Індекс рубрикатора НБУВ: Х819(4УКР-4ОДЕ-2О)112.01 р3

Рубрики:

Адміністративне право окремих країн

Шифр НБУВ: СО39090 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто питання етіології, патогенезу, діагностики та сучасні погляди на лікувальну тактику лейоміоми матки у жінок репродуктивного віку. Представлено нову концепцію патогенетичних механізмів розвитку цієї патології на підставі вивчення особливостей клінічного перебігу, мікробіоценозу, вірусного інфікування, гормонального та імунного гомеостазу, анатомо-функціональних, морфологічних, імуногістохімічних, ультраструктурних особливостей лейоміоми матки, генетичних досліджень. Окреслено нові підходи до тактики лікування в залежності від виду лейоміоми матки, її локалізації та розмірів. Розроблено поетапну систему персоніфікованого підходу лікувальних заходів у жінок з лейоміомою матки.

Представлено навчальний посібник, який підготовлено відповідно до програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту за спеціальностями 081 "Право" та 293 "Міжнародне право" на другому (магістерському) рівні вищої освіти, що затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 08 жовтня 2021 року № 1076. Розміщено окремі розділи / теми, вивчення яких допоможе засвоїти здобувачам вищої освіти спеціальних (фахових, предметних) компетентностей, визначених стандартами вищої освіти.

Коморбідні та супутні захворювання - фактори ризику прогресування епізодичної мігрені до хронічної мігрені. Біомаркери мігрені можуть допомогти під час діагностики, вибору лікування та моніторингу. Мета роботи - встановити роль рівня пептиду, пов'язаного з геном кальцитоніну (calcitonin-gene-related peptide, CGRP), у плазмі крові в діагностиці епізодичної мігрені в поєднанні з коморбідними станами - цервікалгією та психоемоційними порушеннями. Залучили 112 пацієнтів (84 жінки, 28 чоловіків; віком 18 - 58 років), епізодичну мігрень з типовою аурою діагностували у 17 осіб, без аури - у 60. Пацієнтів поділили на 3 групи: I - епізодична мігрень з цервікалгією (n = 42), II - тільки епізодична мігрень (n = 35), III - цервікалгія (n = 35). Застосовано візуальну аналогову шкалу болю, шкалу оцінювання інвалідності при мігрені (MIDAS), тест тяжкості впливу симптомів головного болю (HIT-6), індекс інвалідності шиї, рівень особистісної та реактивної тривожності, шкалу депресії Бека, визначено кількість днів із головним болем. У контрольну групу для порівняння рівня CGRP у плазмі крові залучили 30 клінічно здорових осіб. Рівень CGRP визначали в плазмі крові методом імуноферментного аналізу, де застосовано принцип сендвіч-ELISA. Висновки: рівень CGRP у плазмі крові - надійний діагностичний і диференціально-діагностичний лабораторний біомаркер епізодичної мігрені. Додатковий больовий синдром, а саме цервікалгія, впливає на рівень CGRP і повсякденну активність, настрій і тривожні розлади в пацієнтів з епізодичною мігренню.

Системний рак і мозковий інсульт є найбільш розповсюдженими захворюваннями та найчастішою причиною смерті у людей старшого віку в усьому світі. Взаємозв'язок між раком та інсультом складний, оскільки рак призводить до збільшення ризику інсульту внаслідок специфічних патофізіологічних механізмів. Мета роботи - проаналізувати можливі механізми розвитку рак-асоційованого інсульту (РАІ), підходи до діагностики та лікування. Підбір публікацій виконано за базами даних PubMed, ClinicalKeyElsevier, Cochrane Library та Google Scholar опублікованих у 2012 - 2022 рр., у яких висвітлювались відомості про РАІ. Відомі декілька основних патофізіологічних механізмів РАІ, що можуть бути безпосередньо пов'язані з раком, або викликані ускладненнями раку. Найбільш частими є внутрішньо-судинна ракова коагулопатія, небактеріальний тромботичний ендокардит, прямий вплив пухлини на судинну систему або терапевтичні та діагностичні втручання для лікування раку - ускладнення хіміотерапії, променева терапія, а також активація звичайних механізмів інсульту, насамперед атеросклерозу. Ризик інсульту також пов'язаний з агресивністю раку. Характерними ознаками РАІ, пов'язаного з раковою коагулопатією, є множинні ураження в різних артеріальних ділянках, а також лабораторні дані, що вказують на коагулопатію у вигляді підвищення рівня D-димеру, підвищеного С-реактивного протеїну, низького гематокриту. Встановлено, що рак призводить до збільшення ризику інсульту внаслідок специфічних патофізіологічних механізмів. Ці механізми є множинними та складними, однак найбільш відомим і поширеним є ракова внутрішньосудинна коагулопатія, яка має специфічні лабораторні біомаркери. Численні дослідження продовжують спрямовуватись на вивчення факторів, пов'язаних із коагулопатією у пацієнтів, які перенесли інсульт, особливості раку та оцінки біологічних маркерів внутрішньосудинної коагулопатії, що викликає інсульт, а також моніторинг ефектів антикоагулянтної терапії у пацієнтів із РАІ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р628.063.05-4

Рубрики:

Мігрень

Шифр НБУВ: Ж25729 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Питання менеджменту хворих, які були прооперовані з приводу фармакорезистентності, не є розробленим не тільки в Україні, а й у всьому світі. Але такі хворі існують, їх кількість зростає, і неврологам, які їх спостерігають, потрібно розуміння цього процесу. На сьогодні недостатньо доказової бази для обгрунтування раціональних рекомендацій щодо тактики післяхірургічного медикаментозного лікування. Незважаючи на те, що класифікація ILAE та класифікація, яку раніше запропонував J. Engel Jr, мають дуже багато рубрик, що свідчать про покращення стану хворих та можливе покращення якості їх життя, вдалим лікування, що досягло контролю нападів, можна вважати лише в тих пацієнтів, які відповідають кваліфікаційному пункту 1 згідно з класифікацією ILAE або IA згідно з класифікацією Engel, і тільки в тих осіб, які відповідають цим критеріям протягом не менше одного року. Це розуміння є дуже важливим для подальшого вибору терапевтичної тактики. З огляду на те, що внаслідок хірургічного лікування має бути подолана фармакорезистентність, подальше медикаментозне лікування має проводитися так само, як і у хворих без фармакорезистентної епілепсії. Питання менеджменту хворих на епілепсію, які отримали хірургічне лікування у зв'язку з фармакорезистентністю, потребує подальшої розробки, особливо в умовах збільшення кількості таких хворих. Визначено, що всі питання та положення, що були викладені в роботі, мають дискусійний характер і можуть бути кореговані залежно від клінічної ситуації.

Делирий представляет собой острое, обычно обратимое флуктуирующее нарушение уровня сознания, внимания, познавательной деятельности, причиной которого является нарушение метаболизма мозга в результате широкого спектра различных неврологических и не неврологических заболеваний, воздействия лекарственных и других средств. Основными проявлениями делирия являются острое изменение сознания, расстройство внимания, восприятия, часто с развитием галлюцинаций, эмоций, цикла "сон - бодрствование", психомоторной и автономной активности. В зависимости от выраженности психомоторных и эмоциональных расстройств выделяют гипоактивный и гиперактивный варианты делирия. Пациенты с острым инсультом также часто подвержены эпизодам делирия, при этом факторами риска являются возраст, предшествующий когнитивный дефицит, присоединение пневмонии, инфекции мочевыводящих путей, правополушарная локализация инсульта. Патофизиология делирия изучена мало, но имеются данные о роли холинергической недостаточности. Делирий является транзиторным состоянием, но нуждается в своевременном купировании для предотвращения развития осложнений, так как он связан с ухудшением функциональных исходов, увеличением продолжительности госпитализации и повышением смертности. Стратегия по лечению пациентов с делирием должна быть направлена на своевременное распознавание его симптомов, устранение модифицируемых факторов риска и метаболических причин. У пациентов с выраженными симптомами ажитации и галлюцинациями возможно краткосрочное назначение нейролептиков для их купирования.

Увагу приділено розкриттю базових понять та технік операцій з пластичної хірургії. В додатках висвітлено юридичні питання фаху та педагогічні особливості. Розглянуто організацію роботи та оснащення відділення пластичної хірургії, спеціальний інструментарій, шовний матеріал. Досліджено загальні принципи естетичної та реконструктивної хірургії. Визначено особливості топографічної анатомії покривних тканин у дорослих та дітей, їх вікові зміни. Проаналізовано сучасні принципи лікування ран, патологічних рубців та їх лікування і профілактика. Охарактеризовано основи судинного, мікросудинного, сухожильного шва та шва нерва. Розглянуто принципи лікування вроджених та набутих черепно-щелепно-лицевих вад і деформацій. Досліджено вроджені та набуті вади і деформації тулубу та передньої частини черевної стінки, методі їх реконструкції та естетичної корекції. Розглянуто методи реабілітації пацієнтів після виконання пластичних операцій.

Мета дослідження - вивчення стану грудних залоз (ГЗ) у жінок з лейоміомою матки (ЛМ) на тлі запальних захворювань статевих органів. На першому етапі досліджень проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 246 жінок з безплідністю та ЛМ на тлі запальних захворювань та з супутньою патологією ГЗ, які лікувалися у відділенні планування сім'ї та реабілітації репродуктивної функції ДУ "ІПАГ ім. академіка О. М. Лук'янової НАМНУ" у 2015 - 2019 рр. На другому етапі проведено скринінгове ультразвукове обстеження з виявлення патології ГЗ, яке виконували на 6 - 11-й день менструального циклу. Вираженість клінічних проявів дисгормональної дисплазії грудної залози (ДДГЗ) залежить від впливу найбільш значущих чинників ризику, які асоціюють із захворюваннями ГЗ: пізній репродуктивний вік, кількість невдало закінчених вагітностей (аборт, викидень), захворювання статевих органів, вік менархе, характер менструального циклу, його порушення та тривалість менструації, термін безплідності та періоду вигодовування, супутня соматична патологія, особливо захворювання печінки, щитоподібної залози, часті стреси та обтяжена спадковість. Заключення: висока частота поєднання ЛМ та ДДГЗ у жінок з безплідністю свідчить про необхідність своєчасної діагностики та адекватної корекції даної патології як одного із чинників розвитку захворювань ГЗ та найбільш раннього застосування методів реабілітації репродуктивної функції. Це сприятиме підвищенню ефективності лікування безплідності та профілактиці маткової та мамологічної патології.

За окремими даними, на епілепсію припадає 0,6 % глобального тягаря хвороб, а вартість лікування одного пацієнта з епілепсією сягає 88,2 % валового національного продукту на душу населення. Це обумовлює велике значення фармакоекономічних аспектів лікування та життя цих хворих. Метою дослiдження було проведення фармакоекономічних розрахунків для хворих на епілепсію. Оцінені такі показники, як ціна хвороби, індекс людського капіталу, реалізований людський капітал, відсоток реалізації людського капіталу, прямі і непрямі медичні витрати, відсоток прямих медичних витрат. Матерiали та методи. Аналіз був виконаний на основі вибірки з медичних карток 74 пацієнтів (включаючи 31 чоловіка та 43 жінки) середнім віком 36,99 +- 1,10 років, які проживають у м. Харкові або Харківській області. Результати. Як виявилося, лікування епілепсії в Україні є достатньо дорогим. Загальна вартість хвороби становить трохи більше ста тисяч гривень на рік у одного пацієнта, що еквівалентно приблизно 3500 доларів США. Більшу частку витрат складають саме непрямі витрати (в середньому 73 % загальної вартості хвороби). Розмір непрямих витрат напряму залежить від наявності нападів - у хворих, які не мають нападів тривалий час, непрямі витрати значно зменшуються. Усі показники витрат є найбільшими при симптоматичній формі епілепсії і найменшими - при її ідіопатичній формі. Серед клінічних показників найбільш значущими для формування витрат на хворобу виявилися психічні розлади при епілепсії, особливо деменція внаслідок епілепсії. Висновки. Проведене дослідження свідчить про доцільність застосування препаратів високої вартості, які приводять до компенсації захворювання навіть з економічної точки зору, не кажучи вже про соціальні та медичні аспекти. Окрім того, саме успішне лікування з досягненням тривалого контролю нападів, яке за даними Міжнародної протиепілептичної ліги є можливим у 70 % таких хворих, приводить до збільшення частки реалізованого людського капіталу, тобто до адекватної соціалізації таких хворих.

Головная боль при медикаментозной передозировке является вторичной формой хронической головной боли, которая развивается преимущественно вследствие чрезмерного употребления препаратов для купирования первичных форм головной боли, таких как мигрень и головная боль напряжения, и уменьшается после отмены медикаментов, которые привели к передозировке. Головная боль при медикаментозной передозировке является распространенным расстройством в популяции и характеризуется ее хронизацией и поведением, зависимым от употребления лекарственных средств. В третьей версии Международной классификации головной боли выделены подтипы головной боли при медикаментозной передозировке в зависимости от класса препаратов, которыми злоупотребляют, и определены диагностические критерии. У пациентов с головной болью при медикаментозной передозировке часто наблюдаются сопутствующие психические нарушения, такие как тревога и депрессия. Нейровизуализационные исследования при медикаментозной передозировке выявили структурные и функциональные изменения в регионах мозга, ответственных за процессы модуляции боли и формирования зависимого поведения у таких пациентов. Лечение головной боли при медикаментозной передозировке состоит из отмены препаратов, которые вызвали передозировку, назначения других средств для купирования острой боли, специфического превентивного лечения хронической мигрени, а также образовательной работы с пациентами для предотвращения рецидивов.

Головная боль при медикаментозной передозировке является вторичной формой хронической головной боли, которая развивается преимущественно вследствие чрезмерного употребления препаратов для купирования первичных форм головной боли, таких как мигрень и головная боль напряжения, и уменьшается после отмены медикаментов, которые привели к передозировке. Головная боль при медикаментозной передозировке является распространенным расстройством в популяции и характеризуется ее хронизацией и поведением, зависимым от употребления лекарственных средств. В третьей версии Международной классификации головной боли выделены подтипы головной боли при медикаментозной передозировке в зависимости от класса препаратов, которыми злоупотребляют, и определены диагностические критерии. У пациентов с головной болью при медикаментозной передозировке часто наблюдаются сопутствующие психические нарушения, такие как тревога и депрессия. Нейровизуализационные исследования при медикаментозной передозировке выявили структурные и функциональные изменения в регионах мозга, ответственных за процессы модуляции боли и формирования зависимого поведения у таких пациентов. Лечение головной боли при медикаментозной передозировке состоит из отмены препаратов, которые вызвали передозировку, назначения других средств для купирования острой боли, специфического превентивного лечения хронической мигрени, а также образовательной работы с пациентами для предотвращения рецидивов.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.709.2-3

Рубрики:

Епілепсія

Шифр НБУВ: Ж25729 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мігрень є найпоширенішим типом головного болю і найчастішим неврологічним захворюванням людини. Незважаючи на те, що мігрень вважається відносно доброякісним розладом, спостерігаються ускладнення мігренозного нападу. Мігренозний інфаркт є рідкісним ускладненням мігрені. Діагноз встановлюється згідно з діагностичними критеріями, запропонованими в Міжнародній класифікації головного болю 3-го перегляду 2018 р. Діагноз мігренозного інфаркту базується на раптовому розвитку неврологічного дефіциту під час нападу мігрені й інфаркту мозку в ділянці, що відповідає цим симптомам, підтвердженим при нейровізуалізації. Мігренозний інсульт може розвинутися у пацієнтів, які страждають від мігрені в анамнезі, або під час типового мігренозного нападу. Інші причини інсульту повинні бути виключені. Дослідження показують, що ризик ішемічного інсульту вищий у пацієнтів з мігренню з аурою, особливо у молодих жінок, і частіше розвивається в басейні задньої циркуляції. Менш часто мігренозний інфаркт може розвиватися при мігрені без аури. Патогенез мігренозного інфаркту не досить відомий, можливими механізмами можуть бути кортикальна деполяризація, що поширюється, артеріальний вазоспазм, гемодинамічні зміни. Представлено 2 клінічних випадки розвитку мігренозного інфаркту у молодих пацієнтів віком 32 і 36 років, який розвинувся під час типового мігренозного нападу без аури в басейні задньої циркуляції, що були підтверджені при нейровізуалізації.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.1 + Р410.210.41

Рубрики:

Інсульт

Атеросклероз. Артеріосклероз

Шифр НБУВ: Ж25729 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше з’ясовано й осмислено у світлі сучасних наукових парадигм теоретико-методологічні засади типологічного та перекладознавчого аспектів порівняльної когнітивної поетики, що надають можливість виявити та зіставити концептуальні характеристики сутнісних елементів різнонаціональних поетичних картин світу, і, на основі отриманих результатів, визначити перспективи їх адекватного відтворення у перекладі. Обґрунтовано доцільність застосування принципів ґештальт-теорії у когнітивних порівняльно-поетичних дослідженнях типологічного та теоретико-перекладацького спрямування. Розроблено комплексну методику ґештальт-аналізу універсальних і етноспецифічних образних зв’язків, сформованих у межах різнонаціональних поетичних картин світу згідно з особливостями мовних систем, культурних стереотипів та форм естетичного сприйняття, що утвердилися у відповідному лінгвокультурному середовищі. Зазначено, що використані методи аналізу уможливили виявлення концептуальних конфігурацій, що склалися внаслідок художнього осмислення граматичної категорії роду на рівні поетичної картини світу в англо-американській та українській літературних традиціях. Змістове та структурне співвіднесення ґештальтів ключових персоніфікованих сутностей, сформованих у межах різнонаціональних поетичних систем, дозволило розробити теоретико-методологічні основи перекладацької інтерпретації джерельних поетичних ґештальтів в аспекті перекодування їх концептуального змісту у цільовому поетичному тексті.

Мета роботи - поліпшити результати хірургічного лікування хворих на хронічну критичну ішемію нижніх кінцівок (НК). Для організації дослідження вибрали відкритий контрольований метод паралельних груп. Дослідження було сплановано і проведено як відкрите проспективне рандомізоване і контрольоване. Дослідження проведено в 4 етапи: 1-й (скринінговий, до 2 тиж) - оцінка можливості залучення в дослідження. На цьому етапі проведено всі обстеження хворих; 2-й (2 дні) - підписання інформованої згоди, розподіл хворого до групи лікування; 3-й (1,5 міс) - лікування; 4-й (3 роки) - спостереження. У дослідження залучено пацієнтів, у яких виконання хірургічної реконструкції судинного русла було неможливим через: наявність протяжної оклюзії стегнової артерії з переходом на дистальне русло; ураження судин дистальних сегментів із несприятливим прогнозом; виконані раніше реконструктивні втручання на артеріях НК, які не усунули хронічної ішемії за неможливості проведення повторної операції; декомпенсацію соматичної патології, яка могла б перешкодити виконанню хірургічного втручання. Було відібрано 110 хворих для лікування. Пацієнтів було розподілено на 3 групи за методом лікування: 1-ша - 48 пацієнтів, яким виконано реваскуляризувальну остеотрепанацію як операцію непрямої реваскуляризації, 2-га - 21 пацієнт, яким вводили препарат фактора росту ендотеліоцитів для стимуляції власного ангіогенезу, 3-тя - 41 пацієнт, в яких проведено забір підшкірно-жирової клітковини, культивування і пересадку автологічних мезенхімальних клітин за запропонованою авторами методикою. Для порівняння основних кінцевих точок дослідження створено контрольну групу із хворих, яким раніше проведено в клініці лікування за допомогою стандартних методів. Критерії залучення в групи лікування та контрольну групу не відрізнялися. Всі хворі в групах лікування мали високий рівень болю (у середньому >> 70 мм за візуальною аналоговою шкалою) в ураженій кінцівці. Із супутньої патології найчастіше у хворих траплялися артеріальна гіпертензія та ішемічна хвороба серця. За анамнестичними даними статистично значущої різниці не виявлено. У багатьох хворих в анамнезі були спроби реваскуляризації (у >> 50 % - одна спроба, у 20 % - дві чи більше), 42 % хворих мали попередні ампутації, з них малих ампутацій - 26,4 %, вище колінного суглоба - 10,9 %. Найчастішою причиною, з якої хворі груп лікування не підлягали процедурі реваскуляризації, була технічна неможливість втручання (56,4 %), рідше - недоцільність (33,6 %), яку оцінювали за шкалою Finnvasc. Висновки: критична ішемія НК є найтяжчою формою захворювання периферичних артерій, асоціюється з високим ризиком ампутації ураженої кінцівки та смерті. Для проспективного дослідження відібрали 3 групи хворих, порівнянні за віком, співвідношенням статей, супутніми патологіями та клінічними характеристиками основного захворювання. Для порівняння ефективності даного лікування ретроспективно за історіями хвороби відібрали контрольну групу пацієнтів відповідно до критеріїв залучення, однакових для всіх груп.

Мета роботи - поліпшити результати хірургічного лікування хворих на хронічну критичну ішемію нижніх кінцівок (НК) шляхом розробки методик автологічної трансплантації мультипотентних стовбурових мезенхімальних стромальних клітин, введення факторів росту ендотеліоцитів і лікувально-діагностичних заходів, що надасть змогу зберегти НК чи знизити рівень її ампутації, зменшити вияви ішемії та частоту інвалідизації таких пацієнтів, поліпшити якість їх життя. В дослідження було залучено 110 пацієнтів з клінічною картиною болю у стані спокою, ішемічного набряку і трофічних змін (IIIА, IIIБ і IV стадія ішемії НК згідно з класифікацією Європейської асоціації ангіологів і судинних хірургів), спричинених нереконструктабельними оклюзувальними та облітерувальними захворюваннями артеріальних судин НК. Пацієнтів було розподілено на 3 групи за методом лікування: в 1-й групі (n = 48) виконано реваскуляризувальну остеотрепанацію як операцію непрямої реваскуляризації, у 2-й групі (n = 21) вводили препарат фактора росту ендотеліоцитів для стимуляції власного ангіогенезу, у 3-й групі (n = 41) проведено забір підшкірно-жирової клітковини, культивування і пересадку автологічних мезенхімальних клітин за розробленою методикою. Контрольну групу пацієнтів (n = 50) відбирали ретроспективно за історіями хвороби відповідно до критеріїв залучення та результати лікування яких можна було простежити у 3-річний період спостереження. Збереженість НК у 3-й групі статистично значущо була більшою, ніж у 1-й і 2-й групі та залишалася на рівні 82 % через 3 роки спостереження. Найменша кількість великих ампутацій була у 3-й групі (2,3 % - нижче колінного суглоба та 7,3 % - вище, тоді як у контрольній групі - 18 та 24 % відповідно). Висновки: рівень високих ампутацій безпосередньо впливає на тривалість життя хворих. Лише лікування у 3-й групі знижувало ризик великої ампутації у порівнянні із контрольною групою (відношення шансів 6,698 (95 % довірчий інтервал 2,069 - 21,680)). Лише лікування у 3-й групі знижувало ризик ампутації у порівнянні із іншими видами лікування (відношення шансів 0,358 (95 % довірчий інтервал 1,111 - 1,158)).

Мета роботи - поліпшити результати хірургічного лікування хворих на хронічну критичну ішемію нижніх кінцівок (НК). Для організації дослідження вибрали відкритий контрольований метод паралельних груп. Дослідження було сплановано і проведено як відкрите проспективне рандомізоване і контрольоване. Дослідження проведено в 4 етапи: 1-й (скринінговий, до 2 тиж) - оцінка можливості залучення в дослідження. На цьому етапі проведено всі обстеження хворих; 2-й (2 дні) - підписання інформованої згоди, розподіл хворого до групи лікування; 3-й (1,5 міс) - лікування; 4-й (3 роки) - спостереження. У дослідження залучено пацієнтів, у яких виконання хірургічної реконструкції судинного русла було неможливим через: наявність протяжної оклюзії стегнової артерії з переходом на дистальне русло; ураження судин дистальних сегментів із несприятливим прогнозом; виконані раніше реконструктивні втручання на артеріях НК, які не усунули хронічної ішемії за неможливості проведення повторної операції; декомпенсацію соматичної патології, яка могла б перешкодити виконанню хірургічного втручання. Було відібрано 110 хворих для лікування. Пацієнтів було розподілено на 3 групи за методом лікування: 1-ша - 48 пацієнтів, яким виконано реваскуляризувальну остеотрепанацію як операцію непрямої реваскуляризації, 2-га - 21 пацієнт, яким вводили препарат фактора росту ендотеліоцитів для стимуляції власного ангіогенезу, 3-тя - 41 пацієнт, в яких проведено забір підшкірно-жирової клітковини, культивування і пересадку автологічних мезенхімальних клітин за запропонованою авторами методикою. Для порівняння основних кінцевих точок дослідження створено контрольну групу із хворих, яким раніше проведено в клініці лікування за допомогою стандартних методів. Критерії залучення в групи лікування та контрольну групу не відрізнялися. Всі хворі в групах лікування мали високий рівень болю (у середньому >> 70 мм за візуальною аналоговою шкалою) в ураженій кінцівці. Із супутньої патології найчастіше у хворих траплялися артеріальна гіпертензія та ішемічна хвороба серця. За анамнестичними даними статистично значущої різниці не виявлено. У багатьох хворих в анамнезі були спроби реваскуляризації (у >> 50 % - одна спроба, у 20 % - дві чи більше), 42 % хворих мали попередні ампутації, з них малих ампутацій - 26,4 %, вище колінного суглоба - 10,9 %. Найчастішою причиною, з якої хворі груп лікування не підлягали процедурі реваскуляризації, була технічна неможливість втручання (56,4 %), рідше - недоцільність (33,6 %), яку оцінювали за шкалою Finnvasc. Висновки: критична ішемія НК є найтяжчою формою захворювання периферичних артерій, асоціюється з високим ризиком ампутації ураженої кінцівки та смерті. Для проспективного дослідження відібрали 3 групи хворих, порівнянні за віком, співвідношенням статей, супутніми патологіями та клінічними характеристиками основного захворювання. Для порівняння ефективності даного лікування ретроспективно за історіями хвороби відібрали контрольну групу пацієнтів відповідно до критеріїв залучення, однакових для всіх груп.