Проаналізовано гру як особливий вигляд життєдіяльності людини. Подано стислий опис стану дослідженості даної проблеми на сучасному етапі в різних сферах наукового знання - в психології, філософії, культурології, етнографії, соціології. Особливу увагу приділено місцю та ролі гри в освітньому процесі, обгрунтовано актуальність використання імітаційних, рольових ігор. У даному контексті гру розглянуто як інструментарій для трансляції та засвоєння попереднього досвіду, аналізу моделі реальності та адаптації до неї. Підкреслено, що імітаційні, рольові ігри виконують роль структурно-організованого соціального середовища, в якому індивід отримує власне поліфонічне зображення своїх індивідних властивостей у знаках, за фактичної неучасті викладача або вчителя. Повчальну гру представлено як особливий метод, інструмент, структуру для зберігання, передачі змісту. Останнє особливо важливе, оскільки тільки в процесі ігрового освоєння імпліцитно записаної в грі структури відносин відкриваються нові, а часто і несподівані смислові зв'язки, розпізнати які, зважаючи на варіанти сприйняття, є основним завданням учасників. Підкреслено, що освітню гру можна розглядати як один із засобів формування особистості учня, оскільки основний ефект впливу повчальної гри спостерігається на особистісному рівні.

Розглянуто питання підготовки адаптованої моделі спеціаліста-економіста з поглибленою правовою підготовкою на прикладі роботи Харківського гуманітарного інституту "Народна українська академія". Зазначено, що навчальний план підготовки спеціаліста з економіки чи права, розрахований на 5 років, включає в себе нормативний перелік дисциплін, які вивчаються, необхідних і достатніх для підготовки фахівців за одним з обраних напрямків. Включення до нього додаткових навчальних дисциплін, в певному обсязі, дозволяє говорити про підготовку так званого "подвійного спеціаліста" в одній особі, але потребує збільшення сумарного часу на його підготовку як мінімум до 7 років, що неможливо через фінансові труднощі. Проблему "подвійної спеціальності" досліджено через співвідношення держави та права в цілому та економіки і права зокрема, з позицій історичного досвіду. Наголошено, що цінність отримуваної економічної освіти як капітального блага залежить, в першу чергу, від можливостей наступної професійної кар'єри як головного фактора ринкової вартості знань і кваліфікації, набутих у процесі навчання. Запропонована модель підготовки спеціалістів грунтується на зв'язку базисних і вторинних професійних навичок через фундаменталізацію навчання, тобто засвоєння основ сучасних природничих і соціальних наук з метою формування навичок самостійного професійного економіко-правового аналізу власної діяльності. Фундаментальне навчання трактовано також як процес формування здібності до безперервної освіти.

До статті додано навчальний план підготовки спеціалістів факультета "Бізнес-управління".

Розглянуто гостру потребу пошуку оптимальних шляхів швидкого оновлення освітньої системи, виведення її з кризового стану, забезпечення не тільки виживання, але й прогнозного розвитку відповідно до глобальних тенденцій, зумовлених загальноцивілізаційними процесами в період входження України в постіндустріальне суспільство. Обгрунтовано особливості існування й функціонування системи вузів у період комерціалізації системи вищої освіти, які багато в чому визначені регіональними характеристиками. Доведено, що робота на насиченому освітньому ринку, який характеризується все більш зростаючою конкуренцією між вузами регіону, вимагає від останніх максимальної диференціації в підготовці студентів, більш повного пристосування до бажань споживачів освітніх послуг, в ролі яких виступають абітурієнти та роботодавці (у даному разі мова не йде про державу або суспільство загалом як споживача). Специфіка економічної структури регіонів, спеціалізація їх в певній галузі промислового або сільськогосподарського виробництва безпосередньо обумовлюють суть і форму взаємодії суб'єктів ринку освітніх послуг. Визначено, що система освіти найбільш тісно пов'язана з соціально-економічними, соціокультурними, політичними й природничо-географічними умовами функціонування. Одним із вельми перспективних шляхів реформи системи вищої освіти може бути її регіоналізація, а регіональна модель вищої школи є найбільш продуктивним об'єктом для соціального прогнозу.

Зроблено висновок, що одним з найефективніших механізмів впровадження нової освітньої парадигми може служити регіональна модель системи вищої освіти, яка найкращим чином пристосована до споживчого ринку освіти.

Розглянуто проблему реформування вищої школи Східної України в період хрущовської "відлиги". На прикладі статистичних даних і конкретних фактів показано зміни, що відбувалися у вузах України, відображено завдання, які ставилися перед вищою школою. Реформаторські періоди в системі освіти, якщо їх аналізувати в історичному аспекті, дозволяють побачити проблему в її розвитку, визначити результати та їх ефективність. Вельми значущими, з цієї точки зору, були процеси, що відбувалися у вищій школі в ході реформаторських сплесків 1950 - 60-х рр. у СРСР. Проаналізовано наукові видання, в яких частково відображено зміни у вищій школі, звернено увагу на один з головних аспектів її розвитку - заочну форму навчання.

Проаналізовано інститут фінансового контролю, структуру його видів, місце та роль кожного виду за сучасних умов української економіки. Наведено авторське бачення фінансового контролю як багатоаспектної міжгалузевої системи, що є найважливішим елементом фінансового механізму, і включає в себе сукупність специфічних науково обгрунтованих форм і методів перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання для зміцнення фінансової та бюджетної дисципліни, забезпечення своєчасного та цілеспрямованого використання грошових фондів, а також виявлення резервів їх збільшення. Наведено класифікацію фінансового контролю залежно від суб'єктів, що його складають: державний, внутрішньогосподарський, суспільний, незалежний. Досліджено процедуру проведення аудиту відповідно до чинного законодавства в Україні.

У контексті загальноісторичних процесів розглянуто трансформацію соціальних функцій вищої освіти в світі та в Україні. Принципово новий стан вищої школи зумовлений необхідністю реагування на загальносвітові тенденції, пов'язані з орієнтацією системи освіти на потреби інформаційного суспільства. Аналіз кризових процесів в освітній сфері, що спостерігається на межі століть, дозволив зробити висновок щодо їх цивілізаційного характеру, який проявляється як наслідок характерних для сучасного суспільства протиріч між формальною організацією навчального процесу та його змістом; цілями освіти та її результатами. Подано розгорнутий аналіз основних соціальних функцій вищої школи: соціально-економічних, соціально-політичних, культуротворчих. Зауважено, що перешкодою на шляху адекватного усвідомлення цінності освіти, її пріоритетного стану в стратегічних цілях суспільства та можливості максимально реалізувати функції, стоїть економічний підхід, який суттєво деформує реалізацію присутніх вищій освіті соціальних функцій та реальну освітню політику. Перспективним напрямком є шлях стратифікації вищої освіти на 2- та 3-рівневі. Наголошено на необхідності розвитку післядипломної освіти як важливої складової частини виконання вищою школою функцій підготовки інтелектуального та кадрового потенціалу суспільства. Додаткові освітні послуги реалізуються з метою всебічного задоволення освітніх потреб громадян, суспільства, держави.

Таким чином, післявузівське професійне навчання разом з додатковими освітніми послугами завершують систему безперервного навчання. Вирішення завдань підготовки спеціалістів, що за своїми інтелектуальними та професійними якостями відповідають потребам часу, безпосередньо пов'язано з іншою соціально-економічною функцією вищої школи - розвитком науково-технічного потенціалу. Наголошено на особливості сучасного етапу розвитку освітньої системи, коли вища освіта (в нерозривному зв'язку з середньою) в сучасному суспільстві виконує функцію забезпечення національної безпеки. Зроблено висновок, що вища освіта має одночасно практичне і символічне значення. Трансформація функцій освіти пов'язана не тільки зі станом будь-якого суспільного організму, але й зі зміною цільових установок стосовно освіти, що диктується переходом суспільства до посттоталітарної епохи та зміною значної частини суспільних процесів до масових, яке призвело до зміни і самої людини, і соціальних інститутів.

Розглянуто проблеми соціокультурологічного аспекту викладання іноземних мов. Надано визначення поняття соціокультури, наголошено на неможливості виділення соціокультурологічного аспекту в окрему дисципліну та висловлено думку про необхідність комплексного викладання, яке є значно ефективнішим. Проаналізовано відмінності між курсами лекцій з країнознавства та лінгвокраїнознавства, якому притаманна суто лінгвістична природа. Відзначено, що лінгвокраїнознавство є невід'ємною частиною будь-якої мовної дисципліни. Зроблено висновок, що лінгвокраїнознавство - це особливий підхід до викладання усіх мовних аспектів, коли країнознавча інформація здобувається з фактів мови. Саме таким чином реалізується кумулятивна функція слова. Соціокультурологічний підхід сприяє створенню більш глибокої комунікативної компетенції. У зв'язку з тим, що більшість слів будь-якої мови мають свій фон, запропоновано на рівні слова розробити шкалу труднощів соціокультурологічного характеру. Висунуто тезу про те, що між лінгвістичними завданнями та соціокультурною метою існує специфічне співвідношення, відображене у методиці викладання.

Викладено принципи системності та безперервності екологічної освіти та виховання, розглянуто їх особливості в загальноосвітньому комплексі. Проаналізовано стан екологічної освіти та виховання в Україні, визначено можливість поліпшення їх якості. Дослідження проведено на базі освітнього комплексу Харківського гуманітарного інституту "Народна українська академія", де випробовується система безперервної екологічної освіти та виховання, яка охоплює всі етапи та рівні освіти - дитячу школу раннього розвитку (ДШРР), спеціалізовану економіко-правову школу (СЕПШ) і Харківський гуманітарний інститут. Дана система реалізується через навчальну (екологізація навчальних дисциплін), науково-дослідну (підготовка рефератів, доповідей, написання статей тощо) та виховну (відповідно до розробленої програми безперервного екологічного виховання) роботу. Викладено основні цілі та завдання програми безперервного екологічного виховання, вирішення яких досягається шляхом проведення різних екологічних акцій і заходів. Позанавчальна діяльність дає можливість включити абсолютно всі вікові категорії в суспільно-корисну роботу з охорони природи. Безпосередня участь студентів, учнів ДШРР і СЕПШ у практичній діяльності сприяє розвитку в них активного, творчого відношення до проблеми охорони природи, самостійності під час вирішення конкретних завдань.

Запропоновану програму можна використовувати в різних загальноосвітних комплексах незалежно від їх професійної орієнтації.

Для оцінки інвестиційного процесу в Україні розглянуто тенденції переміщення капіталу в світі на прикладі постсоціалістичних країн, а також інвестиційну ситуацію в Україні. Практика доводить, що найбільш ефективним шляхом залучення іноземних інвестицій є створення спільних підприємств. Найбільш привабливими для інвесторів є харчова промисловість, торгівля, машинобудування і металообробка. Аналіз соціально-економічних досягнень ряду зарубіжних країн дозволив виділити позитивні та негативні сторони залучення і функціонування іноземного капіталу, внутрішніх джерел накопичення капіталу.

Досліджено ринок праці в Україні. Зроблено історичний огляд державного регулювання ринку праці в Україні та розвинутих країнах. Відзначено недоліки повної зайнятості населення та оцінено можливості запровадження концепції ефективної зайнятості. Зроблено висновок про різні причини виникнення безробіття в нашій державі та країнах Заходу. Запропоновано визначення терміну "соціальна політика держави" та її принципів. Обгрунтовано необхідність запровадження ефективних сучасних форм і напрямків регулювання ринку праці.

Запропоновано підходи до характеристики правової культури населення в цілому, визначено її структурні компоненти. Зазначено, що правова підготовка громадян істотно впливає на духовний, соціально-економічний та культурний розвиток суспільства. Наголошено на необхідності викладання розширеного курсу правознавства в середній школі. Проаналізовано досвід викладання правознавства в спеціалізованій економіко-правовій школі ХГІ "НУА" (СЕПШ). Зроблено порівняльний аналіз навчальних програм з правознавства, який взято за основу в російських та українських школах. Вказано на необхідність спеціалізованої правової підготовки школярів.

Досліджено творчу діяльність Є.Ф. Розена - поета, драматурга, критика, який належав до "пушкінської партії". Розглянуто жанрові та композиційні особливості його п'єси "Россия и Баторий". Наведено порівняльний аналіз твору з п'єсою О.С. Пушкіна "Борис Годунов". Зазначено, що перший історико-драматичний твір Є.Ф. Розена був однією з перших спроб осмислення та творчого засвоєння новаторських принципів пушкінської драматургії.

Проаналізовано історичні причини появи приватних навчальних закладів в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Досліджено основні етапи їх еволюції, що включала три періоди: становлення, розгортання діяльності та занепаду. На основі залучення архівних джерел розглянуто напрямки освітньої діяльності вищих навчальних закладів Харкова, Києва, Одеси та інших міст України. Окрему увагу приділено жіночій освіті. Зроблено висновок, що на початку 1917 р. приватна вища школа сформувалась як професійно диференційована, динамічна система, що за темпами росту випереджала державну вищу школу.

Описано характерні властивості директивного мовленнєвого акту в англійській мові. Розглянуто типові риси англійського директива, його семантичну структуру. Досліджено універсальні граматичні риси директива та компонентну структуру директивного мовленнєвого акту. Наведено імперативну ситуацію, а також її компоненти. Проаналізовано різні типи директива: експліцитні та імліцитні; директив, представлений конструкцією "Let + Infinitive"; форми активного та пасивного станів. Розглянуто його основну, прогресивну та перфектну форми. Відзначено випадки вживання підмета у складі англійського директива. Подано інтерпретації цього мовленнєвого акту. Розглянути зміни, яких зазнав директивний мовленнєвий акт у ході свого історичного розвитку.

Проведено аналіз політичної еліти як потенційного носія конфліктності у суспільстві. Підкреслено, що політична еліта може мати конфліктний потенціал внаслідок відсутності стабільних відносин усередині неї та взаємопорозуміння її представників із представниками інших груп у суспільстві. Для аналізу застосовано класичні теорії еліти (доведено, що вони містять конфліктоутворювальні фактори, перш за все - протиставлення різних соціальних груп суспільства); теоретичні положення макіавелістської школи (доведено, що загальний рівень конфліктності макіавелістської парадигми - 2,25 бала за 5-ти бальною шкалою); ціннісну парадигму (стверджено, що вона має потенційну конфліктність на рівні 1,6 бала); партократичну концепцію (розрахована потенційна конфліктність парадигми - 2,0 бали). Порівняння означених моделей за показником поширеності в Україні призвело до висновку про домінування на емпіричному рівні саме макіавелістської моделі. Проаналізовано ступінь конфліктності відносин між елітою та масами. Доведено, що серед конфліктоутворювальних факторів домінують низький рівень легітимності влади та фрагментарність політичної культури. Визначено, що стабілізуючими факторами виступають первинна ідентичність представників еліти та мас, згода між цими групами щодо пріоритетних проблем регіону. Розглянуто внутрішні конфліктоутворювальні фактори в еліті. Зроблено висновок, що конфліктність політичної еліти обумовлена історично й теоретично обгрунтована.

Сучасна політична еліта сьогодні є носієм значної кількості потенційно конфліктних якостей і характеристик, що виступає негативним елементом розвитку українського суспільства.

Розглянуто проблему лінгвокраїнознавчого підходу до викладання іноземних мов у вузах і необхідність перегляду ступеня наявності національно-культурного компонента в навчальних програмах з іноземних мов. Підкреслено, що основним об'єктом лінгвокраїнознавства є фонові знання, притаманні членам певної мовної та етнокультурної спільноти. Зроблено висновок про те, що навчання національно-культурному компоненту мови має бути невід'ємною частиною навчання іноземній мові. Запропоновано критерії відбору країнознавчих фонових знань - порівняння культур і словникових запасів мов для виявлення розбіжностей між ними. Запровадження культурного аспекту до програми навчання іноземної мови передбачає такі етапи: визначення мети, окреслення бачення інокультури студентами, визначення місця культурного аспекту в навчальній програмі, розробка методів навчання, забезпечення викладача та студентів довідковим матеріалом. Особливу увагу приділено проблемі акультурації тих, хто вивчає іноземну мову. Зважаючи на категорію студентів факультетів іноземних мов, які фізично віддалені від життєвих реалій суспільства, що вивчається, запропоновано використати поєднання наступних методів навчання: вирішення проблемних ситуацій, введення культурно значущої інформації під час програвання стандартних ситуацій та рольових ігор, які дають можливість студенту уявити себе членом іноземної культурної спільноти, тобто сприяти розвитку поведінкової емпатії.

Зроблено висновок, що для ліквідації обопільного незнання у ситуаціях міжкультурного спілкування та уникнення проблем непорозуміння необхідно, поряд з виробленням білінгвізму, розвивати й бікультурність.

Обгрунтовано існування причинно-наслідкового зв'язку між пізнавальними можливостями методу економічної науки і межами її предмета. Предмет економічної науки розглянуто як особливе вираження пізнавальних можливостей методу. Показано, що власні результати економічної теорії, отримані в рамках стандартних підходів, не можуть бути ключем до розуміння процесів, раніше виключених з предмета науки в ході її історичного розвитку. Доведено необхідність глибокого оновлення методу економічної теорії на базі досягнень сучасного природознавства для виходу в нову область дослідження економічної реальності. Найбільш перспективним напрямом збагачення проблематики економічних досліджень визнано інституціональний аспект господарських систем. Зроблено висновок про наявність сьогодні достатнього обсягу проблемного матеріалу та інструментарію його дослідження для внесення на порядок денний переходу до нелінійної парадигми економічної науки.

Проналізовано проблему формування дії контролю молодших школярів за умов організації навчального діалогу. Висвітлено основні підходи до формування дії контролю в традиційній системі та в системі Д.Б. Ельконіна - В.В.Давидова. Доведено, що ефективність різних видів контролю в учнів залежить від організації їх спільної діяльності. Це зумовило необхідність викладення проблеми організації навчальної взаємодії молодших школярів. Переміщення акцентів у формуванні навчальної взаємодії з підліткового на молодший шкільний вік є необхідним для становлення підлітка як суб'єкта спілкування. Цілеспрямоване формування здатності до навчальної взаємодії у молодших школярів можливе за умов організації навчання, заснованого на змістовному узагальненні навчального матеріалу. Висунуто тезу про необхідність подальшої розробки цих проблем з боку психологів і педагогів. Показано, що вчителі стикаються з серйозними труднощами під час формування дії контролю та пов'язаної з цим організації навчального діалогу. Зроблено висновок про актуальність розробки повноцінного дидактичного забезпечення цих проблем.

Вперше філософію історії розглянуто у контексті лінгвістики термінології. На основі аналізу літератури та практичного матеріалу проілюстровано теоретичне та наочно конкретне, прикладне значення даного явища в термінології філософії сучасної німецької мови. Доведено, що з кожною новою епохою, цивілізацією виникають нові терміни, які кристалізуються завдяки наполегливій і напруженій праці філософів. Аналіз філософських термінів проведено в хронологічній послідовності відповідно до їх місця в філософії історії. Підкреслено, що навіть з появою наукового терміна проблема дефінітивного поняття залишається актуальною. Філософський термін розвивається в конкретній історичній епосі, шляхом прагматики окремо взятого дослідника, який безпосередньо формує цей термін.

Досліджено особливості формування освіти епохи Відродження, що створила умови переходу від традиційного до індустріального типу цивілізації. Проналізовано процес гуманізації освіти, головною метою якого є формування гуманістичної особистості. Фізичне виховання розглянуто як необхідний елемент освітньої політики даної епохи. Надано характеристику тенденцій розвитку природничих наук, що сприяли переорієнтації освітніх процесів у бік вивчення природничо-наукового знання в період пізнього Відродження (ХVI ст.). Наголошено на диференціації наукового знання як об'єктивній причині зміни змісту середньої освіти.