Здійснено дослідження філософської лірики, її найважливіших жанрово-стильових особливостей. Зазначено, що становлення філософської лірики як особливого ліричного жанру відбулося у творчості поетів-романтиків В.А.Жуковського, Є.А.Баратинського, П.А.В'яземського, Ф.І.Тютчева. На підставі вивчення жанру філософської лірики у поезії 1880-х рр. (О.М.Апухіна, К.М.Фофанова, К.К.Случевського) доведено, що у цей період філософська лірика мала певні ознаки. Зауважено, що поштовхом до безлічі трансфомацій у текстах поетів є дисбалансність - відсутність цілісного та гармонійного ставлення до навколишнього світу. Проаналізовано лірику К.К.Случевського у контексті впливу романтичного світогляду та жанрово-стильових перетворень поезії 1880-х рр. та відзначено зміни в уявленні про світ і людину, що зумовило новаторський характер його творчості. Запропоновано тезу, що первісно філософська лірика - це лише ліричний твір, призначений для розкриття трансцендентної чи трансцендентальної проблематики, а у поезії передсимволіста внутрішнім фактором твору є не матеріал чи предмет художнього зображення, а саме форма ліричного висловлення, що відбиває спосіб поетичного освоєння дійсності. Відзначено, що у філософській ліриці К.К.Случевський не лише синтезував відкриття романтиків, але й підготував основу для поетичних експериментів символістів.

  Скачати повний текст

Наведено результати філософського аналізу історичних типів взаємовідношення науки та релігії як феноменів культури європейського суспільства. У теоретичному й історичному аспекті висвітлено підстави, філософсько-методичні засади, ціннісні орієнтації та культурні у контексті взаємовідношення науки та релігії на етапі класичної, некласичної та постнекласичної науки. Як домінувальні історичні моделі даного взаємовідношення у парадигмальному вимірі класичної науки репрезентовано відношення конфлікту, некласичної науки - незалежності, постнекласичної науки - діалогу. Протистояння науки та релігії, ствердження їх незалженості чи домінувальної ролі у культурі розглянуто як історично виправдані, але у сучасному контексті спрощені моделі. Обгрунтовано необхідність дослідження стереотипів, що склалися. Філософська рефлексія науки як культури представляє науку як багатосуб'єктну у вимірі різних історичних епох, культур, типів мислення, підсилює гуманітарні характеристики наукової діяльності та дозволяє виявити потенціал діалогу як особливості методологічної культури постнекласичного наукового мислення.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена дослідженню деструктивності влади як соціально-філософської проблеми, яке здійснювалось шляхом переходу від поняття «концепт влади» як її простої дефініції до поняття «конструкт влади» як ідеї влади. Спираючись на розроблену в межах теорії ідей теоретичну конструкцію влади, висвітлено такі форми деструктивності влади як: відокремлення суб'єктів загальної діючої влади від суб'єктів підпорядкування, наслідком чого стає перетворення останніх із свідомих підвладних суб'єктів на несвідомий об'єкт підкорення; дискреція – прийняття рішень і дій суб'єктів влади на власний розсуд, свавілля як крайня форма дискреції, а також безвідповідальність, корупція суб'єктів влади, узурпація влади. Особлива увага приділена найнебезпечнішій формі деструктивності влади – симуляції влади. Здійснено філософський аналіз теоретичної конструкції державної влади України, закріпленої в Конституції України, на предмет виявлення в ній деструктивних аспектів.Ключові слова: влада, концепт влади, конструкт влади, деструктивність влади, соціальне ціле, ідея влади, мета влади, суб'єкт влади, дискреція, корупція, узурпація, симуляція, симулякр влади.^UThe dissertation analyzes the existing traditions of philosophical comprehension of the concept of power. During the research, two stable tendencies were discovered and conventionally called "general-conceptual" and "concrete-species".On the basis of their comprehensive analysis, it was concluded that they can not be used as a methodological basis for realization of research of the destructivness. The content of the concepts of power received within the general-conceptual tradition, through abstracting from the insignificant and diverse, turned out either too broadly or too narrow, which respectively led to the narrowing or expansion of the scope of such notion of power. However, with the narrowing of the volume, the concept of power lost the status of the general concept. By extension, on the contrary, it became so common that other social phenomena formally fell under it, which caused a high degree of uncertainty and the need to clarify the meaning of the concepts of these phenomena and power. The research of the destructiveness of power as a philosophical problem required the transition from a conceptual level of the study of power as a phenomenon to a constructive one. Its result should not be the concept of the power of the general or specific-type level, that is scientific definition of power or a description of specific content, but the construct, model of power, deployed on the basis the idea of power, in the complex architectonic power structure. At the same time, it was proved that the necessity of creative formation of construct of power, based on a certain idea of power, does not always exist, but only when there is a need to create and ensure the functioning of a certain social integrity, namely on the level of public relations.In the course of the research, the mechanism of the formation of the power component was revealed both at the level of social relations and at the level of social connections. There is a stable sequence of stages of its manifestation, characteristic of both levels: the emergence of an advantage in something from one side (possession of something that may cause the need for others) and need the subject of possession from other side. This situation causes the state of freedom of the owner of the advantage and the state of dependence of the one who needs it, but does not have the opportunity to satisfy it. This way the inequality of the subjects of interaction arises, which subsequently fixes. If at the level of social relations the state of freedom and dependence of interacting subjects, their objective inequality, can generate or not a power component - relation of domination and subordination. Then at the level of the social connections, power component is essential, because there is a necessity of the formation of a general power with a clear separation of power statuses for its elements: the status of the rulers and the status of subordinates.Author noted that power, as an integral attribute of a social integer, predominantly has an artificial source - the artificially created power that exists as powers of authority established in a certain way. Acquisition powers of authority by concrete subjects, members of the integrity, gives them the power of superiority, supremacy. It is power that rises them above all other members of this integrity. As a result the objective inequality of the members of the integrity arises, which, in contrast to the inequality in individual relations, is not a premise but the cause of the generation and existence of dominate-subordinate relations between members of the social integrity. It was assumed that any power of a social whole, created by people for the purpose of building a social whole and maintaining public relations, as a constructive and integrative force, can't be destructive by nature.During the analysis Baudrillard's and Deleuze's simulation theories, author found that Baudrillard and Deleuze studying the same phenomenon, meanwhile, developed opposite ways for their nature of simulation theory. The theory of the idea of power and the theory of simulacrums of power as alternative theories have been used as alternative methodological foundations in the practice of philosophical reflection of a specific type of power. The reflation of the theoretical model of the state power of Ukraine, which construction is enshrined in the Constitution of Ukraine, was carried out to reveal destructive aspects in it.Key words: power, the concept of power, the construct of power, the destructiveness of power, the social integer, the idea of power, the purpose of power, subject of power, discretion, corruption, usurpation, simulation, the simulacrum of power.

Проаналізовано системи антропологічних поглядів мислителів східної патристики. Показано, що антропологія східної патристики розроблена на основі єдиної системи філософських категорій і є вченням про людську природу та два способи її існування. Людина осмислюється представниками східної патристики як створена Богом нерозривна єдність розумної, вольової, афективно-чуттєвої душі та живого тіла. Довершеність людини тлумачиться ними як богоподібність доброчесної та мудрої особистості. Відхилення від шляху духовного самовдосконалення спричиняє дезінтеграцію душі в пристрастях. Процес реінтеграції включає доброчесний праксис, природне споглядання Бога і створеного світу та містичне єднання з Абсолютом.

  Скачати повний текст

Проведено комплексний соціально-філософський аналіз сучасної наукової картини світу сприйняття й осмислення її за сучасних умов глобалізації й інформаційної революції. Визначено зміст і сенс основного й опорного поняття "наукова картина світу" у філософській науці. Досліджено особливості та принципи формування наукової картини світу від часу виникнення до сьгодення. Узагальнено й уточнено складові сучасної картини світу. Проаналізовано процес становлення філософії науки й основні етапи її розвитку. Виявлено завершеність і методологічну доцільність образу, моделі, картини світу, здатних об'єктивно відображати дійсність і водночас ураховувати її людиномірно-ціннісну сутність.

  Скачати повний текст

Здійснено історико-філософський екскурс понятійного співвідношення розуму та віри на підставі аналізу поглядів найбільш значущих та відомих в історії філософії особистостей, творчість яких досліджував П.І.Ліницький та вибудував власну філософську систему шляхом розв'язання проблеми антиномічності віри та розуму. Показано, що творчому доробку П.І.Ліницького притаманна традиційна для західноєвропейської філософії гносеологізація та раціоналізація філософської свідомості, але у творчому спадку київського філософа думки представників німецької філософської культури трансформовані через призму української філософської традиції, набули самобутності завдяки своєрідному синтезу з теїзмом, слідуванню ідеї співвідношення розуму та віри як одного з вирішальних принципів у побудові власної філософської системи. Доведено, що гносеологічна позиція П.І.Ліницького з усіма її особливостями та відмінностями, що свідчать про оригінальність мислителя, формувалась у протистоянні вульгарному матеріалізмові та позитивізмові, є помірковано-раціоналістичною, схильною до апріоризму, про що свідчить його висока оцінка умоглядності як основної форми пізнавальної взаємодії суб'єкта з об'єктом. Шляхом детального аналізу соціальних, моральних та естетичних засад поняття віри, на яких базувався П.І.Ліницький, вирішуючи питання про співвідношення понять розуму та віри, доведено, що в його особі українська філософська думка другої половини XIX - початку XX ст. мала високоосвіченого мислителя, який репрезентував своє власне оригінальне розуміння та осмислення найважливіших філософських проблем - онтології, гносеології, філософії історії, соціальної філософії, філософської антропології.

  Скачати повний текст

Проведено соціально-філософське дослідження проблеми буттєвісного укорінення людини. Проаналізовано його екзистенційні та етноекзистенційні аспекти, розглянуто філософський доробок європейських і вітчизняних мислителів щодо вивчення даного питання. Запропоновано концепцію буттєвісного укорінення людини, що грунтується на засадах інтенційної єдності онтологічного, екзистенційно-ціннісного та соціокультурного (діяльнісного) підходів.

  Скачати повний текст

Дисертаційна робота є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми підготовки майбутнього вчителя початкової школи до організації діалогічного навчання учнів. Виокремлено методологічні засади дослідження окресленої проблеми: філософсько-педагогічна антропологія, філософсько-педагогічна герменевтика та філософсько-педагогічна синергетика. Конкретизовано принципи організації діалогічного навчання учнів початкової школи. Визначено структуру, показники та рівні готовності майбутніх учителів початкової школи до діяльності у визначеному контексті. Теоретично обґрунтовано та побудовано модель підготовки вчителя Нової української школи до організації діалогічного навчання здобувачів початкової освіти та виокремлено педагогічні умови її ефективної реалізації. Удосконалено змістове наповнення і методичний супровід процесу підготовки вчителя школи І-го ступеня до організації діалогічного навчання учнів. Аналіз результатів експериментальної роботи засвідчив ефективність авторської моделі. Результати проведеного наукового пошуку можуть бути використані викладачами у процесі професійної підготовки майбутніх педагогів до роботи в закладах освіти різного типу, а також у системі післядипломної педагогічної освіти^UThe thesis focuses on theoretical and experimental research of the problem of training future elementary school teachers to organize dialogic teaching of students. The methodological foundations of the study of the outlined problem are singled out: philosophical and pedagogical anthropology, philosophical and pedagogical hermeneutics, and philosophical and pedagogical synergetic. The study of scientific sources made us to state that the training of future primary school teachers for the outlined type of professional activity provides efficiency in the conditions of implementation as an integrated educational system that includes: pedagogical goal-setting, tasks, content, methods, techniques, forms of organization of teacher's and students' work and in dialogic teaching, means of pedagogical communication, evaluation of the results of educational and cognitive activity, etc.The essence of the basic concepts of the study are clarified, which are: «dialogic communication», «educational dialogue», «dialogic teaching», «teacher's communicative culture», «training of a future primary school teacher for the organization of dialogic education», «ethics of pedagogical communication», «designing the educational environment of the institution of higher education» and others.The principles of organization of dialogic education for elementary school students are specified as follows: humanism; feedback in educational engagement; nature compliance; scientific organization of educational dialogue; communicative orientation; modeling of problem situations in training; the relationship between theoretical knowledge and practice; communication ethics; pedagogical partnership; pedagogical optimism in teaching.The structure of future teachers' readiness for dialogic teaching of primary school students has been determined, which includes the following components: motivational, cognitive, communicative, reflexive and activity. Criteria (need-motivational, cognitive, social-communicative, reflexive-valuable and operational-activity), indicators and levels of future primary school teachers' readiness for activity in a certain context (high, middle and low) are formulated.The author's model of training of the New Ukrainian school teacher for the organization of dialogic teaching of primary students containing four conditional blocks (methodological-targeted, content-methodical , organizational-procedural and diagnostic-effective) is theoretically substantiated, and the ways of its implementation in the holistic process of professional training of future teachers in higher education are outlined. The substantive content and methodological basis of the process of primary school teachers' training for the organization of dialogic education of students in higher educational institutions have been improved.As a result of theoretical analysis of the outlined problem and research of the experience of teacher-practitioners, the following pedagogical conditions for improving the effectiveness of training of future teachers in the investigated aspect are specified: integrity, systematic vocational training of future elementary school teachers to organize dialogic teaching; the gradual orientation of the content of education in higher education in the direction of formation and development of pedagogical communication skills, elements of communicative and reflexive-activity components 20of professional readiness by introduction of methods of dialogic teaching in the process of teaching of pedagogical and professional-methodical disciplines; adjusting the subject-subject interaction of participants in the educational process, creating the atmosphere of creativity; designing an educational dialogic environment in a higher education institution; a practically oriented approach to the study of disciplines from the sphere of professional training of a future specialist.The practical importance of the study is to gradually introduce into the educational process of institutions of higher education the model of training of future primary school teachers for dialogic teaching, which involves dialogism: of the content of education, forms and methods of organizing training; communication in groups on the basis of partnership pedagogy; critical reflection of the participants of the interaction. Dialogic orientation of the content of education (at the level of bachelor's and master's degree) was carried out in the process of teaching pedagogical and professional-methodical disciplines of elementary education, as well as special course “Communicative Pedagogy».The analysis of the results of the experimental work has proved the effectiveness of the author's model. The results of the scientific search can be used by teachers in the process of professional training of future teachers to work in educational institutions of different types, as well as in the system of postgraduate pedagogical education.

Створено філософську концепцію модернізації професійної підготовки педагога на підставі антропологічної реконструкції української філософської думки як освітньо-культурної матриці педагогічної освіти. Розкрито сутність філософської методології як сукупності принципів цільової причинності, єдності, зв'язності, модульної побудови, ієрархії, функціональності, розвитку, що уможливлюють системність дослідження та практичної діяльності. Доведено, що методологія сучасних педагогічних пізнавальних і перетворювальних конструкцій є багаторівневою, поліфункціональною, складноструктурною та багатовимірною. З'ясовано, що методологія як системотвірний чинник діяльності орієнтує суб'єктів науково-освітнього процесу на поглиблення його філософсько-світоглядного осягнення. Проаналізовано зміст української філосфоської думки як сукупності антропологем світоглядного, метатеоретичного та праксеологічного рівнів забезпечення професійної педагогічної освіти. На підставі вивчення гуманістичного змісту "філософії серця", яку практикували Г.Сковорода, П.Юркевич, М.Гоголь розкрито сутність антропологеми світоглядного рівня, що полягає у визнанні як родової ознаки Homo sapiens природного прагнення людини до гармонії з природою, соціальності, культурності та духовності. З'ясовано, що розвиток особистості є результатом дії зовнішніх впливів (навіть цілеспрямованих) та розкриття внутрішніх механізмів мотивації та цілепокладання. На підставі аналізу етноантропологічних експлікацій філософії М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова, І.Франка сформульовано антроплогему метатеоретичного рівня, зміст якої полягає у визнанні ідеалу науки про людину як відображення сенсу буття особистості. Встановлено значення антропологем праксеологічного рівня, що грунтуються на визнанні багатовимірності людського буття та усвідомленні можливості розуміння людиною одвічних проблем та ціннісно зорієнтувати свою діяльність і прийняти певні соціальні настанови як власні прагнення за допомогою філософії. Здійснено аналіз української філософії щодо ставлення людини до природи, виявлено етноментальні чинники його варіативності. Доведено необхідність залучення до морального зростання людини інвайронментальних компонентів духовності народів одного геокультурного простору. Встановлено місце і значення філософської методології як компонента професійної підготовки педагога й системотвірного чинника поєднання ідеї та її реалізації, ефективного способу осягнення істини шляхом міркування та надання реальній (прагматичній) діяльності майбутніх педагогів мотиваційно-духовної спрямованості.

  Скачати повний текст

Запропоновано кваліфікувати статус філософської лірики в системі генерики як метажанровий різновид ліричного роду, суть якого визначає поетична (філософсько-лірична) рефлексія. З'ясовано місце філософської лірики в генологічній свідомості та світоглядно-естетичній еволюції І.Франка, її роль у кристалізації "філософської віри" письменника, систематизовано його погляди на філософську лірику як різновид "рефлексійної" поезії. З позицій діалектичної герменевтики запропоновано тлумачення ідейно-естетичних особливостей філософсько-ліричних творів, циклів, художньо-філософських концепцій поетичних книг. Визначено домінантні образно-смислові опозиції поетичної філософії збірок останнього десятиліття XIX - початку XX ст.:"ерос - танатос" ("Зів'яле листя"), "суще - належне" ("Мій Ізмарагд"), "сумнів - віра" ("Із днів журби"), "вічне - тлінне" ("Semper tiro"), які в загальному підсумку зводяться до універсальної діалектики ідеального та реального.

  Скачати повний текст

Проаналізовано зв'язок літературності філософських практик з антропологічним досвідом, що породжує ці практики, на прикладі християнського антропологічного проекту Сьорена Керкегора. Розглянуто рух філософії до літературності як одну з провідних тенденцій у сучасній західній філософії. Філософію описано як історико-літературний феномен через виділення трьох типів літературності: Платон (онтологія), Кант (гносеологія), Ніцше (комунікація). Проведено експлікацію вихідного поняття "літературність". Показано, що літературні практики залежать від антропологічних моделей, які їх породжують. Розглянуто зв'язок християнської антропології та літературного новаторства С.Керкегора.

  Скачати повний текст

З'ясовано, що середньовічна німецька містика є напрямком західно-європейського християнства, що долучається до традиції містичного осмислення трансцендентного досвіду в неоплатонізмі та ранньохристиянської релігійної філософії. Визначено, що фундаментальною ідеєю містичної антропології Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта є ствердження можливосі єднання людини з вищим началом, яке досягається апофатичним шляхом відсторонення людини від власної "людськості". Зазначено, що з огляду на певний екзистенціалізм антропологія німецьких містиків розглядає людину в цілісності її існування, розгортаючи дискурс, який за структурно-семантичними ознаками є своєрідним видом некласичного мислення, що дозволяє дослідити середньовічний німецький містицизм у контексті філософії Ф. Ніцше, М. Гайдеггера, Ж. Дерріда. Дослідження історико-філософського контексту становлення німецького середньовічного містицизму дозволило виявити характер того діалогу зі вченнями Псевдо-Діонісія Ареопагіта та Бернара Клервоського, в якому здійснювалося формування концепції Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта. Встановлено, що унікальність німецького містицизму полягає в тому, що його концептуальна система базується на принципі апофазису, який послідовно реалізується на гносеологічному, онтологічному й антропологічному рівнях. Зміст створеної таким чином "апофатичної антропології" полягає в актуалізації думки щодо відкритості людини до буття та до самої себе, в якій вона віднаходить можливість заперечення самої себе та відмови від себе.

  Скачати повний текст

Здійснено філософсько-релігієзнавче дослідження православної барокової антропології Іоаникія Галятовського, зокрема її проблеми - концепції православної людини, пошуків нею правди та шляхів досягнення ідеалу правдивого життя, що розумівся як життя за законами християнської моралі для служіння "православному народові та Батьківщині". Уперше у вітчизняному релігієзнавстві до наукового обігу введено комплекс проаналізованих богословських і проповідницько-полемічних творів видатного представника Чернігівського релігійно-філософського кола другої половини XVII ст. Простежено генетичний зв'язок вчення про правду та правдиве життя православної людини І.Галятовського з православною антропологічною традицією, яка започаткувалась в Україні в добу Київської Русі, знайшла відновлення та продовження у філософії Транквіліона-Ставровецького та Чернігівського науково-мистецького гуртка другої половини XVII - початку XVIII ст., в цілому приєднується до української релігійно-філософської православної традиції, закладеної Петром Могилою. Розкрито релігійні та філософькі засади, а також ідейні джерела християнських антропологічних поглядів І.Галятовського, релігійно-філософські засади його розуміння людини, правди, істини. Досліджено співвідношення правди й ітини у православній антропології І.Галятовського. На підставі порівняння біблійного вчення про людину й антропологічних творів філософа визначено особливості інтерпретації ним правдивої особистості, умов її становлення. Вивчено релігійно-філософські погляди І.Галятовського й особливості формування правдивої православної людини у суспільстві, специфіку осмислення правдивості як реалізації здібностей людини. Проаналізовано еволюцію поглядів на людину як шукача правди у християнській антропології І.Галятовського. Стверджено наявність синтетичності в його атропологічній концепції, яку трактовано як спробу оригінального синтезу східних і західних релігійно-антропологічних ідей на українському ментальному підгрунті.

  Скачати повний текст

Концептуалізовано епістемологічні ресурси, які дозволяють максимально вичерпно визначити онтологічну сутність та закономірності функціонування ідеології як способу пізнання суспільного буття й оперування набутим знанням; інструмента перетворення соціальної дійсності; сукупності світоглядних принципів, норм і регулятивів; герменевтичного чинника спонукального способу дії; логіки та взаємопотенціюючої дії аксіологічних і телеологічних стереотипів, пріоритетів і преференцій. Обгрунтовано необхідність побудови теоретичної моделі у вигляді тринарного синтезу методологічного (філософська рефлексія щодо оптимальних способів дослідження ідеології), загальнонаукового (загальна теорія систем) і конкретно-наукового (соціальна теорія функціонування ідеології) підходів. Доведено, що подолання аргументаційно-критеріальної невиразності та суперчливості масиву знань щодо ідеологічної дійсності можливо лише у разі відмови від абсолютизації вузькоаспектних підходів і застосування максимально комплексного, системного та міждисциплінарного підходу до оперування ідеологічними явищами. Визначено сутнісні, імперативні ознаки ідеології, які відрізняють її від світогляду, міфу, віри, релігії, утопії, мистецтва, етики, науки, філософії й інших форм і профільних типів суспільної свідомості.

  Скачати повний текст

Розкрито теоретико-методологічні підходи до дослідження юридичної природи енциклопедії права через аналіз сутності, особливостей її утворення, функціонування в різних країнах під впливом різних філософських напрямів. Обгрунтовано методологічні концепції предмета та встановлено ідеалістичну інтерпретацію його філософського та правового розвитку. Досліджено в історико-порівняльному аспекті взаємозв'язок енциклопеції права з іншими юридичними дисциплінами в системі юридичних наук, визначено природне й інформаційне його значення для сучасної правової науки. Охарактеризовано енциклопедію права як науку, яка за час свого існування укомплектувала правові та філософські поняття та категорії у цілісний системний організм, відтак набула форми суспільного явища, що охоплює, зокрема, такі сфери людського існування, як правова, природна і філософська.

  Скачати повний текст

Об'єктом дослідження є цінності демократичного суспільства, що пройшли тривалий процес формування і розвитку.Мета дослідження полягає у філософській концептуалізації цінностей демократичного суспільства в трансформаційний (транзитний) період.Методологія. Дослідження виконувалось на основі загально-філософських і наукових принципів. Принципи системного та структурно-функціонального аналізу передбачають розгляд демократії як складної багаторівневої системи, де різні форми і феномени демократії, доповнюючи один одного, спричиняють синергетичний ефект, зумовлюють розвиток суспільних інституцій, але в той же час містять у собі потенціал кризи через принципову неможливість досягти повної збалансованості різних демократичних інституцій та процедур. З одного боку, народовладдя виступає і засадничою цінністю демократії, і висхідною інстанцією, що формує владні інституції (народ як джерело влади). З іншого боку, принципову складність має саме визначення того, хто є народом, наскільки воля народу може (чи не може) бути обмеженою тощо. Новизна. На основі аналізу базисного тернарного аксіологічного демократичного патерну запропоновано авторську типологію основних цінностей демократичного суспільства: 1) цінності як ідеали (в цій іпостасі цінності можуть бути як актуально існуючими реаліями, так і проективними моделями; ціннісні ідеали складають політичний етос демократії, основу демократичної ідеології); 2) цінності як норми (ця іпостась репрезентує прагматичну імплементацію ідей у площину правової регламентації, процедурної практики, вироблення і вдосконалення демократії як інституціонального цілого, як процесу постановки і досягнення цілей тощо); 3) цінності як громадянські чесноти (антропологічна іпостась цінностей демократії як виховання певного типу особистості, орієнтованої на обізнаність у громадських і політичних справах, на багаторівневу участь у справах, на відстоювання власних прав та прав інших та ін.). цінність як дієва громадянськість. Робота показує, як різні форми демократії є невичерпним джерелом поліпшення представництва людей у владі, захисту прав і свобод громадян в швидкоплинних умовах соціального життя. Ми можемо передбачити, що в найближчі десятиліття ми станемо свідками появи нових форм демократії.Сфера – навчальний процес.^UThe object of research is the values of a democratic society that have undergone a long process of formation and development.The purpose of the study is the philosophical conceptualization of the values of a democratic society in the transformational (transit) period.Methodology. The study was performed on the basis of general philosophical and scientific principles. The principles of systemic and structural-functional analysis provide for the consideration of democracy as a complex multilevel system, where different forms and phenomena of democracy, complementing each other, cause synergies, determine the development of social institutions, but at the same time contain the potential for crisis. balance of different democratic institutions and procedures. On the one hand, democracy is both a fundamental value of democracy and an ascending body that forms institutions of power (the people as a source of power). On the other hand, the very definition of who a people is, how much the will of the people can (or cannot) be limited, and so on, is of fundamental difficulty.Based on the analysis of the basic ternary axiological democratic pattern, the author's typology of basic values of a democratic society is proposed: 1) values as ideals (in this guise values can be both actual realities and projective models; value ideals are the political ethos of democracy, the basis of democratic ideology); 2) values as norms (this persona represents the pragmatic implementation of ideas in the field of legal regulation, procedural practice, development and improvement of democracy as an institutional whole, as a process of setting and achieving goals, etc.); 3) values as civic virtues (anthropological hypostasis of values of democracy as education of a certain type of personality, focused on awareness in public and political affairs, on multilevel participation in affairs, on defending one's own rights and the rights of others, etc.). The paper shows that various forms of democracy are an inexhaustible source of improving people's representation in government, protection of the rights and freedoms of citizens in the fleeting conditions of social life. We can predict that in the coming decades we will witness the emergence of new forms of democracy.Sphere - educational process.

Досліджено життя та діяльність видатного українського вченого й організатора науки в галузі антропології, етнології й агрономії О. Г. Алеші (1890 - 1922 рр.). Відображено основні етапи життя, науково-організаційної творчості вченого у контексті діяльності Українського наукового товариства у Києві, Української академії наук, Українського народного університету, Сільськогосподарського наукового комітету України. Здійснено періодизацію творчого шляху вченого, виявлено основні етапи його становлення, досліджено наукові праці та проаналізовано багатогранну організаційну діяльність О. Г. Алеші, що дозволяє зробити висновок про вагомий внесок вченого в розвиток таких галузей української науки, як антропологія, етнологія та сільське господарство.

  Скачати повний текст

Визначено соціокультурні детермінанти філософської освіти, її залежність від ідеологічних імперативів, світоглядних і ціннісних пріоритетів культури, філософської та педагогічної традиції. Розкрито функціональний потенціал філософської освіти та визначено її місце та роль у процесі гуманізації всієї освітньої системи. Визначено специфіку інституційної філософії та парадигмальні типи філософської освіти. Розглянуто моделі побудови навчальних програм з філософії. Розкрито значення екзистенційного досвіду для філосовування та оволодіння філософським знанням. Простежено можливості філософської освіти щодо формування діалогічності мислення людини XXI ст.

  Скачати повний текст

Сучасна філософська традиція вбачає особливі стосунки людини зі світом у тому, що суб'єкт описує свою участь у цих стосунках за допомогою різних мовленнєвих форм, які розкривають внутрішні причини його бачення. Усе, що людина каже про свої дії і пов'язані з ними бажання і переконання вміщується в межі її соціальних та індивідуальних практик і складає буття особистості. За допомогою наративу чи розповіді ми надаємо практикам форми і смислу, впорядковуємо наш досвід темпорально і логічно, виділяючи у ньому початок, середину, кінець і центральну тему. Наративи всюдисущі як механізми організації людського досвіду, локальні в силу історично конкретних шляхів їх сприйняття, вони володіють соціальною інструментальністю і прагматичним потенціалом. Наративи заповнюють увесь наш соціокультурний простір, ми даємо наративний опис самих себе і тих, що нас оточують, описуючи свої минулі дії, своє ставлення до них, надаючи тим самим сенсу власній поведінці, поведінці інших. Наратив дає змогу усвідомити те, ким люди є насправді.^UThe study reveals that the narrative is a universal characteristic of each culture, which accumulates and translates its own systems of meanings and experiences in general through stories in the form of myths, legends, fairy tales, epics, dramas and tragedies, stories, jokes, anecdotes, novels, commercials, etc. It should be emphasized that, on the one hand, the ability to be a bearer of culture is inseparable from knowing the key meanings of its stories; on the other hand, the degree of socialization of an individual is also related to the level of his language competence, the decisive factor of which is the ability to tell and retell stories. Thus, without narrative, social interaction, creation and transmission of different types of knowledge, as well as the formation of personality are not possible. Therefore, constantly, at every stage of development of any society, there is a need for its detailed study and analysis.It turns out that the appeal to the historical narrative is important because it allows to emphasize the difference and, despite the change of paradigms of historiography, the similarity of historical search practices. The peculiarity of historical narratives is that, on the one hand, these are works that describe the past, they are texts that belong to the treasury of historical science, and on the other - their language is metaphorical and, in its structure, rhetorical, related them with works of art. The most important feature of the historical narrative is its self-sufficiency, completeness in the form of a statement that contains already defined moral guidelines or values. It is also a method of discourse, it is used to organize the experience of social, biographical time, which allows a deeper understanding of the meaning of any work. Each historical epoch reveals its inherent cultural traditions, representing a stock of plots that can be used later to organize the events of life and history, in other words, the narrative creates images for future generations. Its uniqueness lies not only in the simple display of the sequence of events and their preservation, not just in the registration of the event, but also in the ability to create something new, innovative. Thus, with its help we can provide an explanation of the fate of the individual, people, ethnic group, analyze events and draw our own conclusions for the future.

Визначено роль філософської комунікації у структуруванні культурно-освітнього простору на Слобожанщині у XIX ст. На основні головних положень про філософську комунікацію, розроблених представниками західної та вітчизняної комунікативної філософії, створено комплексну методологію дослідження культурно-освітнього простору. Проаналізовано освітній і соціокультурний простір Слобожанщини XIX ст. Встановлено, що філософська комунікація є вагомим чинником структурування культурно-освітнього простору на Слобожанщині у XIX ст.

  Скачати повний текст