Розглянуто соціоморфічні, натуроморфічні, техноморфічні та антропоморфічні моделі дизайну. Значну увагу приділено культурі Стародавнього Єгипту, Ірану, Китаю, класичного Арабського Сходу, античності, середньовіччя, Відродження та Нового часу. Висвітлено явища абстракціонізму, футуризму, кубізму, функціоналізму, машинізму та індустріального мистецтва, описано категоріальний універсум композиції, культурно-історичні типи категоризації дійсності.

Проаналізовано творчість двох сучасних харківських художників В. Куликова і М. Брозголя в контексті традицій західноєвропейського кубізму і російського сезанізму. Акцент зроблено на ідеї, що в Харкові протягом ХХ ст. зберігалася безперервність лінії розвитку мистецтва, орієнтованого на пошук пластично ємних і оригінальних художніх рішень.

Проанализовано творчество двух современных харьковских художников В. Куликова и М. Брозголя в контексте традиций западноевропейского кубизма и русского сезаннизма. Акцент сделан на идее, что в Харькове на протяжении ХХ в. сохранялась непрерывность линии развития искусства, ориентированного на поиск пластически емких и оригинальных художественных решений.

This paper represents creativity of two modern Kharkovian artists V.Kulikov and M.Brozgol' in context of the West-European Cubism and Russian Cеzannism. The stress is made on the idea, that in Kharkov during entire XX-th century the continuity of search for plastically capacious and expressive art has been perserved.

Висвітлено розвиток українського модернізму у контексті європейських модерністських тенденцій у культурі, літературі, театральному й образотворчому мистецтві, архітектурі. Розглянуто його основні ознаки, напрями (кубізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм), модерністське світовідчуття творчої еліти. Проаналізовано вплив радянського тоталітарного режиму на український модернізм. Увагу приділено літературним альманахам і журналам в Україні у період 1920 - 1930 рр., зокрема, "Гарт", "Молодняк", "Літературний ярмарок", "Пролітфронт", "Життя й революція", "Критика", "Нова Генерація".

Освещено развитие украинского модернизма в контексте европейских модернистских тенденций в культуре, литературе, театральном и художественном искусстве, архитектуре. Рассмотрены его основные признаки, направления (кубизм, футуризм, экспрессионизм, абстракционизм, дадаизм, сюрреализм), модернистское мироввоззрение творческой элиты. Проанализировано влияние советского тоталитарного режима на украинский модернизм. Внимание уделено литературным альманахам и журналам в Украине периода 1920 - 1930 гг.: "Гарт", "Молодняк", "Литературный ярмарок", "Пролитфронт", "Жизнь и революция", "Критика", "Новая Генерация".

Висвітлено діяльність художньої секції Культур-Ліги в Києві у контексті розвитку єврейського мистецтва в Україні, розглянуто різні напрями її розвитку, зокрема, кубізму, футуризму, експресіонізму, неокласики.

Освещена деятельность художественной секции Культур-Лиги в Киеве в контексте развития еврейского искусства в Украине, рассмотрены разные направления её развития, в частности, кубизма, футуризма, экспрессионизма, неоклассики.

Розглянуто відображення в творчості М.Кузміна та російських емоціоналістів тих сучасних ідей, поглядів, які становлять філософсько-естетичну концепцію М.О.Бердяєва "кризи мистецтва". Досліджено можливість вирішення емоціоналістами проблеми подолання кризи мистецтва. На матеріалі художньої та критичної творчості Кузміна й емоціоналістів, їх теоретичних робіт періоду емоціоналізму (1922 - 1925 рр.) і попередніх років, розглянуто естетичну платформу емоціоналізму, яка протистоїть автоматизованому життю та механізованому, бездушному, формальному мистецтву (футуризму, кубізму тощо), що призвело до кризи класичної естетики. Кузмін та емоціоналісти не тільки оголосили "похід проти формалістики", але протиставили їй свою "азбуку мистецтва", сформулювали основні положення художньої ідеології, підтверджені їх творчістю, перерахували основні та вічні атрибути справжнього мистецтва. Крім цього, своїми художніми шуканнями та положеннями емоціоналізму Кузьмін та емоціоналісти окреслили вихід із духовного тупика мистецтва "старого Заходу", указали на хвилю нового мистецтва, поширену в Росії, Німеччині, Америці, визначили його основну характеристику (прагнення до "високої елементарності") та дали йому ім'я - емоціоналізм. Внаслідок проведеного дослідження кардинально переглянуто погляд на російський емоціоналізм як на явище, що не сфрмувалося, випадкове, незначне, позбавлене цілісності, яке відображає естетичні погляди одного тільки його лідера - М.Кузміна та безперспективне для наступних етапів історії літератури.

Здійснено дослідження експерименту як естетичного поняття (мистецького експерименту), його становлення у понятійному апараті естетики та мистецькій практиці кінця XIX - першої третини XX ст. У межах даного періоду проаналізовано два види мистецького експерименту: онауковлений та модерністський, вивчено їх філософсько-естетичну базу та естетико-художні концепції. Підгрунтям для впровадження онауковленого мистецького експерименту є філософсько-естетичні погляди позитивістів (О.Конта, І.Тена), а практичне втілення він здобув у естетико-художній концепції натуралізму Е.Золя. Філософсько-естетичну базу модерністського мистецького експерименту представлено у працях Т.Адорно, В.Беньяміна, Г.-І.Гадамера, Я.Мукаржовського, Х.Ортеги-і-Гассета, а виявився він у естетико-художніх концепціях фовізму, кубізму, футуризму, супрематизму, абстракціонізму, сюрреалізму. Відзначено, що ідея експериментування була провідною у розвитку європейського та українського мистецтва першої третини XX ст.

Проаналізовано особливості графічної організації поетичних текстів Е. Е. Каммінгса, розкрито питання впливу авангардистських течій, зокрема футуризму й кубізму на графічну образність лірики поета.

Розглянуто два виміри естетосфери авангардизму: культурна душа і художня мова. Введено поняття "леверкюнівської душі" авангардизму, проаналізовано принципи побудови авангардистської образності (візуальності), зокрема художні мови кубізму, експресіонізму і поп-арту.

Проаналізовано особливості творчості Е. Е. Каммінгса як поета та художника в контексті американського модернізму. Розкрито питання впливу авангардистських течій живопису, зокрема кубізму та футуризму на лірику Е. Е. Каммінгса.

Розглянуто реставраційну науку і практику як чинник сталого розвитку. Наведено методику дослідження і застосування художнього металу в архітектурі палаців ХVІІІ - ХІХ ст. м. Львів. Проаналізовано особливості інтер'єру костелу Св. Марії Магдалени у зазначеному місті. Вивчено історію й архітектури ренесансово-мавританської синагоги в Гусятині. Викладено основні підсумки розроблення історико-архітектурного опорного плану Києва. Охарактеризовано архітектоніку як компонент структури простору в церковних будівлях України. Визначено шляхи відновлення туристичних притулків в Українських Карпатах. Простежено об'ємно-просторову структуру бастіонних замків Західної України. Приділено увагу полігонній системі фортифікацій у формуванні оборонних об'єктів Галичини середини ХІХ ст. Виявлено особливості та відмінності чеського кубізму від "класичного кубізму". Запропоновано комплекс заходів до програми реконструкції в контексті історичного розвитку міста з урахуванням принципів спадкоємності, системності й ієрархічності його побудови.

Досліджено художньо-стильові, формотворчі та технологічні особливості творів скульпторів Львова XIX - поч. XX ст., проаналізовано їх взаємодію з архітектурою на основі синтезу просторових мистецтв. Висвітлено історичні етапи генезису та формування у львівській скульптурі різних стильових напрямів: класицизму, романтизму, реалізму, академізму, неоренесансу, необароко, імпресіонізму, символізму, сецесії, неокласицизму, експресіонізму, кубізму. Розкрито типологію та жанровий тематизм львівської пластики як станкових і прикладних, так і монументальних творів. Показано, що монументально-декоративна скульптура вступала у функціональну, композиційну, тектонічну та змістову координацію з архітектурою. З'ясовано, що у XIX - на початку XX ст. Львів відіграв визначну роль у розвитку скульптури на західноукраїнських землях.

Розглянуто розуміння проблем семіозису, знака і значення в українському та польському кубізмі, футуризмі, абстракціонізмі, супрематизмі, "формізмі" тощо. Семіотичні особливості українського та польського авангарду виявляються на прикладі творчості К. Малевича, В. Стшемінського, Г. Стажевського через їх дистанційний супрематичний діалог. Звернення до проблем семіотики, дискурсу знака та значення було симптоматичним не тільки для філософії, психології і логіки першої третини ХХ століття (зокрема брентанізму як підгрунтя Львівсько-Варшавської філософської школи), але також для естетики і мистецтва авангарду, що створювали нову семіосферу сучасного суспільства в добу "перцептивної революції" (В. Вульф) 1905 - 1915 рр. Пан-європейський художній семіозис охопив також український і польський авангард, який гомологічно з філософією та естетикою неопозитивізму, прагматизму, феноменології та інтуїтивізму продукував художню образність кубізму, футуризму, кубофутуризму, абстракціонізму тощо. Знаходячись в однаковому світоглядному і естетичному середовищі семантичної філософії мистецтва, українські та польські авангардисти (хто свідомо, а хто несвідомо) впроваджували семіотичні ідеї "духу часу" у свій живопис - від символізму і сюрреалізму до дадаїзму та абстрактного мистецтва. Багато художників-авангардистів самі були теоретиками нового малярства, розробляючи свої творчі ідеї, ідеали та цінності в маніфестах, теоретичних розвідках, наукових працях (напр., К. Малевич, хто одночасно представляє український і польський авангард). Феноменологічні, інтуїтивістські, неопозитивістські орієнтири наукового і художнього мислення визначають кубістичні, футуристичні, абстракціоністські, конструктивістські пошуки художників-авангардистів. Теоретичні підвалини семіозису авангарду в Україні заклали В. Кандинський, К. Малевич, О. Богомазов, у Польщі - Т. Пайпер, В. Стшемінський, Г. Стажевський. Розвиток українського і польського авангарду в цей час забезпечувався, зокрема, своєрідним (в т.ч. супрематичним) діалогом ідеалів і цінностей між мистецькими групами і окремими художниками у Варшаві і Києві, Кракові і Львові. Пан-європейські та національні мови авангардизму базуються на принципах трансгресії, поліперспективності, "енергетизму", нон-фігуративності, часо-просторового конструктивізму, "дегуманізації" (Ортега-і-Гассет) художнього образу в естетосфері перцептивної революції початку ХХ століття.

Мета роботи - уведення до широкого культурологічного дискурсу маловідомої інформації стосовно репрезентації колекції творів українських митців друг. пол. XIX - перш. пол. XX ст. у художніх музеях США. Методологія дослідження складається з сукупності методів: історичного, біографічного, порівняльного, а також методу натурного спостереження, використаного під час перебування автора статті у Сполучених Штатах Америки. Наукова новизна роботи полягає у розширенні знання щодо представленості колекцій творів українських митців другої половини XIX - першої половини XX ст. у зібраннях провідних художніх музеїв США. До таких віднесено як музеї, що вже багато років входять до Топ-100 художніх музеїв світу (Музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку, Музей вишуканих мистецтв Сан-Франциско, Музей сучасного мистецтва (МоМА) і Музей Соломона Гугенхайму Нью-Йорку, Художній музей Філадельфії), так і художні музеї, кількість щорічних відвідувань яких сягає кількох сотень тисяч: Детройтський інститут мистецтв, Художній інститут Кларків у м. Вільямстаун, Художня галерея Єльського університету (м. Нью-Гейвен), Нова галерея Нью-Йорка, Музей Нортона Саймона (м. Пасадена), Галерея Олбрайта-Нокса (м. Баффало), Художній музей Водсворт Атенеум (м. Хартфорд). Серед українських митців др. пол. XIX - перш. пол. XX ст., твори яких представлено у цих музеях і ті, чиє ім'я всесвітньо відоме, як от О. Архіпенко, Д. Бурлюк, К. Малевич, й ті, що відомі менше, але, безперечно, заслуговують більшого визнання: І. Похитонов. Українське образотворче мистецтво того періоду репрезентують також митці, чиє життя, у т.ч. творче, тривалий час проходило в Україні і з нею пов'язано (О. Екстср, В. Кандинський). За стильовими характеристиками творчість названих митців вельми варіативна: від реалізму (І. Похитонов) до авангардистських течій модерністського мистецтва: кубізму, футуризму, абстракціонізму, експресіонізму, супрематизму (О. Архіпенко, Д. Бурлюк, К. Малевич, О. Екстер, В. Кандинський). Дані щодо репрезентації творів цих митців в зібраннях деяких названих художніх музеїв США у вітчизняний науковий дискурс уводяться вперше. Висновки: ознайомлення з викладеними у статті матеріалами надає можливість для їх використання в навчальних курсах вітчизняних ВНЗ культурологічного профілю.

Осмислено процес становлення професійного діалогу між європейськими авангардистами та українськими митцями різної естетико-художньої спрямованості. Наведено приклади участі відомих українських митців та їх учнів, творчість яких пов'язана з різними видами мистецтва й проаналізовано оцінки їх досягнень визнаними європейськими фахівцями і художніми критиками. Наголошено на постійній увазі видатного французького авангардиста та художнього критика Г. Аполлінера до робіт українських живописців, які експонувалися на "Салонах незалежних" і оцінювалися ним за ознакою "принципової новизни". Зафіксовано факти творчого діалогу між дадаїстами та українськими футуристами. Підкреслено, що М. Семенко та Г. Шкурупій мати особливий інтерес до дадаїзму, до творчості європейських поетів та живописців.

Реконструйовано стан французької гуманістики на межі ХIХ - ХХ ст., коли країна переживала зміну парадигми в логіці розвитку гуманітарного знання: поступове утвердження інтуїтивізму, неотомізму, персоналізму, екзистенціалізму на противагу позитивізму; самобутність імпресіонізму та активне втручання в тогочасний творчий процес фовізму та кубізму. Показано, що ці художньо-творчі модифікації - як виявилося згодом - відбувалися з втручанням різних філософських орієнтацій, що виконували роль своєрідного теоретичного підгрунтя історико-культурних змін на тогочасному етапі культуротворення. Зазначено, що філософські засади, що виявилися на межі віків, протягом першої пол. ХХ ст. помітно впливали на художню практику, формуючи творчий діалог "філософія - мистецтвознавство - мистецтво", поглиблюючи усвідомлення митцем сутності творчого процесу. Наголошено на потенціалі культурологічного аналізу означеного періоду, оскільки такі властиві йому підходи, як міжнауковість, діалогізм, персоналізація поглиблюють розуміння причин і наслідків тих процесів, що мали місце у французькій гуманістиці означеного в статті періоду.

Розглянуто філософсько-естетичний і культурологічний контекст становлення українського та польського авангарду першої третини ХХ ст. Розкрито суть і значення основоположних ідей Львівсько-Варшавської філософської школи для зародження авангардистської образності, гомологічного розуміння проблем семіозису, знака і значення в українському та польському кубізмі, футуризмі, абстракціонізмі, супрематизмі, "формізмі" тощо. Семіотичні особливості українського та польського авангарду виявляються на прикладі творчості О. Богомазова і художників "Краківської школи".