Мета роботи - проаналізувати особливості клінічного перебігу та визначення прогностичних критеріїв у пацієнтів з тромбоемболією легеневої артерії (ТЕЛА) та супутньою фібриляцією передсердь (ФП). Проведено ретроспективний аналіз 243 медичних карток стаціонарних пацієнтів з діагнозом "ТЕЛА", що були послідовно госпіталізовані до КНП "МКЛ N 8" ХМР у період з 01.01.2018 до 01.01.2020. Критерій залучення - діагноз "ТЕЛА", верифікований мультиспіральною комп'ютерною томографічною ангіографією (МСКТ-ангіографія) легеневих судин та/або за результатами автопсії. Хворі були розподілені на групи: 1 - 45 (18,5 %) пацієнтів з ТЕЛА і ФП, 2 - 198 (81,5 %) пацієнтів з ТЕЛА без ФП. Пацієнти групи 1 були розподілені на підгрупи: 1А - 22 (48,8 %) хворих з ТЕЛА і ФП de novo; 1Б - 23 (51,2 %) хворих з ТЕЛА і ФП, що була наявна до епізоду гострої ТЕЛА. Проаналізовано клініко-анамнестичні, лабораторно-інструментальні параметри, рівні летальності, проведено статистичний аналіз даних. Висновки: у хворих з ТЕЛА ФП трапляється у 18,5 %, а у 9 % - уперше діагностована. Хворі з ФП і ТЕЛА в середньому були старшими за хворих з ТЕЛА без ФП на 8,6 року. У групі хворих з ФП рідше виявляють тромбоз вен нижніх кінцівок. У хворих з ФП статистично значуще більші розміри не тільки лівого, а й правого передсердя та нижча ФВ ЛШ. ФП, як і вік, сатурація крові киснем, наявність ожиріння, кількість балів за індексом PESI, є незалежним чинником, що пов'язаний з несприятливим прогнозом (госпітальною летальністю). За результатами моделі Каплана - Мейєра, найбільш виразний негативний вплив на найближчий прогноз має вперше діагностована ФП.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.220.35

Рубрики:

Тромбоз і емболія легеневих судин

Шифр НБУВ: Ж25344 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Лекція присвячена гіпонатріємії (ГН), найпоширенішому електролітному розладу в госпіталізованих пацієнтів, який пов'язаний з ризиком небезпечних ускладнень і погіршанням прогнозу. Розглянуто етіологічні фактори та патофізіологічні механізми розвитку ГН, зокрема у хворих з декомпенсованою серцевою недостатністю (СН), клінічні прояви гострої і хронічної ГН. Наведено алгоритм клінічної інтерпретації ГН, діагностики й диференційної діагностики, принципи початкового та довготривалого лікування хворих із СН відповідно до визначеного типу гіпонатріємії. На конкретному клінічному прикладі хворої з тяжкою декомпенсованою СН, ускладненою розвитком ГН, розглянуто практичне ведення пацієнта з ГН.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.365.112

Рубрики:

Хірургічна патологія аорти

Шифр НБУВ: Ж100823 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.220.35 + Р410.230.35-1

Рубрики:

Тромбоз і емболія легеневих судин

Тромбоз і емболія вен

Шифр НБУВ: Ж25344 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проєкт рекомендацій щодо розрахункових норм часу на проведення функціональних досліджень було розроблено робочою групою з підготовки нормативних документів з функціональної діагностики МОЗ України, створеною відповідно до наказу N 146-Адм від 27.06.2013 р. за участю провідних спеціалістів закладів охорони здоров'я, підпорядкованих МОЗ України, НАМН України, та керівників кафедр системи післядипломного навчання лікарів, де здійснюється викладання функціональної діагностики. Завдання щодо підготовки цього документа було визначено Наказом МОЗ України N 670/65 від 31.07.2013 р. "Про організацію та роботу системи функціональної діагностики у закладах охорони здоров'я України", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.08.2013 р. за N 1437/23969.

Мета роботи - вивчити зв'язок рівня N-термінального фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) з клініко-анамнестичними й ехокардіографічними показниками у хворих з тромбоемболією легеневої артерії (ТЕЛА). Дослідження проведено за участю 45 хворих з ТЕЛА, підтвердженою за допомогою комп'ютерної томографії. Ехокардіографічне дослідження проводили за стандартним протоколом при госпіталізації пацієнтів. У хворих, поруч із проведенням стандартних лабораторних тестів, визначали рівні високочутливого тропоніну I, С-реактивного білка та NT-proBNP. Встановлено, що у хворих з ТЕЛА рівень NT-proBNP підвищений, навіть за умови відсутності серцевої недостатності ((2932 +- 266) пг/мл). Не виявлено статистично значущих відмінностей рівня показника залежно від статі хворого (p = 0,3), від наявності артеріальної гіпертензії (p = 0,92) та супутнього онкологічного процесу (p = 0,88). Виявлено кореляційну залежність між рівнем NT-proBNP та розмірами правого (p = 0,014) й лівого (p = 0,025) передсердь. Доведено зв'язок рівня NT-proBNP з тиском у легеневій артерії за даними ультразвукового дослідження: у хворих з ТЕЛА без ознак легеневої гіпертензії рівень NT-proBNP становив 405 пг/мл проти 4067 пг/мл у групі хворих з підвищеним тиском у легеневій артерії (p = 0,0047). Встановлено кореляційну залежність між рівнями NT-proBNP та С-реактивного білка. Висновки: У хворих із ТЕЛА спостерігається значне підвищення рівня NT-proBNP, ступінь якого корелює зі збільшенням розміру правого передсердя та тиском у легеневій артерії (p = 0,0047).

Мета роботи - визначити клініко-анамнестичні показники й особливості клінічного перебігу інфаркту міокарда (ІМ), які обумовлюють прогноз хворих з інфарктом міокарда з необструктивним ураженням коронарних артерій (myocardial infarction with nonobstructive coronary arteries, MINOCA) у гострий період. Для попереднього аналізу відібрано 1000 історій хвороб пацієнтів, які були послідовно госпіталізовані до КНП "Міська клінічна лікарня N 8" Харківської міської ради за період від січня 2015 р. до грудня 2019 р. з діагнозом ІМ. Усім пацієнтам у гострий період ІМ проводили коронарну ангіографію та стандартні загальноклінічні лабораторні й інструментальні дослідження. З них критеріям діагнозу МINOCA відповідали 33 (3,3 %) пацієнти, які ввійшли до подальшого аналізу і сформували I групу. До II групи увійшли 73 хворих з ІМ, послідовно госпіталізованих з червня до грудня 2019 р., у яких за даними коронарної ангіографії були виявлені стенози інфарктзалежної коронарної артерії (КА) понад 50 %. Висновки: серед хворих із MINOCA частіше трапляються жінки, а частка пацієнтів з гіперліпідемією і курінням менша, ніж при ІМ на тлі обструктивного атеросклеротичного ураження. У пацієнтів з MINOCA частіше реєструють діастолічну дисфункцію, а за результатами лабораторних обстежень рівні гемоглобіну і лейкоцитів є нижчими, ніж при ІМ зі стенозом КА. Незалежними чинниками, які асоціюються з розвитком ускладнень у гострий період MINOCA, є зниження діастолічного АТ, збільшення систолічного АТ та вік.

Серцева недостатність є однією з поширених причин смерті у світі. Пацієнти з постінфарктним ремоделюванням мають високий ризику розвитку серцевої недостатності. Важливим є встановлення чинників, що впливають на розвиток ремоделювання серця у віддаленому періоді після гострого коронарного синдрому (ГКС), для запобігання прогресуванню розширення шлуночків, погіршенню їх функції і розвитку серцевої недостатності. Мета роботи - визначити чинники, пов'язані з ремоделюванням серця у віддаленому періоді після ГКС, у хворих з інвазивною стратегією лікування. Обстежені 74 пацієнти з ГКС. Методом ехокардіографії вивчалась динаміка показників, пов'язаних з об'ємом і функцією лівого шлуночка: кінцево-діастолічного індексу (КДІ), кінцево-систолічного індексу (КСІ) і фракції викиду (ФВ) через 1 рік. За параметрами, зазначеними вище, формувались групи дослідження. Типи структурно-геометричного ремоделювання визначали відповідно до принципів A. Ganau. Досліджені показники при госпіталізації і через 1 рік мають вірогідно значимі відмінності: збільшення розміру лівого передсердя (p = 0,042), збільшення КСІ (p = 0,026) і зменшення індексу відносної товщини стінки лівого шлуночка (p = 0,042). Частота змін параметрів ремоделювання з негативними ознаками залежно від КСІ становила 40,54 %, ФВ - 18,9 % і КДІ - 24,3 %. У пацієнтів групи КСІ-1 було виявлено збільшенні вихідні показники кінцево-діастолічного розміру (КДР) (p = 0,00002), кінцево-систолічного розміру (КСР) (p = 0,00001), розмірів лівого передсердя (p = 0,0005). Пацієнти групи ФВ-1 у гострому періоді мали вірогідно збільшені вихідні значення КСР (p = 0,00001), КДР (p = 0,00002), також переважав рестриктивний тип діастолічної дисфукції (p = 0,007). При надходженні переважали хворі з нормальною геометрією серця й концентричною гіпертрофією, а через 1 рік після ГКС тип ремоделювання змінився в сторону ексцентричної гіпертрофії. Висновки: КСІ та КДІ є більш раннім предиктором післяінфарктного ремоделювання порівняно з ФВ. Рестриктивний тип діастолічної дифункції при надходженні асоціюється з розвитком дезадаптивного ремоделювання лівого шлуночка через 1 рік. Через рік після ГКС тип ремоделювання змінився в сторону ексцентричної гіпертрофії.

Мета роботи - представити клініко-функціональну характеристику хворих із серцевою недостатністю (СН), які перебувають на стаціонарному лікуванні в кардіологічній клініці. Проаналізовано 150 історій хвороби пацієнтів, які послідовно були госпіталізовані до НКП "Міська клінічна лікарня N 8" Харківської міської ради за період з 01.08.2019 до 04.09.2019 рр. Для подальшого аналізу відібрали 124 (80,6 %) пацієнтів, які мали в діагнозі СН. У 89 (71,8 %) обстежених зафіксовано СН IIА стадії, у 18 (14,5 %) - IIБ стадії і у 17 (13,7 %) - I стадії. Фракцію викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40 % мали 23 (18,5 %) пацієнти, збережену ФВЛШ - 101 (81,5 %) хворий. Серед обстежених було 73 (58,9 %) чоловіки та 51 (41,1 %) жінка. Жінки за віком були статистично значуще старші, ніж чоловіки, у них частіше спостерігалася гіпертонічна хвороба II стадії, тоді як у чоловіків - III стадії. У жінок переважала СН зі збереженою ФВЛШ. Висновки: серед госпіталізованих осіб із СН переважають хворі зі збереженою ФВЛШ, що може бути пов'язано з гіпердіагностикою СН за відсутності визначення рівня передсердного натрійуретичного пептиду. У групі хворих із СН зі збереженою ФВЛШ 19,8 % осіб мають ФВЛШ у проміжному діапазоні (40 - 49 %), а у 20,8 % ФВЛШ становила понад 62 %. Найпоширенішими захворюваннями в пацієнтів із СН зі збереженою ФВЛШ є гіпертонічна хвороба (88,1 %), ішемічна хвороба серця (77,2 %), а також фібриляція передсердь (29,4 %).

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.030-52 + Р415.120.23

Рубрики:

Гіпертонічна хвороба

Гіпотиреози

Шифр НБУВ: Ж14660 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.09 + Р410.140.67

Рубрики:

Серцево-судинна недостатність

Стенокардія (грудна жаба)

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - визначити клініко-анамнестичні показники, асоційовані з розвитком фібриляції передсердь (ФП) у хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) та оцінити вплив цього порушення ритму на перебіг інфаркту міокарда в госпітальний період. У дослідження, яке мало ретроспективний та проспективний етапи, загалом залучили 206 пацієнтів з ГКС (середній вік (65,00 +- 10,75) року; 63,0 % чоловіків), госпіталізованих у центр проведення перкутанних коронарних втручань. До проспективного спостереження залучили 125 пацієнтів з ГКС. Залежно від наявності ФП хворих на ГКС розподілили на дві групи: 1-ша група (n = 65) - хворі з ГКС та ФП, 2-га група (n = 60) - хворі з ГКС без ФП. Хворі з ГКС та ФП були розділені на дві підгрупи: підгрупа 1а - хворі з ГКС, у яких клінічний перебіг у гострий період ускладнився розвитком ФП (n = 51; 77,3 %), та підгрупа 1б - хворі з ФП, відомою раніше (n = 14; 22,7 %). У 1-й групі було статистично значуще більше пацієнтів з ГКС з елевацією сегмента ST, ніж у 2-й (відповідно 86,2 та 61,7 %; p = 0,0021). Більшість хворих мали гостру серцеву недостатність I класу за Killip. При цьому в пацієнтів 1-ї групи частіше реєстрували II і III класи гострої серцевої недостатності за Killip, і ці хворі належали до підгрупи 1а, тобто інфаркт міокарда на тлі ФП мав тяжчий перебіг. У 1-й групі статистично значуще частіше реєстрували анемію (відповідно 29,2 та 10 %; p = 0,0109). У 1-й групі зареєстровано більше хворих із супутнім цукровим діабетом 2-го типу, ніж у 2-й групі (відповідно 33,8 та 25 %). У хворих 2-ї групи тромболізис проводили частіше, ніж у пацієнтів 1-ї групи (відповідно 20 і 10,8 %). У 2-й групі у більшої частки хворих застосовували статини в анамнезі порівняно з пацієнтами 1-ї групи (відповідно 5 і 1,5 %). Також хворі 2-ї групи частіше приймали інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту/блокатори рецепторів ангіотензину II в анамнезі порівняно з пацієнтами 1-ї групи (відповідно 35 і 24,6 %). Госпітальні ускладнення частіше реєстрували в пацієнтів підгрупи 1а, ніж підгрупи 1б. Висновки: результати дослідження свідчать про наявність прямого зв'язку між ризиком розвитку ФП при ГКС та цукровим діабетом, анемією, серцевою недостатністю. У хворих з ГКС та ФП частіше спостерігається розвиток ускладнень у гострий період та формування патологічного зубця Q в подальшому.

Фібриляція передсердь (ФП) обтяжує перебіг інфаркту міокарда в 15,5 % випадків та асоційована зі збільшенням летальності на 40 - 50 %. Тому пошук маркерів ризику розвитку ФП у хворих на гострий коронарний синдром (ГКС) є актуальним завданням. Мета дослідження - визначення предикторної цінності рівня NT-proBNP щодо ризику розвитку ФП у хворих на ГКС. Було обстежено 125 хворих на ГКС. Хворі, у яких ФП виникла вперше протягом госпіталізації з приводу ГКС, становили підгрупу 1а (n = 41); хворі, у яких ФП спостерігалась в анамнезі, становили підгрупу 1б (n = 24). Групу 2 становили хворі без вказівок на ФП (n = 60). Зразки крові для визначення рівня NT-proBNP за методом імуноферментного аналізу забирали у першу добу захворювання. Хворі групи 2 були молодшими за хворих підгруп 1а (p = 0,019) і 1б (p = 0,002). В групі 2 було більше хворих, ніж у підгрупі 1б, які палили (p = 0,029). Хворі групи 2 мали вищий рівень гемоглобіну, ніж хворі підгрупи 1а (p = 0,014). Хворі підгрупи 1б у порівнянні з хворими групи 2 мали вищий рівень глікемії під час надходження (p = 0,010). Рівень NT-proBNP виявився найвищим у підгрупі 1а: 1592,00 (439,20; 3281,00) пг/мл. В підгрупі 1б і групі 2 рівні NT-proBNP становили 1281,00 (844,45; 2012,50) пг/мл та 226,50 (54,40; 822,00) пг/мл відповідно (p1а-2 = 0,002; p1б-2 = 0,010). Виявлено кореляційні зв'язки рівня NT-proBNP із віком хворих (r = 0,500; p = 0,00006), жіночою статтю (r = 0,286; p = 0,030), частотою серцевих скорочень та глікемією під час надходження (r = 0,363; p = 0,005 та r = 0,482; p = 0,0001 відповідно), швидкістю клубочкової фільтрації (r = -0,459; p = 0,0003), рівнем гемоглобіну (r = -0,307; p = 0,019). За допомогою методу ROC-аналізу, в якого було включено хворих підгрупи 1а та групи 2, встановлено предикторну цінність рівня NT-proBNP щодо ризику розвитку ФП у хворих на ГКС: за використання точки розподілу >> 1774 пг/мл чутливість становила 48 %, специфічність - 95,2 %, площа під ROC-кривою мала значення 0,77 (95 % довірчий інтервал 0,64 - 0,91). Висновки: в даному дослідженні рівень NT-proBNP був асоційований із клініко-анамнестичними параметрами. Він був найвищим у групі хворих, у яких ФП виникла вперше на фоні ГКС; рівень NT-proBNP >> 1774 пг/мл був асоційований із ризиком розвитку ФП.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.220.35

Рубрики:

Тромбоз і емболія легеневих судин

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.14 + Р410.109

Рубрики:

Хвороби вінцевих судин

Порушення ритму (аритмія) серця

Шифр НБУВ: Ж100823 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - оцінити вплив зниження систолічного артеріального тиску (САТ) через 3 та 12 місяців після зміни терапії на зменшення серцево-судинних та судинно-мозкових ускладнень у пацієнтів віком понад 55 років з артеріальною гіпертензією (АГ) та відсутністю контролю артеріального тиску (АТ) на рутинному прийомі лікарями загальної практики. У дослідженні СИСТЕМА-2 взяли участь 102 лікарі з різних регіонів України. У дослідження послідовно залучали пацієнтів віком понад 55 років, які звернулися до лікаря поліклініки з АГ (всього 2040 пацієнтів). До залучення в дослідження у хворих, що приймали антигіпертензивні препарати (91,6 %), середній САТ становив 167 мм рт. ст., а досягнення цільового рівня АТ спостерігали тільки в 6,9 % випадків. Через 3 міс лікування середній рівень САТ становив (138,0 +- 1,0) мм рт. ст. у групі застосування фіксованої комбінації амлодипіну та індапаміду і (151,0 +- 4,8) мм рт. ст. - у групі іншої антигіпертензивної терапії. Через рік спостереження більшість пацієнтів досягли цільового рівня САТ - у хворих, які застосовували фіксовану комбінацію амлодипіну та індапаміду, середній САТ становив (132,0 +- 0,5) мм рт. ст., у групі іншої терапії - (136,0 +- 1,4) мм рт. ст. (42 % хворих використовували три і більше антигіпертензивних засобів) (p = 0,01). Несприятливий перебіг АГ був пов'язаний не з вихідним рівнем САТ, а з показником через 3 міс лікування. Кількість нефатальних інсультів у групі пацієнтів, що приймали фіксовану комбінацію амлодипіну та індапаміду, становила 0,4 %, в групі іншої терапії - 1,9 %. Протягом року 38 (2 %) пацієнтів померли. Найчастішою причиною смерті були захворювання серцево-судинної системи - 21 (55 %) пацієнт. Висновки: ступінь зниження САТ через 3 та 12 міс у групі хворих, які приймали фіксовану комбінацію амлодипіну та індапаміду, був статистично значуще більшим. Фактором, асоційованим зі зменшенням частоти розвитку інсульту, є раннє досягнення цільового рівня САТ, про що свідчать статистично значущі відмінності цього показника в пацієнтів з інсультом і у хворих без цього ускладнення через 3 міс після їх залучення в дослідження. Використання у пацієнтів віком понад 55 років комбінованої терапії антагоністом кальцію та діуретиком забезпечує краще досягнення контролю АТ і статистично значуще зниження кількості інсультів, навіть за наявності інших факторів несприятливого прогнозу. Низька прихильність і скасування терапії пов'язані зі значним погіршанням прогнозу.

Мета роботи - вивчити особливості добового профілю артеріального тиску у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) у поєднанні з гіпотиреозом за даними амбулаторного моніторування артеріального тиску. Матеріали та методи. У дослідження ввійшли 50 хворих на АГ із супутнім гіпотиреозом. Залежно від рівня тиреотропного гормону (ТТГ) в сироватці крові хворі були розподілені на дві групи по 25 пацієнтів із компенсованим (I група) і декомпенсованим гіпотиреозом (II група). Критерієм компенсації вважали рівень ТТГ 4,4 мМО/л. Контрольну групу становили 30 пацієнтів з АГ, у яких була виключена дисфукція щитоподібної залози. Виконано співставлення основних показників амбулаторного моніторування артеріального тиску залежно від компенсації гіпотиреозу, оцінка добового індексу систолічного артеріального тиску. Проведений регресійний аналіз для виявлення зв'язку клініко-анамнестичних чинників і показників з розвитком діастолічної дисфункції за Е/А. Результати. За результатами оцінки показників амбулаторного моніторування артеріального тиску встановлено, що хворі зі зниженою функцією щитоподібної залози мали більш значущі зміни добового профілю артеріального тиску, тоді як середні значення офісного артеріального тиску не мали вірогідних відмінностей між групами. Для хворих з артеріальною гіпертензією і супутнім гіпотиреозом характерне недостатнє зниження артеріального тиску в нічний час, про що свідчить більш питома вага пацієнтів з рівнем добового індексу менше 10 серед цих пацієнтів (р = 0,001). Згідно з результатами ROC-аналізу, тривалість замісної гормональної терапії >> 6 років дозволяє прогнозувати зниження добового індексу систолічного артеріального тиску з чутливістю 82,1 % і специфічністю 57,1 %. При зниженні добового індексу (9,12) у хворих на артеріальну гіпертензію у поєднанні з гіпотиреозом частіше можливий розвиток діастолічної дисфункції (показник Е/А), про що свідчать результати ROC-аналізу з чутливістю 86,4 % та специфічністю 46,2 %. Висновки: таким чином, хворим з артеріальною гіпертензією і супутнім гіпотиреозом показано проведення амбулаторного моніторування артеріального тиску для виявлення нічної гіпертензії і корекції антигіпертензивної терапії. З урахуванням отриманих результатів антигіпертензивна терапія має бути спрямована не лише на зниження артеріального тиску, але й на нормалізацію добового індексу.

Мета роботи - вивчити особливості добового профілю артеріального тиску у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) у поєднанні з гіпотиреозом за даними амбулаторного моніторування артеріального тиску. Матеріали та методи. У дослідження ввійшли 50 хворих на АГ із супутнім гіпотиреозом. Залежно від рівня тиреотропного гормону (ТТГ) в сироватці крові хворі були розподілені на дві групи по 25 пацієнтів із компенсованим (I група) і декомпенсованим гіпотиреозом (II група). Критерієм компенсації вважали рівень ТТГ 4,4 мМО/л. Контрольну групу становили 30 пацієнтів з АГ, у яких була виключена дисфукція щитоподібної залози. Виконано співставлення основних показників амбулаторного моніторування артеріального тиску залежно від компенсації гіпотиреозу, оцінка добового індексу систолічного артеріального тиску. Проведений регресійний аналіз для виявлення зв'язку клініко-анамнестичних чинників і показників з розвитком діастолічної дисфункції за Е/А. Результати. За результатами оцінки показників амбулаторного моніторування артеріального тиску встановлено, що хворі зі зниженою функцією щитоподібної залози мали більш значущі зміни добового профілю артеріального тиску, тоді як середні значення офісного артеріального тиску не мали вірогідних відмінностей між групами. Для хворих з артеріальною гіпертензією і супутнім гіпотиреозом характерне недостатнє зниження артеріального тиску в нічний час, про що свідчить більш питома вага пацієнтів з рівнем добового індексу менше 10 серед цих пацієнтів (р = 0,001). Згідно з результатами ROC-аналізу, тривалість замісної гормональної терапії >> 6 років дозволяє прогнозувати зниження добового індексу систолічного артеріального тиску з чутливістю 82,1 % і специфічністю 57,1 %. При зниженні добового індексу (9,12) у хворих на артеріальну гіпертензію у поєднанні з гіпотиреозом частіше можливий розвиток діастолічної дисфункції (показник Е/А), про що свідчать результати ROC-аналізу з чутливістю 86,4 % та специфічністю 46,2 %. Висновки: таким чином, хворим з артеріальною гіпертензією і супутнім гіпотиреозом показано проведення амбулаторного моніторування артеріального тиску для виявлення нічної гіпертензії і корекції антигіпертензивної терапії. З урахуванням отриманих результатів антигіпертензивна терапія має бути спрямована не лише на зниження артеріального тиску, але й на нормалізацію добового індексу.