Вперше в українському мовознавсті досліджено оригінальний індивідуальний стиль поета-художника С.Гординського. Проаналізовано особливості поетичного мовомислення й систематизовано барвопозначення синкретичного (словесно-колірного) мовлення митця, визначено його місце і роль як новатора мовно-колірного стилю в українській поезії XX ст. З'ясовано, що визначною особливістю ідіостилю поета-художника С.Гординського є індивідуалізований характер новотворів, поетизація тропів та інших лексичних засобів мови, використання традиційних і створення авторських знаків національної культури та символів, самобутність авторського словника та синкретичність словесно-колірних лексико-семантичних утворень. Встановлено, що диференціація творчого життя поета на словесно-поетичну та зображувально-малярську діяльність зумовила специфіку мовнопоетичних засобів відображення дійсності, які базуються на словесно-колірній перцепції, поетико-малярському сприйманні предметів, подій та явищ навколишнього світу. З'ясовано, що мова письменника є рецептивно-медіативною: події та явища особистого, літературно-мистецького та суспільного життя у його творчості трансформуються в самобутні мовообрази, яскраво позначені індивідуальним світосприйняттям і світорозумінням, роллю українського митця в світі як носія самобутньої етнокультури, усвідомленням мети та завдань мовнопоетичної діяльності за умов еміграції. Доведено, що мовлення поета С.Гординського - дієво-іманентне.

  Скачати повний текст

Здійснено історико-філософську реконструкцію ісихастського вчення про обоження людської істоти, що завдяки унікальному характеру імплантації духовно-містичного досвіду та практики синтезувало прадавні містичні традиції з ранньохристиянським і середньовічним містицизмом і перетворилось на теоретико-богословське підгрунтя подальшого історичного розвитку греко-візантійської традиції православ'я та вітчизняної "філософії серця". Визначено, що ісихазм є напрямком греко-візантійського християнства, унікальність якого полягає в залученні містичного досвіду до духовно-релігійної практики, що є втіленням синтезу рефлексивно-пізнавальної та ритуально практичної діяльності подвижника-аскетика, світоглядна концепція якого заснована на ідеї обожнення людської істоти шляхом пізнання містичних смислів. Встановлено, що стрижневим загально-світоглядним принципом ісихазму є "необхідність обожнення", який визначає основну церковну ісихастську ідею щодо поведінки індивіда в суспільстві, створюючи ідеал синтезу індивідуального світорозуміння та світоглядної системи суспільства. Розкрито зміст "необхідності обожнення" в історико-філософському аспекті, що є підгрунтям створення світоглядної концепції, яку можна порівняти з українською версією "філософії серця", оскільки дана теорія орієнтується на пошук трансцендентних, відносно раціональності, основ гармонізації індивідуального буття людини.

  Скачати повний текст

Здійснено комплексний аналіз міфу та музики як засадничого, структуротвірного компонента культури. Міф і музику принципово розглянуто в єдиній цілісності. Міф - основа формування та розвитку музики. Музика - засіб вираження та трансформації міфу. Це невід'ємна частина людського буття, специфічна форма світовідчуття та світорозуміння. Їх взаємозв'язок і єдність сприяють постійним динамічним трансформаціям і збагаченням культури. Запропоновано тезу, що міф і музика є фундаментальною знаковою системою, яка зумовлена та зумовлює свідомість і мислення, світогляд, ціннісно-значеннєві модальності життєдіяльності людини та суспільства, а також знаходяться у взаємозв'язку з сугестивними та маніпулятивними технологіями. Виділено три основні стратагеми сугестивного та маніпулятивного впливу: контраст (бінарна архетипова опозиція), повтор (варіативність архетипу-зразка) та звернення до емоцій (універсальність і безпосередність). Як ілюстративний матеріал використано творчу - філософсько-теоретичну та музично-практичну спадщину Р.Вагнера.

  Скачати повний текст

Доведено, що в українській філософії другої половини XX ст. наукова культура формувалась як комплексно-світоглядне явище, що забезпечувало функціонування науки в духовному та соціальному вимірах людського буття у когнітивних модусах, а саме: "наукова концепція", "наукова картина світу", "науковий метод", "логіка наукового дослідження", "методологія науки", "цілепокладання та ідеали науки". Обгрунтовано, що наукова культура є чинником евристичного оновлення дослідницького апарату науки, формуванням наукової ідеології, методологічної та світоглядної культури дослідника. З'ясовано, що у згідно з тезами, наведеними у дослідженнях українських філософів другої половини XX ст., зокрема, Г.М.Доброва, Г.А.Заїченка, П.В.Копніна, С.Б.Кримського, М.В.Поповича, В.Г.Табачковського, В.І.Шинкарука, наукова культура формувалась у статусі чинника цілісного світорозуміння, що мало відображення в усіх сферах життя суспільства у контексті духовних, аксіологічних і морально-етичних детермінант. Визначено, що у вимірах наукової літератури, що базується на знанні природи та меж наукового пізнання, здійснюється аналіз норм, цінностей, світоглядних орієнтирів науки та ідеалів наукового методу, спрямовуючи розгляд останніх у контексті проблеми розвитку людини. Виявлено, що специфіка дослідження українськими філософами наукової культури грунтувалась на висвітленні питань логіки наукового дослідження, наукового знання, орієнтованих на антропоцентричний ідеал розвитку науки, внутрішні процеси когнітивної творчості людини, її духовне самовизначення. Установлено, що формування норм та ідеалів наукової культури сучасності базується на раціональності науковій, але нею не обмежується та відбувається у широкому просторі ненаукових раціональностей.

  Скачати повний текст

Зроблено спробу концептуального обгрунтування зодчества як особливої художньої форми репрезентації світовідношення. Проаналізовано особливості становлення архітектурних форм естетичного вираження. Наголошено, що архітектура здатна виявляти глибинні засади людського світорозуміння, як це має місце у сакральній храмовій архітетурі. Обгрунтовано, що процес смислотворення як результат взаємодії людини та світу є передумовою виникнення культурного універсуму, в контектсі якого естетична діяльність становить особливу сферу прояву ідеальних сутностей. Зазначено, що поняття "співобразне" та "хронотоп" - антологічні передумови творчості та виникнення художнього твору, вони зумовлюють специфіку утворення архітектурної форми вираження. Показано, що ритм відіграє структуруючу роль у процесі становлення культурного універсуму, у художній діяльності він набуває значення духоритму, так як мистецтво є сферою цілеспрямованого вираження ідеального. Становлення формообразів зодчества пов'язане з сутнісними буттєвими процесами людської життєдіяльності, тому ритм є важливою константою архітектурного творення. Обговорено положення, що архітектура як тектура соціальної форми буття утворює реальність, у межах якої розгортається процес культуротворення. У контексті художньої реальності архітектура демонструє концептуальні засади світовідношення, створюючи уявлення про характер епохи в цілому. Зауважено, що простір і маса - основні формотворчі засоби архітектури, характер поєднання яких визначає художню цінність створеної споруди. Зазначено, що культове зодчество репрезентує сакральне як особливий феномен світовідношення, формообраз храму є метафоричним зображенням інобуття, символом онтологічної укоріненості людини в світі. Сакральне мистецтво взагалі та храм зокрема репрезентують метафоричну реальність. Храм "земне небо" - образ представлення у православному культовому зодчестві, який визначив специфіку стуктурно-виражальних характеристик його архітектонніки та символічність значень її елементів.

  Скачати повний текст

Досліджено формування творчої індивідуальності М.Волошина, художньо-філософської специфіки його поетичної спадщини раннього періоду творчості, названого поетом "блуканнями духу" (1905 - 1910 рр.). Зроблено спробу системно-аналітичного дослідження петичної творчості М.Волошина у контексті його ідейно-філософський шукань, висвітлених у динаміці світоглядної еволюції поета "від буддизму до Р.Штайнера". Уточнено та систематизовано факти біографії Волошина, що мають значення для аналізу його поетичної спадщини. На підставі дослідження документальних джерел доведено тезу про значний вплив на світоглядне становлення Волошина Г.Р.Мінцлової, що була ініціатором багатьох містичних переживань поета, які призвели Волошина до теософії та містичного вчення Р.Штайнера - антропософії. Проаналізовано символіку, металогіку та провідні мотиви ранньої поезії М.Волошина та доведено, що теософсько-атропософські мотиви в його поезії, які вперше з'явилися в циклі "Звезда Полынь", відбивають радикальний поворот у світогляді поета, коли для нього вікрився "цілий світ зовсім нового знання, нового світорозуміння та нової моралі".

  Скачати повний текст

Досліджено особливості релігійності суспільства в постсоціалістичній Україні, виявлено детермінанти та характерні риси її сучасного стану. Аргументовано, що сучасний стан релігійності в українському соціумі детермінований мега-, макро- та мікрорівневими явищами. На підставі емпірії зроблено висновок, що сучасна релігійність як духовний феномен характеризується неоднорідністю, незавершеністю, неоднозначністю, поліфункціональністю, багатоконфесійністю (за домінування християнської традиції) та дисгармонійністю між кількісним піднесенням і невідповідним якісним наповненням, а її основними рисами є суперечливий дуалізм, що проявляється у відкритості, адогматичності, демократичності, синкретизмі, толерантності, лояльності, приватизації, а також у духовній ентропії, еклектиці, невизначеності, фрагментарності, популізмі, конформізмі, обрядовості, прагматизації. Висвітлено еволюційні тенденції релігійності, зокрема абстрактизацію та розмитість ідеї надприродного, етизацію релігії, імморталізацію релігійного світорозуміння, активний розвиток позаконфесійної та позацерковної релігійності, детрадиціоналізацію релігійних постулатів, релігійне пристосовництво тощо.

  Скачати повний текст

Проведено комплексний аналіз впливу романтичного світобачення на формування таких понять, як держава, право, нація, громадянські засади суспільства, а також на способи, умови їх онтологізації, підсумком якого є твердження, що романтизм становив особливий вид світорозуміння, в якому відображені ідеї свободи, рівності, справедливості, ідея толерантності, самодостатності, самовизначеності держави та домінантності культурних чинників у її формуванні. Сформульовано та виокремлено основні ознаки та критерії політичного романтизму, зокрема, критерій "народності" світобачення, тобто звернення до народних, релігійних джерел; критерій відчуття цінності людського буття, суспільства, нації, держави, а також критерій надання пріоритету моралі у політиці та праві. Запропоновано авторське визначення політичного романтизму, під яким розуміється традиція трактування або ж апелювання до практики у межах розуміння державної системи, влади, політико-правових відносин, де системовизначальною основою є феномен культури, історії, релігії, нації, традицій, ментальності, психології, де стан відчуттів, переживань, захоплень може переважати раціоналізм. Проаналізовано політичні теорії І.Канта, Й.Фіхте, Ф.Шеллінга, Г.В.Гегеля. По-новому досліджено суб'єктивні (розум, рівність, свободу) й об'єктивні (політико-правові норми, систему політичних інституцій, владу) чинники трансформації системи політичних відносин, зумовлених романтичним світобаченням. З'ясовано певну подібність суспільно-політичного розвитку Німеччини XVIII - початку XIX ст. і державотворчих процесів в Україні даної доби.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано теоретичні положення філософсько-методологічного та релігієзнавчого значення. Досліджено специфіку символічного світорозуміння, конкретизованого в знакових системах християнських храмів на підставі філософського аналізу ідейно-художньої програми Софії Київської. Висвітлено феномен "софійності" давньоруського християнського світогляду, що є архетипом української культури та формування ідеологеми "Святої Русі". Запропоновано інтерпретацію світських сюжетів баштових циклів Софії Київської та символічне розуміння їх двох'ярусності як відображення двох'ярусності християнської моделі світобудови.

  Скачати повний текст

Досліджено дуалізм в античному гностицизмі. Його розглянуто як важливу для самовизначення людини проблему, що має прояв у системах античних гностиків, світовідчуття та світорозуміння яких є близьким і зрозумілим для сучасної людини. На підставі аналізу оригінальних текстів гностиків вирішено проблему дуалізму. Як головну ідею у вченнях гностиків виявлено ідею подвійності світу та протиставлення його Богу, диспозиції знання та незнання, свободи та несвободи, духовного та тілесного начал у людині, темного та світлого, чоловічого та жіночого. Як найважливішу опозицію античного гностицизму визначено опозицію "Бог - світ", але вона "знімається" завдяки активній ролі людини, яка є учасницею протистояння Бога та світу. На підставі результатів дослідження встановлено, що людина - центральна постать у подоланні далізму, саме людина прагне до духовного світу, вищих цінностей.

  Скачати повний текст

Досліджено проблеми історії жанру української літературної балади XIX ст. на матеріалі трьох основних груп зразків балад фольклорно-морфологічної, побутової та історичної. На підставі аналітико-синтетичного дослідження з'ясовано специфічні риси, характерні баладному жанру, визначено його місце та роль у літературному процесі. Виділено жанрові різновиди, що утворилися на зрізі міжжанрової співдії, - твори, споріднені з баладами, а також твори, в яких наявні баладні мотиви та інтонації. Визначено типологічні риси балад та їх модифікації. Проаналізовано вплив національної історії, філософії, дуалізму, менталітету, моралі та етики українців на розкриття внутрішньо-почуттєвої структури характеру баладного героя, боговорено особливості психологізму жанрових зразків, їх зв'язок із проблемами національного буття, народним світорозумінням і світосприйняттям.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему формування світорозуміння дітей шестирічного віку засобами ігрової діяльності. Здійснено філософський та психолого-педагогічний аналіз цієї проблеми. Визначено суть феноменів "світорозуміння", "світорозуміння дитини шестирічного віку", "формування світорозуміння в дітей". Обгрунтовано структурні компоненти, критерії, показники та рівні сформованості світорозуміння першокласників. Висвітлено особливості ігрової діяльності як засобу його формування. Проаналізовано стан дослідженої проблеми у практиці роботи початкових шкіл Миколаївщини. Теоретично обгрунтовано, експериментально перевірено педагогічні умови та модель формування світорозуміння в дітей шестирічного віку засобами ігрової діяльності.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано художній образ як важливу атрибутивну категорію соціальної філософії. Як єдність соціальної онтології та гносеології, вона започатковується завдяки враженням, які здійснюють на свідомість людини продукти її діяльності, в яких вона вбачає видозмінені форми природного буття та її творчо-продуктивну здатність. Тому художній образ як ядро мистецької діяльності, фактично тотожний сенсуалістично сприямованій свідомості, оскільки в ній діалектично зняті протилежності логіко-понятійного та чуттєво-інтуїтивного способів світопереживання та світорозуміння. Художній образ - спосіб утримання ідей, що зберігає пам'ять людини як предмет свідомого пошуку в ній образів-ідей, які засобами філософського рівня мистецтва дають їй адекватні смисложиттєві відповіді.

  Скачати повний текст

Всебічно осмислено своєрідність авторського світобачення та світорозуміння, втілених у художніх текстах письменника, що увійшли до двох томів його "Творів", виданих у 1927 - 1928 рр. На підставі здійсненого аналізу розроблено загальну концепцію творчості М.Хвильового як письменника, який перебував у полі тяжіння модерністичної філософсько-естетичної системи. Розкрито головні способи експлікації художньої парадигми модернізму в його новелах і повістях і показано, що основою реалізованого у творах модерністичного світосприйняття Хвильового є перейняте пафосом трагічності усвідомлення світу як абсурдного, дисгармонійного та жорстокого, по суті, ворожого особистості, що відчужується від нього. Альтернативна ж дійсність, яка постає у вигляді типово модерністського міфу про художника-творця, здатного словом змінити світ, завжди ілюзорна й утопічна; парадоксальним чином даний міф послідовно деконструюється самим автором. Продемонстровано, що модерністична "філософія мистецтва" письменника зумовила відповідні виражальні засоби: дріб'язкова життєподібність ігнорується, причинно-наслідкові зв'язки між елементами сюжету змінюються асоціативними, а психолого-особистісні мотивації характеру - підкресленою емоційністю, гротескністю, визивною загостреністю й умовністю. Підтверджено прогностичність творчих ідей Хвильового, що виявляється насамперед у його "передбаченні" необарочного світовідчуття, притаманного людині та суспільству кінця XX ст.

  Скачати повний текст