну народну бібліотеку-читальню, започатковано народний театр у вигляді загальнодоступних спектаклів, введено у практику роботи товариства запрошення професорів столичних вузів для читання лекцій в Єлисаветграді тощо); 1902–1914 рр. – вдруге змінивши статут, Єлисаветградське товариства поширення грамотності та ремесел продовжило освітньо-культурницьку діяльність (утримання ремісничо-грамотного училища, заснування дитячих садків, пропагування художнього мистецтва, влаштування художніх виставок, театральних вистав, концертів тощо); досліджено внесок членів товариства в розвиток освітніх процесів краю; узагальнено досвід організації дошкільної, професійно-технічної, мистецької освіти в системі роботи товариства в означений історичний період.^UThe dissertation provides the theoretical generalization and proposes a new approach to solving an important and actual problem, which is in a complex and comprehensive illumination of the genesis of public and educational activities of the Yelysavethrad Charitable Society for the Dissemination of Literacy and Crafts.For the first time, based on the analysis of sources and modern understanding of the problem, the public and educational activities of the Yelysavethrad Charitable Society for the Dissemination of Literacy and Crafts are comprehensively characterized; the preconditions for the establishment of public associations in the Yelysavethrad region in the second half of the XIX – early XX century were revealed: political, economic, socio-cultural, educational; the stages of the development and the main directions of public-educational activity of the Yelysavethrad Charitable Society for the Dissemination of Literacy and Crafts were clarified: 1873–1877 (the society was limited exclusively to the care of the Yelysavethrad Crafts and Literacy School); 1878–1882 – the stage of decline and inactivity of the society (the council of the society was not convened even for consideration and approval of reports and election of officials of Yelysavetgrad craft and literacy school, which was taken care of by the society. In fact, the school functioned independently); 1894–1899 – the most fruitful period of the society's activity (some new sources were found, replenishment of the society's treasury , a free public library-reading room was opened in the city, a national theater in the form of public performances was established, invitations of professors of metropolitan universities to give lectures in Yelysavethrad, etc. were introduced into the practice of the society; 1902–1914 – changing the regulations for the second time, the Yelysavethrad Society for the Dissemination of Literacy and Crafts continued educational and cultural activities (maintenance of a craft and literacy school, the establishment of kindergartens, the promotion of art, art exhibitions, theater performances, concerts, etc.); the contribution of the society members to the development of educational processes of the region is investigated; the experience of the organization of preschool, vocational and technical, art education in the system of work of the society in the specified historical period is generalized; the concept of «public associations», information on the activities of public associations in the Russian Empire; features of educational development in Yelysavethrad region of the specified period; the historiography of the problem was further developed; generalization of the experience of pedagogical and public-educational activity of the Yelysavethrad Charitable Society for the Dissemination of Literacy and Crafts in a specific historical period.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2021.У дисертації проведено загальнотеоретичне дослідження діалогу правових культур у розрізі законодавчого та прецедентного права.Як результат науково-технічних досягнень XXI століття, людство опинилося на перехідному етапі до нової цивілізації, що характеризується ускладненням та урізноманітненням суспільних відносин. Особливого значення, в даному контексті, набуває готовність людей сприймати установки соціальних (культурних, ментальних) регуляторів, що сприяють вибору правомірних моделей поведінки. При цьому, право було і залишається основною затребуваною і державою, і суспільством регулятивною системою. Зазвичай, правосвідомість і правова культура сприймаються як передумова позитивного права. Правова культура, особливо в суспільствах перехідного характеру, повинна передувати і сприяти формуванню позитивного права. Велике значення при цьому набуває врахування в позитивному праві різноманіття мотивів поведінки людей. Як показують соціологічні дослідження і світова практика, у більшості випадків, відносини між людьми регулюються не тільки нормами права. Способи вирішення виникаючих при цьому питань зазвичай не суперечать вимогам законодавства, хоча багато хто з учасників цих відносин не знають про зміст юридичних вимог, якщо і припускають їх наявність.Правовідносини ґрунтуються на нормах права, учасники яких володіють суб'єктивними правами і несуть юридичні обов'язки, та повинні знати їх. Але рідко якому суспільству вдається домогтися такого стану правової грамотності населення, проте люди вибирають правомірну форму поведінки, підкоряються правовим вимогам. Протилежне твердження не відповідало б дійсності, тому що в суспільстві завжди більше людей з правомірною поведінкою, інакше б норма права змінювалась під натиском суспільства. Це доводить наявність системи цінностей і мотивацій, що сприяє оптимальному режиму суспільних відносин. На сучасному етапі розвитку загальнотеоретичної юриспруденції, право як поняття визнається ширшим за правила поведінки, що містяться в законах, і не завжди відповідає за змістом та сутністю вимогам закону, а отже правова культура - не тільки те, що формується під впливом норм позитивного права. Правила поведінки, закріплені правом, функціонують у тісній взаємодії з іншими соціальними регуляторами (мораль, релігія, етика тощо). Характер взаємин різних систем регулювання, що мають свої особливості, дуже складний. Але всі разом вони утворюють ще більш значну цінність, яка потребує не менше ретельного дослідження.Головною ланкою правової культури виступає розвинена правова система, що забезпечує гідне місце права в житті суспільства. У правничій науці правова культура, зазвичай, розглядається у статичному стані. Тим часом такий підхід не дозволяє повною мірою розкрити багато граней правової культури. У цьому зв'язку нові можливості розкриває дослідження діалогу правових культур.^UThe dissertation on competition of a scientific degree of the doctor of philosophy on a specialty 081 – the Law. – National University «Odessa Law Academy», Odessa, 2021.In the dissertation the general theoretical research of dialogue of legal cultures in a cut of the legislative and case law is carried out.As a result of scientific and technological achievements of the XXI century, humanity is in transition to a new civilization, characterized by the complexity and diversification of social relations. Of particular importance in this context is the willingness of people to accept the attitudes of social (cultural, mental) regulators that contribute to the choice of legitimate patterns of behavior. At the same time, law was and remains the main regulatory system in demand by both the state and society.Usually, legal awareness and legal culture are perceived as a prerequisite for positive law. Legal culture, especially in societies of a transitional nature, should precede and promote the formation of positive law. Of great importance is the consideration in positive law of the diversity of motives for human behavior. As sociological research and world practice show, in most cases, relations between people are regulated not only by the rule of law. Ways to resolve the issues that arise usually do not contradict the requirements of the law, although many of the participants in this relationship are not aware of the content of legal requirements, even if they assume their existence.Legal relations are based on the rules of legal law, the participants of which have subjective rights and have legal obligations, and must know them. But rarely does any society manage to achieve such a state of legal literacy of the population, but people choose the right form of behavior, obey the legal requirements. The opposite statement would not be true, because in society there are always more people with lawful behavior, otherwise the rule of law would change under the pressure of society. This proves the existence of a system of values and motivations, which contributes to the optimal regime of social relations.At the present stage of development of general theoretical jurisprudence, law as a concept is recognized as broader than the rules of conduct contained in laws, and does not always meet the content and essence of the law, and therefore legal culture - not only that formed under the influence of positive law. The rules of conduct enshrined in law function in close cooperation with other social regulators (morality, religion, ethics, etc.). The nature of the relationship of different regulatory systems, which have their own characteristics, is very complex. But all together they form an even greater value, which requires no less careful research.The main link of legal culture is a developed legal system that provides a worthy place of law in society. In legal science, legal culture is usually considered in a static state. Meanwhile, this approach does not fully reveal many facets of legal culture. In this regard, the study of the dialogue of legal cultures opens up new possibilities.

У дисертації поглиблено дослідження наукового ландшафту встановлення ролі та місця державної міграційної політики в системі управління національним господарством, окреслено концептуальні засади її реалізації; обґрунтовано напрямки реформування державної міграційної політики в Україні на основі формалізованих причинно-наслідкових зв'язків між рівнем чистого міграційного приросту та сукупністю параметрів розвитку національної економіки, співпадіння/неспівпадіння трендів ключових індикаторів Цілей сталого розвитку та міграційної динаміки, її зв'язку з глобалізаційними процесами; сформовано пропозиції щодо реформування державної міграційної політики на основі формалізації залежностей індикаторів міграційних процесів від рівнів безробіття та доходів на душу населення, ефективності державного врядування та бренда країни; розроблено методологію встановлення ролі конкурентоспроможності національної системи вищої освіти як детермінанти зміни міграційних процесів; удосконалено підхід до сценарного прогнозування впливу рівнів грамотності населення та його залученості до неформальної освіти на міграційний чистий приріст; розроблено методологічний інструментарій оцінювання впливу інтенсивності міграційних процесів на рівень економічної конвергенції України з країнами-членами ЄС; розвинуто науково-методичний підхід до оцінювання динамічного інтегрального індексу соціального прогресу як рефлектора державної міграційної політики; поглиблено методичний інструментарій оцінювання взаємовпливу індикаторів державної міграційної політики та рівня соціального прогресу країни.^UIn the dissertation the research of a scientific landscape of establishment of a role and a place of the state migration policy in system of management of a national economy is deepened, conceptual bases of its realization are outlined; the directions of reforming the state migration policy in Ukraine are substantiated on the basis of formalized causal links between the level of net migration growth and the set of parameters of national economy development, coincidence / mismatch of trends of key indicators of Sustainable Development Goals and migration dynamics, its connection with globalization processes; proposals were made to reform the state migration policy on the basis of formalizing the dependences of indicators of migration processes on the levels of unemployment and per capita income, the effectiveness of public administration and the country's brand; developed a methodology for establishing the role of competitiveness of the national higher education system as a determinant of changes in migration processes; the approach to scenario forecasting of the impact of population literacy levels and their involvement in non-formal education on net migration growth has been improved; methodological tools for assessing the impact of the intensity of migration processes on the level of economic convergence of Ukraine with EU member states have been developed; developed a scientific and methodological approach to assessing the dynamic integrated index of social progress as a reflector of state migration policy; indepth methodological tools for assessing the interaction of indicators of state migration policy and the level of social progress of the country.

Досліджено дидактичні основи мовної підготовки учнів у процесі розвитку початкової освіти у Великій Британії. Обгрунтовано основні етапи її формування в другій половині XX - початку XXI ст. Проаналізовано нормативно-правове та навчально-методичне забезпечення мовної підготовки учнів у британських початкових школах і виокремлено низку концептуальних положень щодо покращання грамотності з рідної мови у початкових класах. Розглянуто форми організації навчального процесу, шляхи та методи, які сприяють формуванню мовної компетенції молодших школярів. На підставі здійсненого аналізу визначено шляхи творчого використання британського досвіду за умов реформування освіти в Україні.

  Скачати повний текст

Теоретично обгрунтовано та експериментально перевірено педагогічні закономірності вивчення елементів графічної грамоти молодшими школярами на уроках трудового навчання, математики та образотворчого мистецтва. Визначено показники та рівні засвоєння цього виду навчального матеріалу означеною віковою групою учнів. Запропоновано різні види завдань до даних предметів, які сприяють розвитку абстрактного мислення, уяви та здатності до самостійного вирішення навчальних завдань. Розроблено показники рівнів засвоєння графічної грамоти учнями початкової школи, що дозволяє діагностично працювати з ними вчителям для забезпечення наступності у навчанні з основною школою. Теоретично обгрунтовано та визначено поняття "графічна грамота", яке визначає діяльність молодших школярів, а також проаналізовано розвиваючі можливості навчання графічної грамоти молодших учнів. За результатами дослідження створено робочий зошит з елементів графічної грамоти для молодших школярів, який дозволяє вчителю забезпечити диференційований підхід щодо організації їх графічної діяльності.

  Скачати повний текст

Розглянуто можливості здійснення навчального діалогу у процесі вивчення учнями іноземної мови. Розкрито суть понять "навчальний діалог", "діалогічний підхід до вивчення знань", "діалогічна взаємодія в системі "вчитель - учень", зміст і структурні компоненти такого діалогу. Виявлено й експериментально перевірено сукупність дидактичних умов, які забезпечують його результативність щодо підвищення якості гуманітарних знань учнів. Проведено формувальний експеримент, під час якого апробовано структуру навчального процесу, побудованого за принципами діалогічного підходу до його організації, розроблено й упроваджено в практику криворізьких загальноосвітніх шкіл програму уроків "Питання методики та змісту формування культурознавчої грамотності за допомогою навчального діалогу". Створено систему індивідуально-творчих, імітаційно-ігрових, проблемних завдань з метою розвитку самостійності, творчої активності, імпровізації, іншомовної культури учнів старших класів.

  Скачати повний текст

Вперше науково обгрунтовано дидактичні умови формування просторових уявлень учнів початкової школи, що полягають в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів з використанням єдиної уніфікованої термінології й однозначності формування уявлень під час вивчення різних предметів, у збагаченні змісту інтегрованими знаннями, у забезпеченні наступності початкової школи з дошкіллям у цілісній системі формування просторових уявлень, у впровадженні диференційованого управління процесом формування просторових уявлень на основі різнорівневої системи завдань з застосуванням дослідницьких методів навчання під час вивчення всіх предметів у початковій школі. На основі вмінь читати графічні зображення та вмінь їх будувати визначено критерії та рівні сформованості просторових уявлень, їх повноти, осмислення, дієвості. Удосконалено зміст, форми та методи цілеспрямованого формування просторових уявлень та оперування ними у найрізноманітніших змодельованих нестандартних навчальних і життєвих ситуаціях, що попереджує виникнення помилкових уявлень на всіх етапах навчального процесу та забезпечує необхідний розвиток графічної, алгоритмічної грамотності, просторового бачення, мислення.

  Скачати повний текст